Рішення № 98201926, 23.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2021Справа № 910/18124/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/18124/20

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корп. 2; ідентифікаційний код: 36309600)

до 1) Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (Україна, 77422, Івано-Франківська обл., Тисменицький район, с. Ямниця; ідентифікаційний код: 00292988)

2) Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (Україна, 01030, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 21; ідентифікаційний код ВП: 40081258)

про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дії

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (Україна, 77422, Івано-Франківська обл., Тисменицький район, с. Ямниця; ідентифікаційний код: 00292988)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корп. 2; ідентифікаційний код: 36309600)

2) Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU) (Естонська Республіка, 50111, м. Тарту, вул. Виру, буд. 15А; реєстраційний номер: 11707275)

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від ТОВ "Спецвагонтрансойл": Цермолонський І.М., ордер серії КВ № 746297 від 28.10.2010;

від ПрАТ "Івано-Франківськцемент": Невмержицький В.П., довіреність № 01/2463-1/7 від 29.12.2020; Петраш Ю.Л., ордер серії АТ № 1011906 від 22.06.2021;

від АТ "Українська залізниця" в особі Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр": Кравченко О.М., ордер серії КВ № 295128 від 26.01.2021;

від Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU): Сумеркін О.С., ордер серії ІФ №076420 від 11.03.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (далі - відповідач-1) та Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі - відповідач-2) про витребування з незаконного володіння відповідача-1 на користь позивача залізничних вантажних вагонів у кількості 97 одиниць з відповідними мережевими номерними знаками та зобов`язання відповідача-2 внести зміни до автоматизованого банку даних вантажних вагонів компаній-операторів стосовно вказаних залізничних вантажних вагонів шляхом зазначення їх власником позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1, без будь-яких правових підстав, утримує у себе залізничні вагони, право власності на які належить позивачу, а відповідач-2 протиправно відмовляється від вчинення дій щодо внесення запису до автоматизованого банку даних вантажних вагонів компаній-операторів про позивача як про власника вантажних вагонів, що порушує право власності позивача на вказане рухоме майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

09.12.2020 (у встановлений судом строк) до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18124/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2021.

11.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не доведено наявності в нього права власності на спірні вагони, оскільки за умовами укладеного між позивачем та Компанією "Океанос Транс ОЮ" Договору купівлі-продажу № ДКП-1/250119 від 25.01.2019 датою поставки товару є дата реєстрації покупцем права власності на товар в автоматизованій базі даних Філії "ГІОЦ" АТ "Українська залізниця", проте доказів на підтвердження реєстрації вищезазначених залізничних вагонів у відповідача-2 суду не надано. Крім того, відповідач-1 посилається на ту обставину, що наданий позивачем акт приймання-передачі залізничних вагонів від 25.01.2019, а також укладені позивачем та Компанією "Океанос Транс ОЮ" додаткові угоди до вказаного договору не можуть бути доказом набуття позивачем права власності на спірні вагони. Як зазначає відповідач-1, ним було набуто право власності на спірні вагони у встановленому законодавством порядку, а саме на підставі укладеного з Компанією "Техно Плюс" Договору поставки № 12/09-16 від 12.09.2016, чим спростовуються доводи позивача щодо протиправного утримання спірних вагонів відповідачем-1. За доводами відповідача-1, посилання позивача на рішення Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 у справі № А-60-42204/2016 є безпідставними, оскільки договір поставки з Компанією "Техно Плюс" було укладено відповідачем-1 до дати його ухвалення і відповідач-1 не був учасником вказаного судового провадження, при цьому, на дату укладення договору поставки з Компанією "Техно Плюс" не було жодних заборон щодо продажу вищевказаних залізничних вагонів, не було відкрито судових проваджень, які б стосувались спірних вагонів. При цьому, за твердженнями відповідача-1, судове рішення у справі № А-60-42204/2016 було ухвалено до неналежного відповідача, оскільки залізничні вагони, які були витребувані від ТОВ "Істлайн" на користь ВАТ "Росдорлізинг" вже були продані відповідачу-1 та фактично виконання вказаного судового рішення не відбулось. Відповідач-1 також вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню вимогу позивача про зобов`язання відповідача-2 внести зміни до автоматизованого банку даних вантажних вагонів компаній-операторів стосовно вказаних залізничних вантажних вагонів шляхом зазначення їх власником позивача, з огляду на ненадання позивачем необхідних документів для вчинення вказаних дій, а також укладеного з АТ "Українська залізниця" договору, на підставі якого дані про власні вантажні вагони заносяться до АБД ПВ.

11.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва також надійшла зустрічна позовна заява Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" та Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № ДКП-1/250119 від 25.01.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU).

Зустрічний позов мотивовано тим, що Договір купівлі-продажу № ДКП-1/250119 від 25.01.2019 було укладено між ТОВ "Спецвагонтрансойл" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU) з порушенням положень статті 658 Цивільного кодексу України, а саме за відсутності у Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU) права на відчуження спірних вагонів у кількості 97 одиниць з відповідними мережевими номерними знаками, що, відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 прийнято зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" та Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU) (далі - відповідач-2 за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору до спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" (далі - позивач за первісним позовом, відповідач-1 за зустрічним позовом) до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (далі - відповідач-1 за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом), Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі - відповідач-2 за первісним позовом, АТ "Українська залізниця") про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дії, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом. Зобов`язано позивача за зустрічним позовом у строк до десяти днів з дати отримання цієї ухвали подати до Господарського суду міста Києва два екземпляри нотаріально засвідчених перекладів англійською мовою ухвали суду про прийняття зустрічного позову від 19.01.2021, зустрічної позовної заяви з доданими до неї документами та направити нотаріально засвідчені копії перекладів ухвали Господарського суду міста Києва про прийняття зустрічного позову від 19.01.2021, зустрічної позовної заяви з доданими до неї документами Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU) на адресу: Естонська Республіка, 50111, м. Тарту, вул. Виру, буд. 15А.

26.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 за первісним позовом надійшов відзив на первісний позов, відповідно до якого АТ "Українська залізниця" заперечує проти первісного позову, зазначає, що з метою внесення даних в АБД ПВ по вищевказаним залізничним вагонам ТОВ "Спецвагонтрансойл" зверталось до філії відповідача-2 за первісним позовом і листом від 23.11.2019 № НЗБ-3/530 позивачу за первісним позовом було відмовлено у внесенні (зміні) даних до АБД ПВ, оскільки заявником не було надано в пакеті документів, які підтверджують фактичний перехід права власності на вказані вагони до Компанії "Океанос Транс ОЮ", належним чином оформлених актів огляду технічного стану вагонів та повного комплекту технічних паспортів ф. ВУ-4М. Як зазначає відповідач-2 за первісним позовом, інших доказів, які б доводили порушення ним права володіння ТОВ "Спецвагонтрансойл" спірними вагонами при зверненні до суду з первісним позовом не надано. Крім того, відповідач-2 за первісним позовом, посилаючись на Порядок № ЦЗМ-14/458 від 25.03.2015, зазначає, що АТ "Українська залізниця" в особі Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" є неналежним відповідачем, оскільки Філія "ГІОЦ" вносить зміни до АБД ВП виключно після перевірки пакету документів регіональною філією (в даному випадку Регіональною філією "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця", до якої і звертався позивач за первісним позовом із заявкою від 18.10.2019 № 18/3010).

У підготовче засідання 27.01.2021 з`явились представники відповідача-1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) та відповідача-2 за первісним позовом, представники позивача за первісним позовом (відповідача-1 за зустрічним позовом) та відповідача-2 за зустрічним позовом не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 27.01.2021 судом було оголошено перерву до 10.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/18124/20 призначено на 10.03.2021, зобов`язано ПрАТ "Івано-Франківськцемент" подати до Господарського суду міста Києва два екземпляри нотаріально засвідчених перекладів англійською мовою ухвали суду про повідомлення про дату, час і місце судового засідання від 27.01.2021 та постановлено направити нотаріально засвідчену копію перекладу ухвали Господарського суду міста Києва про повідомлення про дату, час і місце судового засідання від 27.01.2021 Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU).

09.02.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від ПрАТ "Івано-Франківськцемент" надійшов супровідний лист з додатками на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2021.

04.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від ПрАТ "Івано-Франківськцемент" надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

10.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов, відповідно до якого ТОВ "Спецвагонтрансойл" заперечує проти зустрічного позову, зазначає, що Компанія "Океанос Транс ОЮ" набула право власності на спірні вагони на підставі Договору купівлі-продажу № 1-Ил від 28.02.2018, укладеного з ВАТ "Росдорлізинг", право власності ВАТ "Росдорлізинг" на зазначені вагони підтверджується рішенням Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 у справі № А-60-42204/2016, яке набрало законної сили 03.04.2017. У свою чергу, за твердженнями ТОВ "Спецвагонтрансойл", Компанія "Океанос Транс ОЮ", відповідно до судового рішення від 29.05.2018 у справі № А-60-42204/2016 є правонаступником ВАТ "Росдорлізинг" і перехід права власності на залізничні вагони підтверджується Повідомленням Федерального агентства залізничного транспорту Міністерства транспорту Російської Федерації вих. № УИП-4/2441 від 21.08.2018. Як зазначає відповідач-1 за зустрічним позовом, посилання ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на нікчемність Додаткової угоди № 2 від 02.03.2018 до Договору купівлі-продажу № 1-Ил від 28.02.2018 є безпідставними, оскільки Компанія "Океанос Транс ОЮ" набула право власності на спірні вагони на підставі відплатного договору купівлі-продажу, що відповідає приписам Цивільного кодексу Російської Федерації, зустрічний позов не містить жодного обґрунтування з посиланням на відповідні докази щодо заборони та/або обмеження розпорядження спірними вагонами в процедурі банкрутства ВАТ "Росдорлізинг", позивачем за зустрічним позовом не доведено, що арбітражний керуючий в процедурі банкрутства не мав права відчужувати спірні вагони іншим особам. За доводами ТОВ "Спецвагонтрансойл", законодавство Російської Федерації, яке регулює спірні правовідносини, допускає відчуження майна і майнових прав, відступлення прав вимоги боржника в процедурі банкрутства, за виключенням тих, що не можуть бути передані іншим особам, відтак посилання ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на нікчемність Додаткової угоди № 2 від 02.03.2018 до Договору купівлі-продажу № 1-Ил від 28.02.2018 є безпідставними, оскільки, на думку ТОВ "Спецвагонтрансойл", вказана додаткова угода є оспорюваним правочином, на момент розгляду цієї справи не визнана компетентним судом недійсною, є чинною, дійсною та такою, що породжує права та обов`язки для її сторін. ТОВ "Спецвагонтрансойл" також посилається на неналежність наданого ПрАТ "Івано-Франківськцемент" Науково-практичного експертного висновку у галузі права для суду від 13.01.2020, оскільки вказаний висновок не відповідає приписам статті 98 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовче засідання 10.03.2021 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 10.03.2021 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 07.04.2021.

24.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від ПрАТ "Івано-Франківськцемент" надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві на зустрічний позов, зазначає, що Компанія "Океанос Транс ОЮ" в межах процедури банкрутства ВАТ "Росдорлізинг" у 2018 році придбала право вимоги (майнове право) виконання третьою особою - ТОВ "Істлайн" щодо повернення вантажних залізничних вагонів, які в подальшому, але вже в якості рухомого майна, поза межами аукціону в процедурі банкрутства ВАТ "Росдорлізинг" були продані Компанії "Океанос Транс ОЮ" на підставі Додаткової угоди № 2 від 02.03.2018 до Договору купівлі-продажу №1-Ил від 28.02.2018, відтак, на думку позивача за зустрічним позовом, вказана додаткова угода, в силу приписів статей 166, 174.1 Цивільного кодексу Російської Федерації є не оспорюваним, а нікчемним правочином, який не створює будь-яких правових наслідків, крім тих, які пов`язані з його недійсністю. Крім того, позивач за зустрічним позовом вказує на безпідставність доводів відповідача-1 за зустрічним позовом щодо невідповідності поданого ним висновку експерта у галузі права приписам статті 98 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ТОВ "Спецвагонтрансойл" помилково ототожнює вказаний висновок із висновком експерта, тоді як висновок експерта у галузі права, наданий ПрАТ "Івано-Франківськцемент", повністю відповідає вимогам статті 108 Господарського процесуального кодексу України і в суду є правові підстави для посилання на вказаний висновок при ухваленні судового рішення.

У підготовче засідання 07.04.2021 з`явився представник відповідача-1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), представники інших сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 07.04.2021 судом було оголошено перерву до 12.05.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/18124/20 призначено на 12.05.2021.

У підготовче засідання 12.05.2021 з`явились представники відповідача-1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), відповідача-2 за первісним позовом, відповідача-2 за зустрічним позовом, представник позивача за первісним позовом (відповідача-1 за зустрічним позовом) не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання ТОВ "Спецвагонтрансойл" було повідомлене належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 12.05.2021 представником відповідача-2 за зустрічним позовом було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.06.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/18124/20, призначене на 09.06.2021, не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, судове засідання призначено на 23.06.2021.

23.06.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від ПрАТ "Івано-Франківськцемент" надійшла заява про застосування строків позовної давності до вимог за первісним позовом.

У судове засідання 23.06.2021 з`явились представники сторін.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача-1 за зустрічним позовом) надав суду усні пояснення по суті спору, вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представники відповідача-1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надали суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення первісного позову заперечували, вимоги за зустрічним позовом підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача-2 за первісним позовом надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення первісного позову в частині вимог до відповідача-2 заперечував.

Представник відповідача-2 за зустрічним позовом надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

У судовому засіданні 23.06.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2018 року між Відкритим акціонерним товариством "Росдорлізинг" (продавець) та Компанією "Океанос Транс ОЮ" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу дебіторської заборгованості (права вимоги) № 1-ИЛ (далі - Договір № 1-ИЛ), відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує дебіторську заборгованість (право вимоги) ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині майна - 115 вагонів із відповідними мережевими номерними знаками, зазначеними в абз. 2 преамбули до цього Договору, яка виникла на підставі рішення Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 (Справа № А60/42204/2016) (далі - право вимоги).

02.03.2018 між ВАТ "Росдорлізинг" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 1-ИЛ, згідно з п. 2 якої сторони домовились, враховуючи, що право вимоги за рішенням Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 у справі № А60/42204/2016 нерозривно пов`язане з правом власності на витребувані вагони, предметом Договору № 1-ИЛ є в тому числі і відчуження права власності на вищевказані вагони; сторони погодили викласти абз. 2 преамбули до цього Договору в наступній редакції: продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує дебіторську заборгованість (право вимоги) ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині майна - 115 вагонів із відповідними мережевими номерними знаками, яка виникла на підставі рішення Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 (Справа №А60/42204/2016); продавець також передає у власність, а покупець приймає і оплачує вищевказані вагони (далі - право вимоги); пункт 9 Договору №1-ИЛ викладено в наступній редакції: право власності на право вимоги і вагони переходить від продавця до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі документів, які підтверджують право вимоги, та вагонів.

Згідно з наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту прийому-передачі прав за Договором № 1-ИЛ від 06.04.2018 ВАТ "Росдорлізинг" передало, а Компанія "Океанос Транс ОЮ" прийняло у власність вагони у кількості 115 одиниць з відповідними мережевими номерними знаками і право вимоги ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині майна (115 вагонів), яке виникло на підставі рішення Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 (Справа № А60/42204/2016); документи, які підтверджують право вимоги, вказані в п. 1 Договору № 1-ИЛ.

Як зазначає позивач за первісним позовом та вбачається з матеріалів справи, 25.01.2019 між ТОВ "Спецвагонтрансойл" (покупець) та Компанією "Океанос Транс ОЮ" (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу №ДКП-1/250119 (далі - Договір № ДКП-1/250119), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти та оплатити бувші у використанні залізничні вагони (далі - товар), на умовах цього Договору. Найменування, модель, кількість товару, рік виготовлення, вартість одиниці товару та загальна вартість товару, місце поставки товару і строк поставки вказуються в Специфікації до цього Договору.

За умовами пункту 2.1 Договору № ДКП-1/250119, в редакції Додаткової угоди № 2 до Договору № ДКП-1/250119 від 19.04.2019, покупець приймає товар у відповідності до умов цього Договору на вказаних продавцем залізничних станціях України ст. Ямниця та/або ст. Дубовці або іншій погодженій сторонами залізничній станції з відповідним оформленням уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі товару. Акт приймання-передачі товару, підготовлений продавцем, направляється покупцю і підлягає підписанню останнім, у випадку відсутності зауважень до його змісту та направленню його на адресу продавця протягом 10 днів з дати отримання. Датою поставки товару і датою переходу права власності на товар є дата підписання сторонами цього Договору та Акту приймання-передачі товару, який є невід`ємною частиною цього Договору. Не пізніше 10-ти календарних днів з дати підписання цього Договору сторони підписують Акт приймання-передачі товару, який є документом, що підтверджує факт передачі та переходу права власності на товар.

Згідно з п. 7.1 Договір № ДКП-1/250119 вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором та здійснення кінцевих взаєморозрахунків за ним.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2019 між ТОВ "Спецвагонтрансойл" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" було підписано та скріплено їхніми печатками Специфікацію до Договору № ДКП-1/250119, за умовами якої сторони погодили поставку товару - 97 вагонів з мережевими номерними знаками: 53126090, 53126108, 53126116, 53126132, 53126140, 53126157, 53126165, 53126173, 53126181, 53126199, 53126207, 53126215, 53126223, 53126231, 53126249, 53126256, 53126264, 53126272, 53126280, 53126298, 53126306, 53126314, 53126322, 53126330, 53126348, 53126355, 53126363, 53126371, 53126389, 53412649, 53412672, 53424917, 53425039, 53425062, 53425187, 53425245, 53425302, 53425427, 53425450, 53425484, 53425518, 53425575, 53606786, 53606901, 53606968, 53606992, 53607024, 53607081, 56073448, 56073455, 56073463, 56073471, 56073489, 56073505, 56073513, 56073521, 56073539, 56073547, 56073554, 56073562, 56073570, 56073588, 56073612, 56073638, 56073646, 56073661, 56073679, 56073687, 56073703, 56073711, 56073729, 56073737, 56073752, 56073760, 56073778, 56073786, 56073802, 56073810, 56073828, 56073836, 56073844, 56073851, 56073869, 56073877, 56073885, 56073901, 56073919, 56073927, 56073935, 56073943, 56073950, 56073968, 56073976, 56073984, 56074008, 56074016, 56074024 загальною вартістю 1 619 900,00 Євро; строк поставки: протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання цього Договору; місце поставки: ст. Ямниця та/або ст. Дубовці.

Як зазначає ТОВ "Спецвагонтрансойл" та підтверджується матеріалами справи, між ним та Компанією "Океанос Транс ОЮ" було підписано та скріплено печатками сторін Акт приймання-передачі вагонів № 01 від 25.01.2019 до Договору № ДКП-1/250119, за змістом якого продавець передав, а покупець прийняв вищевказані вагони загальною вартістю 1 619 900,00 Євро.

Звертаючись до суду з первісним позовом, ТОВ "Спецвагонтрансойл" вказує на ту обставину, що воно є єдиним власником вищевказаних вагонів, проте ПрАТ "Івано-Франківськцемент" протиправно, без будь-яких правових підстав, утримує в себе спірні вагони, право власності на які належить ТОВ "Спецвагонтрансойл", у зв`язку з чим позивач за первісним позовом просить суд витребувати з незаконного володіння відповідача-1 залізничні вантажні вагони у кількості 97 одиниць з відповідними мережевими номерними знаками.

Крім того, за твердженнями ТОВ "Спецвагонтрансойл", його право власності на вказані вагони порушуються і відповідачем-2 за первісним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Спецвагонтрансойл" звернулось до Регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" із заявкою вих. № 03/1403 від 14.03.2019 про приписку власних вантажних вагонів, які належать ТОВ "Спецвагонтрансойл" до станції Дарниця Філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" та із заявкою вих. № 18/3010 від 18.10.2019 на зміни даних по власних вантажних вагонах в АБД ПВ.

Листом № НЗБ-5/530 від 25.11.2019 АТ "Українська залізниця" повідомила позивача за первісним позовом про відсутність документів, які свідчать про фактичний перехід права власності на вищевказані вагони до Компанії "Океанос Транс ОЮ", належним чином оформлених актів огляду технічного стану вагонів, повного комплекту технічних паспортів ф. ВУ-4М, у зв`язку з чим відповідач-2 відмовив ТОВ "Спецвагонтрансойл" у внесенні (зміні) даних до АБД ПВ за заявкою від 18.10.2019 № 18/3010.

З вищевказаних підстав, вважаючи відмову АТ "Українська залізниця" у здійсненні дій, пов`язаних з внесенням запису до АБД ПВ про ТОВ "Спецвагонтрансойл", як про власника спірних вагонів, протиправною та такою, що порушує право власності позивача за первісним позовом, ТОВ "Спецвагонтрансойл" просить суд зобов`язати відповідача-2 за первісним позовом внести зміни до автоматизованого банку даних вантажних вагонів компаній-операторів стосовно вказаних залізничних вантажних вагонів шляхом зазначення їх власником ТОВ "Спецвагонтрансойл".

У зустрічній позовній заяві ПрАТ "Івано-Франківськцемент" зазначає, що, на підставі укладеного з Компанією "Техно Плюс" Договору поставки № 12/09-16 від 12.09.2016, позивач за зустрічним позовом набув право власності на 105 залізничних вагонів, 97 з яких є предметом спору за первісним позовом; протягом 2016 - 2017 років ПрАТ "Івано-Франківськцемент" виконало свої зобов`язання за вказаним договором поставки та оплатило вартість в тому числі спірних 97 залізничних вагонів; у 2018 році ПрАТ "Івано-Франківськцемент" після фактичного одержання спірних вагонів здійснило митне оформлення вказаного рухомого майна на території України, що підтверджується листом Івано-Франківської митниці ДФС № 157/15/09-70-09-29 від 02.08.2018.

Щодо придбання у 2018 році Компанією "Океанос Транс ОЮ" права вимоги на спірні вагони позивач за зустрічним позовом зазначає, що Компанія "Океанос Транс ОЮ" придбала в межах процедури банкрутства ВАТ "Росдорлізинг" право вимоги виконання третьою особою - ТОВ "Істлайн" щодо повернення спірних вагонів, які в подальшому, але вже в якості рухомого майна, були продані ТОВ "Спецвагонтрансойл" за Договором №ДКП-1/250119. Як зазначає ПрАТ "Івано-Франківськцемент", 02.03.2018, поза межами аукціону в процедурі банкрутства, між ВАТ "Росдорлізинг" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" було укладено Додаткову угоду до Договору № 1-ИЛ, якою фактично сторони змінили предмет вказаного договору, а саме крім відчуження права вимоги погашення дебіторської заборгованості передбачили відчуження на користь Компанії "Океанос Транс ОЮ" в тому числі спірних 97 залізничних вагонів, які в подальшому Компанією "Океанос Транс ОЮ" були продані ТОВ "Спецвагонтрансойл" на підставі Договору № ДКП-1/250119.

За доводами позивача за зустрічним позовом, Додаткова угода від 02.03.2018 до Договору № 1-ИЛ, яка укладена поза межами процедури банкрутства ВАТ "Росдорлізинг", відповідно до законодавства Російської Федерації, є нікчемною та не створює будь-яких правових наслідків, зокрема, вказана додаткова угода не може бути належною правовою підставою для набуття Компанією "Океанос Транс ОЮ" права власності на спірні залізничні вагони.

З огляду на нікчемність вказаної додаткової угоди та відсутність у Компанії "Океанос Транс ОЮ" будь-яких правових підстав для відчуження спірних вагонів, ПрАТ "Івано-Франківськцемент" вважає, що Договір № ДКП-1/250119 було укладено між Компанією "Океанос Транс ОЮ" та ТОВ "Спецвагонтрансойл" з порушенням положень статті 658 Цивільного кодексу України, а саме за відсутності у Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Okeanos Trans OU) права на відчуження спірних вагонів у кількості 97 одиниць, оскільки Компанія "Океанос Транс ОЮ" не набула право власності на спірні вагони, відтак і не мала права розпоряджатися ними, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом просить суд визнати Договір № ДКП-1/250119 недійсним.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який вказує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Отже, звертаючись з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, перебування майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/3496/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 05.05.2019 у справі №522/7636/14-ц та від 12.02.2020 у справі №П/811/1640/17.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За доводами позивача за первісним позовом, підставою набуття права власності на спірні 97 залізничних вагонів є Договір № ДКП-1/250119, за змістом якого Компанія "Океанос Транс ОЮ" продала, а ТОВ "Спецвагонтрансойл" прийняло та оплатило вказані залізничні вагони.

За своєю правовою природою Договір № ДКП-1/250119 є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 656 Цивільного кодексу України унормовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Як зазначає позивач за первісним позовом, на виконання умов Договору №ДКП-1/250119, Компанія "Океанос Транс ОЮ" передала, а ТОВ "Спецвагонтрансойл" прийняло у власність 97 залізничних вагонів, про що свідчить підписаний та скріплений печатками сторін Акт приймання-передачі вагонів № 01 від 25.01.2019.

За доводами позивача за первісним позовом, Компанія "Океанос Транс ОЮ" набула право власності на спірні вагони на підставі Договору № 1-ИЛ, укладеного з ВАТ "Росдорлізинг".

У свою чергу, як зазначає позивач за первісним позовом, право власності ВАТ "Росдорлізинг" на спірні вагони підтверджується рішенням Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 у справі № А60/42204/2016 і Компанія "Океанос Транс ОЮ", відповідно до судового рішення від 29.05.2018 у справі № А-60-42204/2016, є правонаступником ВАТ "Росдорлізинг".

З огляду на вищенаведене, позивач за первісним позовом зазначає, що Компанія "Океанос Транс ОЮ" належним чином набула право власності на спірні вагони та на підставі Договору № ДКП-1/250119 відчужила їх на користь ТОВ "Спецвагонтрансойл".

Отже, за доводами позивача за первісним позовом, станом на дату звернення до суду з первісним позовом ТОВ "Спецвагонтрансойл" є єдиним належним власником спірних вагонів, натомість ПрАТ "Івано-Франківськцемент" протиправно, без будь-яких правових підстав, утримує в себе вказані залізничні вагони, чим порушує право власності ТОВ "Спецвагонтрансойл".

Як встановлено судом, предметом Договору № ДКП-1/250119 є бувші у використанні 97 вагонів з мережевими номерними знаками, зазначеними в Специфікації від 25.01.2019 до вказаного договору.

Доводи відповідача-1 за первісним позовом стосовно того, що датою поставки товару за Договором № ДКП-1/250119 є дата підписання сторонами накладної, оформленої сторонами датою реєстрації права власності покупця у відповідності до нормативних документів АТ "Українська залізниця" є безпідставними, оскільки Додатковою угодою № 2 до Договору № ДКП-1/250119 від 19.04.2019 сторони погодили, що датою поставки товару і датою переходу права власності на товар є дата підписання сторонами цього Договору та Акту приймання-передачі товару, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Водночас, як вірно зазначає ПрАТ "Івано-Франківськцемент", за умовами пункту 3.5 Договору № ДКП-1/250119 покупець оплачує вартість поставленого товару протягом 20 банківських днів з дати поставки - дати реєстрації покупцем права власності на товар у АБД ГІОЦ АТ "Українська залізниця".

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Саме позивач за первісним позовом, звертаючись до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, має довести обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог, зокрема, правові підстави набуття права власності на спірні вагони.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації ТОВ "Спецвагонтрансойл", як покупцем за Договором № ДКП-1/250119, права власності на спірні вагони в АБД ГІОЦ АТ "Українська залізниця" відповідно до пункту 3.5 вказаного договору, як і доказів оплати позивачем за первісним позовом вартості спірних вагонів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (тут і надалі станом на дату виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товарів чи послуг і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

Зі змісту Акту приймання-передачі вагонів № 01 за Договором № ДКП-1/250119 від 25.01.2019 вбачається, що його було складено у м. Таллінн Естонської Республіки в день укладення вказаного договору (25.01.2019), тоді як було вказано вище, за умовами пункту 2.1 Договору № ДКП-1/250119, в редакції Додаткової угоди № 2 до Договору №ДКП-1/250119 від 19.04.2019, покупець приймає товар у відповідності до умов цього Договору на вказаних продавцем залізничних станціях України ст. Ямниця та/або ст. Дубовці або іншій погодженій сторонами залізничній станції з відповідним оформленням уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 2.5 Договору № ДКП-1/250119, в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору № ДКП-1/250119 від 04.02.2019, продавець підписує і передає покупцю 2 (два) екземпляри Акту приймання-передачі товару разом з наступними документами: технічний паспорт ВУ-4М на кожен вагон (оригінал); рахунок, накладну на кожний вагон або партію (оригінал); засвідчені копії документів, що підтверджують перехід права власності на товар (договори купівлі-продажу, акти прийому-передачі або інше) від останнього власника, зареєстрованого в АБД ПВ ІВЦ ЖА (на українській чи російській мові, у випадку якщо документи складені на іншій мові, такі документи мають бути перекладені на російську мову, а переклад - нотаріально засвідчений); видаткова накладна на товар - 2 екземпляри.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження передачі Компанією "Океанос Транс ОЮ" позивачу за первісним позовом вищевказаних документів, відповідно до п. 2.5 Договору № ДКП-1/250119, в редакції Додаткової угоди № 1 від 04.02.2019 до вказаного договору.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що складений та підписаний ТОВ "Спецвагонтрансойл" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" у м. Таллінн Естонської Республіки 25.01.2019 Акт приймання-передачі вагонів № 01 за Договором №ДКП-1/250119 не може свідчити про передачу спірних вагонів позивачу за первісним позовом та, відповідно, перехід права власності до ТОВ "Спецвагонтрансойл" на спірні вагони, а також виникнення в останнього зобов`язання з їх оплати, оскільки вказаний акт приймання-передачі було складено без фактичної передачі вказаних вагонів та товарно-супровідної документації на них ТОВ "Спецвагонтрансойл", відтак такий акт приймання-передачі є неналежним доказом на підтвердження набуття позивачем за первісним позовом права власності на спірні вагони.

Отже, позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про набуття ним у законний спосіб права власності на спірні вагони.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 12.09.2016 між ПрАТ "Івано-Франківськцемент" (покупець) та Компанією "Техно Плюс" (продавець) було укладено Договір поставки № 12/09-16 (далі - Договір № 12/09-16), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти у свою власність і оплатити майно, що відповідає Технічній специфікації (Додаток № 1 до цього Договору).

Предметом Договору № 12/09-16, з урахуванням всіх додатків та додаткових угод до нього, є в тому числі спірні 97 залізничних вагонів.

Як зазначає відповідач-1 за первісним позовом та підтверджується матеріалами справи, на виконання Договору № 12/09-16, між ПрАТ "Івано-Франківськцемент" та Компанією "Техно Плюс" було підписано та скріплено їхніми печатками ряд актів приймання-передачі майна, якими засвідчено фактичну передачу спірних вагонів від Компанії "Техно Плюс" до ПрАТ "Івано-Франківськцемент".

За доводами відповідача-1 за первісним позовом, взяті на себе зобов`язання за Договором № 12/09-16 перед Компанією "Техно Плюс" він виконав належним чином, перерахувавши на рахунок вказаної компанії грошові кошти в сумі 335 100,00 дол. США та 27 272 000,00 рос. рублів, докази чого містяться в матеріалах справи.

Згідно з п. 3.9 Договору № 12/09-16 право власності на товар від постачальника до покупця на кожну партію товару переходить з моменту надходження оплати вартості переданої партії майна за цим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що придбані ПрАТ "Івано-Франківськцемент" 105 залізничних вагонів, у тому числі спірні 97 залізничні вагони, після їх фактичного одержання були поставлені на баланс відповідача-1 за первісним позовом та пройшли розмитнення на території України, про що свідчать Довідки №01/1203-8 від 27.07.2018 та №01/1204-8 від 27.07.2018, а також лист Івано-Франківської митниці ДФС № 157/15/09-70-09-29 від 02.08.2018.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з доводами відповідача-1 за первісним позовом щодо набуття ним на відповідній правовій підставі - укладеному з Компанією "Техно Плюс" Договорі № 12/09-16 права власності на спірні вагони із подальшою фактичною їх передачею відповідачу-1 за первісним позовом, ввезенням та розмитненням на території України.

Посилання позивача за первісним позовом на ту обставину, що право власності ВАТ "Росдорлізинг" на спірні вагони, яким, в свою чергу, було відчужено вказані вагони Компанії "Океанос Транс ОЮ" підтверджується рішенням Арбітражного суду Свердловської області від 15.12.2016 у справі № А60/42204/2016 в контексті заявлених вимог за первісним позовом судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки при зверненні до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння позивач за первісним позовом мав довести, що саме ТОВ "Спецвагонтрансойл" на відповідній правовій підставі набуло право власності на спірне майно, тоді як позивачем за первісним позовом у встановленому процесуальним законом порядку факту набуття у законний спосіб права власності на спірні вагони не доведено.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Істлайн", на підставі Договору купівлі-продажу майна від 08.08.2016 (тобто до дати ухвалення судового рішення у справі №А60/42204/2016), відчужило спірні вагони Компанії "Техно Плюс", яке, в свою чергу, відчужило вказані вагони відповідачу-1 за первісним позовом.

З огляду на вищенаведене, на дату укладення (12.09.2016) між ПрАТ "Івано-Франківськцемент" та Компанією "Техно Плюс" Договору № 12/09-16 не існувало жодних заборон щодо продажу спірних вагонів, не було відкрито жодних судових проваджень, які б стосувались вказаних вагонів, відтак суд погоджується з доводами відповідача-1 за первісним позовом стосовно того, що судове рішення у справі № А60/42204/2016 ухвалено до неналежного відповідача - ТОВ "Істлайн".

Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що при його ухваленні вищевказані обставини щодо відчуження ТОВ "Істлайн" спірних вагонів Компанії "Техно Плюс", а в подальшому - ПрАТ "Івано-Франківськцемент" судом не досліджувались, вказані особи до участі в справі № А60/42204/2016 залучені не були, зокрема, ПрАТ "Івано-Франківськцемент" у якості відповідача, як фактичного володільця спірними вагонами.

Водночас, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про фактичне виконання судового рішення в справі № А60/42204/2016 та повернення спірних вагонів у володіння ВАТ "Росдорлізинг".

Згідно з ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду 04.07.2018 у справі № 569/1221/16-ц та від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц.

Як вірно зазначає ПрАТ "Івано-Франківськцемент", у первісному позові не зазначено обставин, які б засвідчували факту вибуття спірних вагонів з володіння ВАТ "Росдорлізинг" поза його волею. Питання щодо вибуття спірних вагонів з володіння ВАТ "Росдорлізинг" поза його волею, з огляду на предмет та підстави позову, при розгляді справи №А60/42204/2016 не досліджувалось.

В будь-якому разі суд вважає, що ВАТ "Росдорлізинг" у разі порушення його права власності на спірне рухоме майно не позбавлене можливості звернутися до компетентного суду з позовом про захист свого права власності.

Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, для витребування спірних вагонів із власності відповідача-1 за первісним позовом, як добросовісного набувача права власності на вказані вагони, позивачем за первісним позовом не доведено, як і не надано належних доказів на підтвердження цих обставин.

