Ухвала суду № 98200113, 08.07.2021, Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/509/21

№ провадження 2/624/264/21

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

смт. Кегичівка 08 липня 2021 року

Кегичівський районний суд Харківської області, суддя Куст Н.М.,

справа №624/509/21,

найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

вимоги позивача: про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просить надати дозвіл на тимчасові виїзди малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за кордон, в Російську Федерацію, м. Щелково, Московської області у супроводі матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 у наступні періоди з 01 червня по 30 вересня кожного року, починаючи з 2021 року та до досягнення кожним з дітей віку, з якого дозволено вільний виїзд за кордон без супроводу або дозволів. Всередині періодів дозволити знаходитись не більше 30 днів.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.

Так, Верховний Суд України при розгляді справи за №6-15цс17 сформулював позицію в якій вказав, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою, визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Пунктом 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.

В постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 766/15686/16-ц зазначено, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Крім того, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 із змінами і доповненнями, передбачено, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до пп.1 п.4 вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

З аналізу положень Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вбачається, що даною нормою передбачена можливість ухвалення судом рішення про надання дозволу на одноразовий виїзд за кордон особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування, у тому числі у відповідній державі.

Крім того, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та не прогнозованості, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 643/1090/17.

Надання дозволу на багаторазовий виїзд дитини за кордон без дозволу одного з батьків за рішенням суду законодавством не передбачено та суперечить положенням цього Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та статей 141,153,157 СК України.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання дозволу на необмежений виїзд дитини за кордон чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, позовні вимоги підлягають уточненню, оскільки позивачкою не зазначено точної адреси населеного пункту, де будуть перебувати діти, яка має бути підтверджена відповідними доказами. Окрім того, зазначити в який саме період необхідно надати дозвіл на разовий тимчасовий виїзд дітей за кордон.

Відповідно до цілей Гаазької конвенції, суть якої полягає у тому, що один із батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного місця проживання.

Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч.4 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов`язковою.

У зв`язку з цим позивачу пропонується уточнити коло учасників процесу, а також надати копії позовної заяви та долучених до неї документів відповідно до вимог ч.1 ст.177 ЦПК України.

Крім того, за вимогами СК України та Закону України «Про охорону дитинства» питання про тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька повинно бути розглянуто, по-перше, органом опіки та піклування, а у разі його не вирішення або невиконання цього рішення одним з батьків дитини, - у судовому порядку.

Однак позивачка не зазначає у позовній заяві чи зверталась вона до органу опіки та піклування з питанням про надання дозволу на виїзд дитини за межі України. Зокрема у матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини чи про відмову у цьому.

Крім того, у позовній заяві вказано, що відповідач має величезну заборгованість по сплаті аліментів, однак, розрахунку не надано та не обґрунтовано неможливість самостійного вирішення позивачем питання тимчасового виїзду дитини за межі України на строк до одного місяця та більше на підставі частини п`ятої статті 157 СК України у разі наявності у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин суд вважає, що позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк для усунення недоліків. В іншому випадку позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.

На підставі наведеного та керуючись ст. 19, 175, 177, 185, 258-261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон - залишити без руху.

Недоліки заяви мають бути усунуті не пізніше десять днів з дня отримання позивачем ухвали.

Роз`яснити позивачу, що в разі невиконання вимог, вказаних в ухвалі про залишення заяви без руху, заява вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Н.М. Куст