Ухвала суду № 98213644, 05.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

05 липня 2021 року м. Київ 320/3864/21

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - суддя Журавель В.О.,

при секретарі судового засідання - Кірсенко А.І.,

за участю:

позивача - не прибув,

представника відповідача - Бублієва А.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні,

в с т а н о в и в:

2 квітня 2021 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просить суд:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України на користь позивача вихідну допомогу у сумі 31 087 грн. 77 коп.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 р. відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання.

Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України №1430ц від 12 листопада 2019 р. позивача звільнено з посади прокурора відділу в Генеральній прокуратурі України. Цим же наказом відповідний підрозділ Генеральної прокуратури України зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 16 лютого 2021 р. № 21-130зп при звільненні позивачу за листопад 2019 р. нараховано заробіток 132 527 грн. 66 коп.

Позивач звернувся із заявою до Генерального прокурора, в якій просив повідомити чи виплачено йому вихідну допомогу при звільненні і якщо ні, то в який термін її буде виплачено.

17 лютого та 19 березня 2021 р. начальником відділу Офісу Генерального прокурора надано відповіді позивачу, в яких вказано, що оскільки його звільнили на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», то вимогами цієї статті не передбачена виплата вихідної допомоги, а тому приписи КЗпП України у даному випадку застосуванню не підлягають.

Не погоджуючись з відмовою, позивач подав цей позов до суду.

28 травня 2021 р. до суду від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду. Вказана заява обґрунтована тим, що спірні правовідносини пов`язані із стягненням вихідної допомоги при звільненні з публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовною заявою застосуванню підлягають положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Зазначає, що в обґрунтування своєчасності звернення до суду із позовною заявою у місячний строк, визначений ч.5 ст.122 КАС України, позивач посилається на те, що перебіг строку розпочався з часу отримання відповіді Офісу Генерального прокурора від 19 березня 2021 р. № 27/03-1028 вих-21 на його звернення. Проте, представник відповідача з цими доводами не погоджується і звертає увагу, що вихідна допомога не входить до структури заробітної плати, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки з моменту звільнення позивачу було відомо про остаточний з ним розрахунок, при цьому згідно з вимогами ч.3 ст.123 КАС України не подано клопотання про поновлення строку звернення до суду і відсутні поважні причини для поновлення цього строку.

25 червня 2021 р. до суду позивач подав заперечення проти клопотання відповідача щодо залишення позову без розгляду. Зазначив, що про порушене права раніше 19 березня 2021 р. узнати не мав можливості. Так, лише з листа відповідача від 19 березня 2021 р. дізнався про порушення свої прав і звернувся з позовною заявою до суду. Заяву про поновлення строку звернення до суду він подавав. У зв`язку з цим просить суд відмовити у задоволенні клопотання позивача та визнати підстави пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду.

25 червня 2021 р. до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, у судове засідання 5 липня 2021 р. позивач не прибув.

У судовому засіданні 5 липня 2021 р. представник відповідача підтримав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та просив його задовольнити.

Розглянувши подане клопотання про залишення позову без розгляду, оцінивши письмові докази, суд бере до уваги наступне.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Судом встановлено, що 12 листопада 2019 р. згідно наказу Генерального прокурора України № 1430ц позивача звільнено з посади прокурора відділу забезпечення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо транснаціональних груп та у банківській сфері Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 15 листопада 2019 р.

Суд зазначає, що цей спір пов`язаний зі звільненням позивача, який обіймав посаду в прокуратурі, із публічної служби, тому строки звернення до суду у таких справах врегульовано ч.5 ст.122 КАС України.

Позивачем та представником відповідача не заперечувався той факт, що із позивачем при звільненні було проведено розрахунки.

Позивач звернувся із заявою до відповідача про надання інформації чи виконано обов`язок відповідачем щодо виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку.

Листом від 17 лютого 2021 р. та від 19 березня 2021 р. позивача повідомлено, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із здійсненням розрахунку з позивачем у зв`язку з його звільненням з публічної служби, суд бере до уваги таке.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” в редакції на час припинення публічної служби позивача основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зважаючи на предмет спору суд врахував на виконання вимог ч.5 ст.242 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 р. у справі №711/4010/13-ц, яка зазначила, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).

Це означає, що твердження позивача про те, що вихідна допомога входить до структури заробітної плати, тому вказане питання щодо строку звернення до суду регулюється виключно вимогами Кодексу законів про працю України, відповідно до яких працівник має право без обмеження будь-якого строку звернутись до суду з позовом про стягнення усіх виплат на які працівник має право, є помилковим тлумаченням норм законодавства.

Тому суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати місячний строк на звернення до суду, як це передбачено ч.5 ст.122 КАС України, а не вказані позивачем норми КЗпП України.

Сторони визнають і довідкою відповідача від 16 лютого 2021 р. №21-130зп підтверджується звернення позивача за інформацією про нараховану та виплачену йому заробітну плату за січень-листопад 2019 року.

Суд також враховує, що при звільненні позивачу за листопад 2019 р. нараховано заробіток 132 527 грн. 66 коп. (заробітна плата та компенсація за невикористані 98 днів відпусток), а згідно з позовною заявою у цій справі він просить стягнути на свою користь вихідну допомогу у сумі 31 087 грн. 77 коп..

Це означає на переконання суду, що на час отримання розрахунку при звільненні позивач, який має вищу юридичну освіту та досвід прокурорської діяльності, повинен був усвідомлювати відмінність в розмірі нарахувань остаточного розрахунку при звільненні, оскільки отримана заробітна плата з нарахованою вихідною допомогою значно більша заробітної плати без нарахованої вихідної допомоги.

Суд також зазначає, що в розумінні статті 116 КЗпП України «вихідна допомога» охоплюється «всіма сумами, які належать працівникові при звільненні». Отже, з дня отримання розрахунку при звільненні заявник вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання розрахунку при звільненні, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових цього розрахунку, звернулась до органу, який здійснив виплату розрахунку, із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану нею заяву.

До того ж, як свідчать матеріали справи, звертаючись у лютому-березні 2021 р. до Офісу Генеральної прокуратури із заявою, позивач вже повинен був знати про відсутність виплати вихідної допомоги.

Лист відповідача, з фактом отримання якого позивач пов`язує відлік відповідного строку до суду, не є належним доказом таких обставин з огляду на таке.

Суд зазначає, що початок відліку строку на звернення до суду вказані вище норми КАС України пов`язують з датою, коли саме позивач дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав.

Згаданий лист, як у ньому зазначено, є результатом розгляду запиту позивача щодо наведення обґрунтувань щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні.

Отже, саме позивач ініціював питання дізнатися про причини невиплати йому спірної допомоги. Тобто позивач знав, що її не виплачено і до часу звернення до суду це не оспорював. Звернення стосувалося виключно правового обґрунтування відповідачем причин її невиплати.

За висновком Верховного Суду таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt”, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Відтак, суд зазначає, що отримання позивачем листа Офісу Генерального прокурора у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти майже через 1,5 роки після отримання розрахунку при звільненні.

Тому суд визнає, що при отримання розрахунку при звільненні позивач повинен був дізнатися про відсутність виплати вихідної допомоги і про порушення його права.

Отже, судом встановлено, що позивачем дійсно пропущено місячний строк звернення до суду.

Це означає, що звертаючись до суду з цим позовом 2 квітня 2021 р., позивач пропустив місячний строк. Пояснення позивача щодо нерозуміння стверджуваного порушення своїх прав через отримання одним платежем сум коштів розрахунку не доводить, щодо з дати їх отримання він не міг дізнатися про факт невиплати йому спірної вихідної допомоги, у т.ч. зважаючи на посаду, яку він обіймав до звільнення. Матеріали спору не містять жодного належного, допустимого та достовірного доказу прояву волевиявлення позивача дізнатися, чи увійшла в його розрахунок при звільненні така вихідна допомога.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин. Термін його дії подовжено постановою Уряду від 20 травня 2020 р. №392 до 31 липня 2020 р. та у подальшому до 31 жовтня 2020 р.

На час звернення позивача до суду згідно з п.3 розділу VI КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суд бере до уваги, що позивач подав заперечення проти клопотання відповідача щодо залишення позову без розгляду. Зазначив, що про порушене права раніше 19 березня 2021 р. не мав можливості. Так, лише з листа відповідача від 19 березня 2021 р. дізнався про порушення свої прав звернувся із позовною заявою до суду. У зв`язку з цим просить суд відмовити у задоволенні клопотання позивача та визнати підстави пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду.

Суд вважає, що вказане клопотання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 р. №340/1019/19).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Отже у цій справі після відкриття провадження факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявлено судом, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 123 КАС України зобов`язує суд залишити позовну заяву без розгляду.

Суд бере до уваги, що у цій справі встановлено обізнаність позивача з його звільненням та відсутністю отримання вихідної допомоги при звільненні. Оскільки позивач подав заяву про продовження пропущеного місячного строку на звернення до суду, але суд не встановив обставин поважності такого пропуску, які би зумовлені були обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином чи іншими поважними причинами, відповідно до вказаної вище ч.3 ст.123 КАС України суд зобов`язаний позов залишити без розгляду.

Відповідно до вимог п. 1 ч.2 ст.183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 240 КАС України позивач у разі залишення позову без розгляду не позбавлений права звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

За таких обставин суд вважає, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підставі пропуску строку звернення до суду є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись статтями 123, 240, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Заяву Офісу Генерального прокурора про залишення позовної заяви без розгляду в цій адміністративній справі задовольнити.

2. Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.

3. Роз`яснити позивачеві, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

4. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Журавель В.О.

Повний текст ухвали виготовлено 9 липня 2021 р.