Рішення № 98214018, 09.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5364/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2615 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А2615,у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2615 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину А2615 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 04.10.2018 по 23.03.2021.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що на Військову частину А2615, у якій позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення покладається обов`язок організувати та вжити заходів із проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків частини. У термін до 03.10.2018 відповідач був зобов`язаний організувати проведення розрахунку за всіма видами забезпечення із ОСОБА_1 , які провести на день виключення із списків частини. Однак, відповідачем у порушення указаних вище строків розрахунку при звільненні, остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено лише 24.03.2021. Військовою частиною з часу видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби і до часу виключення із списків частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби тому останній набув право на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 04.10.2018 до повного фактичного розрахунку по 23.03.2021 відповідно до ст. 117 КЗпП. Просив позов задовольнити.

Позиція відповідача викладена у письмовому відзиві на позов та обґрунтовується тим, що у зв`язку з неналежним фінансовим забезпеченням відповідача та з надходженням коштів від головного розпорядника здійснювались відповідні виплати позивачу. Здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, позивачем не оскаржувалися. Викладені обставини свідчать, що спору щодо невиплачених сум після звільнення позивача не було. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Вважає, що Військова частина А2615 діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 12.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощено позовне провадження та вирішено проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Наказом Командувача сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.09.2018 №407 майора ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас.

Наказом командира військової частини А2600 від 03.10.2018 №233 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 03.10.2018 року.

Однак, станом на день виключення із списків особового складу, з позивачем не було проведено повний розрахунок при звільненні з військової служби.

У зв`язку із чим позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду 15.04.2020 у справі 380/1808/20 позов ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини А2615 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 17.06.2016 по 03.10.2018 та відповідно зобов`язано військову частину А2615 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 03.10.2018 у сумі 99613,06 грн. Остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено лише 24.03.2021 року на виконання вищезазначеного судового рішення.

З урахуванням того, що військовою частиною А2615 з часу видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби і до часу виключення із списків частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби, позивач вважає, що він набув право на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.10.2018 до повного фактичного розрахунку, тобто до 23.03.2021 відповідно до ст. 117 КЗпП.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини А2615 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні у зв`язку із звільненням з військової служби суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XIІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч наведеним нормам, позивача не було забезпечено грошовим забезпеченням та не виплачено індексації грошового забезпечення.

Водночас відповідальність власника або уповноваженого ним органу за невчасно проведений розрахунок при звільненні передбачено нормами Кодексу законів про працю України.

Так, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, а тому суд відхиляє як необґрунтовані покликання відповідача на неможливість застосування загальних норм КЗпП України до спірних правовідносин.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення не виплачена позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (03.10.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 03.10.2018 року, а індексація грошового забезпечення у розмірі 98118,86 грн. виплачена йому відповідачем 24.03.2021 року.

Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення.

Таким чином, остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено лише 24.03.2021.

Аргументи відповідача про те, що він не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати за наявності відповідних кошторисних призначень суд також не враховує, адже Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не може впливати на наявність чи відсутність у позивача права на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних правовідносин доходить висновку про те, що, не провівши з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення розрахунку у повному обсязі, а саме не виплативши грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку, відповідач учинив протиправну бездіяльність, а тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини А2615 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 04.10.2018 по 23.03.2021 суд зазначає.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Так, частиною першою зазначеної статті визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивача у розмірі 98118,86 грн. виплачено відповідачем 24.03.2021, то вказані обставини свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Таким чином, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку з 04 жовтня 2018 року до дня фактичного розрахунку – 24 березня 2021 року.

Стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється у разі невиплати всіх належних позивачу сум грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Крім того, суд відзначає, що в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З огляду на викладене, доводи відповідача про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України є помилковими.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення у день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (03.10.2018 року) за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання всіх сум, що належать йому від роботодавця, суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов`язання військової частини А2615 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 04.10.2018 по 23.03.2021.

При цьому, суд враховує положення частин другої та третьої статті 9 КАС України, згідно з якими суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, а кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо способу захисту -- нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає, що він відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 5.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, в якій Верховний Суд зазначив «оскільки в межах розгляду цієї справи судами встановлено непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні та вину відповідача, правильним є висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини А2533 щодо непроведення 19.06.2018 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України та зобов`язання Військову частину А2533 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.06.2018 по 16.12.2019 включно».

Таким чином, позовну вимогу у цій частині також належить задовольнити.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить стягнути на його користь судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Хлопецьким О.О. укладено договір про надання правової допомоги від 29.03.2021 № 104-21.

Відповідно до акта виконаних робіт (наданих послуг) від 06.04.2021, Адвокат надав, а Клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу), зокрема:

усна консультація, аналіз правовідносин, відповідно до п. 2.1 прайс-листа вартість становить 500, 00 грн, час виконання 30 хв;

вивчення судової практики у подібних справах, відповідно до п. 2.3 прайс-листа вартість становить 500 грн, час виконання 60 хв;

написання позовної заяви та формування пакету документів – 2000,00 грн.

Відповідно до довідки про проведення готівкової оплати від 06.04.2021 позивачем сплачено адвокату Хлопецькому О.О. готівкові кошти у розмірі 3000, 00 грн.

Суд зазначає, що усна консультація клієнта, пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних питаннях у судовому процесі не є професійною правничою допомогою, пов`язаною саме з розглядом даної справи, відповідно до приписів ст.132 КАС України. Такі послуги є фактичною складовою такого виду правничої допомоги, як складання позовної заяви.

Відповідно до положень п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/WestAllianceLimited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 810/2760/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана позиція узгоджується з позицією, викладено у постанові Верховного Суду по справі №520/7431/19.

Керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, з урахуванням як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ, враховуючи задоволення позовних вимог позивача, суд вважає правомірним стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., оскільки такий розмір гонорару є співмірним із результатом розгляду та складністю такої справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А2615 (81052, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Старичі, вул. Шептицьких, код ЄДРПОУ 26606616) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії– задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2615 (81052, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Старичі, вул. Шептицьких, код ЄДРПОУ 26606616) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 03.10.20218 у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язати військову частину А2615 (81052, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Старичі, вул. Шептицьких, код ЄДРПОУ 26606616) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період із 03.10.2018 по 23.03.2021.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський