Рішення № 98214485, 30.06.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5234/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Під час розгляду справи суд,

В С Т А Н О В И В:

25 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації;

- визнати нечинним та скасувати рішення № 440 від 18 лютого 2021 року про відмову у наданні соціальної матеріальної допомоги як малозабезпеченій сім`ї;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації нарахувати позивачу соціальну матеріальну допомогу як малозабезпеченій сім`ї з січня 2021 року по червень 2021 року, яку перерахувати на картковий рахунок позивачки.

В обґрунтування позовних вимог, позивачка вказала на те, що 26.01.2021 вона звернулася до районного Управління соціального захисту населення із заявою про призначення державної соціальної допомоги, проте Управлінням відмовлено в наданні допомоги малозабезпеченим сім`ям, оскільки у володінні сім`ї позивача є більше однієї квартири, а також у складі сім`ї є працездатний, що не здійснює догляду, який не працював 3 місяці в періоді, за який враховується дохід. Зазначені обставини не відповідають дійсності, тому, на думку позивача, наявні підстави для призначення допомоги як малозабезпеченій сім`ї.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 відкрито спрощене провадження по справі.

14.06.2021 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у володінні сім`ї позивча є більше однієї квартири, а також у складі сім`ї є працездатний, що не здійснює догляду, який не працював 3 місяці в періоді, за який враховується дохід /а.с. 38-39/.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є матір`ю - героїнею згідно Указу Президента України від 13.05.2017 № 129/2017 /а.с. 29/. Також вона є громадянкою України та проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту /а.с. 4/.

Згідно посвідчення НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є, відповідно, матір`ю та батьком у багатодітній сім`ї та мають 10 дітей /а.с. 27/.

26.01.2021 ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Кобеляцької РДА із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї, додавши декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги та отримала рішення про відмову в наданні допомоги від 18.02.2021 № 2157, вмотивоване тим, що у володінні сім`ї позивача є більше однієї квартири, а також у складі сім`ї є працездатний, що не здійснює догляду, який не працював 3 місяці в періоді, за який враховується дохід /а.с. 40-45/.

Не погоджуючись із вказаним рішення позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи даний спір по суті, суд враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

На реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям спрямований Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям".

Зокрема, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога) - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім`ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради.

Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї.

Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім`ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" визначені Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 250 (далі Порядок №250).

Пункт 10 Порядку № 250 встановлює, що соціальна допомога не призначається у разі, коли, зокрема:

- у складі сім`ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених у пункті 11 цього Порядку)

- у власності малозабезпеченої сім`ї є друга квартира (будинок), крім житла, яке розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, у населених пунктах на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та у населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, або житла, непридатного для проживання, що підтверджено актом обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири), за формою згідно з додатком до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505.

Отже, Порядком №250 визначений вичерпний перелік підстав для відмови у призначені і виплаті малозабезпеченим сім`ям державної соціальної допомоги.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Надаючи оцінку підставам для відмови у призначенні соціальної допомоги, визначеним в оскарженому рішенні суд враховує наступне.

Щодо наявності у володінні сім`ї позивача більше однієї квартири суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, підставою вищевказаного висновку органу соціального захисту населення стала інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ресєтру прав власності на нерухоме майно згідно якої ОСОБА_2 має у приватній власності квартиру за адресою АДРЕСА_2 /а.с. 8/ та будинок за адресою АДРЕСА_3 , підставою виникнення права власності щодо якого зазначено рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 29.03.2010 /а.с. 9/.

Разом з тим, на запит ОСОБА_2 , який є чоловіком позивачки, отримано лист Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.04.2021 № 05-05/10/2021 за підписом голови суду, в якому заявника повідомлено, що судове рішення від 29.03.2010 у справі № 2-485/10 ухвалене стосовно іншої особи. Водночас ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 не є учасником цивільної справи № 2-485/10 /а.с. 12/.

Вказане підтверджується довідкою виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради № 01-05/76 від 19.04.2021, за змістом якої по АДРЕСА_3 розташований житловий будинок, який згідно рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 29.03.2010 належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - жителю села Клюсівка /а.с. 13/.

Згідно довідки Губинської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 634 від 29.03.2021 квартира за адресою АДРЕСА_2 не належить гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на постійне проживання НОМЕР_2 .

Отже, квартира за адресою АДРЕСА_2 та будинок за адресою АДРЕСА_3 не належать чоловіку позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стосовно наявності у складі сім`ї позивача працездатної особи, що не здійснює догляду, який не працював 3 місяці в періоді, за який враховується дохід, а саме: ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Згідно довідки виконкому Лучківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель с. Лучки, Кобеляцького району, Полтавської області є членом особистого селянського господарства і це є його основним видом діяльності /а.с. 16/.

Зазначена обставина підтверджується і актом обстеження матеріально-побутових умов від 21.01.2021 /а.с. 28/.

Згідно статті 8 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Водночас, за визначенням наведеним у статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" непрацююча працездатна особа - особа працездатного віку з числа членів малозабезпеченої сім`ї, яка за станом здоров`я здатна до активної праці і не працює, не проходить військову службу, не займається підприємницькою діяльністю чи професійною незалежною діяльністю, не здобуває освіту за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.

Відтак, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не є непрацюючою працездатною особою в розумінні наведеного закону, тобто, особою працездатного віку з числа членів малозабезпеченої сім`ї, яка за станом здоров`я здатна до активної праці і не працює.

Враховуючи вищенаведені встановлені судом обставини справи суд дійшов висновку про фактичну відсутність підстав для відмови ОСОБА_1 в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї, наведених в оскарженому рішенні Управління соціального захисту населення Кобеляцької РДА № 2157 від 18.02.2021, у зв`язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суд застосовує Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

У справі «СУК ПРОТИ УКРАЇНИ» ЄСПЛ зазначив, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland). Суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови — дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine).

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, у спірних правовідносинах відповідач порушив принцип "належного врядування" та право на майно позивача, захищене Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відмовив в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї з підстав, не передбачених чинним законодавством.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Враховуючи характер спірних правовідносин та беручи до уваги надання позивачем усіх необхідних документів для надання державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї, що не заперечується відповідачем, та зважаючи на фактичну відсутність підстав для відмови ОСОБА_1 в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї, наведених в оскарженому рішенні Управління соціального захисту населення Кобеляцької РДА № 2157 від 18.02.2021 суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації прийняти рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.01.2021.

Водночас, на думку суду, Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації є належним відповідачем у цій справі з огляду на наступне.

Кобеляцьку районну державну адміністрацію реорганізовано шляхом приєднання до Полтавської райдержадміністрації на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій".

Пунктом 8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321, визначено, що перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації.

Розпорядженням голови Полтавської райдержадміністрації від 09.02.2021 №34 управлінню соціального захисту населення Кобеляцької райдержадміністрації надано дозвіл на передачу майна, майнових прав та обов`язків у порядку правонаступництва до Полтавської райдержадміністрації.

Передавальний акт управління соціального захисту населення Кобеляцької райдержадміністрації затверджено розпорядженням голови Полтавської райдержадміністрації від 25.03.2021 №111.

Таким чином, управління соціального захисту населення Полтавська райдержадміністрація з 25.03.2021 є правонаступником майна, прав та обов`язків управління соціального захисту населення Кобеляцької райдержадміністрації.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій органу соціального захисту населення задоволенню не підлягають, оскільки вчинення дій суб`єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб`єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб`єкту владних повноважень. В той же час, дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе відповідне рішення суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації (вул. Короленка, 7, м. Полтава, ідентифікаційний код 05385890) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації № 2157 від 18.02.2021.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації прийняти рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.01.2021.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий суддя К.І. Клочко