Ухвала суду № 98188006, 06.07.2021, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/10879/17

Провадження № 2-з/947/891/21

УХВАЛА

06.07.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Матвієвої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження заяву ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування розпорядження, в якій позивачка у відповідності до останньої редакції уточнених позовних вимог просить суд визнати розпорядження УЖКГ Одеського міськвиконкому від 29.03.1999 року за №261 «Про перерахунок ідеальних частин у домоволодінні АДРЕСА_1 та видачу свідоцтва про право власності, що належить ОСОБА_1 » - незаконним та скасувати.

06.07.2021 року на електронну скриньку суду надійшла заява від представниці позивачки про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 та встановлення заборони власникам житлового будинку здійснювати будь-яку реконструкцію цього будинку.

В обґрунтування заяви представниця позивачки у заяві посилається на те, що 21 березня 2021 року відбулося відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 , стосовно права власності на який, фактично відбувається спір в цій справі.

У зв`язку з чим, з метою запобігання у подальшому зміни складу сторін у справі, а також з метою знищення спірного майна, яке в даний час почалося відбуватися з боку нових власників житлового будинку по АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями фотокарток, сторона позивача вважає за необхідне забезпечити позов ОСОБА_1 по справі №520/10879/17 шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_2 та заборони власникам зазначеного житлового здійснювати будь-які роботи з реконструкції житлового будинку, оскільки невжиття зазначених заходів зможе істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких ОСОБА_1 звернулася до суду.

Будь-яких інших посилань представником в обґрунтування заяви не зазначено, як і пропозиції зустрічного забезпечення позову.

В судовому засіданні представниця позивачка заяву підтримала та додатково зазначила, що оскільки спір стосується розпорядження УЖКГ Одеського міськвиконкому від 29.03.1999 року за №261 та у разі задоволення позовних вимог, рішення суду впливає на збільшення частки права власності позивачки на належне їй нерухоме майно, за рахунок частки житлового будинку належного ОСОБА_5 на праві власності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином.

Представники третіх осіб в судовому засіданні заперечували проти задоволення вказаної заяви, з підстав її необґрунтованості та безпідставності.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши подану до суду заяву з додатками до неї та оглянувши матеріали справи, суд вважає заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Отже забезпечуючи позов, суд виходить з тих видів такого забезпечення, які передбаченні чинним процесуальним законодавством у відповідності до ст. 150 ЦПК України.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наявних документів вбачається, що позивачем заявлені заходи забезпечення позову стосовно нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С., зареєстрованого в реєстрі за №233.

Отже, заявлені заходи забезпечення стосуються нерухомого майна належного на праві власності третій особі, ані відповідачеві, що не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. (п.4 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Також, суд враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 13 січня 2020 року по справі №922/2163/17, який є обов`язковим для суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України.

В порушення вищевикладених приписів, заявником не доведено і не підтверджено жодним доказом, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду, як і не доведено вчинення відповідачем, жодних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду.

Одночасно судом приймаються до уваги твердження сторони позивача, що спірне розпорядження впливає на право власності позивача на нерухоме майно – житловий будинку АДРЕСА_2 та будинок АДРЕСА_2 , які утворені за наслідком поділу житлового будинку, що було здійснено після винесення спірного розпорядження, натомість стороною позивача жодним чином не обґрунтовано співмірність та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач, з урахуванням заявлених позовних вимог до Департаменту міського господарства Одеської міської ради та приймаючи факт належності житлового будинку АДРЕСА_2 на парві власності третім особам, до яких не заявлено жодних вимог, як і вимог стосовно правовстановлюючих документів на підставі яких останнім належить це майно.

Також є безпідставними твердження сторони позивача стосовно посилок на здійснення третіми особами будь-яких будівельних робіт стосовно належного їм на праві власності нерухомого майна, оскільки не підтверджені жодним належним доказом, а подані до суду копії фотокарток не приймаються як належні, допустимі і достовірні докази, оскільки жодним чином не містять інформації стосовно авторства, дати їх створення та ідентифікації об`єкту, який на них зафіксований.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Однак, заявником жодним чином не обґрунтовано необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову та не доведено можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі їх незастосування.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд доходить до висновку про необґрунтованість викладених позивачем в обґрунтування необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення заяви.

Також судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992р.).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану через представника,слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 149-153, 352, 353, 354, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування розпорядження – залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали суду складено 08.07.2021 року.

Головуючий Калініченко Л. В.