Враховуючи ту обставину, що ПрАТ "Івано-Франківськцемент" добросовісно, відкрито та у законний спосіб набуло право власності на спірні вагони на підставі відплатного договору, правові підстави для витребування вказаних вагонів у відповідача-1 за первісним позовом у суду відсутні, відтак позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

Щодо заяви відповідача-1 за первісним позовом про застосування до вимог ТОВ "Спецвагонтрансойл" про витребування спірних вагонів із чужого незаконного володіння наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

При розгляді цієї справи судом не встановлено порушення ПрАТ "Івано-Франківськцемент" прав позивача за первісним позовом, відтак питання спливу строку позовної давності при зверненні з первісним позовом судом не досліджується.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про зобов`язання АТ "Українська залізниця" внести зміни до автоматизованого банку даних вантажних вагонів компаній-операторів стосовно вказаних залізничних вантажних вагонів шляхом зазначення їх власником ТОВ "Спецвагонтрансойл" суд зазначає наступне.

Порядок внесення (зміни) даних по власних вантажних вагонах до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів (https://swrailway.gov.ua/file/article/185/1_2.docx), затверджений Заступником генерального директора від 25.03.2015 № ЦЗМ-14/45 (далі - Порядок), розроблений у відповідності до Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі - Правила експлуатації), які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 та Методичних положень по веденню Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів, затверджених шістдесят першою Радою із залізничного транспорту держав-учасниць СНД (далі - Методичні положення). Цей Порядок регламентує внесення (зміни) даних по власних вантажних вагонах до автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів. Порядок розповсюджується на вантажні вагони, що перебувають у власності операторів, підприємств, організацій, установ, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майна, договору про спільну діяльність тощо, а також на вагони, які перебувають на балансі державних вагонних компаній.

Відповідно до пункту 2.2 Порядку для внесення (зміни) даних по власних вантажних вагонах в АБД ПВ НЧ залізниці приписки вагону отримує від власника вагонів заявку за формою додатку 1 до цього Порядку та відповідний пакет документів. Надані документи повинні бути без виправлень, містити інформацію про номери вагонів (заводські та загальномережеві), моделі та роки їх побудови. Документи пред`являються в оригіналах та в копіях, завірених підписом і печаткою власника вагонів. Працівниками НЧ залізниці надані копії звіряються з оригіналами документів, завіряються підписом особи, що здійснила перевірку, та печаткою НЧ. Оригінали документів повертаються власнику.

Пунктом 3.2 Порядку передбачено, що для внесення (зміни) даних до АБД ПВ, після приймання та перевірки заявки власника та наданого пакету документів, НЧ залізниці надає до ГІОЦ Укрзалізниці заявку за формою додатка 3, технічний паспорт вагону ф. ВУ-4М та акт огляду технічного стану.

Враховуючи вищевказані положення Порядку, Філія "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Українська залізниця" вносить зміни даних до АБД ПВ виключено після перевірки пакету документів, наданого заявником до НЧ залізниці (в даному випадку Регіональною філією "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця").

Суд встановив, що ТОВ "Спецвагонтрансойл" зверталось до Регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" із заявкою вих. № 03/1403 від 14.03.2019 про приписку власних вантажних вагонів, які належать ТОВ "Спецвагонтрансойл", до станції Дарниця Філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" та із заявкою вих. № 18/3010 від 18.10.2019 на зміни даних по власних вантажних вагонах в АБД ПВ.

Листом № НЗБ-5/530 від 25.11.2019 АТ "Українська залізниця" повідомила позивача за первісним позовом про відсутність документів, які свідчать про фактичний перехід права власності на вищевказані вагони до Компанії "Океанос Транс ОЮ", належним чином оформлених актів огляду технічного стану вагонів, повного комплекту технічних паспортів ф. ВУ-4М, у зв`язку з чим відповідач-2 відмовив ТОВ "Спецвагонтрансойл" у внесенні (зміні) даних до АБД ПВ за заявкою від 18.10.2019 № 18/3010.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що відмова Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" у внесенні (зміні) даних до АБД ПВ за заявкою від 18.10.2019 № 18/3010, оскільки позивачем за первісним позовом не було надано АТ "Українська залізниця" передбачених Порядком документів, є правомірною.

Вимога позивача за первісним позовом до АТ "Українська залізниця" в особі Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" про зобов`язання внести зміни до АБД ПВ носить похідний характер від вимоги про витребування спірних вагонів із незаконного володіння відповідача-1 за первісним позовом, наявність правових підстав для задоволення якої судом при розгляді цієї справи не встановлено, відтак вимога ТОВ "Спецвагонтрансойл" до відповідача-2 за первісним позовом також не підлягає задоволенню.

Посилання відповідача-2 за первісним позовом на ту обставину, що Філія "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Українська залізниця" є неналежним відповідачем за первісним позовом судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки позов пред`явлено до АТ "Українська залізниця" в особі філії, а не до самої філії відповідача-2, тобто позов пред`явлено до належного відповідача.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Саме позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а не відповідачі повинні доводити правомірність договору. Тобто обов`язок доказування обставин, з якими закон пов`язує недійсність договору, покладається на позивача. При цьому, враховувати необхідно саме підстави заявленого позивачем позову.

Суд звертає увагу, що конструкція ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, предметом Договору № 1-ИЛ, укладеного між ВАТ "Росдорлізинг" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" за результатами аукціону в процедурі банкрутства ВАТ "Росдорлізинг", була дебіторська заборгованість (право вимоги) ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині майна - 115 вагонів із відповідними мережевими номерними знаками.

Згідно з п. 9 Договору № 1-ИЛ право власності на права вимоги переходить від продавця до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі документів, які підтверджують право вимоги.

За доводами позивача за зустрічним позовом, Компанія "Океанос Транс ОЮ", в межах процедури банкрутства ВАТ "Росдорлізинг", придбала право вимоги виконання ТОВ "Істлайн" щодо повернення залізничних вагонів, які в подальшому, але вже в якості рухомого майна, було продано ТОВ "Спецвагонтрансойл" за оспорюваним правочином.

02.03.2018 поза межами аукціону в процедурі банкрутства ВАТ "Росдорлізинг" між останнім та Компанією "Океанос Транс ОЮ" було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 1-ИЛ, якою фактично сторони змінили предмет Договору № 1-ИЛ та крім відчуження права вимоги погашення дебіторської заборгованості передбачили відчуження на користь Компанії "Океанос Транс ОЮ" права власності в тому числі й на спірні 97 залізничних вагонів.

Отже, на думку позивача за зустрічним позовом, Додаткова угода № 2 до Договору №1-ИЛ від 02.03.2018 (далі - Додаткова угода № 2) є нікчемною в силу приписів законодавства Російської Федерації та не може бути належною правовою підставою для набуття Компанією "Океанос Транс ОЮ" права власності на спірні залізничні вагони. Як наслідок, з огляду на нікчемність Додаткової угоди № 2, укладений відповідачами за зустрічним позовом Договір №ДКП-1/250119 підлягає визнанню недійсним.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Оскільки Договір №1-ИЛ, а також Додаткова угода № 2 до вказаного договору були укладені на території та відповідно до законодавства Російської Федерації, правова оцінка дійсності Додаткової угоди № 2, з огляду на предмет та підстави зустрічного позову, має бути здійснена у відповідності до законодавства, що застосовується до змісту правочину.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, з інформації, розміщеної на офіційному сайті Єдиного федерального реєстру відомостей про банкрутство, вбачається, що по лоту №5: право вимоги ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині майна - 115 залізничних вагонів до участі було допущено одного учасника - Компанію "Океанос Транс ОЮ"; вказані торги визнані такими, що не відбулись, у зв`язку з чим було прийнято рішення про укладення договору з Компанією "Океанос Транс ОЮ"; крім того арбітражним керуючим Матвеєвою О.Є. було розміщено повідомлення про укладення Договору № 1-ИЛ за лотом №5: право вимоги ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині майна - 115 залізничних вагонів.

За доводами позивача за зустрічним позовом, що не спростовано відповідачами за зустрічним позовом, інформації про виставлення на торги рухомого майна, зокрема, спірних 97 залізничних вагонів Єдиний федеральний реєстр відомостей про банкрутство не містить, відтак ПрАТ "Івано-Франківськцемент" вказує на ту обставину, що спірні вагони не могли бути предметом договору з їх відчуження.

Згідно зі статтею 8 Цивільного кодексу Російської Федерації цивільні права і обов`язки виникають з договорів та інших угод, передбачених законом, а також з договорів та інших угод, які не передбачені законом, але не суперечать йому.

Частиною другою статті 218 Цивільного кодексу Російської Федерації встановлено, що право власності на майно, яке має власника, може бути придбано іншою особою на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування чи іншої угоди відчуження цього майна.

Отже, передача права власності на майно, яке має власника, може бути здійснена на підставі укладеного з власником договору чи іншої угоди про відчуження цього майна, тобто для того, щоб інша особа придбала майно, що має власника, особа повинна укласти з власником договір, що передбачений ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу Російської Федерації, або будь-яку іншу угоду, предметом якої є в тому числі відчуження майна. За відсутності умови про відчуження майна, інша особа не може вважатися особою, до якої перейшло право власності на майно в результаті її укладення.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу Російської Федерації право власності припиняється при відчуженні власником свого майна іншим особам, відмови власника від права власності, загибелі або знищення майна та при втраті права власності на майно в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 382 Цивільного кодексу Російської Федерації право (вимога), що виникло на підставі зобов`язання кредитору, може бути передане ним іншій особі за угодою (відступлення вимоги) або може перейти іншій особі на підставі закону.

Зі змісту норми ч. 1 ст. 382 Цивільного кодексу Російської Федерації не вбачається, що в результаті укладення договору про відступлення права вимоги до цесіонарія переходить право власності на майно.

У свою чергу, ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу Російської Федерації не відносить договір про відступлення прав вимоги до догорів, на підставі яких переходить право власності на майно, а стаття 235 цього Кодексу не передбачає втрату цедентом права власності на майно в результаті укладення договору про відступлення права вимоги.

З огляду на вищенаведене, оскільки за змістом ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу Російської Федерації право власності на майно може бути придбано іншою особою на підставі угоди, предметом якої є перехід права власності на майно, угода (договір) про відступлення права вимоги може бути угодою про відчуження майна, лише за умови, що вона буде містити умови про перехід права власності на таке майно. За відсутності в змісті угоди про відступлення права вимоги домовленості про відчуження майна, право вимоги повернення якого відчужується, переходу права власності на таке майно не відбувається.

Відповідно до ч. 4, ч. 7 ст. 110 та ч. 3 ст. 139 Федерального закону Російської Федерації "Про неплатоспроможність (банкрутство)" від 26.10.2002 № 127-ФЗ відчуження майна банкрута в процедурі банкрутства повинно здійснюватися виключно за результатами торгів у формі аукціону. Торги проводяться в електронній формі.

Враховуючи ту обставину, що ВАТ "Росдорлізинг" ухвалою Арбітражного суду м. Москви від 09.09.2014 у справі № А40-166087/13-123-168 «Б» було визнано банкрутом, відчуження майна банкрута в процедурі банкрутства, відповідно до ч. 4 ст. 110 та ч. 3 ст. 139 Федерального закону Російської Федерації "Про неплатоспроможність (банкрутство)", повинно здійснюватися виключно за результатами торгів у формі аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Федерального закону Російської Федерації "Про неплатоспроможність (банкрутство)" відомості, що містяться в Єдиному федеральному реєстрі відомостей про банкрутство підлягають розміщенню в мережі Інтернет і можуть використовуватися без обмежень, в тому числі шляхом подальшої їх передачі та (або) розповсюдження.

Тобто, за приписами вказаних норм законодавства Російської Федерації майно боржника підлягає продажу, якщо це майно попередньо було виставлено на торги (аукціон), право придбати таке майно та відповідно укласти договір купівлі-продажу має особа, що визнана переможцем торгів (аукціону). Виходячи з викладеного, відомості про те, що в процедурі банкрутства боржника реалізовувалось поряд з правом вимоги повернення рухомого майна також і саме майно, повинно бути зазначено в описі лоту, проекті договору, а також в предметі підписаного з переможцем торгів договору купівлі-продажу.

Однак, як встановлено судом, в процедурі банкрутства ВАТ "Росдорлізинг" було виставлено на торги окремим лотом належне боржнику майнове право - дебіторську заборгованість (право вимоги) ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині рухомого майна - 115 залізничних вагонів.

Доказів того, що одночасно з правом вимоги в процедурі банкрутства ВАТ "Росдорлізинг" на продаж було виставлено саме рухоме майно матеріали справи не містять.

Проаналізувавши зміст укладеного між ВАТ "Росдорлізинг" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" Договору № 1-ИЛ, суд встановив, що його умови не передбачали перехід від продавця до покупця права власності на рухоме майно, право вимоги якого відчужується, а в результаті укладення Додаткової угоди № 2 фактично сторони внесли зміни до предмету вказаного договору, що призвело до того, що предметом продажу виступило майно (залізничні вагони), відмінне від того, що було виставлено на торги (майнові права на вказані вагони).

Відповідно до ч. 4 ст. 421 Цивільного кодексу Російської Федерації умови договору визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідної умови встановлено законом чи іншими правовими актами.

Договір повинен відповідати обов`язковим для сторін правилам, встановленим законом та іншими правовими актами (імперативним нормам), які діють на час його укладення (ч. 1 ст. 422 Цивільного кодексу Російської Федерації).

Федеральний закон Російської Федерації "Про неплатоспроможність (банкрутство)" не встановлює спеціальних вимог до змісту договору купівлі-продажу з переможцем торгів в процедурі банкрутства, а лише передбачає обов`язкове відчуження майна банкрута за спеціальною процедурою - на торгах (аукціоні).

Вищезазначеним законом не передбачено можливість внесення сторонами змін до договору купівлі-продажу майна, що укладений з переможцем торгів у процедурі банкрутства.

Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 448 Цивільного кодексу Російської Федерації умови договору, укладеного за результатами торгів у випадках, коли його укладення відповідно до закону допускається тільки шляхом проведення торгів, можуть бути змінені сторонами: з підстав, встановлених законом; у зв`язку зі зміною розміру відсотків за користування позикою при зміні ключової ставки Банку Росії (пропорційно такої зміни), якщо на торгах укладався договір позики (кредиту); з інших підстав, якщо зміна договору не вплине на його умови, які мали істотне значення для визначення ціни на торгах.

З огляду на викладене, оскільки внаслідок укладення Додаткової угоди № 2 відбулась зміна предмета Договору № 1-ИЛ, тобто внесені вказаною додатковою угодою зміни безпосередньо впливають на умови Договору № 1-ИЛ, які мали істотне значення для визначення ціни на торгах, суд дійшов висновку про те, що така зміна умов Договору купівлі-продажу дебіторської заборгованості (права вимоги) не допускається приписами ч. 8 ст. 448 Цивільного кодексу Російської Федерації.

Статтею 174.1 Цивільного кодексу Російської Федерації встановлено, що угода (правочин), укладена з порушенням заборони або обмеження розпорядження майном, що випливають із закону, зокрема із законодавства про неспроможність (банкрутство), є нікчемною в тій частині, в якій вона передбачає розпорядження таким майном.

Порушенням заборони розпорядженням майном у даному випадку є порушення конкурсним керуючим встановлених ч. 4 ст. 110 та ч. 3 ст. 139 Федерального закону Російської Федерації "Про неплатоспроможність (банкрутство)" заборони на продаж майна банкрута без проведення відносно нього торгів (аукціону), шляхом зміни предмета Договору №1-ИЛ, укладеного за результатами торгів (аукціону).

Вищенаведене дає підстави для висновку про те, що Додаткова угода № 2 до Договору №1-ИЛ, що укладена відносно майна банкрута - залізничних вагонів, стосовно якого не було проведено торгів (аукціону), є нікчемною в частині, що передбачає відчуження цього майна.

Згідно зі статтею 180 Цивільного кодексу Російської Федерації недійсність частини угоди не тягне недійсності інших її частин, якщо можна припустити, що такий правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки Додаткова угода № 2 не була б вчинена без включення до її змісту положень про зміну (викладення в новій редакції) предмету Договору №1-ИЛ, вказана додаткова угода є нікчемною.

Частиною першою статті 166 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачено, що правочин є недійсним з підстав, встановлених законом, в силу визнання його недійсним судом (оспорюваний правочин) або незалежно від такого визнання (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не має юридичних наслідків, за винятком тих, що пов`язані з його недійсністю і є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу Російської Федерації).

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що Додаткова угода № 2 до Договору №1-ИЛ, відповідно до статті 174.1 Цивільного кодексу Російської Федерації, є нікчемним правочином та не має юридичних наслідків, за винятком тих, які пов`язані з його недійсністю, і є недійсним з моменту його вчинення незалежно від наявності рішення суду про визнання його недійсним.

Вказане вище підтверджується Науково-практичним експертним висновком у галузі права для суду з питань щодо змісту окремих норм законодавства Російської Федерації від 13.01.2020.

Згідно зі статтею 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Статтею 109 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Враховуючи ту обставину, що наданий позивачем за зустрічним позовом висновок експертів у галузі права відповідає приписам статті 108 Господарського процесуального кодексу України, суд вправі посилатися на вказаний висновок при ухваленні судового рішення, відтак посилання відповідача-1 за зустрічним позовом на невідповідність висновку експертів у галузі права вимогам статті 98 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними, оскільки ТОВ "Спецвагонтрансойл" помилково ототожнює вказаний висновок із висновком експерта.

Доводи відповідача-1 за зустрічним позовом про те, що право власності ВАТ "Росдорлізинг" на спірні вагони припинено внаслідок відчуження їх на користь Компанії "Океанос Транс ОЮ" судом відхиляються з вищевказаних підстав, оскільки, як встановлено судом, за умовами Договору № 1-ИЛ Компанія "Океанос Транс ОЮ" набула лише належне боржнику майнове право - дебіторську заборгованість (право вимоги) ВАТ "Росдорлізинг" до ТОВ "Істлайн" в частині рухомого майна - 115 залізничних вагонів, тоді як Додаткова угода № 2 до Договору № 1-ИЛ була укладена з порушенням вимог законодавства та є нікчемною.

Доводи відповідача-1 за зустрічним позовом про те, що позивач за зустрічним позовом не довів обставин стосовно того, що арбітражний керуючий в процедурі банкрутства не мав права відчужувати спірне майно також відхиляються судом як безпідставні, оскільки суд встановив, що предметом торгів, за результатами яких між ВАТ "Росдорлізинг" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" укладено Договір № 1-ИЛ було право вимоги, тоді як шляхом укладення Додаткової угоди № 2 до Договору № 1-ИЛ без проведення аукціону сторони фактично змінили предмет Договору № 1-ИЛ на відчуження в тому числі спірних вагонів як рухомого майна, що суперечить вищевказаним положенням законодавства Російської Федерації.

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача-1 за зустрічним позовом на можливість, відповідно до законодавства Російської Федерації, здійснення продажу майна боржника в процедурі банкрутства, оскільки вказані обставини не спростовують доводів позивача за зустрічним позовом щодо порушення визначеної законодавством Російської Федерації спеціальної процедури відчуження майна банкрута.

З вищевказаних підстав, оскільки в силу статті 174.1 Цивільного кодексу Російської Федерації Додаткова угода № 2 до Договору № 1-ИЛ є нікчемним правочином, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача-1 за зустрічним позовом про те, що вказана додаткова угода є оспорюваним правочином.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що Компанія "Океанос Транс ОЮ" внаслідок укладення з ВАТ "Росдорлізинг" Додаткової угоди № 2 до Договору №1-ИЛ не набула право власності на рухоме майно - спірні вагони, а є лише власником відчуженого їй права вимоги до ТОВ "Істлайн" стосовно повернення вказаних вагонів, відтак Компанія "Океанос Транс ОЮ" не мала права подальшого відчуження спірних вагонів на користь ТОВ "Спецвагонтрансойл".

Отже, суд погоджується з доводами позивача за зустрічним позовом про те, що Договір № ДКП-1/250119 між ТОВ "Спецвагонтрансойл" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" було укладено з порушенням положень статті 658 Цивільного кодексу України, а саме за відсутності у Компанії "Океанос Транс ОЮ" права на відчуження спірних вагонів, що, відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Суд також зазначає, що встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі № 910/4261/20 обставини щодо відсутності підстав для визнання Договору № ДКП-1/250119 недійсним не мають преюдиційного значення при розгляді цієї справи, оскільки підстави визнання недійсним вказаного договору в справі № 910/4261/20 та за зустрічним позовом в справі, що розглядається, є різними.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні первісного позову, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість, і задоволення зустрічного позову, відтак укладений між ТОВ "Спецвагонтрансойл" та Компанією "Океанос Транс ОЮ" Договір № ДКП-1/250119 підлягає визнанню недійсним.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 721 906,18 грн за подання первісного позову, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на ТОВ "Спецвагонтрансойл", оскільки первісний позов не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів за зустрічним позовом в рівних частинах (по 1 135,00 грн), оскільки зустрічний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 721 906,18 грн за подання первісного позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл".

3. Зустрічний позов задовольнити.

4. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу № ДКП-1/250119 від 25.01.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корп. 2; ідентифікаційний код: 36309600) та Компанією "Океанос Транс ОЮ" (Естонська Республіка, 50111, м. Тарту, вул. Виру, буд. 15А; реєстраційний номер: 11707275).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагонтрансойл" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корп. 2; ідентифікаційний код: 36309600) на користь Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (Україна, 77422, Івано-Франківська обл., Тисменицький район, с. Ямниця; ідентифікаційний код: 00292988) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн 00 коп.

6. Стягнути з Компанії "Океанос Транс ОЮ" (Естонська Республіка, 50111, м. Тарту, вул. Виру, буд. 15А; реєстраційний номер: 11707275) на користь Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (Україна, 77422, Івано-Франківська обл., Тисменицький район, с. Ямниця; ідентифікаційний код: 00292988) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн 00 коп.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 09.07.2021

Суддя О.В. Нечай