Рішення № 98193513, 09.07.2021, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/358/21

Провадження № 2/316/649/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2021 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області у складі суду:

головуючого судді Куценко М.О.

за участі секретаря судового засідання Нестерової Г.М,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Енергодар Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виконавчого комітету Енергодарської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» Енергодарської міської ради, про визнання права на приватизацію,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі адвоката Темненко Валентини Олександрівни звернулись до суду з позовом до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» Енергодарської міської ради про визнання права на приватизацію. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили на те, що відповідно до ордеру №162, який було видано Енергодарським виконкомом 30 грудня 1976 року, сім`ї, яка складалась на той час з ОСОБА_3 – глава, ОСОБА_2 – дружина, та доньки – ОСОБА_4 , було надано право на вселення в квартиру АДРЕСА_1 . 13 січня 1977 року вся родина зареєструвала своє місце проживання в цій квартирі. 17 серпня 1989 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано. 11 серпня 1995 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 та набула прізвище ОСОБА_6 . 15 травня 2000 року вищезазначений шлюб було розірвано.

Проживаючи в квартирі вдвох та будучи зареєстрованими в ній, позивачі вирішили здійснити приватизацію квартири, яка до теперішнього часу знаходиться у державному житловому фонді. Звернувшись спочатку за консультацією до органу приватизації, яким було зазначено на необхідність наявності ордеру, позивачі, маючи лише паспорт на квартиру, звернулись вже в письмовій формі з заявою щодо приватизації квартири, оскільки іншого документу, ніж паспорт на квартиру, який був виданий органом місцевого самоврядування на той час, вони не мали.

12 лютого 2021 року позивачі отримали відповідь щодо неможливості здійснити приватизацію квартири, в якій вони постійно мешкають з 1977 року, за відсутністю ордеру.

На теперішній час позивачі бажають скористатись своїм правом на приватизацію даної квартири та вважають, що фактично порушується їх конституційне право на приватизацію даного приміщення, тому для захисту свого конституційного права позивачі вимушені звернутися до суду.

Просять суд визнати за громадянами України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на приватизацію житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження (а.с.34).

Ухвалою суду від 22 березня 2021 року справу призначено до розгляду по суті (а.с.46).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, через канцелярію суду надала заяву, в якій просить розглянути справу без її участі, вимоги, викладені в позові, підтримує у повному обсязі (а.с.38).

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, через канцелярію суду надала заяву, в якій просить розглянути справу без її участі, вимоги, викладені в позові, підтримує у повному обсязі (а.с.39).

Представник відповідача Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області, для розгляду справи по суті, не з`явився повторно, про поважність причин неявки суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань, відзиву або заперечень проти позову, до суду не надав. Про день, час та місце розгляду справи судом відповідач повідомлявся рекомендованою поштовою кореспонденцією через відділення поштового зв`язку «Укрпошта» (а.с.59)

Представник третьої особи: Комунальне підприємство «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» Енергодарської міської ради, в особі директора Романової В.П, через канцелярію суду надала повідомлення про розгляд справи без участі представника (а.с.43).

Враховуючи, відсутність підстав для відкладення слухання справи визначених ч.2 ст.233 ЦПК України, наявність у сукупності всіх умов визначені ч.1 ст.280 ЦПК України, суд ухвалив провести розгляд справи у відсутності нез`явившихся учасників справи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані підтверджуються сукупністю досліджених доказів та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 грудня 1976 року сім`ї, яка складалась на той час з ОСОБА_3 – глава, ОСОБА_2 – дружина, та доньки – ОСОБА_4 , було надано право на вселення в квартиру АДРЕСА_1 , що доводиться паспортом на житлову площу № НОМЕР_1 . (а.с.11-21)

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого КП «Енергодарським БТІ» ЕМР, двохкімнатна квартира за адресоюскладається з коридору площею 9,9 кв.м., кімнати площею 18,0 кв.м., кімнати площею 12,1 кв.м., кухні площею 7,6 кв.м., туалетом площею 1,2 кв.м., ванною2,6 кв.м., лоджією площею 1,3 кв.м. та балкону площею 0,8 кв.м. (а.с.26).

Згідно довідки № 9105 від 06.07.2021 року за адресою: АДРЕСА_2 : з 13.01.1977 р. по теперішній час зареєстрована ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 зареєстрована за адресою вищезазначеної квартири з 08.07.1988 р. по теперішній час (а.с.61 зворот.бік).

Довідкою №02-22/105 від 06.07.2021 року доводиться те, що на ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 не приймали участі у приватизації вищезазначеної квартири, проживаючи в ній вже після 01.01.1992 року (а.с.61).

12 лютого 2021 року позивачі звернулися до Комунального підприємства «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» Енергодарської міської ради щодо приватизації квартири, однак їм в письмовій формі було відмовлено, оскільки у них відсутній ордер на квартиру (а.с. 24, 24 зворот.бік).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються сукупністю досліджених доказів та підлягають до задоволення з наступних підстав:

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі визнання права (ст.16 ЦК України).

У відповідності до ст.ст. 13, 82 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності

Згідно ч.1 ст.327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом ст.5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

За змістом ст.9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до п.п. 4, 5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах.

Згідно ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно ч.1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

Ст.58 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов`язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання Державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату. Крім того, згідно із ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу Української PCP, яка кореспондується із ч. 3 ст. 48 Житлового кодексу конституційне право на житло може бути реалізовано, зокрема, шляхом приватизації житла.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир, призначених для проживання сімей та одиноких осіб.

Відповідно до частини 5 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - закон N 2482-XII від 19.06.92 р.), кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до частини 1 ст.З ЗУ N 2482-XII від 19.06.92 р. приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання зави громадянина.

Згідно ч. 10 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених п. 2 ст. 2 цього Закону, а саме не підтягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовне (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним.

Відповідно до п. 11 ст. 8 вищевказаного Закону, спори, що виникають при приватизації квартир державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відсутність копії ордеру позбавляє позивачів реалізувати своє право на приватизацію квартири. У позивачів є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеної квартири, крім ордеру, яку позивачі не можуть надати з незалежних від них причин.

Статтею 15 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду належить видання ордерів на жилі приміщення.

Відповідно до статті 58 Житлового кодексу Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення .

Відповідно до пунктів 69, 70, 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР затвердженими Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок N 470 від 11.12.84 року на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток N 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Згідно ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; особа - фізична особа; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Відповідно до ст. 2 відповідного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 11, ч.1 та ч.2 ст.509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно змісту ч.1 ст.177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є також майно, майнові права.

Згідно приписів частини 3 статті 9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Слід також врахувати і рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року, №7-рн/2009 по справі №1-9/2009, за змісту якого вбачається, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Тобто, у світлі положень ст.74 Закону (280/97-ВР) належне виконання органами місцевого самоврядування і їх посадовими особами обов`язків втілює гарантію стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла. Так, цією нормою закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У п. 36 рішення від 18.11.2004 у справі "Прокопович проти Росії" ЄСПЛ визначив, що концепція "житла" за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11.01.95, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Відповідно до частини 1 статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності; приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Судом встановлено, що спірна квартира не відноситься до житлового приміщення, що не підлягає приватизації, а тому належить до об`єктів приватизації. Позивачі зареєстровані та проживать в спірній квартирі тривалий час. Факт правомірності проживання позивачів відповідачем не спростований.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, враховуючи, що відповідно до законодавства України кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло в межах номінальної вартості житлового чеку один раз та приймаючи до уваги, що позивачами не було використано право на безоплатну приватизацію житла, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2,8, 10. 11 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. ст. 4, 10, 11, 57-60, 88 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за громадянами України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на приватизацію житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду (з урахуванням п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 р. із змінами).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: М. О. Куценко