Рішення № 98205445, 14.06.2021, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4194/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» червня 2021 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Кавацюка В.І.

при секретарі Молінській С.В.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідач АТ «ТАСКОМБАНК»

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2

представник позивача ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Роман Романович, до акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою та зустрічним позовом акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у вигляді трьох процентів річних,

у с т а н о в и в:

У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Роман Романович, пред`явила в суд позов до акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі – АТ «ТАСКОМБАНК», відповідач, банк), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою.

В обґрунтування позову покликається на те, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», було укладено кредитний договір №KF47164, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 76 000,00 доларів США строком на 20 років.

18 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за наведеним вище кредитним договором між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І.

Відповідно до п.2 іпотечного договору предметом іпотеки визначено нерухоме майно, разом з усіма його приналежностями, а саме:

- квартиру АДРЕСА_1 . яка складається з однієї житлової кімнати та кухні. Житлова площа квартири – 26,6 кв.м, загальна площа квартири – 53,6 кв.м;

- нежитлові приміщення, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , позначені на плані цифрою 28 (літера «А-4»).

01 липня 2008 року між кредитором ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір до кредитного договору №KF47164, згідно якого п.1.1. ст.1 цього договору було викладено в новій редакції, а саме «Банк зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 (сто тисяч) доларів США строком на 20 (двадцять) років.

Зазначену суму грошових коштів вона, ОСОБА_1 , отримала у кредитора та після укладенні кредитного договору справно виконувала його умови. Однак, у зв`язку з складною економічно ситуацією у світі та в Україні (економічна криза, різке зростання курсу долара по відношенню до гривні, інші поважні причини), з часом у неї виникли труднощі з поверненням боргу та погашенням заборгованості.

04 грудня 2014 року Галицьким районним судом м. Львова було винесено рішення (заочне) у справі №461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк», згідно якого з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішено стягнути солідарно 52 300,47 доларів США, що в еквіваленті становить 619 754,13 грн та 3654,00 грн. судового збору.

На підставі цього судового рішення Галицьким районним судом м. Львова 29 липня 2015 року видано відповідний виконавчий лист, на підставі якого Галицьким відділом державної виконавчої служби у м. Львові відкрито виконавче провадження.

Зазначає, що нею, ОСОБА_1 , повністю виконано рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року в справі №461/12624/14-ц та 21 червня 2016 року внесено у касу стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» 619 754, 13 грн. на погашення заборгованості за кредитним договором, а 29 червня 2016 року також внесено 3 654,00 грн. судового збору, що підтверджується відповідними квитанціями. Отже. 21 червня 2016 року стягувач прийняв від боржника 619 754, 13 грн. як погашення заборгованості за кредитним договором №KF47164, а також прийняв 3 654,00 грн. витрат по оплаті судового збору та вказані грошові суми були зараховані на банківський рахунок стягувача.

Крім цього, 14 липня 2016 року старшим державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова Ільчишин Л.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчим листом №461/12624/14-ц про стягнення 623 408,13 грн., виданого на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова у справі №461/12624/14-ц від 04 грудня 2014 року.

Як зазначено у постанові, державним виконавцем встановлено, що боржником сума заборгованості, виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій сплачені у повному обсязі, що квитанціями про сплату основного боргу №740012 від 21 червня 2016 року, №3983028 від 29 червня 2016 року та розпорядженням Галицького ВДВС ЛМУЮ про перерахування виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Цією ж постановою державного виконавця припинено чинність арешту майна боржника та скасовано заходи примусового виконання судового рішення.

Таким чином, вона, ОСОБА_1 , вважає, що рішення Галицького районного суду м. Львова 04 грудня 2014 року у справі №461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором виконано нею у повному обсязі.

Однак, відповідач АТ «ТАСКОМБАНК», який є правонаступником ВАТ «Електрон Банк», незаконно відмовляється зняти іпотеку з нерухомого майна позивача, а існування в Державному реєстрі записів про іпотеку та заборону відчуження, накладені на її, позивача, нерухоме майно, перешкоджають у вільному розпорядженню її нерухомим майном.

З огляду на такі факти, просить ухвалити рішення, яким визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І. за реєстровим № 1344 від 18 лютого 2018 року та скасувати записи про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки за вказаним іпотечним договором.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Р.Р., прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

25 лютого 2020 року відповідач АТ «ТАСКОМБАНК» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечив та пред`явив до суду зустрічний позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з них заборгованості за кредитним договором №KF 47164 від 15 лютого 2008 року у вигляді трьох відсотків річних за період за 23 червня 2016 року до 01 лютого 2020 року у розмірі 3843,40 доларів США.

У відзиві та в обгрунтування зустрічної позовної заяви відповідач АТ «ТАСКОМБАНК» покликається на те, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК» , було укладено кредитний договір №KF47164, відповідно до якого, з урахуванням змін та доповнень, банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 100000,00 (сто тисяч) доларів США строком на 20 років зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору №KF47164 від 15 лютого 2008 року банк звернувся з позовом про стягнення коштів в суд.

04 грудня 2014 року Галицьким районним судом м. Львова було ухвалено рішення у справі №461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого АТ «ТАСКОМБАНК», про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 52 300,47 доларів США заборгованості по вищевказаному кредитному договору, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 619 754,13 грн та 3 654,00 грн. судового збору.

29 липня 2015 року на виконання вищевказаного судового рішення Галицьким районним судом було видано виконавчий лист №461/12624/14-ц, який банком подано до виконання в Галицький відділ ДВС м. Львова.

В процесі проведення виконавчих дій державним виконавцем стягнуто на рахунок ПАТ «ВіЕс Банк» 623 408,13 грн. та 14 липня 2016 року винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №461/12624/14-ц, виданого Галицьким районним судом м.Львова 29 липня 2015 року.

Однак, така постанова державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження порушує права стягувача, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Вищевказаним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року у справі №461/12624/14-ц було визначено суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом в своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

АТ «ТАСКОМБАНК» вважає, рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було виконано 22 червня 2016 року частково, а тому на залишок заборгованості банк, враховуючи положення ст. 625 ЦК України, має право нарахувати три проценти річних до повного їх погашення.

У зв`язку з наявною ситуацією та правовими відносинами між сторонами АТ «ТАСКОМБАНК» подало скаргу на дії державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, по розгляду якої триває судовий процес.

Крім цього, з метою забезпечення виконання взятого на себе ОСОБА_1 грошового зобов`язання за кредитним договором №KF47164, 18 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № РО92681, відповідно до якого він є фінансовим поручителем перед кредитором за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором №KF47164 від 15 лютого 2008 року.

Станом на 01 лютого 2020 року за кредитним договором №KF47164 від 15 лютого 2008 року за ОСОБА_1 , утворилась заборгованість у вигляді трьох процентів річних за період за 23 червня 2016 року до 01 лютого 2020 року у розмірі 3843,40 доларів США, яка ні нею, ні поручителем не погашена.

Відтак, оскільки не погашено заборгованість за основним зобов`язанням по кредитному договору №KF47164 від 15 лютого 2008 рок, то відсутні підстави для припинення іпотеки та вилучення записів про заборону обтяження.

З огляду на такі обставини, АТ «ТАСКОМБАНК» вважає, що первісний позов є безпідставним, просить в його задоволенні відмовити та ухвалити рішення про задоволення зустрічного позову.

18 березня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Посікіра Р.Р. надіслав на електронну адресу суду, а 25 травня 2020 подав до суду в паперовому вигляді відзив на зустрічний позов АТ «ТАСКОМБАНК», в якому, посилаючись на обставини, які викладені в первісному позові, зазначив, що зустрічний позов є безпідставний, оскільки рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року у справі №461/12624/14-ц виконано в повному обсязі, постанова державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №461/12624/14-ц, виданого Галицьким районним судом м.Львова 29 липня 2015 року, є чинною. Вважає, що хоч предметом кредитного договору були кошти в іноземній валюті, а позичальником сплачено суму боргу. Еквівалентну в гривнях, це не вплинуло на таку ознаку виконання грошового зобов`язання як «належність».

Банк, отримавши визначені в рішенні суду кошти в національні валюті та будучи ознайомлений з постановою про закриття виконавчого провадження, дії державного виконавця про закриттю виконавчого провадження не оспорив та додаткових вимог до позичальника не висував.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Посікіра Р.Р. первісний позов підтримав, проти зустрічного позову заперечив, посилаючись на доводи, які викладені в первісному позові, відзиві на зустрічний позов та в інших заявах по суті спору.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні проти первісного позову заперечив, зустрічний позов підтримав із аналогічних викладеним у зустрічній позовній заяві та інших заявах по суті спору підстав.

Заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на які сторони та їх представники покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд вважає, що первісний позов слід задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 15 лютого 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KF47164. Згідно п.1.1 ст. 1 кредитного договору №KF47164, кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 76 000,00 доларів США строком на 20 років.

18 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за наведеним вище кредитним договором між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І.

Відповідно до п.2 цього іпотечного договору предметом іпотеки визначено нерухоме майно, разом з усіма його приналежностями, а саме:

- квартиру АДРЕСА_1 . яка складається з однієї житлової кімнати та кухні. Житлова площа квартири – 26,6 кв.м, загальна площа квартири – 53,6 кв.м;

- нежитлові приміщення, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , позначені на плані цифрою 28 (літера «А-4»).

Крім цього, 18 лютого 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №РО92681, відповідно до умов якого він є фінансовим поручителем перед кредитором за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором №KF47164 від 15 лютого 2008 року.

01 липня 2008 року між кредитором ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір до кредитного договору №KF47164, згідно якого п.1.1. ст.1 цього договору було викладено в новій редакції, а саме «Банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 (сто тисяч) доларів США строком на 20 (двадцять) років.

Зазначену суму грошових коштів позичальник ОСОБА_1 у кредитора отримала.

04 грудня 2014 року Галицьким районним судом м. Львова винесено заочне рішення у справі №461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк», згідно якого вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 52 300,47 доларів США, що в еквіваленті становить 619 754,13 грн та 3654,00 грн. судового збору.

29 липня 2015 року Галицьким районним судом м. Львова стягувачу видано виконавчий лист №461/12624/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс БАНК» 623 408,13 грн., на підставі якого Галицьким відділом державної виконавчої служби у м. Львові відкрито виконавче провадження №49968927.

21 червня 2016 року позивачем ОСОБА_1 у касу стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» внесено 619 754, 13 грн, що підтверджується квитанцією №740012 від 21 червня 2016 року, та 3 654,00 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією №983028 від 29 червня 2016 року.

14 липня 2016 року старшим державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Ільчишин Л.В. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання за виконавчим листом №461/12624/14-ц про стягнення 623 408,13 грн. Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано заходи примусового виконання рішення.

Як зазначено у вищевказаній постанові, державним виконавцем встановлено, що боржником сума заборгованості, виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій сплачені в повному обсязі, що підтверджується квитанціями про сплату основного боргу №740012 від 21.06.2016 року та №983028 від 29.06.2016 року та розпорядженням Галицького ВДВС ЛМУЮ про перерахування виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Вищезазначена постанова державного виконавця є чинною, оскільки постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 461/8946/19 апеляційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» задоволено частково, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року скасовано, а скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» на дії старшого державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Ільчишин Любові Володимирівни, заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування постанови та зобов`язання до вчинення дій - залишено без розгляду.

Щодо вимог позивача ОСОБА_1 за первісним позовом, то суд вважає, що такі є підставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Приписами ч. 2 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Пунктом 25 «Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 410, після виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель зобов`язаний протягом десяти днів надіслати реєстратору письмове повідомлення про виключення запису з Реєстру з обов`язковим зазначенням порядкового номера запису.

Відповідно до ч. 9 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація припинення іпотеки, обтяження проводиться на підставі заяви обтяжувача, яку він зобов`язаний подати протягом п`яти робочих днів з дня припинення іпотеки, обтяження самостійно або на письмову вимогу боржника чи іншої особи, права якої порушено через наявність таких реєстраційних записів.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ст. 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст. 598 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту ст. ст. 526, 599 ЦК України зобов`язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави для припинення іпотеки, а саме: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом.

Юридичним наслідком належного виконання зобов`язання відповідно до ст. ст. 598, 599 ЦК України є припинення зобов`язання. Таким чином з моменту виконання боржником зобов`язань, припиняється існування прав і обов`язків сторін, що складають зміст конкретного зобов`язального правовідношення.

Відповідно до зазначеної вище постанови старшого державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Ільчишин Л.В. про закінчення виконавчого провадження від 14 липня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова 04 грудня 2014 року у справі №461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором виконано в повному обсязі. Зокрема, постановою встановлено, що боржником сума заборгованості, виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій сплачені в повному обсязі.

Суд не погоджується з запереченнями представника АТ «ТАСКОМБАНК» викладеними у відзиві, щодо того, що постанова державного виконавця від 14 липня 2016 року є чинною, так як постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 461/8946/19 скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» на дії старшого державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова Ільчишин Л.В. при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання за виконавчим листом №461/12624/14-ц було залишено без розгляду.

Суд погоджується з твердженням позивача ОСОБА_1 про те, що вона виконала свої зобов`язання за кредитним договором №KF47164 від 15 лютого 2008 року у повному обсязі, а належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку.

Це підтверджується правовим висновком, наведеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16: «…законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, адже за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості іпотека припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання».

Судом безспірно встановлено, що 21 червня 2016 року ОСОБА_1 у касу стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» внесено 619 754, 13 грн, що підтверджується квитанцією №740012 від 21 червня 2016 року, та 3654,00 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією №983028 від 29 червня 2016 року.

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача ОСОБА_1 , що 21 червня 2016 року стягувач прийняв від боржника 619 754,13 грн. як погашення заборгованості за кредитним договором №KF47164 на виконання рішення суду у справі №461/12624/14-ц, адже саме таке призначення платежу зазначено у квитанції №740012 від 21 червня 2016 року, та 3654,00 грн. витрат по сплаті судового збору, що разом становить 623 408,13 грн. Ці грошові суми були зараховані на банківський рахунок ПАТ «ВіЕс Банк», як стягувача за вищевказаним кредитним договором.

Суд вважає, що хоча предметом кредитного договору були кошти в іноземній валюті, а позичальником було сплачено суму, еквівалентну в гривнях, це не вплинуло на таку ознаку виконання зобов`язання як «належність».

Наведене відповідає практиці Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц висловлено такий правовий висновок: Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 347/1561/15, від 13 березня 2018 року у справі №357/16594/15-ц, від 01 серпня 2018 року у справі №361/1936/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №357/16594/15-ц.

У постанові від 29 травня 2018 року у справі № 922/2145/16 Верховний Суд додатково зазначив: «Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, вимагає, щоб остаточне рішення суду не піддавалися сумнівам. Рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником, та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню, в розумінні повноти розміру заборгованості. Офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися (зростати або падати), однак дана обставина не дає підстав стороні у зобов`язанні, спір щодо якого вже вирішений судом та боржником виконано рішення суду, пред`являти після цього до іншої сторони додаткові вимоги. Верховним Судом відхиляються доводи позивача про те, що в рамках виконавчих проваджень банком фактично отримано лише 81 253,51 дол. США (враховуючи курс долара), замість стягнутих за рішеннями судів 246 813,07 дол. США, що свідчить про неповне виконання судових рішень боржником, оскільки вказане є підставою для звернення зі скаргою в межах справ №5023/2832/11 та №922/1148/15 на дії виконавчої служби та не є підставою для звернення з окремим позовом про стягнення заборгованості, яка вже була предметом спору і щодо якої прийнято відповідне рішення».

Додатково суд не погоджується з запереченнями відповідача про те, що нарахування банком відсотків по ст. 625 ЦК України не вливає на чинність іпотеки, оскільки ці відсотки не входять до складу основного зобов`язання та не забезпечуються іпотекою.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою

Положеннями ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з абз.2 ч.1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (ч.3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»).

Так, у постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 Касаційний цивільний суд Верхового Суду дійшов такого правового висновку: «Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов`язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. … З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши факт належного виконання боржником основного зобов`язання за кредитним договором, дійшов правильного висновку про настання у зв`язку з цим таких юридичних наслідків як припинення правовідносин іпотеки за іпотечним договором від 16 листопада 2007 року».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 456/3745/16-ц.

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 463/3237/16 Верховний Суд зробив такий правовий висновок: «Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що зобов`язання боржника ТОВ «СП Галтекс» з виконання кредитного договору від 26 грудня 2012 року були виконані у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та у повному обсязі, отже вони припинилися відповідно до статті 599 ЦК України, а відтак припиненою є й іпотека як похідне від основного зобов`язання. З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже правових підстав для його утримання під обтяженням немає.

Таким чином, на підставі наявних у матеріалах доказів суд приходить до висновку, що забезпечені іпотекою зобов`язання за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_1 виконано в повному обсязі, а тому зобов`язання за іпотечним договором, яке є похідними від кредитного договору, припинилося.

Щодо зустрічного позову АТ «ТАСКОМБАНК», то суд приходить до висновку, що у його задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.

Оскільки припинилось зобов`язання ОСОБА_1 як за кредитним договором, так і за договором іпотеки, то будь-які можливі вимоги відповідача про стягнення з іпотекодавця грошових коштів за неналежне виконання умов договору іпотеки задоволенню не підлягає.

У постанові від 23 січня 2019 року у справі № 695/1328/16-ц Верховний Суд прийшов до висновку: «Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни».

Оскільки, 03 липня 2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , і тим самим використало своє право на дострокове стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором та змінило на власний розсуд строк виконання зобов`язання за договором, тому саме з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі, і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припинилися.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Ураховуючи наведене підстави для покладення на відповідачів обов`язку сплатити на користь позивача заборгованість за кредитним договором на підставі ст. 625 ЦК України відсутні.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд вважає таке.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У відповідності до ч.1 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч.5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що правнича допомога надавалась позивачу ОСОБА_1 адвокатом Посікірою Р.Р. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 05/20 від 05 квітня 2019 року.

На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Посікірою Р.Р., окрім копії договору про надання професійної правничої допомоги, додано копію акта прийому-передачі наданих послуг від 07 серпня 2020 року, копію квитанції від 10 серпня 2020 року, відповідно до якої на рахунок Адвокатського бюро Романа Посікіри сплачено гонорар у розмірі 15 000 грн.

Актом від 07 серпня 2020 року встановлено, що послуги, передбачені договором про надання професійної правничої допомоги № 05/20 від 05 квітня 2019 року, на суму 15 265,6 грн. виконавцем були надані, а замовником прийняті.

Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18, якою сформовано правовий висновок щодо вирішення питання про відшкодування витрат учасників справи на правову допомогу та застосування ст.27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.123, 126 ГПК України: «Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2019 року у справі №5023/5587/12 вказано, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

Відповідно до ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 18, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 133, 134, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Первісний позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Роман Романович, до акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою задовольнити.

Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором, який був укладений 18 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» і ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І. за реєстровим № 1344 від 18 лютого 2018 року та скасувати записи про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки за вказаним іпотечним договором.

Стягнути з акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» в користь ОСОБА_1 10 000,00грн. (десять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу та 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) сплаченого судового збору.

У задоволенні зустрічного позову акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №KF 47164 від 18 лютого 2008 року у вигляд трьох процентів річних відмовити.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: АТ «ТАСКОМБАНК», адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 09806443;

третя особа на стороні позивача: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 25 червня 2021 року.

Суддя В. І. Кавацюк