Рішення № 98198295, 09.07.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3384/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2021 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник Львів” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 18 травня 2021 року звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник Львів” середнього заробітку за час затримки затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2018 по 21.01.2021 у розмірі 15262 грн. 94 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати у розмірі 4454,45 грн. за період з 01.02.2018 по 21.01.2021. Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 24 липня 2018 року стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник – Львів” на користь ОСОБА_1 25454 грн. 02 коп. заборгованості по заробітній платі, 13411 грн. 64 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2015 року до 01.02.2018 року та 28034 грн. 90 коп. компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.04.2013 року до 01.02.2018 року, а всього - 66900 грн. 00 коп. На виконання вказаного судового рішення Залізничним районним судом м.Львова 05.09.2018 видано виконавчий лист, який скеровано до виконання у Залізничний ВДВС м.Львова ГТУЮ у Львівській області. Постановою державного виконавцяЗалізничний ВДВС м.Львова ГТУЮ у Львівській області Макухіною І.В. від 11.10.2018 відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа. Постановою заступника начальника відділу Залізничного ВДВС у м.Львові ЗМУ Міністерства юстиції (м.Львів) Комлик Н.В. від 29.01.2021 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа закінчено у зв`язку із його повним виконанням. Перерахування коштів відбулося 15.07.2019 у розмірі 3746,16 грн., 04.12.2019 у розмірі 26868,60 грн., 21.01.2021 у розмірі 38285,80 грн. Рішенням суду від 24 липня 2018 року встанволено, що заробітна плата позивача за останні два повні відпрацьовані календарні місяці, що передували звільненню, становить: за грудень 2014 року – 231 грн. 56 коп. і за квітень 2015 року – 673 грн. 50 коп., відтак середньоденна заробітна плата позивача складає 20 грн. 57 коп. Також цим рішення стягнуто з відповідача на користь позивача 13411 грн. 64 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2014 року по 01.02.2018 року. Оскільки повне виконання рішення суду відбулося 21.01.2021, просить на підставі ст. 116, 117 КЗпП України стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2018 по 21.02.2021 року у розмірі 15262,94 грн. Також на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» просить стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.02.2018 по 31.12.2020 у розмірі 4454,45 грн. За наведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, про що повідомлено сторони.

Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

18.05.2021 позивач звернувся у суд з позовом про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник Львів” середнього заробітку за час затримки затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2018 по 21.01.2021 у розмірі 15262 грн. 94 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати у розмірі 4454,45 грн. за період з 01.02.2018 по 21.01.2021.

Згідно ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини встановлені рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 24 липня 2018 року у справі №462/1522/18 стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник Львів” на користь ОСОБА_1 25454 грн. 02 коп. заборгованості по заробітній платі, 13411 грн. 64 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2015 року до 01.02.2018 року та 28034 грн. 90 коп. компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.04.2013 року до 01.02.2018 року, а всього - 66900 грн. 56 коп.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 20.12.1999 року працював у ДП Міністерства оборони України «Монтажник-Львів», в тому числі з 09.09.2009 року на посаді виконавця робіт, та був звільнений 30.06.2015 року за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України. Згідно довідки №2 від 13.02.2018 року, виданої ДП МОУ «Монтажник-Львів», що заборгованість підприємства перед позивачем по заробітній платі і компенсації за невикористану відпустку з березня 2013 року по день звільнення 30.06.2015 року складає 25454 грн. 02 коп. Середньоденна заробітна плата позивача складає 20 грн. 57 коп.

На виконання вказаного рішення Залізничним районним судом м.Львова 05.09.2018 видано виконавчий лист, який стягувачем був поданий до примусового виконання.

Постановою головного державного виконавця Залізничного ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області Макухіною І.В. від 11.10.2018 відкрито виконавче провадження № 57411350 з виконання виконачого листа №462/1522/18, виданого 05.09.2018 Залізничним районним судом м.Львова про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник – Львів” на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 66900 грн. 56 коп.

Постановою заступника начальника відділу Залізничного ВДВС у місті Львові ЗМУ міністерства юстиції Комлик Н.В. від 29.01.2021 закінчено виконавче провадження №57411350 з виконання виконачого листа №462/1522/18, виданого 05.09.2018 Залізничним районним судом м.Львова про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник – Львів” на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 66900 грн. 56 коп., на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням виконавчого документу.

Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, на виконання судового рішення відповідач здійснив перерахування коштів 15.07.2019 у розмірі 3746.16 грн., 04.12.2019 у розмірі 26868,60 грн. та 21.01.2021 у розмірі 38285,80 грн.

Таким чином, суд встановив, що рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 липня 2018 року у справі №462/1522/18, яким стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник Львів” на користь ОСОБА_1 25454 грн. 02 коп. заборгованості по заробітній платі, 13411 грн. 64 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2015 року до 01.02.2018 року та 28034 грн. 90 коп. компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.04.2013 року до 01.02.2018 року, а всього - 66900 грн. 56 коп., було повністю виконане відповідачем 21 січня 2021 року, а відтак днем повного розрахунку відповідача з позивачем є 21 січня 2021 року.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити факт порушення строків виплати заробітної плати, розмір якої не оспорюється, та наявність вини підприємства у не проведенні такого розрахунку.

З наведеного суд дійшов висновку, що в даному випадку наявна вина підприємства у не проведенні розрахунку з позивачем в день звільнення, оскільки доказів відсутності вини підприємства або існування будь-яких поважних причин, які б виключали відповідальність підприємства за порушення трудового законодавства, відповідачем суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Судувід 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначено, що «оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Однак, згідно із частинами 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №61-590св17 від 16.01.2018р.

Судом також ураховується, що пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудового спору" роз"яснено, що встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

При цьому суд констатує, що під середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні не можна розуміти заробітну плату і ця матеріально-правова категорія не входить в структуру трудової оплати відповідно до Закону України "Про оплату праці". Тобто вона є відповідальністю за несвоєчасну виплату роботодавцем заробітної плати, а тому правила ч.2 ст. 233 КЗпП України щодо відсутності обмежень у строках для звернення до суду за стягненням заробітної плати на ці правовідносини не поширюються.

Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Судом встановлено, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права з моменту отримання стягнутих за рішенням суду сум, а саме 21.01.2021. Відтак, відлік процесуального строку, протягом якого позивач мав право на звернення до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав почався 22.01.2021 та закінчився 21.04.2021. Проте з даним позовом позивач звернувся до суду 18.05.2021 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду. Будь-яких поважних причин його пропуску позивач не навів і не просив суд такий поновити.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи, що позивач мав право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, однак пропустив строк на звернення до суду за захистом своїх прав, суд вважає за необхідне у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник Львів” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати відмовити з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду з даними позовними вимогами.

Понесені позивачем судові витрати слід залишити за ним відповідно до пункту 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, суд-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України „Монтажник Львів” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство Міністерства оборони України „Монтажник Львів”, ЄДРПОУ 31073938, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Шевченка, 11.

Суддя: