Рішення № 98204701, 15.06.2021, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 15.06.2021

Справа № 334/1711/21

Провадження № 2/334/2100/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

15 червня 2021 місто Запоріжжя

Ленінський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючогосудді Коломаренко К.А.при секретарі Фарзаєвій К.А.за участі представника позивачаадвоката Гедікова С.В. (діє на підставі ордеру)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зняття з реєстрації місця проживання, в якому просила усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; зняти відповідача з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В., реєстровий №1456, набула право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Продавцем за договором купівлі-продажу виступала фізична особа – ОСОБА_3 . Згідно з пунктом 3.2.1 договору купівлі-продажу продавець зобов`язалась передати квартиру покупцю (Позивачу) для вільного користування і безперешкодного володіння нею не пізніше 09.05.2015 у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень, а також звільнити квартиру від наявних в ній речей домашнього вжитку, передати покупцю ключі від квартири, технічні документи, документи з оплати комунальних послуг, вартості використаної електроенергії та інших обов`язкових платежів, а також сплатити всі комунальні витрати за час перебування в проданій квартирі. При цьому зняти з реєстрації осіб, які в ній зареєстровані, не пізніше 29.05.2015 року. На виконання зазначених умов договору купівлі-продажу продавцем була надана позивачу довідка від 28.05.2015 за №0340 Єдиної абонентської служби Центру обслуговування абонентів Запорізької міської ради, з якої слідувало, що продавець ОСОБА_3 виписалась з квартири – 27.05.2015 року, а інших зареєстрованих членів родини не існує. Таким чином, позивач була впевнена, що придбана квартира повністю є вільною, у тому числі не існує будь-яких зареєстрованих у ній фізичних осіб в подальшому, з метою переоформлення права власності та її відчуження позивач у жовтні 2019 року звернулась до приватного нотаріуса, який надав запит до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про склад сім`ї та всіх зареєстрованих в квартирі осіб. Згідно з відповіддю Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 01.11.2019 №04-07/3/20152 за адресою АДРЕСА_2 зареєстрований відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З невідомих позивачу обставин, не зважаючи на наявність первинної інформації про відсутність зареєстрованих осіб у квартирі, виявилось, що у належній позивачу квартирі зареєстрований відповідач, з яким позивач не знайома, який не є її родичем чи членом сім`ї. Жодних домовленостей між відповідачем та позивачем щодо реєстрації відповідача у вказаній квартирі не існує, відповідач ніколи не мешкав та не перебував у вказаній квартирі з моменту придбання її позивачем. За наведених обставин, позивач вважає своє право власності щодо користування та розпорядження належним їй житлом порушеним, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 23.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою суду від 28.04.2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити, не заперечила проти ухвалення заочного рішення суду.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся судом про день, час та місце розгляду справи завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема повернутими на адресу суду листами з відміткою про невручення листа «за закінченням терміну зберігання», реєстром відправлення простої пошти, рекомендованими (а.с. 27,34,41), а тому суд ухвалив (без винесення окремого процесуального документа) провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечував проти такого порядку розгляду справи.

Третя особа – Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради в судове засідання не з`явився, повідомлявся судом про день, час та місце розгляду справи завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 25,33,41),

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, доходить наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору купівлі-продажу квартири від 25.05.2015, зареєстрованого в реєстрі за №1456, та Вятягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 6-11).

Згідно довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 01.11.2019 №04-07/3/20152 за адресою АДРЕСА_2 зареєстрований відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17).

За твердженням позивача з ОСОБА_4 позивач не знайома, він не є її родичем чи членом сім`ї, договір про користування даним житловим приміщенням відповідач з позивачем не укладали. Обставин протилежного судом в ході розгляду справи не встановлено.

Судом встановлено факт реєстрації відповідача за вказаною адресою з описаної вище довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 01.11.2019 №04-07/3/20152, також вказана обставина підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, що видана на запит суду Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 19.03.2021 року за №01-71/4106 (а.с. 22).

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідач не входить до складу сім`ї позивача.Враховуючи, що судом не встановлено чинення перешкод відповідачу в користуванні квартирою, а також, те, що відповідач не проживає за місцем реєстрації його постійного проживання досить тривалий час (понад рік) без поважних причин (протилежного судом не встановлено), суд дійшов висновку про задоволення позову та визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою.

При цьому суд дійшов висновку, що задоволення позову не порушує право відповідача на житло.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. В свою чергу в силу ст. 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Як зазначає Європейський суд з прав людини, "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". "Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві..." (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 року «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 41,42).

Отже, в данійситуації визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

Окремо Суд звертає увагу, що питання про позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу №1 Конвенції, які стосуються захисту права власності, однак враховуючи обставини справи, зміст позовних вимог та надані докази про те, що відповідач не є власником житла, суд не вважає за можливе розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу №1 Конвенції.

Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року в справі «Савіни проти України», пункт 47).

Щодо дотримання принципу «втручання згідно з законом», то суд враховує, що право особи на користування цим житлом та порядок збереження жилого приміщення за ним в разі тимчасової відсутності регламентовано нормами ЦК України та ЖК УРСР.

Так, в даній ситуації втручання у право відповідача здійснюється на підставі ст.391,тому для суду є беззаперечним те, що втручання у його права має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Щодо відповідності втручання цілям, передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист праві свобод інших осіб), суд зауважує, що в даних правовідносинах втручання у право відповідача здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права власності, права на житло, вільне користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».

Щодо того, чи є таке втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним), суд, розглядає підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

При співставленні «балансу інтересів» суд враховує, що спірний будинок має статус приватного житлового фонду, користування жилими приміщеннями в якому регулюється главою 6 ЖК УРСР та відповідними нормами ЦК України, відповідач тривалий час у спірному будинку не проживає, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось. Суд, надані позивачем докази, визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням. З іншої сторони відповідачем не надано доказів, що він проживає в спірній квартирі, користується нею. При цьому, його тривала відсутність свідчить про те, що він має інше місце проживання, відповідач не є власником спірного житла, а тому визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату ним житла взагалі і в свою чергу буде захищати права власника такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».

На переконання суду визнання припиненим права відповідача на користування спірним житлом у контексті принципів Конвенції є пропорційним а баланс прав дотриманим.

Вирішуючи питання щодо задоволення позовної вимоги про зняття відповідача ОСОБА_4 з реєстраційного обліку суд виходить з наступного.

Абзацом 13 частини 3 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Вказані положення знаходить свій розвиток в Правилах реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, пунктом 26 яких додатково закріплено підстави зняття особи з реєстрації місця проживання згідно якого до таких підстав належить, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Отже, наявність судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житлом є достатньою підставою для зняття її з реєстрації.

За змістом ст.1, ст.4 ЦПК України, ст.15-18 ЦК України суди не вправі перебирати на себе повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, тощо у питаннях, що належать до їхньої компетенції.

Повноваженнями з реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації наділені органи реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради (ст.3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Вищенаведене також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в Постанові від 03 квітня 2019 року у справі 753/11812/17 згідно якої рішення про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, є саме по собі підставою для зняття його з реєстрації у вказаній квартирі.

Крім того, суд додатково зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази наявності спору між позивачем і реєстраційним органом з приводу зняття відповідача ОСОБА_4 з реєстраційного обліку.

Тому дана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив 908,00 грн судового збору, а відтак, з урахуванням вищенаведеного понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача в розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 12, 13, 81, 82, 141, 209, 258, 263-268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації – задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовної вимоги про зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з реєстрації - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 908 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя: Коломаренко К. А.