Рішення № 98202355, 30.06.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року Справа № 915/439/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали

за позовом: Акціонерного товариства “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “ЕНЕРГОПРОЕКТ” (проспект Московський, буд. 10/12, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 14078902)

до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032) в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська АЕС” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (54001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, код ЄДРПОУ 20915546)

про: стягнення заборгованості,

за участі представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Свернюк С.П. (самопредставництво),

ВСТАНОВИВ:

02.04.2021 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №8191-17-20/2-123-08-18-04009 від 02.01.2018 в сумі 414378,94 грн, з яких: 360126,00 грн – сума заборгованості за Договором, 25208,82 грн – штраф, 13980,78 грн – пеня, 11632,07 грн - інфляційні втрати, 3431,27 грн – 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором в частині оплати вартості виконаних робіт.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/439/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 07.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.05.2021, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

Клопотанням від 27.04.2021 №32/448 відповідач просить суд зменшити витрати позивача на правову допомогу до 1000,00 грн, посилаючись на те, що витрати документально не підтверджені, а саме: позивачем не подано доказів на підтвердження виконаних послуг, переліку складових наданих послуг, розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг.

Клопотаннями від 27.04.2021 №32/449 та №32/451 відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу та пені) на 90%.

Відповідач зазначає, що порушення строку оплати є наслідком настання кризової економічної ситуації як у ДП “НАЕК “Енергоатом”, так і на ринку електроенергетики України у цілому. В умовах функціонування нового ринку електричної енергії, існує величезна заборгованість ДП “Гарантований покупець” перед ДП НАЕК “Енергоатом” за відпущену електроенергію, суттєво зменшились обсяги відпуску електроенергії, що в свою чергу призвело до порушення строків виконання зобов`язання за договором. Крім того, відповідач посилаючись на приписи ст. 614 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, зазначає що вина як підстава для відповідальності підприємства відсутня.

Відзивом від 27.04.2021 №32/450 відповідач зазначає, що вина як підстава для відповідальності Відокремленого підрозділу “Южно-Українська АЕС” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” відсутня.

Клопотанням №32/452 від 27.04.2021 відповідач просить суд зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, до 1000 грн.

11.05.2021 розгляд справи відкладено на 07.06.2021 о 09:50 год.

11.05.2021 позивачем подано суду заяву від 06.05.2021 про зміну підстав позову.

Ухвалою від 07.06.2021 судом відмовлено Акціонерному товариству “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “ЕНЕРГОПРОЕКТ” в задоволені заяви від 06.05.2021 про зміну підстав позову, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 30 червня 2021 року о 11:00 год.

29.06.2021 від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 360126,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору та повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 3945,68 грн сплаченого згідно платіжного доручення №1758 від 29.03.2021.

29.06.2021 від позивача на адресу суду надійшла заява від 23.06.2021 про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Заявою позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №8191-17-20/2-123-08-18-04009 від 02.01.2018 у розмірі 54252,94 грн, з яких: 25208,82 грн – штраф, 13980,78 грн – пеня, 3431,27 грн – 3% річних за період з 04.12.2020 по 29.03.2021 та 11632,07 грн – інфляційні нарахування за прострочення за період з грудня 2020 року по лютий 2021 року, у задоволені клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та пені відмовити.

Заявою від 23.06.2021 (вх.№9837/21 від 29.06.2021) позивач просить суд: приєднати до матеріалів справи вказану заяву та додані до неї докази на підтвердження судових витрат, стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2270,00 грн та 6000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 30.06.2021 закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 360126,00 грн.

У судовому засіданні 30.06.2021 представник відповідача підтримує позицію, викладену у відзиві та клопотаннях про зменшення штрафних санкцій та судових витрат.

30.06.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

11.12.2017 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - замовник) та Публічним акціонерним товариством «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (далі - виконавець) було укладено договір №8191-17-20/2-123-08-18-04009 на виконання проектних робіт (далі – Договір), за умовами якого замовник доручає та зобов`язується оплатити, а виконавець приймає на себе виконання проектних робіт на тему: ВП «Южно-Українська АЕС». Енергоблок №3. Модернізація ІОС енергоблоку з інтеграцією систем АСРК, АСКРО та СНПБ (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору, вартість робіт згідно цього договору та відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток №2), що є невід`ємною частиною цього договору складає 1474977,60 грн з ПДВ.

За умовами п. 2.2. Договору оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 45 банківських днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 10.1. Договір вступає в силі з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою. Термін дії цього договору до 31.12.2019. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що залишились невиконаними.

Порядок вирішення спорів сторонами врегульовано у розділі 7 Договору.

Так, сторона, яка порушила права і законні інтереси іншої сторони, зобов`язана поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову. Претензія підлягає розгляду в десятиденний строк, який обчислюється з дня її одержання. У разі не задоволення претензії або не отримання відгуку у встановлений термін, а також неможливості врегулювання розбіжностей в претензійному порядку, спір вирішується в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Додатками до Договору є:

- Додаток № 2 “Протокол погодження договірної ціни”;

- Додаток № 3 “Календарний план робіт”;

- Додаткова угода №1/2-123-08-18-04009 від 16.10.2018;

- Додаток №1 до Додаткової угоди №1/2-123-08-18-04009 від 16.10.2018;

- Додаткова угода №2/2-123-08-18-04009 від 25.02.2019;

- Додаток №1 до Додаткової угоди №2/2-123-08-18-04009 від 25.02.2019;

- Додаткова угода №3/2-123-08-18-04009 від 31.05.2019;

- Додаток №1 до Додаткової угоди №3/2-123-08-18-04009 від 31.05.2019;

- Додаткова угода №4/2-123-08-18-04009 від 22.06.2019;

- Додаток №1 до Додаткової угоди №4/2-123-08-18-04009 від 22.06.2019;

Відповідно Додаткової угоди №2/2-123-08-18-04009 від 18.03.2019 термін дії договору було продовжено до 31.12.2021.

Відповідно до п.5.8. Договору належним виконанням робіт є підписання сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт.

Сторонами підписано Акт здачі-приймання виконаних робіт №3 від 30.09.2020 на суму 360126,00 грн. без зауважень.

Відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості виконаних робіт не виконано, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості по оплаті виконаних робіт в сумі 360126,00 грн, а також про стягнення штрафу в розмірі 7% в сумі 25208,82 грн, пені в сумі 13980,78 грн, 3% річних в сумі 3431,27 грн та інфляційних нарахувань за період грудень 2020 року - лютий 2021 року в сумі 11632,07 грн.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ст.180 Господарського кодексу України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що позивачем виконано робіт за Договором на суму 360126,00 грн, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт від 30.09.2020 (а.с. 25).

Під час провадження у справі відповідач повністю сплатив основний борг в сумі 360126,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №УКС/136 від 13.04.2021 та провадження у справ в цій частині закрито ухвалою суду від 30.06.2021.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 25208,82 грн та пені в розмірі 13980,78 грн суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2. Договору, за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7% від вартості простроченого платежу. Якщо порушення строків оплати виконаних робіт продовжується понад тридцяти днів, замовник сплачує додатковий штраф у розмірі 7% від вартості неоплаченої в строк роботи.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Таким чином, на підставі наведених правових норм та умов Договору позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф та пеню.

Перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що позивачем розмір заявленого до стягнення штрафу в сумі 25208,82 грн за актом №3 від 30.09.2020 визначено правильно, отже позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 25208,82 грн.

Судом встановлено, що при нарахуванні пені позивачем були допущені помилки.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до положень ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Положеннями п. 6.2 Договору не встановлено строку в розумінні ст.ст. 251, 252 ЦК України, а лише визначено, що нарахування штрафних санкцій відбувається за кожний день прострочення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №902/959/19 у постанові від 20 серпня 2020 року висловив правову позицію.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11 та від 11.12.2012 у справі №10/065-11.

Верховний Суд зауважив, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Отже, положення ст. 232 ГК України підлягають застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми IpLex та встановлено, що позивачем правильно визначено період нарахування пені.

За визначений позивачем період обґрунтованою сумою пені є 13971,72 грн.

З зазначеного витікає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в загальній сумі 13971,72 грн, в решті позовних вимог в сумі 9,06 грн.

Стосовно заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Інфляційні нарахування – це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за актом № 3 від 30.09.2020 в сумі 11632,07 грн за період грудень 2020 року – лютий 2021 року.

Судом перевірено розрахунок та встановлено, що позивачем правильно визначено період нарахування та суму інфляційних втрат, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 11632,07 грн.

Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за актом № 3 від 30.09.2020 в сумі 3431,27 грн за період 04.12.2020 року – 29.03.2021 року:

Судом перевірено розрахунок та встановлено, що позивачем правильно визначено період нарахування та суму 3% річних, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 3431,27 грн.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені та штрафу на 90%, яке міститься у відзиві, в обґрунтування якого відповідач посилається на кризову економічну ситуацію, критичне зростання заборгованості перед відповідачем з боку ДП «Гарантований покупець».

Також відповідач просить суд взяти до уваги, що він не ухиляється від сплати суми основної заборгованості, а в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань за Договором.

Розглянувши вказане клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Статтею ст.233 ГК України передбачено, що у разі, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності суд, з урахуванням усіх конкретних обставин справи, має право при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір.

При вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, суд, крім розміру збитків, повинен також враховувати: ступінь виконання зобов`язання, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, тобто суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Суд також може зменшити розмір штрафних санкцій у разі наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Судом враховано, що відповідачем здійснено оплату виконаних робіт за актом №3 від 30.09.2020 майже через п`ять місяців з кінцевої дати строку оплати.

Доводи відповідача, зокрема, фінансове становище та його виробничі можливості, є недостатніми для зменшення розміру заявленої неустойки в даному випадку, так як господарська діяльність суб`єктом господарювання ведеться на свій страх і ризик, а фінансове становище не є виключною обставиною, а є звичайними ризиками фінансово-господарської діяльності підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 № 910/9765/18.

Отже, на думку суду, відповідач не надав до матеріалів справи достатніх і належних доказів, які б свідчили про існування підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з обставин винятковості та майнового стану сторін, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”.

За відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 було здійснено висновок про те, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Відповідно, обґрунтованість її стягнення підлягає оцінці з урахуванням співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

У даній справі позивачем у позовній заяві заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,0 грн.

Однак в подальшому позивачем заявлено до відшкодування з відповідача 6000,0 грн витрат на правову допомогу.

Як встановлено судом за матеріалами справи позивачем подано до суду докази витрат на професійну правничу допомогу, а саме:

- копію Договору про надання правової допомоги від 20.01.2021, укладеного між АТ “Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут “Енергопроект” та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною;

- копію протоколу погодження розміру гонорару адвоката за надання правової допомоги за договором №01-21 від 20.01.2021, з якого вбачається, що сторони узгодили, що гонорар адвоката за правову допомогу у спорі клієнта із ВП “Южно-Українська АЕС” ДП “НАЕК “Енергоатом” про стягнення заборгованості за договором №8191-17-20/2-123-08-18-04009 від 02.01.2018 в суді першої інстанції є фіксованим у розмірі 6000,0 грн, що складає 1,7% від суми основного зобов`язання за вказаним договором;

- копію акту про надання правової допомоги №10 від 22.06.2021, відповідно до якого адвокат надав клієнту правову допомогу, а клієнт прийняв надану правову допомогу згідно з переліком, сума гонорару складає 6000,0 грн.

Суд вважає за необхідне відмітити, що згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як уже було наведено вище, відповідач надав суду клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги, в якому заявник просить в частині стягнення з ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі ВП ЮУ АЕС на користь АТ “Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут “Енергопроект” витрат на професійну правничу допомогу зменшити до 1000,00 грн. Вказане клопотання мотивоване, зокрема, тим, що:

- вартість виставлених адвокатських послуг має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- проведено мінімум аналітичної роботи адвоката;

- витрати на професійну правничу допомогу не співмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надані послуги, ціною позову, значенням справи для сторони;

- заявлена сума за професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності;

- відсутній публічний інтерес до справи.

Враховуючи наведене суд вважає за необхідне зауважити, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.126 ГПК України).

Разом із тим, будь-яких доказів або обґрунтувань, у тому числі контррозрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку АТ “Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут “Енергопроект” витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, Відокремлений підрозділ “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” суду не надав.

Також відповідач у своїх запереченнях не зазначив обґрунтованих підстав та доводів, як і не надав доказів стосовно неспівмірності / нерозумності визначених та понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат з обсягом наданих адвокатом послуг є лише декларативними.

Відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20). Також, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Аналогічний висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином суд відхиляє заявлене Відокремленим підрозділом “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги.

З огляду на наведене, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає, що заявлені АТ “Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут “Енергопроект” витрати на правову допомогу відповідають встановленим критеріям.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 185, 191, 233, 238, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032) в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська АЕС” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (54001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, код ЄДРПОУ 20915546) на користь Акціонерного товариства “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “ЕНЕРГОПРОЕКТ” (проспект Московський, буд. 10/12, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 14078902):

- 25208,82 грн – штрафу;

- 13971,72 грн – пені;

- 3431,27 грн - 3% річних;

- 11632,07 грн – інфляційних витрат;

- 2270,00 грн - судового збору;

- 6000,00 грн – витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 9,06 грн відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Акціонерне товариство “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “ЕНЕРГОПРОЕКТ” (проспект Московський, буд. 10/12, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 14078902),

відповідач: Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032) в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська АЕС” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (54001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, код ЄДРПОУ 20915546).

Повний текст судового рішення складено і підписано суддею 09.07.2021.

Суддя В.О. Ржепецький