Рішення № 98213280, 09.07.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року м. Ужгород№ 260/1446/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Ватлін Т.В.

за участі представників

позивача: Аділова А.М.

відповідача: Гаринець О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради (далі – позивач, Департамент) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області (далі - відповідач, Управління), якою просить визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 7 квітня 2021 року ВП № 65048172 "Про стягнення виконавчого збору" та від 7 квітня 2021 року ВП № 65048172 "Про відкриття виконавчого провадження" в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановами державного виконавця Управління відкрито виконавче провадження при примусовому виконанні виконавчого листа (Закарпатського окружного адміністративного суду) у справі № 260/4582/21 від 02.04.2021 року (якою постановлено, зокрема, стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн.) та винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 24000,00 грн. Позивач вважає, що судове рішення державним виконавцем примусово виконане не було, державний виконавець не вчиняв дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, крім того, рішенням суду зобов`язано боржника нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, відтак вказана вимога є майновою, у зв`язку з чим відповідач повинен був обчислити суму виконавчого збору як за виконання рішення майнового характеру

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що виконавчий документ належить до категорії немайнового характеру, а отже виконавчий збір стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, так як боржник – юридична особа. Вказує також, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлена чітка норма стосовно стягнення виконавчого збору, незалежно від того які саме виконавчі дії були вчинені державним виконавцем під час виконання виконавчого провадження.

В судовому засідання представник позивача підтримала заявлені вимоги, просить суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечив та просить суд відмовити в його задоволенні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 7 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП № 65048172 з виконання виконавчого листа № 260/4582/21, виданого 02.04.2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом (про зобов`язання Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум) та постановлено, зокрема, стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн.

7 квітня 2021 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено також постанову про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника, Департаменту праці та соціальної політики Ужгородської міської ради, виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404).

Згідно з ч. 1 ст. 1 ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч.1 ст. 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема - за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404 за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

У відповідності до ч. 4 ст. 27 Закону № 1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною 5 ст.27 Закону № 1404 визначено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.17 ч. 1ст. 39 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення; про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, при цьому одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

При цьому в розумінні положень Закону №1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 року у справі № 480/3452/19 зазначив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на дату відкриття виконавчого провадження у державного виконавця не було законних причин, визначених ч.5 ст.27 Закону №1404-VII, для невиконання обов`язку передбаченого положеннями даної статті щодо винесення одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору

Підстави, за яких виконавчий збір не стягується, що визначені в ч. 5 та 9 ст. 27 Закону № 1404, на спірні правовідносини також не розповсюджуються.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що виконання виконавчого листа у виконавчому провадженні № 65048172 носить зобов`язальний характер, оскільки виконавчий лист виданий на виконання рішення у адміністративній справі № 260/4582/21 передбачає зобов`язання Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.

З приводу доводів позивача, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем не вчинялися заходи примусового виконання рішення, а тому у відповідача не було підстав для стягнення з позивача оскаржуваною постановою виконавчого збору - то суд констатує, що стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання.

За сукупністю встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що державним виконавцем правомірно та обґрунтовано, у відповідності до положень Закону № 1404, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та визнає оскаржуване рішення таким, що прийняте згідно вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, а доводи позивача та представлені ним докази не спростовують вказаних висновків суду, у зв`язку з чим позов не підлягає до задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення на позовну заяву, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать вимогам закону та не відповідають обставинам справи, що підтверджується належними та допустимими доказами та в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 5, 77, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 24 код 03192997) до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11 код 43316386) в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14 код 43316386), про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

СуддяС.І. Рейті