Рішення № 98202113, 30.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.06.2021Справа № 910/1797/21

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТПРОПЕРТІ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "М.Консальт"треті особи,які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті"простягнення 498 640, 00 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Грабович С.М. - представник за довіреністю;

від відповідача: Рябко С.О. - представник за довіреністю;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/1797/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТПРОПЕРТІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.КОНСАЛЬТ" про стягнення заборгованості за договором суборенди № 13-РП від 01.04.2018 в розмірі 498 640, 00 грн.

Приймаючи до уваги предмет спору, суд вирішив залучити до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов`язки.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 16.06.2021.

У судовому засіданні 16.06.2021 вирішено оголосити перерву до 30.06.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 30.06.2021 наполягав на задоволенні заявленого позову, а представник відповідача, у свою чергу, проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Треті особи явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 30.06.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентпроперті" (як орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М.Консальт" (як суборендарем) було укладено договір суборенди № 13-РП, за умовами якого орендар передає суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, для здійснення суборендарем своєї господарської діяльності. У користування за договором передається індивідуально визначене майно, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до пунктів 1.2.1. та 1.2.2. за договором суборендар вступає у користування нежитловим приміщенням, що належить орендареві на праві користування. Об`єктом суборенди для цілей цього договору є:

- приміщення площею 1 100,00 кв.м. (в редакції договору від 01.04.2018); далі приміщення площею 668, 00 кв.м. (в редакції додаткової угоди № 2 від 25.02.2019);

- частина майнового комплексу - відкритий майданчик 300, 00 кв.м. (з рахуванням змін, внесених додатковою угодою № 4 від 29.11.2019).

31.01.2020 сторонами укладено додаткову угоду № 5 до договору суборенди та викладено п. 1.1.-1.3. договору в такій редакції.

В порядку та на умовах, визначених цим договором, орендар зобов`язується передати суборендарю, а суборендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, визначені в цьому договорі, а також сплачувати орендарю орендну плату. Приміщення, які передаються в суборенду за цим договором: частина складського приміщення, відкритий майданчик, являють собою "Нежитлові приміщення", що знаходяться за адресою: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6.

Загальна площа, що орендується становить:

- частина складського приміщення - 668, 00 м.кв.;

- відкритий майданчик - 300, 00 м.кв.

Приміщення надаються в суборенду на строк до 31.01.2021 з моменту підписання цього договору (п. 2.1. договору в редакції додаткової угоди № 5 від 31.01.2020).

Вартість оренди складається з розміру орендної плати та експлуатаційних витрат, згідно наданих рахунків орендарем. Розмір орендної плати разом з ПДВ складає 70 960,00 грн (п. п. 4.1. - 4.2. договору в редакції додаткової угоди № 5 від 31.01.2020).

Відповідно до п. 4.4. договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 31.01.2020), орендна плата та експлуатаційні витрати сплачуються суборендарем у безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря наперед до 10 числа кожного поточного місяця на підставі рахунку наданого орендарем. Орендар надає суборендарю акт наданих послуг/ виконаних робіт за календарний/розрахунковий місяць виключно після повної оплати суборендарем орендної плати/плати за експлуатаційні витрати.

Як стверджує позивач, до червня 2020 відповідач дотримувався свого обов`язку й вчасно перераховував позивачу орендну плату, але, починаючи частково з червня 2020 відповідач припинив вносити плату, проте продовжує користуватися приміщенням

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач та третя особа-1 посилаються, зокрема, на таке:

- позивач орендував передане в суборенду приміщення у ТОВ "Сервіс-Тех" на підставі договору суборенди № РН-28/2 від 11.06.2020 з Актом приймання-передачі частини майнового комплексу - нежитлові приміщення від 11.06.2020, а ТОВ "Сервіс-Тех" орендувало такі приміщення у минулого власника ТОВ "Гансо Компані" на підставі нотаріального договору оренди майнового комплексу № ІП-28 від 11.06.2020;

- з наданих власником приміщення ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" пояснень вбачається наявність обставин з посиланням на ряд доказів, які свідчать про нікчемність вказаних вище договорів в силу положень ст. 12 Закону України "Про іпотеку";

- до відповідача звернулося ТОВ "Стар Реалті" з повідомленням про те, що власником майна, яке передавалося в суборенду відповідачу позивачем з 15.10.2020 є ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", яке не заключало договорів оренди та не давало згоду на передання в оренду приміщення за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, позивачу;

- між відповідачем та ТОВ "Стар Реалті" укладено договір суборенди № 29-05/11/20 від 05.11.2020 згідно з п. 1.1. якого ТОВ "Стар Реалті" передає, а відповідач приймає в строкове платне користування частину приміщення будівлі літ. "Г1", розташованої за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, загальною площею 968, 00 м. кв.;

- майнових комплекс загальною площею 28 223, 10 кв.м., який знаходиться по вул. Будіндустрії, 6 в м. Києві бу предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 25.12.2007;

- при укладенні договору суборенди № 13-РП від 01.04.2018 між позивачем та відповідачем, ТОВ "Рентпроперті" обов`язково повинно було отримати від ПАТ "Український професійний банк", як первісного іпотекодержателя, згоду на відчуження (передачу в оренду) частину Майнового комплексу, котрий знаходиться по вул. Будіндустрії, 6 в м. Києві;

- відповідач не користувався та не мав можливості користуватися орендованою частиною майнового комплексу відповідно до договору суборенди № 13-РП від 01.04.2018, починаючи з 15.10.2020, оскільки позивач фактично не забезпечив йому таку можливість, а допуск до орендованої частини майнового комплексу було обмежено новими власниками ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та їх орендарем ТОВ "Стар Реалті".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з приписами ст.ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплати заборгованість за договором суборенди за період з червня 2020 по січень 2021 в загальному розмірі 498 640, 00 грн.

Крім того, на обгрунтування своїх вимог позивач долучив до справи наступні документи, які, за твердженнями ТОВ "Рентпроперті", підтверджують право позивача передавати об`єкт в суборенду відповідачу:

- копію договору оренди № 01/15003 від 15.03.2018 між ПАТ "Експерементально-Механічний Завод" та ТОВ "Арт-Завод Видубичі";

- копію договору суборенди № 1-АРТ від 01.04.2018, укладеного між ТОВ "Арт-Завод Видубичі" та ТОВ "Рентпроперті";

- копію договору оренди майнового комплексу № ІП-28 від 11.06.2020, укладеного між ТОВ "Гансо Компані" та ТОВ "Сервіс-Тех";

- копію договору суборенди № РП-28/2 від 11.06.2020, укладеного між ТОВ "Сервіс Тех" та ТОВ "Рентпроперті".

Позивач наголошує, що жоден з вказаних вище договорів не був визнаний недійсним, а договори від 11.06.2020 є діючими й станом на час слухання справи.

Між тим, судом встановлено, що 03.12.2007 між ПАТ "УПБ" (як кредитором, банком) та ТОВ "ІТ Інвест" (як позичальником)укладено договір про надання кредиту № 888 з додатковими договорами, у відповідності до п. 1.1. якого (з урахуванням додаткових угод) банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію у розмірі 33 985 000, 00 грн терміном до 17.12.2015 на поповнення обігових коштів.

25.12.2007 між ПАТ "УПБ" та ВАТ "Експерементально-Механічний завод" (далі також - ВАТ "ЕМЗ", позичальник) укладено договір про надання кредиту № 967 з додатковими договором, у відповідності до п. 1.1. якого (з урахуванням додаткових угод) банк надає позичальнику кредит на суму 40 335 000, 00 грн терміном до 17.12.2015.

З метою належного виконання зобов`язань ТОВ "ІТ Інвест" за кредитним договором № 888 та ВАТ "ЕМЗ" за кредитним договором № 967, між ПАТ "УПБ" та ВАТ "ЕМЗ" 25.12.2007 було укладено іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левренюк С.М. та зареєстровано в реєстрі за №949.

