Рішення № 98214293, 09.07.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2021 р. № 400/1682/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Військової частини А0959, вул. Ківерцівська, 85, м. Луцьк, Волинська область, 43023,

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Військової частини А0959 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки індексації грошового забезпечення, по день фактичного розрахунку, тобто з 24.02.2020 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 05.03.2021 року (день фактичного розрахунку); зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 24.02.2020 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 05.03.2021 року (день фактичного розрахунку), тобто за 373 день з розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення) за останні два календарні місяці.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на військовослужбовців. Індексація не входить до складу грошового забезпечення, тому неможливо стягувати середній заробіток за її несвоєчасну виплату.

Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Позивач з 05.08.1989 року по 21.10.2009 року та з 23.02.2014 року по 23.02.2020 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

Наказом командира військової частини А0959 від 11.02.2020 року № 30 ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 29.01.2020 року № 50 (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) з 23.02.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі № 489/1092/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини А0959 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0959, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов`язано Військову частину А0959 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року по справі № 489/1092/20 відповідачем 05.03.2021 перераховано на рахунок позивача 6455,94 грн. індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Позивача звільнено з військової служби 23.02.2020. Повний розрахунок з позивачем проведено 05.03.2021 року.

Тому за період з 23.02.2020 до 05.03.2021 відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (258 робочих днів).

Відповідач надав довідку, відповідно до якої середньоденний заробіток позивача складає 569,79 грн.

Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 147005,82 грн. (258 робочих днів х 569,79 грн.)

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 висловлена правова позиція щодо можливості зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно до відсотку невиплачених сум при звільненні в порівнянні з сумою, які належали виплаті працівнику при звільненні.

Так, позивачу при звільненні виплачено 105040,50 грн.

Тому сума, яка належала позивачу при звільненні – 111496,44 грн. (105040,50 – виплачено, та 6455,94 грн. – сума індексації, яка виплачена на виконання рішення суду із затримкою).

Відтак, сума невиплачених позивачу коштів при звільненні становить 5,79 % від суми належних до виплати сум при звільненні.

На користь позивача, відповідно до рішення Верховного Суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку належить стягнути у розмірі 8511,63 грн. (147005,82 х 5,79%).

За таких обставин, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні перевищує невиплачену позивачу суму грошового забезпечення, що належало до виплати при звільненні.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, при визначення розміру належних до виплати працівникові сум необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.

Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд зазначає, що відповідно до постанов Верховного суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 15.06.2021 у справі № 640/21555/18, під час вирішення тотожних спорів має враховуватись остання правова позиція Верховного Суду.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд керується і постановою Верховного Суду від 21.04.2021 № 360/3574/19, що прийнята з урахуванням правових позицій, висловлених у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 та від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц. У зазначеній постанові Верховний Суд підтримав позицію суду апеляційної інстанції, зазначивши про звернення позивача до суду щодо виплати належних сум при звільненні зі спливом майже двох років після звільнення та явною неспівмірністю не непропорційністю суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Відтак, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 2000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо посилань відповідача стосовно нерозповсюдження ст. 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження до виплати належних при звільненні сум, суд зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, висловленого у багатьох постановах, суди повинні застосовувати судами саме останню позицію Верховного Суду.

У постанові від 15.06.2021 по справі № 640/21555/18 Верховний Суд підтримав позицію що застосування висновку, викладеного, зокрема, і у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 є помилковим.

У разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі № 580/2857/20.

Вказане спростовує твердження відповідача про те, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, тому неможливо стягнути середній заробіток за її несвоєчасну виплату.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного суду від 04.03.2020 року по справі № 802/1854/17-а, якою відмовлено у стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки у зазначеній справі позивач просив стягнути середній заробіток за затримку виплати підйомної допомоги, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка не входить до складу грошового забезпечення, а є іншою гарантією для військовослужбовців. У даній справі позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні.

Тому позов належить задовольнити частково.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29.06.2005 року Ленінським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області) до Військової частини А0959 (вул. Ківерцівська, 85, м. Луцьк, 43023, ідентифікаційний код 26614739) задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А0959 (вул. Ківерцівська, 85, м. Луцьк, 43023, ідентифікаційний код 26614739) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29.06.2005 року Ленінським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду – 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження – 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко