Рішення № 98203707, 06.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/10589/20

Провадження № 2/127/1630/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Мутовкіній В.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника – адвоката Грачова А.В.,

представників відповідача ОСОБА_2 та адвоката Власової Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2020 року до Вінницького міського суду Вінницької області звернувся позивач ОСОБА_1 із позовом до КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами склалися трудові правовідносини з 25.10.2017, відколи позивач обіймав різні посади у штаті КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», по 16.04.2020.

Остання посада – провідний економіст з матеріально-технічного забезпечення відділу матеріально-технічного забезпечення та складу, на яку позивача призначено відповідно до наказу № 100-к від 21.02.2019.

16.04.2020 позивача звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором за п. 3 ст. 40 КЗпП України (наказ № 231-к від 16.04.2020).

Позивач вважає своє звільнення неправомірним, а видання наказу № 231-к від 16.04.2020 незаконним, тому що роботодавець здійснив порушення порядку звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати відповідний наказ про його звільнення, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Грачов А.В. підтримали уточнені позовні вимоги, просили їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві (том 1, а.с.1-5), відповіді на відзив (том 1, а.с.154-159), поясненнях (том 1, а.с.225-229, том 2, а.с.124-127) та уточнених позовних вимогах (том 2, а.с.161-162).

Представники відповідача за довіреністю ОСОБА_2 та адвокат Власова Т.С. у судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (том 1, а.с.92-97), поясненнях (том 1, а.с. 203-205).

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, однак надав суду заяви про розгляд справи у його відсутність відповідно до вимог ч.3 ст.211 ЦПК України, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог (том 2, а.с. 123, 149).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Так, у судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами склалися трудові правовідносини у зв`язку із прийняттям позивача ОСОБА_1 на посаду провідного інженера (з постачання) служби матеріально-технічного і тендерного забезпечення з 25.10.2017 відповідно до наказу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» № 690-к від 24.10.2017 (том 1, а.с.98).

З 21.02.2019 позивач ОСОБА_1 займав посаду провідного економіста матеріально-технічного забезпечення у штаті КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», що підтверджується наказом № 100-к від 21.02.2019 (том 1, а.с.34, 73, 101).

Відповідно до наказу № 196-к від 01.04.2019 на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу з 01.04.2019 до укомплектування посади із виплатою різниці посадових окладів (том 1, а.с. 102).

При цьому з посадовою інструкцією начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу у день призначення на посаду, тобто 01.04.2019 позивача ознайомлено не було. Надані відповідачем посадові інструкції провідного інженера з постачання відділу матеріально-технічного постачання та товарного складу та начальника відділу матеріально-технічного постачання та товарного складу стосуються інших посад та ранішогог часового проміжку (том 1, а.с.106-112). Після реорганізацій у складі відповідача було утворено новий відділ матеріально-технічного постачання та складу, однак нових посадових інструкцій розроблено не було (том 1, а.с. 194-196).

За час роботи позивач не був членом профспілкових організацій.

Відповідно до наказу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 16.04.2020 № 231-к, за систематичне невиконання своїх посадових обов`язків в.о. начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу ОСОБА_1 , яке призвело до зупинки когенераційної установи підприємства, незабезпечення необхідними товарами (в т.ч. безконтактним термометром) для здійснення профілактично-вимірювальних заходів, що не дало можливості проводити скринінг температури тіла оперативного персоналу підприємства стратегічного значення та наявності двох дисциплінарних стягнень (наказ від 23.05.2019 №344-к та 07.08.2019 № 522-к) ОСОБА_1 як в.о. начальника відділу матеріально-технічного постачання та складу звільнено 16.04.2020 відповідно до п.3 ст.40 КЗпП (том 1, а.с.69, 131). В основу даного наказу покладено рішення робочої групи КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 03.04.2020, а також накази про оголошення доган ОСОБА_1 .

Наказ від 16.04.2020 № 231-к було вручено позивачу 16.04.2020, про що свідчить його підпис на звороті наказу (том 1, а.с.131, на звороті).

У матеріалах даної справи містяться накази № 344-к від 23.05.2019 (а.с.123) та №522-к від 07.08.2019 (том 1, а.с.70, 125), якими оголошено догану позивачу ОСОБА_1 .

Накладення дисциплінарних стягнень у вигляді доган позивачем не оскаржувалось, з його слів, через бажання зберегти роботу. Накази про зняття цих стягнень роботодавцем не видавалися.

03.04.2020 на засіданні робочої групи КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» слухали головного інженера ОСОБА_4 , який повідомив, що станом на 03.04.2020 когенераційна установка була зупинена у зв`язку із відсутністю оливи, до чого, на думку ОСОБА_5 , призвела бездіяльність ОСОБА_1 , а також заступника генерального директора з інвестиційної діяльності ОСОБА_6 , яка повідомила, що наразі підприємство не має можливості здійснювати скринінг температури тіла оперативного персоналу з метою запобігання розповсюдження вірусної інфекції у зв`язку із тим, що службова записка ОСОБА_7 щодо придбання безконтактних термометрів та інших необхідних матеріалів ОСОБА_1 не виконана.

Вказані вище факти стали підставою для рішення роботодавця про застосування заходів дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 . Голосували «за» 7 осіб, «проти» - 0 осіб, «утримались» - 0 осіб. Прийнято рішення про звільнення позивача за систематичне невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором, відповідно до п.3 ст.40 КЗпП (том 1, а.с.130).

У судовому засіданні було заслухано пояснення свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що працює на посаді начальника цеху. Пояснив, що по усному проханню ОСОБА_1 свідок особисто залив відро оливи, яка вже була відпрацьована (вживана) у когенераційну установку. Дану оливу привіз особисто ОСОБА_1 на власному автомобілі. Це була помилка, оскільки заливка переробленої оливи в установку повторно заборонена, оскільки призводить до поломки. У подальшому установку було заплановано зупинено для техогляду, так як є заводські норми. Фактичною причиною для зупинки було надання позивачу можливості довезти свіжу оливу.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що працює на посаді головного інженера КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» з 2018 року, підставою для звільнення позивача стала зупинка когенераційної установки, адже ОСОБА_1 віднісся халатно до виконання обов`язків, не дотримувався графіку закупівлі оливи на рік. На підприємстві кожний четвер проводилися наради, на яких наголошувалося на необхідності закупівлі відповідних матеріалів, доводились відповідні обов`язки до відома працівників.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він працював разом із ОСОБА_1 з 02.08.2016 по 24.10.2020. Йому відомо, що керівник підприємства дуже упереджено відносився до позивача, були графіки та плани щодо закупівлі оливи, тріски на підприємство. За підприємством рахувалась заборгованість щодо поставки оливи, тріски та інших матеріалів. Керівником було прийнято рішення закрити котельню на АДРЕСА_1 на ремонт, тобто вини ОСОБА_1 у її зупинці не було. Декілька разів свідку було доручено здійснити перевірку щодо того, чи не розкрадають працівники оливу, так як на цю установку йшло оливи вдвічі більше, аніж зазвичай. Установка кілька разів виходила з ладу, тому було прийнято рішення про її зупинення для ремонтних робіт.

Положенням ст.43 Конституції України громадянам гарантоване право на працю, а також захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Наказ про звільнення позивачу було вручено позивачу 16.04.2020, а позов до суду подано 15.05.2020 відповідно до відмітки на поштовому конверті (том 1, а.с.11), тобто у строк, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст.139 КЗпП України).

Відповідно до п.4 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Положенням ст.40 КЗпП України передбачено підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, у п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України як підставу для розірвання трудового договору визначено систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У пункті 22 вищевказаної постанови роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Зокрема, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення, тобто догана чи звільнення відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті (ч.ч.1-2 ст.147-1 КЗпП України).

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №766/8638/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 415/114/17.

Лише правомірно накладені стягнення можуть враховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. В аспекті встановлення систематичності невиконання позивачем посадових обов`язків не допустимо обмежуватись констатацією наявності факту притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, не надавши йому жодної оцінки.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 2 лютого 2021 року, у справі № 813/6440/15.

Отже, ключовим у вирішенні даного спору є встановлення систематичності дисциплінарних проступків (наявність якої, на думку представників відповідачів підтверджується двома доганами).

При цьому, дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Окремо слід наголосити на тому, що саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18).

У даному випадку, позивача вперше було притягнуто до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказу №344-к від 23 травня 2019 року за «недбале та безвідповідальне відношення до виконання своїх посадових обов`язків та відповідно до службових записок та пояснень працівників» (том 1, а.с.123). У наказі не зазначено, які саме вимоги чинного законодавства, посадової інструкції чи правил внутрішнього трудового розпорядку було порушено позивачем, відсутні посилання на конкретні обставини (факти), що свідчать про невиконання позивачем службових обов`язків і порушення трудової дисципліни, не зрозуміло, за який конкретно дисциплінарний вчинок його притягнуто до відповідальності, які дії були протиправними (суперечили законодавству). Також у наказі не визначено, коли та за яких обставин мало місце таке безвідповідальне відношення.

Оскільки наказ не містить фактичних та конкретних даних щодо причин накладення стягнення, а загальні формулювання не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустив в роботі позивач, він не може бути визнаний таким, що відповідає вимогам трудового законодавства у частині зазначення у ньому фактичних обставин вчиненого дисциплінарного правопорушення.

У відзиві на позов вказано, що йдеться про події, які мали місце у травні 2019 року при поставці запчастин для капітального ремонту технологічного та службового автотранспорту підприємства.

Зокрема, відповідно до п.4 наказу відповідача від 09 липня 2018 року №239 відділу матеріально-технічного постачання та товарного складу наказано забезпечити оптимальними цінами на товари, матеріали, запасні частини від постачальників (не менше двох) та визначити очікувану вартість предмету закупівлі (том 1, а.с.113-115).

Однак зі змісту протоколу виробничої наради №22 від 11 квітня 2019 року вбачається, що проведення капітального ремонту технологічного та службового автотранспорту в термін до 20 травня 2019 року було доручено не позивачу, а ОСОБА_11 як начальнику зовсім іншого відділу (п.7 протоколу). На позивача ж покладено обов`язок щодо забезпечення спецодягом працівників підприємства (п.13 протоколу), строк виконання не визначений, однак вказано, що про хід вирішення слід доповісти на наступній нараді 18 квітня 2019 року (том 1, а.с.122).

Відповідачем на підтвердження складу дисциплінарного правопорушення надано також ряд службових записок ОСОБА_11 у період часу з 12.03.2019 по 14.05.2019 (том 2, а.с.26-42), які нібито позивачем не виконані, що і стало підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Суд звертає увагу на те, що вказані службові записки не містять відміток про те, що позивач їх отримував до виконання, суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що виконання службових записок було віднесено до трудової функції позивача (так як посадової інструкції позивача на час притягнення до дисциплінарної відповідальності розроблено не було), а в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності не міститься будь-яких посилань на ці документи, лише у загальному зазначено «відповідно до службових записок та пояснень працівників».

Відповідачем належним чином не вивчено, чи наявна вина у діях позивача.

Натомість, зі змісту пояснювальної записки ОСОБА_11 від 20.05.2019 вбачається, що відділ матеріально-технічного забезпечення забезпечив 10% запчастинами «Газель», а ще 8 одиниць техніки забезпечено запчастинами на 80%. Фактичною причиною непроведення ремонту є відсутність у штаті майстра по ремонту та електрогазозварювальника (том 1, а.с.213).

Суду не надано доказів на підтвердження того, що інші запчастини не було закуплено з вини позивача, не спростовано доводи позивача щодо того, що потрібні договори з контрагентами було укладено, заявки-замовлення позивачем надіслано, а запчастини не надано у зв`язку із заборгованістю товариства, тобто з незалежних від позивача обставин. Роботодавцем не надано жодної оцінки цим доводам з точки зору їх поважності (чи безповажності) при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності.

Відповідачем не доведено, що у позивача відібрано будь-які пояснення з приводу цього факту. У судових дебатах представник відповідача послалась на пояснення ОСОБА_1 від 20.05.2019, однак суду відповідний доказ не надано всупереч положенням ч.1 ст.81 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає недоведеним, що у вказаних вище діях позивача був наявний склад дисциплінарного проступку, а відтак накладене на нього дисциплінарне стягнення згідно з наказом №344-к від 23 травня 2019 року не може братися до уваги для підтвердження систематичності допущених ним порушень.

Вдруге позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказу №522-к від 07 серпня 2019 року за «безвідповідальне відношення до своїх посадових обов`язків, що призвело до незабезпечення паливною тріскою котелень підприємства» (том 1, а.с.70). У цьому наказі також не зазначено, які саме вимоги чинного законодавства, посадової інструкції чи правил внутрішнього трудового розпорядку було порушено позивачем.

Також у наказі не визначено, коли та за яких обставин мало місце таке безвідповідальне відношення.

Разом із тим, відповідач суду вказував, що фактичною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності були події, які мали місце у червні-серпні 2019 року щодо незабезпечення котельні паливною тріскою.

Так, відповідно до протоколу виробничої наради №27 від 06 червня 2019 року на позивача покладено обов`язок щодо вирішення питання про забезпечення спецодягом працівників підприємства, поставки додаткового обладнання для насосів дозаторів, цеглою, паливно-мастильними матеріалами, електродами, глянцами та відводами, запірною арматурою, сталевими трубами, мертелем (п.6). Строк виконання не визначений, однак вказано, що про хід вирішення слід доповісти на наступній нараді 13 червня 2019 року.

Разом із тим, протокол виробничої наради від 13 червня 2019 року, а також інших нарад у період з червня по серпень суду надано не було.

Сторонами визнається, що позивачем було закуплено всі позиції, окрім паливно-мастильних матеріалів.

Зокрема, відповідачу стало відомо про зупинку котелень внаслідок незабезпечення паливною тріскою зі змісту змінних журналів котелень за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Вказані факти мали місце 15 та 27 липня 2019 року, 12 серпня 2019 року та 14 серпня 2019 року, 19 серпня 2019 року (том 1, а.с.183-189).

Зі змісту пояснювальної записки позивача від 05 серпня 2019 року вбачається, що на час надання пояснень було два чинних договори з контрагентами щодо поставки паливної тріски на 2 470 тонн (ВОКСЛП «Віноблагроліс») та 600 тонн (ТОВ «АльтБіо-Поділля») за заявками (том 1, а.с.9, 60, 71). За останньою заявкою один контрагент повідомив про неможливість виконання поставки у зв`язку із поломкою обладнання, а інший мав труднощі у видобуванні у зв`язку із погодними умовами. Об`ємів, які забезпечили контрагенти було достатньо лише для функціонування однієї котельні. Намагання укласти договори з іншими контрагентами за ціною до 1400 грн/тонн не вдалися.

Вказана інформація підтверджується листом ВОКСЛП «Віноблагроліс» від 17 липня 2019 року (том 1, а.с.242), відповідно до якого у період з 15 липня 2019 року по 19 липня 2019 року поставити тріску немає можливості у зв`язку із поломкою обладнання.

Крім цього, відповідно до листа ВОКСЛП «Віноблагроліс» від 12 серпня 2019 року вбачається, що станом на 09 серпня 2019 року заборгованість відповідача за паливну тріску склала 163 667, 58 грн, з огляду на що контрагент припиняє її поставку (том 1, а.с.243).

Згідно із листом ТОМ «АльтБіо-Поділля» від 04 серпня 2019 року за результатами звірки взаєморозрахунків у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 125 024, 94 грн, що контрагент просив погасити для відновлення поставок паливної тріски (том 1, а.с.244).

У відповіді на відзив позивач пояснив, що у існуючих контрагентів відповідач закуповував паливну тріску за ціною 1600 грн/тонн, однак на той час генеральним директором була поставлена задача знайти альтернативних постачальників з максимальною ціною не вище 1400 грн/тонн, на що жоден із постачальників не погодився.

При цьому, зі змісту довідки начальника СВЕ Яворовенка О.В. вбачається, що за період з 01 липня 2019 року по 17 серпня 2019 року привезено більше тріски, аніж використано (том 1, а.с.190).

Однак відповідно до протоколів №22/289 від 24 липня 2019 року, №22/290 від 29 липня 2019 року, №22/291 від 12 серпня 2019 року невідповідності деревного палива (тріски), товар не було прийнято від «Київстрансенерго» та від «Альтбіо-Поділля» у зв`язку із невідповідністю нормам (том 1, а.с.191-193).

Таким чином, принаймні одного нового контрагента позивачем було знайдено. Про якість товару, який ним поставляється, ОСОБА_1 не могло бути відомо, оскільки вказане потребує спеціальних знань та хімічного аналізу, який у подальшому було проведено.

Відповідачем не доведено, що паливну тріску позивач не закупив із суб`єктивних причин, які підтверджували б його вину у вчиненні дисциплінарного проступку, та не спростовано доводи позивача щодо наявності об`єктивних перешкод у закупівлі, які не залежали від його волі та не спричинені його необережністю (поломка обладнання контрагента, заборгованість товариства за минулі поставки, відсутність на ринку постачальників із дешевшим товаром).

Посилання відповідача на відсутність службових записок чи письмових пояснень від позивача щодо стану виконання певних доручень як на доказ вини позивача у вчиненні дисциплінарного суд відхиляє, так як відповідачем не доведено, що позивач був зобов`язаний надавати такі службові записки у письмовому вигляді, а також що позивач усно не пояснював керівництву актуальний стан виконання доручень. Більше того, суд звертає увагу на те, що при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності у вину ставилось саме незакупівля паливної тріски, а не ненадання службових записок.

Відтак, суд не вбачає доведеним наявність вини позивача у незабезпеченні підприємства паливною тріскою на виконання вимог керівництва від 06 червня 2019 року, так як перебої у поставці паливної тріски були викликані поломкою обладнання контрагента, несвоєчасною сплатою за товар з боку відповідача.

Відтак відповідний наказ №522-к від 07 серпня 2019 року не може братися до уваги при оцінці систематичності допущених позивачем порушень.

Втретє позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказу №231-к від 16 квітня 2020 року за «систематичне невиконання своїх посадових обов`язків,…, яке призвело до зупинки когенераційної установки підприємства, незабезпечення необхідними товарами (в.ч. безконтактним термометром) для здійснення профілактично-вимірювальних заходів, що не дало можливості проводити скринінг температури тіла оперативного персоналу підприємства (підприємство стратегічного значення).

Відповідно до службової записки в.о. начальника СОП та ЦЗ Ледовського В.М. від 19 березня 2020 року, на якій поставлено резолюцію « ОСОБА_1 в роботу», останній просить придбати 2 безконтактних термометри, дезінфікуючі засоби для обробки підлоги 5 шт по 5 л, спиртовмісні розчини для дезінфекції 10 л, спиртовмісні розчини для дезінфекції рук працівників на вході 14 шт по 1 л (том 1, а.с.76, 128).

Про те, що не закуплено термометр, відповідачу стало відомо 31 березня 2020 року зі змісту пояснювальної записки позивача. Всі інші товари позивачем закуплено, що визнається сторонами.

Так, у пояснювальній записці позивача від 31 березня 2020 року щодо невиконання закупівлі по службовій записці №486, яка надійшла від СОП та ЦЗ, вказано, що безконтактні термометри у продажу були відсутні (том 1, а.с.77). У судовому засіданні позивач додатково пояснив, що це було викликано дефіцитом такого товару в аптечних мережах та спеціалізованих закладах у зв`язку із запровадженням напередодні режиму карантину (том 1, а.с. 77, 160, 161).

Вказані твердження позивача відповідачем не взято до уваги, вони не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Припущення відповідача щодо того, що спроба позивача придбати термометр 23.03.2020 стосувалась потреб сім`ї, а не намаганням виконати відповідну службову записку, не підтверджено будь-якими доказами.

Хоча саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку, на чому наголосив Верховний Суд у постанові від 22.07.2020 у цивільній справі №554/9493/17. А доказування не може ґрунтуватися на припущеннях згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до службової записки в.о. начальника СВЕ Ящука В.М. від 24 березня 2020 року, на якій поставлено резолюцію « ОСОБА_1 », останній просить придбати для безперебійної роботи ДВЗ – 500 когенераційної установки за адресою АДРЕСА_4 ультра газ ТУ У в кількості 400 л (том 1, а.с.129).

Про те, що не закуплено оливу, відповідачу стало відомо 01 квітня 2020 року зі змісту пояснювальної записки позивача. Відтак, строки накладення останнього дисциплінарного стягнення дотримано.

Зі змісту пояснювальної записки позивача від 01 квітня 2020 року вбачається, що переможцем процедури публічної закупівлі оливи було визначено ТОВ СП «Юкойл». Договір між сторонами надійшов на адресу КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» кур`єрською доставкою Нової пошти 30 березня 2020 року в 11 год 24 хв, а погоджений відповідачем цього ж дня о 15 год 08 хв. Цього ж дня направлено заявку на поставку товару. Оплата товару була здійснена 31 березня 2020 року. Згідно з п. 3.6. договору посталь чальник зобов`язаний поставити товар впродовж п`яти робочих днів після відправки. Цей строк мав сплинути 06 квітня 2020 року (том 1, а.с.8, 61).

Вказані твердження позивача відповідачем не взято до уваги, вони не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до протоколу засідання робочої групи КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» від 03 квітня 2020 року виявлено, що позивач не закупив безконтактні термометри, що призвело до неможливості скринінгу температури тіла оперативного персоналу з метою запобігання поширенню вірусної інфекції, а також не закупив оливу, що призвело до зупинки станом на 03 квітня 2020 року когенераційної установки (том 1, а.с. 130).

Факт зупинки когенераційної установки по АДРЕСА_1 підтверджується витягом з оперативного журналу від 03 квітня 2020 року (том 1, а.с.172-182). Так, у ньому вказано, що о 08 год 15 хв когенераційна установка зупинена за розпорядженням ОСОБА_8 для проведення ТО-1 та відсутністю масла на долив. Відбулось налаштування клапанів, почищено фільтри та клапани на 3 циліндрах. О 13 год 02 хв установку запустили та долито 60 літрів оливи. Отримав ОСОБА_8 120 літрів оливи.

Відтак, зупинка когенераційної установки відбулась з двох причин, під час її зупинки проведено технічне обслуговування, пізніше олива надійшла до установки, а доказів завдання збитків простоєм суду надано не було.

Таким чином, суд вважає недоведеним вину позивача у вчиненні дисциплінарних проступків, які були поставлені йому в вину відповідно до оскаржуваного наказу від 16 квітня 2020 року.

Крім цього, суд відхиляє посилання представників відповідачів на незабезпечення позивачем також закупівлі сірчаної кислоти, оскільки в оскаржуваному наказі такий проступок у вину позивача не ставився.

Також суд звертає увагу на те, що на засідання робочої групи, якою вирішувалось питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного правопорушення, що стало підставою для його звільнення, позивача запрошено не було без будь-якого обгрунтування, йому не була надана можливість виступити перед членами робочої групи, не було заслухано його доводи.

Суд вважає, що дії роботодавця при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності не були належно обгрунтовані, не досліджено всі обставини проступків, не надано жодної оцінки поясненням позивача, а натомість були спрямовані на звільнення ОСОБА_1 .

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, його вини у допущених порушеннях немає, а роботодавцем накладено дисциплінарні стягнення на позивача без належного обґрунтування, встановлення всіх обставин справи, що в результаті призвело до неправомірного звільнення позивача та порушення його конституційного права на працю.

Тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» № 231-к від 16 квітня 2020 року слід задовольнити.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позивач підлягає поновленню на посаді, з якої він був незаконно звільнений – на посаді виконуючого обов`язки начальника матеріально-технічного постачання та складу комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»

Разом із тим, суд звертає увагу позивача на те, що він підлягає поновленню з роботи не з дати винесення наказу про звільнення – 16 квітня 2021 року, а з наступного дня – 17 квітня 2021 року.

Відтак, відповідні позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, поновивши його на роботі з 17 квітня 2021 року.

Також згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц, який підтримав Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц.

Як вбачається із довідки про середньоденний заробіток ОСОБА_1 №7022, виданої головним бухгалтером КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Сілко І.М., середньоденна заробітна плата позивача, виходячи із нарахованої заробітної плати за лютий 2020 року та за березень 2020 року, становить 767, 00 грн (том 1, а.с.84).

При цьому, розрахунок норм тривалості робочого часу на 2020 рік визначено листом Мінсоцполітики №1133/0/206-19 від 29.07.2019, у якому вказано, що у лютому 2020 року було 20 робочих днів, а не 15, як це вказано у наданій судом довідці.

Тобто всього за лютий та березень 2020 року було 41 робочих дні, а не 36.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 673, 46 грн, а не 767,00 грн (27 612, 13 : 41).

Як вказувалось вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується не більш як за один рік, окрім випадків, коли заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року не з вини працівника.

У даному випадку, підготовчі та судові засідання, які було призначено на 21.12.2020, 01.03.2021 відкладалися у зв`язку із неявкою позивача (том 2, а.с.65, 105), а у судових засіданнях, які було призначено на 23.06.2021 та 30.06.2021, оголошувалась перерва за клопотанням представника позивача.

Відтак, суд не вбачає підстав для застосування положень ч.2 ст.235 КЗпП України у частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, як це просить позивач.

Однак наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку позивача за один рік, тобто з 17.04.2020 по 16.04.2021.

За цей період кількість робочих днів – 250 (розрахунок норм тривалості робочого часу на 2020 рік визначено листом Мінсоцполітики №1133/0/206-19 від 29.07.2019, а на 2021 рік – №3501-06/219 від 12.08.2020).

Сума, яка підлягає стягненню як середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.04.2020 по 16.04.2021 становить 168 365, 00 грн (673, 46 х 250 робочих днів).

А тому, у зв`язку з поновленням позивача на роботі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.04.2020 по 16.04.2021 у розмірі 168 365, 00 грн, задовольнивши відповідні позовні вимоги частково.

Окрім того, суд звертає увагу, що у своїй постанові від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника. Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.

Незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника. Якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

Також, з відповідача підлягає стягненню в силу ст.141 ЦПК України на користь позивача судовий збір, сплачений ним відповідно до квитанцій від 14.12.2020 (том 2, а.с.14), від 19.12.2020 (том 2, а.с.88), від 18.06.2021 (том 2, а.с.163), від 22.06.2021 (том 2, а.с.167) всього 2 118, 65 грн за позовну вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, (як на цьому раніше наполягав відповідач) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (79, 47%), тобто у розмірі 1 683, 69 грн.

Крім цього, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру (про скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі), за які позивача було звільнено від сплати судового збору при поданні позову, а саме у розмірі 1681, 60 грн.

Також, позивачем заявлено, що понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн, що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги №1 від 04 січня 2021 року (том 2, а.с.180-183) та ордером на надання правничої допомоги від 11 січня 2021 року (том 2, а.с.72).

Відповідно до п.1.3 договору правнича допомога надається у справі №127/10589/19 за позовом клієнта до КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» про поновлення на роботі у Вінницькому міському суді Вінницької області в якості представника з повноваженнями, передбаченими ст.ст. 43, 60, 64 ЦПК України без обмежень. При цьому, згідно з п.3.1 договору розмір гонорару фіксований, тобто не залежить від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу.

Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 (адміністративне провадження №К/9901/27657/20) Верховний Суд звернув увагу судів на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується факт оплати позивачем послуг адвоката, хоча згідно з п.3.2. договору сума гонорару в розмірі 50% сплачується клієнтом в день підписання договору (04.01.2021), а інші 50% - протягом 1 місяця з дня його підписання. Суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що визначений у договорі гонорар фактично сплачено позивачем, тобто що позивач поніс реально такі витрати.

Відтак, у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити у зв`язку із їх недоведеністю.

Відповідно до ст.235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно із п.п.2,4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Таким чином, суд вважає за необхідне рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць та поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.36, 40, 233, 235 КЗпП України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати наказ комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» № 231-к від 16 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасувати його.

Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки начальника матеріально-технічного постачання та складу комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» з 17 квітня 2020 року.

Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 168 365 грн 00 коп (сто шістдесят вісім тисяч триста шістдесят п`ять гривень 00 копійок). Сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 683 грн 69 коп (одна тисяча шістсот вісімдесят три гривні 69 копійок).

Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на користь держави судовий збір у розмірі 1 681 грн 60 коп (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок).

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», код ЄДРПОУ: 33126849, місцезнаходження: вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця.

Третя особа: ОСОБА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення суду складено 09 липня 2021 року.

Суддя