Відповідно до п. 1 договору іпотеки, предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку майна, зазначеного в. п. 6 цього договору, в забезпечення виконання своїх зобов`язань, а також зобов`язань позичальника перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем та/або позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майно переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Згідно з п. 6 договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця та позичальника за кредитними договорами іпотекодавець надав в іпотеку наступне нерухоме майно:

- майновий комплекс, загальною площею 28 223, 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6.

Державна реєстрація іпотеки була проведена 25.12.2007, реєстраційний номер 6305997, що підтверджується Витягом з Державного реєстру іпотек та інформаційною довідкою з Державного реєстру нерухомого майна.

Таким чином, з 25.12.2007 майновий комплекс, загальною площею 28 223,10 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, перебувала в іпотеці ПАТ "УПБ".

Передане позивачем в суборенду відповідачу майно є частиною вказаного майнового комплексу.

Положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судові рішення у справах № 910/14751/17 від 15.11.2017 та № 910/722/17 від 28.03.2017, які набрали законної сили не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.

Так, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі № 910/14751/17, яке набрало законної сили 22.02.2018 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 та постановою Верховного Суду від 27.06.2018) визнано за ПАТ "УПБ" наявність права майнової вимоги до ТОВ "ІТ Інвест" за:

- договором про надання кредиту від 03.12.2007 № 888 з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього;

- договором поруки від 25.12.2007 № 888-1 з додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього;

- іпотечним договором, посвідченим 25.12.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С.М. за реєстровим № 949, з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього.

Оскільки рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/14751/17 набрало законної сили 22.02.2018, тоді станом на дату укладення договору оренди № 01/15003 від 15.03.2018, договору суборенди № 1-АРТ від 01.04.2018 та договору суборенди № 13-РП від 01.04.2018, майновий комплекс загальною площею 28 223,10 кв.м., який розташований по вул. Будіндустрії, 6 в м. Києві був предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 25.12.2007.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позивачем чи іншими пов`язаними особами не надано доказів отримання згоди від первісного іпотекодержателя (ПАТ "УПБ") під час укладання договорів оренди № 01/15003 від 15.03.2018, договору суборенди № 1-АРТ від 01.04.2018 та договору суборенди № 13-РП від 01.04.2018.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 у справі № 910/14751/17 встановлено, що 30.03.2020 відбулися електронні публічні торги щодо реалізації пулу активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, частина з яких знаходяться в заставі Національного банку України, де у відповідності до Протоколу № UA-EA-2020-03-19-000019-b переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

За наслідком електронних публічних торгів 27.04.2020 між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" укладено Договір № 81 від 27.04.2020 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання (надалі - Договір № 81).

Відповідно до Договору № 81 ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" набуло право вимоги, зокрема, і до ТОВ "ІТ Інвест" за Договором про відкриття кредитної лінії № 888 від 03.12.2007 з усіма додатковими договорами, про внесення змін за угодами до нього, за договором поруки від 25.12.2007 №888-1 з усіма додатковими договорами про внесення змін та угодами до нього та іпотечним договором, посвідченим 25.12.2007 приватним Нотаріусом Київського міського Нотаріального округу Лавренюк С.М. за реєстровим номером 949, з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього.

ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" набуло прав та обов`язків кредитора, зокрема за договором про надання кредиту від 03.12.2007 №888 укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ ПІІ «ІТ Інвест» з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього.

У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на наведені вище обставини, з 27.04.2020 до ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" перейшли й права іпотекодержателя за іпотечним договором № 949 від 25.12.2007, а тому, у разі передачі іпотекодавцем в оренду частини спірного майнового комплексу після 27.04.2020 необхідно було отримувати згоду від нового іпотекодержателя.

Укладення договору щодо відчуження майна переданого в іпотеку за чинним договором без згоди іпотекодержателя зумовлює нікчемність цього правочину щодо відчуження майна переданого в іпотеку та не створює інших юридичних наслідків, крім пов`язаних з його нікчемністю.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані відповідачем та третьою особою докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У зв`язку з вищевикладеним, договір суборенди № 13-РП від 01.04.2018 укладений між позивачем та відповідачем є нікчемним в силу ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку".

Зважаючи на встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТПРОПЕРТІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.Консальт" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 09.07.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко