Рішення № 98212267, 09.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року Справа № 160/7651/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О. С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА.ЛТД» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

13.05.2021 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА.ЛТД» (далі - відповідач), в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА.ЛТД» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 1 655 784,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про порушення відповідачем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми 10-ПОІ за 2020 рік від 25.02.2021 року. Невиконання нормативу у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у 2020 році супроводжується накладенням адміністративно-господарських санкцій. Відповідач до 15.04.2021 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за 8 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, і не зайнятих особами з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 1 655 784,48 грн. за невиконання нормативу у 2020 році. Проте, відповідач самостійно не сплатив вказану суму у визначений законом строк, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/7651/21 призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.06.2021 року.

Протокольною ухвалою суду від 03.06.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.06.2021.

17.06.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що здійснює фактичну діяльність з оптової торгівлі лікарськими засобами. У відповідача по 03 травня 2020 року включно норматив робочих місць для осіб з інвалідністю був виконаний, про що додає до відзиву копії наказів про прийняття вказаних осіб на роботу, про звільнення з роботи, а також документів, що підтверджують наявність інвалідності. В подальшому, коли особи з інвалідністю стали звільнятися, на виконання вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ, відповідач наказом № 19/2 від 04 травня 2020 року створив робочі місця для інвалідів у кількості 9 місць: 4 місця для провізорів і 5 для фармацевтів, 4% від середньооблікової кількості штатних працівників. Також, відповідач подавав до Дніпропетровського міського центру зайнятості звіти форми 3-ПН. Відповідно до листа № 2260 від 09.06.2021 року Дніпропетровського міського центру зайнятості відповідач подавав звіти форми 3-ПН, з вакансіями для осіб з інвалідністю 07.07.20, 12.06.20, 05.08.20, 02.09.20, 02.10.20, 03.11.20, 01.12.20. Кількість створених вакансій змінювалася, про що вносились зміни до штатного розкладу. В листі № 2260 Дніпропетровський міський центр зайнятості повідомив, що в 2020 році особи з інвалідністю, які відповідають вимогам відповідача, у нього на обліку не перебували. Відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Протокольною ухвалою суду від 17.06.2021 підготовче засідання відкладено до 06.07.2021.

Cторони у судове засідання 06.07.2021 року не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника позивача та від представника відповідача до суду надійшли заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У відповідності до вимог ст.ст. 205, 243 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, судом встановлено таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА.ЛТД» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ.

Відповідно до вказаного звіту, кількість працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві в 2020 році склала 25 осіб, при загальній кількості робочих місць для вказаної категорії працівників - 33 особа. Таким чином, станом на 2020 рік, 8 робочих місць, що призначені для працевлаштування осіб із інвалідністю залишилися незайнятими.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 655 784,48 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

Вважаючи, що відповідачем допущено порушення, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно із ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

У силу ч. 3 ст. 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.

Також відповідач долучив до матеріалів справи заяви про прийняття на роботу з відповідними довідками МСЕК про встановлення інвалідності наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які були звільнені протягом травня-липня 2020 року за власним бажанням.

На виконання статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» наказом № 19/2 від 04.05.2020 року ТОВ «ВЕНТА.ЛТД» створено робочі місця з працевлаштування осіб з обмеженими можливостями.

Так, відповідачем створено 4 робочих місця для провізорів та 5 місць для фармацевтів.

Виходячи з викладених норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центрів зайнятості.

Водночас, Закон не покладає обов`язку на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Крім того, судом встановлено, що у 2020 році відповідач подавав 07.05.2020, 04.06.2020, 12.06.2020, 05.08.2020, 02.09.2020, 02.10.2020, 03.11.2020, 01.12.2020 до центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою 3-ПН, потреба в працівниках інвалідах в них заявлялась, що підтверджується наявною в матеріалах справи звітністю.

Факт подання вказаних звітів підтверджується відбитком печатки та підписом відповідальної особи центру зайнятості на цих звітах.

Крім того, листом Дніпропетровського міського центру зайнятості № 2260 від 09.06.2021 року також підтверджено подання до Дніпропетровського міського центру зайнятості звітів згідно форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за період з травня 2020 по грудень 2020 року.

Також, у вказаному листі зазначено, що на обліку в Дніпропетровському міському центрі зайнятості протягом 2020 року особи з інвалідністю, які згідно рекомендацій МСЕК відповідають вимогам роботодавця не перебували, тому направлення на працевлаштування на підприємство не видавалися.

Отже, наявними у справі доказами підтверджено, що відповідач у 2020 році здійснив усіх залежних від нього заходів по працевлаштуванню інвалідів на створені ним вакантні робочі місця, у зв`язку з чим, відсутні правові підстави для стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 160/4443/19.

Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА.ЛТД» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 09.07.2021 року.

Суддя О.С. Луніна