Рішення № 98212523, 07.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2021 р. Справа№200/5257/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить: 1) визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки у кількості 28 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 435,51 грн.; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки у кількості 28 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 435,51 грн. у загальній сумі 12194, 28 грн.; 3) визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2016 по 31.10.2017; 4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження служби в ГУНП в Донецькій області з 18.06.2016 по 31.10.2017; 5) визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо перерахунку та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в період з 13.09.2018 по 16.03.2020 у розмірі 15% від мого посадового окладу (2400 грн.) з урахуванням попередньо виплачених сум; 6) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити надбавку за роботу в умовах режимних обмежень в період з 13.09.2018 року по 16.03.2020 року у розмірі 15% від посадового окладу (2400 грн.) з урахуванням попередньо виплачених сум; 7) визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нарахування та виплати зайво утриманого військового збору; 8) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити зайво утриманий військовий збір, у загальній сумі 2234,71 грн.; 9) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати недоплачених коштів у якості доплати за службу в нічний час за період проходження служби з 18.06.2016 по 20.07.2020, а саме за 1484 години служби в нічний час; 10) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити недоплачені кошти у якості доплати за службу в нічний час за період проходження служби з 18.06.2016 по 20.07.2020, а саме за 1484 годин служби в нічний час; 11) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.07.2020 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 18.06.2016 року по 20.07.2020 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області. Проте за час проходження служби отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, ніж це встановлено.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом

11 травня 2021 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлено відповідну ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

01 червня 2021 року від представника Головного управління Національної поліції в Донецькій області надійшов відзив на позов. Щодо виплати компенсації за невикористану відпустку за невикористанні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки представник відповідача зазначає, що спеціальним законодавством грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, поліцейським, до яких відносився і позивач, не передбачена. Щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2016 по 31.10.2017 представник відповідача зазначає, що Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських в цей період.

Щодо нарахування та виплати доплати за службу в нічний час представник відповідача зазначає, що облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку № 260. Представник відповідача звертає увагу, що згідно довідки УФЗБО ГУНП в Донецькій області від 21.05.2021 №683 за період з 18.06.2016 до 20.07.2020 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено доплату за службу в нічний час відповідно до законодавства.

Щодо нарахування та виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень представник відповідача зазначив, що нарахування надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснено з урахуванням Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 № 414, оскільки позивач почав працювати з матеріальними носіями секретної інформації (лише з 2019 року, а саме: у лютому 2019 року опрацював та підготував - 21 документи, березні 2019 року - 4. Щодо нарахування та виплати зайво утриманого з грошового забезпечення військового збору представник відповідача звертає увагу, що у спірних правовідносинах позивач, на час несення служби в ГУНП в області, не був звільнений від оподаткування військовим збором в повному обсязі, а тільки на час безпосередньої участі в АТО. Щодо нарахування та виплати доплати за службу в нічний час представник відповідача зазначає, що нарахування доплати як поліцейському, що був залучений до служби в нічний час здійснювалось на підставі довідок обліку несення поліцейськими служби в нічний час, наданих до УФЗБО ГУНП В Донецькій області.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 43-44).

З 18.06.2016 року по 20.07.2020 року позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 300 о/с від 17.07.2020 року, позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с. 24-25).

23.03.2021 року, 25.03.2021 року, 04.04.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявами в порядку Закону України «Про звернення громадян», в яких просив: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити зайво утриманий військовий збір, у загальній сумі 2234,71 грн., здійснити перерахунок та виплатити надбавку за роботу в умовах режимних обмежень в період з 13.09.2018 року по 16.03.2020 року у розмірі 15% від посадового окладу (2400 грн.) з урахуванням попередньо виплачених сум, індексацію грошового забезпечення за період проходження служби в ГУНП в Донецькій області з 18.06.2016 по 31.10.2017 (а.с. 26,28,35).

Листами Головного управління Національної поліції в Донецькій області позивача повідомлено про відсутність порушень вимог чинного законодавства під час нарахування та виплати грошового забезпечення за час проходження служби в поліції.

Позивач не погоджується з вищевказаними діями, оскільки вони порушують його конституційні права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою ст.3 Закону №580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР визначені види відпусток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року №426-VIII, Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, який набрав чинності 06 червня 2015 року, доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.»

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У відзиві на адміністративний позов відповідач не заперечує наявність у позивача, як учасника бойових дій права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів за 2019 рік.

Частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Крім того, відповідно до частини 8 статті 8 Розділу III Порядку 260 встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Слід зазначити, що в ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73249814).

Згідно з нормами частини 1 статті 83 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означитиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, аналізуючи зазначене, суд зазначає, що в силу ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260, не використання відпустки позивачем в 2018-2019 роках не означає припинення права на відпустку, тому при звільненні з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним в 2018-2019 роках додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року по справі № 360/4127/19.

Вказаний висновок також підтверджено і постановою Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.

Так, абз. 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, розмір компенсації слід визначити, виходячи з наступного розрахунку: посадовий оклад 2400 грн. + оклад за спеціальне звання 1600 грн. + надбавка за стаж служби 800 грн. + надбавка за роботу в умовах 240 грн. + надбавка за специфічні умови проходження служби 1920 грн. + премія 6105,31 грн. = 13065,31 грн. Сума компенсації становить: 12 194,28 грн. (13065,31 грн. / 30 днів * 28 календарних днів).

Тому позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за невикористані 28 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018-2019 роки підлягають задоволенню в розмірі 12 194,28 грн.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження служби в ГУНП в Донецькій області з 18.06.2016 року по 31.10.2017 року.

Згідно з частинами першою та другою статті 94 Закону №580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

На підставі частини п`ятої статті 94 Закону №580 грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

За період з 18.06.2016 року по 31.10.2017 року позивачу не була нарахована та сплачена індексація грошового забезпечення.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі Закон №1282).

Згідно статті 1 Закону №1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 2 Закону №1282 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у тому числі і оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до частин першої та третьої статті 4 Закону №1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

На підставі статті 5 Закону №1282 підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка)

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів свідчить, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Таким чином, суд вважає неприйнятними доводи відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з набранням чинності постановою КМУ № 782, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Більш того, в силу положень частини другої статті 8 Закону №1282 за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33,34 Закону України «Про оплату праці», такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивачу протиправно не нарахована та невиплачена індексація грошового забезпечення за період з 18 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.

Щодо нарахування та виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень суд зазначає наступне.

Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 (далі - Положення № 414), визначено види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).

Відповідно до п. 2 Положення № 414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації:

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків;

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків;

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Положення № 414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Згідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку № 260 поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов`язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації.

Установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу, за умови їх призначення на посаду, яку включено до номенклатури посад відповідного органу поліції, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, надання йому доступу до державної таємниці та постійної роботи із секретною інформацією або її носіями.

На підставі подання Авдіївського ВП, наказом ГУНП в Донецькій області від 18.03.2019 №117о/с ОСОБА_1 з 20.02.2019 встановлена надбавка в розмірі 10 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (а.с. 104-105).

Суд звертає увагу, що вказаний наказ позивачем у встановленому порядку не оскаржувався та є чинним.

Під час проходження служби в ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 працював з відомостями та їх носіями що мають ступень секретності «таємно»: у лютому 2019 року опрацював та підготував - 21 документи, у березні 2019 року – 4 документи.

Суд звертає увагу, що надані позивачем накази про надання доступу до секретної інформації із ступенями «цілком таємно» і «таємно» не підтверджують факт постійної роботи із секретною інформацією або її носіями.

Таким чином суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для виплатити надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в період з 13.09.2018 року по 16.03.2020 року у розмірі 15% від посадового окладу (2400 грн.) з урахуванням попередньо виплачених сум.

Стосовно нарахування та виплати доплати за службу в нічний час суд зазначає наступне.

Статтею 91 Закону № 580-VІІІ встановлено, що особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час.

Розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції. Розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції.

Для поліцейських установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов`язків.

Поліцейським, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом двох наступних місяців.

Згідно частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VІІІ поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

У відповідності до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від11 листопада 2015 р. N 988( далі Постанова N 988) грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 988 визначено обов`язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року N 988 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за N 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання ( далі Порядок № 260), у пункті 3 розділу І якого визначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 11 розділу ІІ Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.

Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов`язків у період з 22.00 до 06.00.

Поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час.

Поліцейським добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі) та не включається в службовий час. Тобто, тривалість робочого часу в нічний час складає 6 годин.

Підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.

Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.

Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що за несення служби в нічний час виплачується доплата у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Тобто, відповідна виплата проводиться саме за кожну годину служби поліцейським у нічний час.

При цьому, підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції, а облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 нарахована та виплачена доплата за роботу в нічний час за період проходження служби в ГУНП в Донецькій області за період з 18.06.2016 до 20.07.2020: у квітні 2017 року - за січень (24 години) в сумі 126,79 грн.; лютий (18 годин) - 94,50 грн.; березень (54 години) - 259,20 грн.; у травні 2017 року - за квітень (60 годин) - 331,58 грн.; у березні 2018 року - за січень (36 годин) -180,00 грн.; лютий (42 години) - 220,50 грн.; у квітні 2019 року - за січень (42 години) - 210,00 грн.; лютий (30 годин) - 157,50 грн.; березень (42 години) - 221,89 грн.; у травні 2019 року - за квітень (20 годин) - 105,00 грн.; у червні 2019 року - за травень (34 години) - 164,14 грн.; у вересні 2019 року - за серпень (42 години) - 211,26 грн.; у жовтні 2019 року - за вересень (18 годин) - 90,00 грн.; у листопаді 2019 року - за жовтень (42 години) - 200,45 грн.; у грудні 2019 року - за листопад (42 години) - 210,00 грн.; у лютому 2020 року - за грудень 2019 року (48 годин) - 242,89 грн.; у березні 2020 року - за лютий (42 години) - 220,50 грн.; у квітні 2020 року - за березень (54 години) - 270,00 грн.; у травні 2020 року - за квітень (42 години) — 211,26 грн.; у червні 2020 року - за травень (24 години) - 133,51 грн., що, в свою чергу, відповідає вимогам пункту 11 розділу ІІ Порядку № 260.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення компенсації (грошового забезпечення) за службу у нічний час за період проходження служби з 18.06.2016 по 20.07.2020, а саме за 1484 години служби в нічний час.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити зайво утриманий військовий збір, у загальній сумі 2234,71 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України військовий збір встановлений тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.

10 вересня 2015 року набув чинності Закон України від 18.06.2015 № 548-VІІІ «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції», відповідно до якого підпункт 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №№ 1317, ст. 112) доповнено новими абзацами такого змісту: «Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції. Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року № 1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором», яка набрала чинності 12.01.2016 року, установлено, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення таких осіб до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про прибуття (вибуття) таких осіб до (із) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції. Зазначені документи командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів), керівники установ, організацій та підприємств, у складі яких проходять службу чи працюють особи, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, подають до відповідної бухгалтерської служби для здійснення розрахунків.

Абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 31 січня 2015 року № 24 (далі - Постанова № 24), яка діяла до 21 січня 2016 року встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Однією з обов`язкових умов для визнання військовослужбовця таким, що бере безпосередню фактичну участь у відповідних заходах в АТО є перебування такої особи у підпорядкуванні (виконання завдань) керівництва штабу АТО.

Така фактична участь осіб в Антитерористичній операції має бути підтверджена наказом командира штабу АТО.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 812/860/17.

Як встановлено судом, за період з 01 листопада 2016 року по 31 липня 20120 року позивач приймав безпосередню участь в АТО 1157 день, за які відповідачем помилкового утриманий військовий збір у розмірі 624,79 грн.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначено Бюджетним кодексом України (далі - БК України). Відповідно до частини другої статті 45 БК України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно зі статтею 112 БК України до повноважень Казначейства України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за:1) веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, крім випадку, передбаченого абзацами третім і четвертим частини другої статті 78 цього Кодексу, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності; 2) бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету;3) відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) відповідністю платежів взятим бюджетним зобов`язанням та відповідним бюджетним асигнуванням.

Казначейство України в межах своїх повноважень забезпечує організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень шляхом оцінки їх діяльності.

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року N 787(далі - Порядок № 787).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв`язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року N 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за N 1679/28124. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Як встановлено судом, позивач із заявою про повернення зайво утриманих сум військового збору до ГУНП в Донецькій області під час проходження публічної служби не звертався, а звернувся вже після звільнення, тобто після перерахування цих сум до органів казначейства.

Таким чином, оскільки згідно з наведеними вище нормами законів повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України, відсутні підстави для задоволення позову.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 812/690/17.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, в силу норм ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.

Разом з цим, суд вважає, що наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Необхідність застосування такого підходу при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (враховано судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у цій справі), постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, від 20 січня 2021 року у справі №200/4185/20-а, від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19, від 12 серпня 2020 року у справі №400/3365/19 та ін.

Водночас, позовні вимоги в цій частині є передчасними, оскільки до проведення з позивачем остаточного розрахунку в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням таких критеріїв, як розумність, справедливість та пропорційність.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки у розмірі 12 194 (дванадцять тисяч сто дев`яносто чотири) грн. 28 коп.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 18.06.2016 року по 31.10.2017 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лазарєв