Рішення № 98218402, 09.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2021 року м. Київ № 640/8728/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін об`єднану адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП»

до Міністерства культури та інформаційної політики України

про визнання протиправними та скасування приписів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування припису від 25.02.2021 року №271/6.11.6.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.04.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов, зобов`язано відповідача надати до суду усі докази на підставі яких було прийнято оскаржувані рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані», в якому просить визнати протиправним та скасування припису від 25.02.2021 №270/6.11.6.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов, зобов`язано відповідача надати до суду усі докази на підставі яких було прийнято оскаржувані рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2021 року об`єднано в одне провадження адміністративні справи №640/8728/21 та №640/11443/21. Присвоєно об`єднаним справам №640/8728/21.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства прийнято оскаржувані рішення, в яких винесено вимогу про негайне припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва». Вказані рішення обґрунтовано тим, що земельну ділянку, на якій проводиться будівництво віднесено до меж історичного ареалу м. Києва. Позивачі вважають такі твердження відповідача помилковими, оскільки такі межі не затверджено Міністерством культури України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як це передбачено положеннями ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Натомість, рішення Київської міської ради від 28.03.2003 №370/1804 "Про затвердження Генерального плану м. Києва та проектування його приміської зони на період до 2020 року" не може вважатись належним документом із затвердження меж історичного ареалу міста Києва, з урахуванням того, що Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою, та, відповідно, не є науково-проектною документацією, у розумінні приписів п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318. На підставі викладеного, у відповідача відсутні підстави вимагати від позивачів отримання висновку щодо проектної документації та дозволу на виконання робіт, отриманих у відповідності до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши про відповідність припису вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року, Київська міська рада - Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 06.06.2018 №924/4988 передало, а Орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибалко- Компані» прийняло в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, розміром 0,2459 га, кадастровий номер 8000000000:88:140:0014, для експлуатації та обслуговування житлового будинку. Договір укладено на 10 років.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 № 355 ТОВ «Рибалко- Компані» затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва щодо реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом, розташованого за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі від 14.03.2019 № 6014/0/7-1-19.

11 липня 2019 року між ТОВ «Рибалко-Компані» (Замовник) та ТОВ «ПБФ ГРУП» (Генеральний підрядник) укладено Договір генерального підряду на капітальне будівництво № РАЇ 10719, відповідно до якого Генеральний підрядник повинен здійснити будівництво «Реконструкцію житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом на вулиці Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва. 14 листопада 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Замовнику - ТОВ «Рибалко-Компані» та Генеральному підряднику - ТОВ «ПБФ ГРУП» надано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 113193182530 від 14.11.2019 на будівництво «Реконструкція житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом» за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва».

25.02.2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України було винесено приписи №270/6.11.6 та №271/6.11.6, що є предметом оскарження у даній справі.

Так, оскаржувані приписи винесено у зв`язку з тим, що будівельні роботи на об`єкті «Реконструкція житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва» проводяться в межах історичного ареалу м. Києва, який встановлений відповідно до рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року « 370/1804 «Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».

Вважаючи вказані рішення необґрунтованими, протиправними та такими, що не відповідають чинному законодавству, позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України "Про охорону культурної спадщини".

Статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;

історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Приписами п. 17, 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що до повноважень до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить: надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

Відповідно до статті 32 вказаного Закону з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Так, відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 (далі - Положення №885, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Міністерство культури та інформаційної політики України (далі також- МКІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

На виконання вказаних положень Закону України "Про охорону культурної спадщини", постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок № 318).

Відповідно до п. 1 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку № 318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

У той же час, пунктом 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Пунктом 10 Порядку № 318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Відповідно до п. 12 Порядку № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

З огляду на викладене, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини та до повноважень якого відноситься погодження меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, що визначаються науково-проектною документацією.

Частиною 3 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Абзацом 6 частини 2 статті 6 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" встановлено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належать, зокрема, видача дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам`ятки, в зонах охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №92 "Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць" постановлено внести зміни до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. №318, виклавши пункти 8 і 9 в такій редакції:

" 8. Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.

9. У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.".

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що відповідно до частин 1, 10 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Отже, Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку № 318.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що до складу Генерального плану м. Києва входить науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.

Як вбачається, з офіційного веб-сайту Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дію наказу Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11, яким визначено межі та режими використання історичних ареалів історичних населених місць, а саме: міста Києва, зупинено.

Відтак, станом на момент виникнення спірних правовідносин межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України "Про охорону культурної спадщини", з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені.

Аналогічна правова позиція викладена у п.п. 67-74 постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 (ЄДРСР №80167779).

Отже, межі та режими використання історичних ареалів м. Києва визначені діючим Генеральним планом розвитку м. Києва на період до 2020 року, що затверджені рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, і наразі відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не подавались на затвердження до Міністерства культури та інформаційної політики України у відповідності до статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та пункту 12 Порядку № 318, а відтак, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не визначено в порядку, встановленому законом.

Отже, зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві, суд приходить до висновку, що у Міністерства культури та інформаційної політики України відсутні підстави вважати, що об`єкт знаходиться у межах історичного ареалу.

Окрім цього, земельна ділянка, яка розташована за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва не відповідає ознакам історичного ареалу населеного місця.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Об`єкт культурної спадщини - визначене місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно- антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключения) об`єкта культурних спадщини до Держаного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з ст. 5 Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

З аналізу вказаних законодавчих норм, можна дійти висновку, що кожен об`єкт культурної спадщини місцевого значення має бути внесено Мінкультом до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Водночас, відповідно до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відсутні дані про віднесення земельної ділянки по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва , до пам`яток культурної спадщини як національного, так і місцевого значення, що підтверджує відсутність підстав для віднесення її до історичного ареалу м. Києва.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться підземною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Зазначена норма вимагає отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць для фізичних осіб - виконавців відповідних робіт. Вона не покладає обов`язок отримання такого дозволу на юридичних осіб- замовників будівництва або підрядників.

Відповідно до п.п. 4, 5 Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться підземною поверхнею, під водою на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №316, археологічні розвідки, розкопки, інші земляні роботи на об`єктах культурної спадщини проводяться лише за наявності дозволів, які видаються Мінкультури. Форми дозволів затверджуються Мінкультури. Дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім`я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук, копія якого залишається у Мінкультури.

Відповідно до частини І статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відтак, юридичну особу не може бути зобов`язано отримувати згаданий вище дозвіл.

Враховуючи викладене, положення ч. 1 ст. 35 Закону не поширюються на ТОВ «Рибалко-Компані», яке є юридичною особою та згідно Договору генерального підряду на капітальне будівництво від 11.07.2019 №РА110719 є Замовником будівництва, яке здійснює Генеральний підрядник - ТОВ «ПБФ ГРУП» на об`єкті «Реконструкція житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва», оскільки не є особою, яка у відповідності до наведеної норми повинна одержувати дозвіл на проведення земляних та інших робіт на вищевказаному об`єкті.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17.

Враховуючи викладене, Законом не зобов`язано юридичних осіб на одержання зазначених вище дозволів, за умови, якщо б навіть вказана земельна ділянка знаходилась в межах історичного ареалу м. Києва.

Крім того, судом також враховується, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2019 року у справі № 640/9526/19 за позовом ТОВ «Рибалко-Компані» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про: визнання протиправним та скасування абз. 1 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6014/0/7-1-19 від 14.03.2019, - позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано абз. 1, 3 та 4 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 14.03.2019 №6014/0/7-1-19, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 №355, де зазначено: "ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804", "отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини")" та "дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (Закон України "Про охорону культурної спадщини")".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 року апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2019 - без змін.

Таким чином, рішення у справі 640/9526/19 набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, зазначені в приписі №271/6.11.6 від 25.02.2021 обставини порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» при проведенні будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі м. Києва» та обставини знаходження вказаної земельної ділянки в межах історичного ареалу м. Києва, уже були предметом судового розгляду, де однією зі сторін було ТОВ «Рибалко-Компані», та з цього приводу винесено рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, і, яке набрало законної сили.

Таким чином, судом встановлено, що не існує правових підстав для отримання ТОВ «Рибалко-Компані» дозволу на виконання робіт згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» у зв`язку з відсутністю належним чином затверджених меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають приписи Закону України «Про охорону культурної спадщини», з урахуванням приписів Порядку №318.

Таким чином, зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві у Міністерства культури та інформаційної політики України відсутні підстави вважати, що об`єкт знаходиться у межах історичного ареалу, а також те, що рішенням суду у справі 640/9526/19 встановлено відсутність у ТОВ «Рибалко-Компані» обов`язку отримувати від Міністерства культури України дозволи або погодження, пов`язані із здійсненням будівництва, зокрема, погоджувати проектну документацію, отримувати дозвіл на земляні та інші будівельні роботи тощо, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача визначених законодавством повноважень для винесення оскаржуваних приписів.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Отже, відповідачем не було надано жодних доказів знаходження земельної ділянки на якій проводяться будівельні роботи в межах історичного ареалу м. Києва та необхідності отримання позивачами дозволів та погоджень.

Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачами заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявними у матеріалах справи квитанціями від 01.04.2021 року №СВ04770361/1 та від 12.04.2021 року №СВ04804810/1 підтверджено, що позивачами під час звернення до суду з вказаними позовами було сплачено судовий збір у розмірі по 2270 грн. кожним. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивачів судові витрати у межах вказаної суми.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати приписи від 25.02.2021 року №271/6.11.6 та від 25.02.2021 №270/6.11.6.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалко-Компані» (81200, Львівська область, м. Перемишляни, вул. Міжгірська, буд. 8, корп. В, ЄДРПОУ 40985112) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань рахунок бюджетних асигнувань Міністерство культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. І. Франка, буд. 19, ЄДРПОУ 43220275).

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ ГРУП» (01001, м. Київ, вул. Басейна, 12, група приміщень №40, ЄДРПОУ 39709878) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань рахунок бюджетних асигнувань Міністерство культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. І. Франка, буд. 19, ЄДРПОУ 43220275).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко