Рішення № 98218042, 08.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2021 року м. Київ № 640/16599/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якій просить:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку.

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку як водію тролейбуса відповідно до п. з) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії - 02.06.2020.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відмова у призначенні пенсії за результатами розгляду заяви позивача протиправна, оскільки ґрунтується на неконституційних нормах.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому із позовними вимогами не погоджується, з огляду на те, що надані позивачем докази не підтверджують наявність пільгового стажу, натомість, рішення про відмову у призначенні пенсії винесено правомірно.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зазначено в паспорті громадянина України. Згідно з відомостями трудової книжки, трудовий стаж становить 21 рік 7 місяців 3 дні, з яких водієм міського пасажирського транспорту 15 років, 10 місяців 5 днів.

Позивач звернулась із заявою про призначення пенсії від 02.06.2020, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ в м. Києві відмовило, зазначивши про те, що загальний страховий стаж складає 21 рік 5 місяців 19 днів (не враховано період роботи з 01.02.1996 по 01.07.1996), з них водієм міського транспорту 15 років, 10 місяців 5 днів, що не відповідає п. 8 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись зі згаданою позицією відповідача, ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Релевантними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є Закон України «Про пенсійне забезпечення» (Закон № 1788) та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058).

Зі змісту позовної заяви та доданих документів, предмет позову полягає у питанні застосування згаданих нормативно-правових актів у контексті обсягу загального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії. При цьому, позивач не заперечує щодо неврахування періоду роботи з 01.02.1996 по 01.07.1996.

Відповідно до преамбули Закону № 1788 цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

У преамбулі Закону № 1058 зазначено, що він розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно зі ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

З урахуванням викладеного, Закон № 1788 містить загальні норми, встановлюючи принципи пенсійного забезпечення, у той час як порядок та умови призначення пенсії, зокрема, пільгової, детально визначено в законі № 1058, який є спеціальним щодо спірних правовідносин.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Аналогічні положення містить п. з) ч. 1 ст. 13 Закону № 1788, зокрема, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

При цьому, ст. 13 Закону № 1788, поміж іншого пункт з), викладений у згаданій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02.03.2015.

Стосовно предмета даного спору, зміни стосуються збільшення пенсійного віку з 50 до 55 років та загального стажу, необхідного для призначення пенсії жінкам-водіям міського пасажирського транспорту з 20 до 25 років.

Слід також звернути увагу на те, що Розділом XIV-1 Закону № 1058, який містить статті 114 та 115, згаданий закон доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 від 03.10.2017.

Таким чином, положення щодо пільгових пенсій до внесення змін до закону № 1058 (03.10.2017) містили лише статті 13 та 14 Закону № 1788.

При цьому, стаття 13 була предметом конституційного контролю у справі Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15).

За результатами розгляду згаданої справи Конституційним Судом України ухвалено рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Статтю 13 Закону № 1788 визнано неконституційною з дати ухвалення рішення, зазначено про те, що застосуванню підлягає стаття 13 у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015.

Отже, з 23.01.2020 п. з) ч. 1 ст. 13 Закону № 1788 застосовується у наступній редакції: «водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.».

Резюмуючи викладене, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, Закон № 1788 визначав необхідність 20 років загального трудового стажу, а закон № 1058 - 25 років.

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Хоч у рішенні Конституційного Суду України не розглянуто питання конституційності ст. 114 Закону № 1058, зважаючи на тотожність її змісту ст. 13 Закону № 1788, висновки, викладені в рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 справедливо застосовуються за аналогією.

«Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.».

Аналогічно викладеному, легітимні очікування тих самих осіб порушуються ст. 114 Закону № 1058, включеної Законом № 2148 від 03.10.2017, натомість, такі норми не відповідають принципу верховенства права та здійснюють регулювання суспільних відносин всупереч ч. 1 ст. 8 Конституції України.

Резюмуючи викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_1 набувала право на отримання соціальної гарантії - пільгової пенсії як водій міського пасажирського транспорту в період дії ст. 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 від 02.03.2015, її легітимні очікування справедливо полягали у тому, що після досягнення 50-річного віку, за умови набуття загального страхового стажу 20 років та спеціального - 10, вона матиме право на отримання такої пенсії.

Таким чином, до спірних правовідносин суд застосовує п. з) ст. 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 від 02.03.2015, із застереженням про застосування п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, як такого, що суперечить Конституції України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 досягла 50-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто, на дату звернення із заявою про призначення (02.06.2020) відповідала вимозі щодо віку. Крім того, як убачається із матеріалів справи, що також підтверджується листом відповідача, позивач набула 21 рік 5 місяців 19 днів загального страхового стажу, та 15 років 10 місяців 19 днів спеціального, з огляду на що, мала право на призначення пільгової пенсії як водій міського пасажирського транспорту.

Жодних інших застережень щодо призначення пенсії ГУ ПФУ в м. Києві не виклало ані у відмові в призначенні, ані у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України визначають, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи викладене та звертаючи увагу на висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, суд убачає підстави для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 5, 77, 90, 139, 241- 246, 255, 263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 за заявою від 02.06.2020.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити з 02.06.2020 ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах відповідно до п. з) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.

4. Стягнути судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 у розмірі 840,80 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16 код ЄДРПОУ: 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко