Рішення № 98189299, 04.03.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13202/20

Провадження № 2/761/1978/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 березня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Проектний інститут Укрметротунельпроект» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) 06 травня 2020 року звернулась до суду з позовом до ДП «Проектний інститут Укрметротунельпроект» (далі по тексту - відповідач) про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу в сумі 16 460,57 грн.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що працювала на державному підприємстві «Проектний інститут Укрметротунельпроект» на посаді техніка 2-ої категорії з 01.12.2006 р. до 28.02.2015 р.

Починаючи з жовтня 2013 року, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював виплату заробітної плати. Внаслідок цього у період з жовтня 2013 року до лютого 2015 року замість нарахованих 23 572,74 грн. (за винятком передбачених законодавством відрахувань) фактично було виплачено 3 744,49 грн. Однак повного розрахунку не провів, тому позивач звернулася з позовною заявою до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2020 року матеріали позову передані на розгляд судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху та наданий позивачу строк для усунення недоліків.

30 липня 2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху та наданий позивачу строк для усунення недоліків.

23 жовтня 2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, на адресу суду надійшло клопотання, в якому вона позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час повідомлений належним чином, відзив на позов не надавав.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на державному підприємстві «Проектний інститут Укрметротунельпроект» на посаді техніка 2-ої категорії з 01.12.2006 р. до 28.02.2015 р.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Положеннями ст. 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачці, починаючи з жовтня 2013 року, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював виплату заробітної плати. Внаслідок цього у період з жовтня 2013 року до лютого 2015 року замість нарахованих 23 572,74 грн. (за винятком передбачених законодавством відрахувань) фактично було виплачено 3 744,49 грн.

Зазначеним вище порушено вимоги статті 115 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці»:

«Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника».

Крім того, згідно частини 6 статті 24 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

У березні 2015 року позивача було звільнено за власним бажанням, але належні виплати по зарплаті не були здійснені, що є порушенням вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких:

«При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму».

Отже, згідно наданих відповідачем довідок - заборгованість перед позивачем ДП «Проектний інститут Укрметротунельпроект» по виплаті заробітної плати становить: 16 460, 57 грн. (шістнадцять тисяч чотириста шістдесят гривень 57 копійок):

Період Нарахований дохід Виплачено Заборгованість

Жовтень 2013 2 065,00 653,15 1 037,91

Листопад 2013 2 068,38 00,00 1 694,83

Грудень 2013 1 797,21 00,00 1 472,63

Січень 2014 2 193,00 00,00 1 796,94

Лютий 2014 2 193,00 00,00 1 796,94

Березень 2014 2 031,32 00,00 1 664,46

Квітень 2014 1 096,57 00,00 1 035,55

Травень 2014 1 194,83 666,17 449,90

Червень 2014 1 177,93 1 102,22 1 421,46

Липень 2014 1 447,31 1 322,95 00,00

Серпень 2014 1 596,76 00,00 00,00

Вересень 2014 1 285,16 00,00 1 170,80

Жовтень 2014 1 320,75 00,00 1 199,43

Листопад 2014 59,29 00,00 56,27

Грудень 2014 65,51 00,00 62,17

Січень 2015 48,38 00,00 45,91

Лютий 2015 1 932,34 00,00 1554,37

Всього: 23 572,74 3 744,45 16 460,57

Також надано копії довідок про заборгованість Державного підприємства «Проектний інститут Укрметротунельпроект»: № 118 від 14.09.2015 р. та № 93 від 02.03.2020 р., з яких слідує, що з моменту видачі першої з них, у 2015 році, до видачі останньої, у 2020 році заборгованість відповідачем не було погашено.

Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 КЗпП України і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналіз трудового законодавства свідчить, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абз. З п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013).

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до частини сьомої статті 43, частини першої статті 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді. Конституційний Суд України в Рішенні від 24.12.2004 р. № 22-рп/2004 зазначив, що забезпечення прав і свобод потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Також у Рішенні від 04.09.2019 р. № 6-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України наголосив на такому: «З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника (абз. 5 п. 2.2 мотивувальної частини).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду надано не було, а тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того в порядку, визначеному ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Проектний інститут Укрметротунельпроект» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Проектний інститут Укрметротунельпроект» на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 16 460,57 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Проектний інститут Укрметротунельпроект» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ,

Державне підприємство «Проектний інститут Укрметротунельпроект», адреса місцезнаходження - 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21, кімн. 1, код ЄДРПОУ - 01388443.

Суддя: