Рішення № 98206240, 29.06.2021, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/10582/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«29» червня 2021 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.

при секретарі Молінській С.В.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідач ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія»

представники позивача Кульчицький О.С., Макух А.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Кульчицький Олександр Сергійович, до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування,

у с т а н о в и в:

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кульчицький Олександр Сергійович, пред`явила в суд позов до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК», відповідач) про стягнення невиплаченого страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зіслався на наступні обставини.

22 червня 2019 року близько 23 год. 50 хв. мала місце дорожньо - транспортна пригода, де водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «OPEL VIVARO», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Одеса - Б.Дністровський з боку вул. Спрейса в напрямку м. Одеси, на 9 км + 200 м вказаної автодороги скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до міську клінічну лікарню №10, де ІНФОРМАЦІЯ_1 о 03.00 год. помер.

Постановою слідчого СУ ГУ НП у Одеській області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019160380001059, було закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

В зв`язку з тим, що відповідно до полісу № АО/242823 цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «OPEL VIVARO», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , була застрахована в ПрАТ «УПСК», позивач ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання, пов`язаного із смертю свого сина ОСОБА_3 .

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків, 06 листопада 2020 року представником позивача було подано скаргу на дії відповідача до Національного банку України.

Листом вих.3648/18 від 17.11.2020 року відповідач повідомив про прийняття рішення на основі поданих документів та сплатив частину заявлених вимог у сумі 35735,80 грн.

02 грудня 2020 року було отримано відповідь на скаргу з Національного банку України, якою повідомлено, що виплату страхового відшкодування здійснено на підставі п. 36.3 ст.36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З вищевказаної відповіді вбачається, що загальний розмір страхового відшкодування в сумі 71 471,60 грн було поділено на два, оскільки, як вважає відповідач, в даному випадку застосовується положення п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено, що якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, а тому позивачу ОСОБА_1 було виплачено лише половину розміру страхового відшкодування в сумі 35 735,80грн.

Відповідно до п. 36.7 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-ІV від 1 липня 2004 року, з наступними змінами і доповненнями, (далі - Закон №1961-ІV) рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

З таким рішенням відповідача про виплату лише половини розміру страхового відшкодування позивач ОСОБА_1 не погоджується, оскільки таке рішення страховика не відповідає нормам чинного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону №1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Приписами ст. 22 Закону №1961-ІV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із п. 23.1. ст. 23 Закону №1961-ІV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, шо полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до п.27.3 ст.27 Закону №1961- ІV страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до п.27.4 ст. 27 Закону страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

На момент настання вищевкказаної дорожньо-транспортної пригоди мінімальний розмір заробітної плати становив 4 173,00 грн., отже, позивачу ОСОБА_1 належить відшкодування моральної шкоди в розмірі: 4173 грн. x 12 = 50 076,00 грн.

Понесені витрати на поховання позивачем ОСОБА_1 підтверджено рахунком-фактурою від 26 червня 2019 року на суму 11 685,00 грн, квитанцією до прибуткового касового ордера від 26 червня 2019 року на суму 11 685,00 грн, товарним чеком №2/24 від 01 серпня 2019 року на суму 4 990,00 грн. та фіскальним чеком на суму 201,66 грн. Відтак, загальний розмір відшкодування витрат, понесених на поховання, становить 16 876,66 грн.

Щодо застосування відповідачем положень п. 36.3. ст. 36 Закону №1961-ІV представник позивача вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст. 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Аналіз положень ст. ст. 1193, 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що вина потерпілого не враховується при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, в тому числі і при здійсненні страхових виплат передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже до спірних правовідносин не підлягають до застосування положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV, якими передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, оскільки шкода, пов`язана зі смертю потерпілого чи ушкодженням здоров`я, відшкодовується в незалежності від його вини.

Положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV стосуються випадку, передбаченого у ч.2 ст.1188 ЦК України, в якій зазначено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Тобто, положення про ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (наприклад - пішоходу у разі зіткнення двох автомобілів).

Однак у даній ситуації, шкода життю потерпілого ОСОБА_3 настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг вчасно зупинитися в результаті виходу потерпілого на проїжджу частину.

Представник позивача вважає, що відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати, належної позивачу на два, а тому є всі підстави для стягнення з нього недоплаченої страхової виплати.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний суд України в постанові від 10.01.2019 у цивільній справі №274/4882/17-ц висловив правову позицію, що відповідно до положень ч.2 ст. 1188 ЦК України іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини.

Тобто, за змістом цієї норми, обов`язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них, якщо не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК України).

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону №1961-IV у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Відтак, положення пункту 36.3 Закону №1961-IV застосування не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пішохода не була і не може бути застрахована відповідно до вимог цього Закону.

Таким чином, неправильне застосування відповідачем норм Закону №1961-ІV призвело до порушення прав позивача на отримання повного відшкодування шкоди.

З огляду на такі обставини просить ухвалити рішення, яким:

- стягнути з ПрАТ «Українська пожежно -страхова компанія» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 038,00 грн.;

- стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування витрат, понесених на поховання, в розмірі 10 697,80 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування було передано для розгляду судді Глинській Д.Б.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування від судді Глинської Д.Б. було передано для розгляду судді Кавацюку В.І.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17 березня 2021 року вказану позовну заяву ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» було прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито та вирішено проводити судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач ПрАТ «УПСК» відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до суду не надіслав.

В судове засідання 29 червня 2021 року відповідач не з`явився. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кульчицький О.С. подав заяву про розгляд справи без участі позивача та представника, позовні вимоги підтримав, зіславшись на обставини, які викладені в позовній заяві.

З`ясувавши обставини, на які представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кульчицький О.С. посилається як на підставу позовних вимог, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 22 червня 2019 року близько 23 год. 50 хв. мала місце дорожньо - транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «OPEL VIVARO», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Одеса - Б.Дністровський з боку вул. Спрейса в напрямку м. Одеси, на 9 км + 200 м вказаної автодороги скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до міську клінічну лікарню №10, де ІНФОРМАЦІЯ_1 о 03.00 год. помер.

29 травня 2020 року слідчим ВРЗуСТ СУ ГУ НП у Одеській області Бірюковим Є.О. винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019160380001059 від 23.06.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

Зі змісту вищевказаної постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що під час проведення досудового розслідування було встановлено, що причиною настання даної ДТП є поява пішохода ОСОБА_3 на смузі руху автомобіля «OPEL VIVARO», д.н.з. НОМЕР_1 , тим самим позбавив водія ОСОБА_2 можливості своєчасно виявити пішохода на проїзній частині та шляхом гальмування уникнути ДТП.

Судом також встановлено, що станом на час настання вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «УПСК», оскільки останнім, як страховиком, було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/242823 (поліс № АО/242823 ), забезпечений транспортний засіб «OPEL VIVARO», д.н.з. НОМЕР_1 .

З матеріалів справи убачається, що спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування шкоди, завданої в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, та регулюються Законом України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положеннями ЦК України, Законом України «Про страхування», та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Крім цього, в ході судового розгляду справи встановлено, що представником позивача ОСОБА_1 - ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» 29 липня .2019 року було надіслано відповідачу ПрАТ «УПСК» заяву вих.№8524 про виплату страхового відшкодування, до якої долучено необхідні документи.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, керуючись вищевказаними нормами Закону №1961-IV, ПрАТ «УПСК» визначило загальний розмір завданої позивачу ОСОБА_1 шкоди в розмірі 71471,60 грн.

В подальшому відповідачем прийнято рішення на основі поданих документів та сплачену частину заявлених вимог у сумі 35 735,80 грн., посилаючись на ст.36.3 Закону №1961-IV, відповідно до якої враховано вину пішохода ОСОБА_3 у настанні ДТП, яка мала місце 22 червня 2019 року, та зменшено розмір страхового відшкодування на 50% .

Однак з такими доводами відповідача про обгрунтованість зменшення на половину належної ОСОБА_1 суми нарахованого страхового відшкодування, суд не погоджується, виходячи з наступного.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе особа, яка її завдала.

Згідно з приписами ч.2 та ч.5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У відповідності до ч.1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Положеннями п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У відповідності до положень ст. 6 Закону №1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з п.22.1. ст. 22 Закону №1961-ІV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із п. 23.1. ст. 23 Закону №1961-ІV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, шо полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до статті 27 Закону № №1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За змістом наведених норм права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за завдану шкоду незалежно від його вини, і може бути звільнений від такої відповідальності лише у випадку спричинення шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на спричинення шкоди самому собі.

Матеріали справи не містять жодних доказів про наявність у діях потерпілого ОСОБА_3 (який загинув) того чи іншого.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Враховуючи вищенаведене, вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.

Верховний Суд України 03.12.2014 року, при розгляді цивільної справи №6-183цс14 зробив правовий висновок, відповідно до якого законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова ПрАТ «УПСК» у виплаті страхового відшкодування через наявність у діях пішохода порушень Правил дорожнього руху є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування.

Згідно з п.27.3 ст. 27 Закону №1961-ІV страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

На момент настання ДТП мінімальний розмір заробітної плати становив 4173,00 грн., отже, позивачу ОСОБА_1 належить відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 076,00 грн. (4 173 грн. x12 = 50 076,00 грн.)

Згідно з п.27.4 ст. 27 Закону №1961-ІV страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідачу надано розрахункові документи, які підтверджують витрати на поховання на суму 21 395,60 грн, що підтверджується додатками зазначеними у заяві про виплату страхового відшкодування, а тому з ПрАТ «УПСК» на користь позивача також підлягають стягненню витрати на поховання в повному розмірі, тобто ще в сумі 10 697,80 грн.

Системний аналіз положень ст. ст. 1193, 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що вина потерпілого не враховується при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, в тому числі і при здійсненні страхових виплат передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже до спірних правовідносин не підлягають до застосування положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV, якими передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, оскільки шкода, пов`язана зі смертю потерпілого чи ушкодженням здоров`я, відшкодовується в незалежності від його вини.

Положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV стосуються випадку, передбаченого у ч.2 ст.1188 ЦК України, в якій зазначено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Судом встановлено, що шкода життю та здоров`ю ОСОБА_3 настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг вчасно зупинитися в результаті виходу потерпілого на проїжджу частину.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати, належної позивачу ОСОБА_1 на два, а тому позовні вимоги про для стягнення з нього недоплаченої страхової виплати є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 280, 281, 282 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 1166, 1187, 1188, 1193 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Кульчицький Олександр Сергійович, до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» на користь ОСОБА_1 35 735,80 грн. (тридцять п`ять тисяч сімсот тридцять п`ять гривень вісімдесят копійок) невиплаченого страхового відшкодування.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» судовий збір в доход держави в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія».

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч.3 ст. 284 ЦПК України учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: приватне акціонерне товариство «Українська пожежно - страхова компанія», код ЄДРПОУ 20602681, адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40.

Повний текст рішення складено 05 липня 2021 року.

Суддя В. І. Кавацюк