Рішення № 98213995, 07.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5646/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить:

- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 45553,74 грн, у тому числі: 22932 грн за час невиплати вихідної допомоги при звільненні з 17.06.2020 по 15.12.2020 та 22621,74 грн за час невиплати вихідної допомоги при звільненні з 16.12.2020 (день наступний за днем набрання законної сили рішення суду у справі №380/5441/20) по 11.02.2021.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що у період з жовтня 1994 по 16.06.2020 працювала в органах прокуратури Львівської області відповідно до 16.06.2020 обіймала посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Львівської області. Наказом прокурора Львівської області №867к від 15.06.2020 її було звільнено з займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру”.

Разом з тим, позивач зазначила, що при звільненні її з посади їй не було нараховано та виплачено вихідну допомогу, виплата якої передбачена ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Обставини безпідставної невиплати вихідної допомоги при звільненні встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2020, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №380/5441/20, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги в сумі 22943,20 грн задоволено повністю. 11.02.2021 здійснено виплату вихідної допомоги в сумі 22943,20 грн, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Таким чином, позивач вважає, що має право на отримання відшкодування за затримку вказаної виплати на підставі ст.117 КЗпП України. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 19.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву у якому просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що виплата вихідної допомоги здійснена Львівською обласною прокуратурою на користь ОСОБА_1 в порядку безспірного списання органом ДКСУ 10.02.2021 за меморіальним ордером в сумі 22943,20 грн на підставі виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2021. Тому, органами прокуратури вчинялись активні дії на проведення розрахунку з ОСОБА_1 , однак затримка виплати відбулась з незалежних від відповідача обставин.

Також зазначає, що у повідомленні про здійснення безспірного списання коштів Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області від 15.02.2021 №07.1-11-1386 зазначено, що на виконанні ГУДКСУ у Львівській області перебувають виконавчі листи Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №380/5441/20 про стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 22943,20 грн та судового збору в сумі 840,80 грн, відтак, відповідно до абз. 1 п. 28 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, безспірне списання коштів було здійснене з реєстраційного рахунку Львівської обласної прокуратури 10.02.2021. Таким чином, вказують, що відповідачем без зволікань вчинялись послідовні, активні дії, направлені на проведення розрахунку з позивачем, що свідчить про відсутність у діях відповідача вини, яка передбачена ст. 117 КЗпП України.

18.06.2021 позивачем подано відповідь на відзив, в якій вказала, що відповідачем не вчинялися дії стосовно виплати належних сум позивачу при звільненні. Також зазначає, що відповідачем не виконувалося рішення у справі № 380/5441/20, яке набрало законної сили 15.12.2020 року упродовж 58 днів.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 працювала в прокуратурі Львівської області та наказом прокурора Львівської області від 15.06.2020 №867к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру”. Вказаним наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Львівської області провести із ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно вимог чинного законодавства, у тому числі виплатити грошову компенсацію за 6 календарних днів невикористаних відпусток.

Позивач вважаючи, що Прокуратура Львівської області безпідставно не виплатила їй при звільнені вихідну допомогу, звернулась до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №380/5441/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення вихідної допомоги – задоволено повністю. Cтягнуто з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 22943,20 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі № 380/5441/20 апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 року у справі №380/5441/20 - без змін.

11 лютого 2021 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 у справі № 380/5441/20 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області здійснено безспірне списання на користь ОСОБА_1 виплату суми вихідної допомоги при звільненні в розмірі 22943,20 грн., що підтверджується копією виписки по надходженнях за рахунком з банку.

Позивач вважає, що оскільки виплату належних сум коштів після звільнення та вихідної допомоги на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 380/5441/20, відповідач своєчасно не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, вона має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, а саме з 17.06.2020 по 15.12.2020 в сумі 22932 за час невиплати вихідної допомоги при звільненні та з 16.12.2020 (день наступний за днем набрання законної сили рішенням суду у справі №380/5441/20) по 11.02.2021 в сумі 22621,74 грн за час невиплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Предметом спору у цій справі є оцінка наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.06.2020 по день фактичного розрахунку 11.02.2021 в сумі 45553,74 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ні Законом України “Про прокуратуру”, ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення прокурорів, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на прокурорів стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці, питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.

Крім того у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 було звільнено 16.06.2020. Остаточний розрахунок, відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 року у справі №380/5441/20, проведено тільки 11.02.2021 року в розмірі 22 943,20 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Оскільки, у день звільнення позивача - 16.06.2020 Львівською обласною прокуратурою не було здійснено повного розрахунку, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: надання працівникам щорічної відпустки, вимушеного прогулу, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.

Згідно з довідкою Прокуратури Львівської області від 19.06.2020 № 18-1138 за квітень 2020 та травень 2020 середньоденна заробітна плата становить 1 147,16 грн. та середньомісячна - 22 943,20 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 17.06.2020 по 11.02.2021 (включно) становить 240 днів.

Таким чином сума середнього заробітку за 240 днів становить 275 318,40 грн.

При цьому, розмір простроченої заборгованості роботодавця, виплаченої позивачу відповідно до судового рішення у справі становив 22 493,20 грн.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Враховуючи, що виплата відповідачем недоплаченої суми становить 22 943,20 грн, і є значно меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 275 318,40 грн (1 147,16 х 240 дні), суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 22 943,20 грн/275 318,40 грн (сума виплаченої вихідної допомоги при звільненні зі служби /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,083.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 1 147,16 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,083 х 240 (днів затримки розрахунку) = 22 851,43 грн.

Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності на користь позивача з Львівської обласної прокуратури слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2020 року по 11 лютого 2021 року в розмірі 22 851,43 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Частинами 1 та 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позов у частині позовних вимог про стягнення середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, стягненню на користь позивача підлягає 454,00 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Львівської обласної прокуратури (м. Львів, пр-т. Т. Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ – 02910031) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 22 851 (двадцять дві тисячі вісімсот п`ятдесят одна гривня) 43 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури (м. Львів, пр-т. Т. Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ – 02910031) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні, 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гулкевич І.З.