Рішення № 98223716, 08.07.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7335/21

Провадження № 2/161/2453/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2021 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Жаловаги І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги,

В С Т А Н О В И В :

21 квітня 2021 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Як підставу позову позивач зазначає, що оскаржуваний договір укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» не є фінансовою установою.

З наведених вище підстав просить суд визнати недійсним договір №GL48N718070_I_2 - N про відступлення прав вимог, що був посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрованим в реєстрі за №929.

Позивач у судове засідання не прибув, але у письмовій заяві його представник просить суд слухати справу за його відсутності.

Відповідачі в судове засідання свої представників не направили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином поштою.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» про відкладення розгляду справи, оскільки в ньому не наведено поважних причин неможливості явки представника цього відповідача у судове засідання.

Своїм правом на подання відзиву на позов скористалися відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», які позов заперечили.

Як визначено у частині першій статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак не з`явилися в судове засідання, враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Треті особи у судове засідання не прибули, своїх представників не направили.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії від 29 листопада 2006 року №6М/2006/840-МКЛ/358, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 20 000,00 доларів США.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 17 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею 0,25 га, яка розташована в с. Буків Луцького району Волинської області.

З матеріалів справи слідує, що 22 травня 2020 року, в ході процедури реалізації майна ПАТ «КБ «Надра», як неплатоспроможного банку, з електронного аукціону було реалізоване право вимоги банку за вищенаведеним кредитним та іпотечним договором. Переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

17 липня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був укладений договір про відступлення прав вимог №GL48N718070_I_2, за умовами якого, право вимоги, як за кредитним, так і за іпотечним договором, було передано останньому. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстрований за №928.

Того ж дня, 17 липня 2020 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» був укладений договір про відступлення прав вимоги №GL48N718070_I_2-N, за умовами якого, право вимоги, як за кредитним, так і за іпотечним договором, було передано останньому. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстрований за №929.

Позивач вважає незаконним укладення саме другого договору про відступлення права вимоги, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» не має статусу фінансової установи.

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року №906/1174/18 зроблений наступний правовий висновок.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).

З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб`ютора продукції.

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається? що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Судом встановлено, що за результатами торгів ПАТ «КБ «Надра» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», (новий кредитор) укладений договір про відступлення прав вимоги № №GL48N718070_I_2,, за яким банк шляхом продажу відступив право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором.

Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «КБ «Надра» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Отже, за своєю правовою природою договір №№GL48N718070_I_2 є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно.

Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, Велика Палата Верховного Суду відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

З цього слідує, що правомірним було відступлення права вимоги лише за договором №GL48N718070_I_2, який був укладений безпосередньо між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», адже таке відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами здійснено за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Однак, подальший договір №GL48N718070_I_2-N, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», поза процедурою реалізації майна банку, який перебував у процедурі ліквідації, суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, яка уточнена постановою цього ж суду від 16 березня 2021 року №906/1174/18, адже відступлення права вимоги за кредитним договором на користь юридичної особи без статусу фінансової установи чи банку, поза процедурою продажу майна банку, що ліквідується, суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

В даному випадку сторонами не заперечується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» статусу фінансової установи чи банку не має, а тому воно не вправі здійснювати обслуговування кредитного договору позивача.

З наведених вище мотивів суд дійшов висновку, що слід визнати недійсним договір №GL48N718070_I_2-N, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», а позовні вимоги задовольнити.

На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідачів, у рівних частках слід стягнути судовий збір, який сплачений позивачем при зверненні до суду, а саме у розмірі по 454,00 грн. з кожного.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 141, 265, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 17 липня 2020 року №GL48N718070_I_2-N, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстрованим в реєстрі за №929.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

Стягнути з та Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачем у справі ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачами у справі є:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, оф.205, код ЄДРПОУ 40696815;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», м. Київ, вул. Дмитрівська, 13А, кв.12, код ЄДРПОУ 43490372.

Третіми особами, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів є:

1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна, АДРЕСА_2 ;

2) Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», м. Київ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20025456.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 липня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк