Рішення № 98185522, 07.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

07 липня 2021 року справа №826/2112/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )до1. Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач 1, МВС) 2. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 2, ГУ МВС у м. Києві) 3. Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 3, УДАІ ГУ МВС в м. Києві)про1) визнання протиправним та скасування наказу відповідача 1 від 16 січня 2015 року №48 о/с в частині звільнення позивача; 2) визнання протиправним та скасування наказу відповідача 2 від 30 січня 2015 року №59 о/с в частині звільнення позивача; 3) поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді інспектора сектору АТІ відділу ДАІ з обслуговування Святошинського району, підпорядкованого відповідачу 2; 3) стягнення з відповідача 2 середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з дати звільнення позивача по день поновлення на службіВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржувані накази прийнято за відсутності передбачених законодавством підстав та з порушенням принципів очищення влади, без проведення службового розслідування, а лише за формальними ознаками, визначеними Законом України «Про очищення влади»; вина ОСОБА_1 у скоєнні вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, не встановлена.

Ухвалою від 16 лютого 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі №826/2112/15, закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Ухвалою від 19 березня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва зупинив провадження у справі №826/2112/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається Конституційним судом України за конституційним поданням Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої, пункту 3 частини другої статті 3, частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» у взаємозв`язку з положеннями частини другої статті 1 цього закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями статті 64 Конституції України та зазначеними положеннями цього Закону, та за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою від 16 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва поновив провадження у справі №826/2112/15 та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 22 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва залучив до участі у справі УДАІ ГУ МВС в м. Києві в якості співвідповідача; зобов`язав УДАІ ГУ МВС в м. Києві до 17 травня 2021 року надати суду довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 .

Відповідач 1 в письмовому відзиві на позовну заяву зазначив про відповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства, а також наголосив, що є неналежним відповідачем в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач 2 надав до суду копії матеріалів особової справи та пояснення, у яких зазначив, що надати інформацію стосовно грошового забезпечення (заробітної плати) позивача не виявляється за можливе, оскільки позивач проходив службу в УДАІ ГУ МВС в м. Києві, яка і є розпорядником інформації щодо грошового забезпечення.

Відповідач 3 відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с «По особовому складу» відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та згідно з пунктами 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору автомобільно-транспортної інспекції відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Святошинського району.

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с «Щодо особового складу» відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та підпункту «а» пункту 62 «та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу звільнено капітана міліції ОСОБА_1 (М-090123), інспектора сектору автомобільно-транспортної інспекції відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Святошинського району, підпорядкованого Головному управлінню, 30 січня 2015 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи з меж позовних вимог, звертає увагу на таке.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».

Частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пункт 10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» встановлює, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

У відповідності до пункту 10 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року №743-VII.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», є факт перебування працівника на посаді у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення його у випадку, якщо він складав та/або своєю дією сприяв складенню, зокрема, протоколів про адміністративне правопорушення стосовно осіб, звільнених від адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

У наказі МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с підставою для звільнення зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року №743-VII.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» звільнення проводиться за наслідками висновку проведеної перевірки.

При цьому, єдиним виключенням є пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», який установлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині першій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.

Таким чином, звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає обов`язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» є незаконним.

Крім того, однією з підстав звільнення ОСОБА_1 , в оскаржуваних наказах зазначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з приводу чого суд зазначає наступне.

Пункт 66 Положення визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Проте, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».

Суд встановив, що підставою для застосування до позивача пункту 66 Положення стало вчинення позивачем діяння, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Проте, у зв`язку з відсутністю перевірки, проведеної відповідно до Закону України «Про очищення влади», неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку, передбаченому законом.

У взаємозв`язку з наведеним вище Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про таке.

Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.

У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.

Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».

З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Разом із тим, під час розгляду справи, відповідачами не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року, справа №817/3431/14, адміністративне провадження №К/9901/1400/18, де суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Як встановлено вище, в оскаржуваних наказах до позивача застосовано положення Закону України «Про очищення влади» та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил ( із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проте, у разі наявності підстав для звільнення, передбачених Законом України «Про очищення влади», підлягає застосуванню саме цей спеціальний Закон, але при цьому повинна бути дотримана процедура звільнення передбачена Законом.

У разі, якщо діяння підпадає під дію пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, то відповідачу необхідно було застосовувати саме цю норму при звільненні позивача.

В той же час, в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки. Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.

Отже, враховуючи недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суд приходить до висновку, що звільнення позивача наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с є протиправним та про задоволення позовних вимог у цій частині.

Так само є протиправним і підлягає скасуванню наказ ГУ МВС України м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , оскільки він є похідний від наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с та прийнятий за відсутності законних підстав.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція входить до системи органів МВС України.

Суд встановив, роботодавцем позивача є ГУ МВС України в м. Києві, тому саме цим суб`єктом владних повноважень порушено право позивача на працю.

Крім того, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 утворено Національну поліцію України, яка у відповідності до статей 2, 23, 31 Закону України «Про Національну поліцію України», зокрема виконує повноваження (завдання), що виконувались ДАІ МВС України.

При цьому, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, ГУ МВС України у м. Києві та УДАІ МВС України в м. Києві не ліквідовані, а перебувають у стані припинення.

Суд зауважує, що встановлена законодавством можливість ліквідації державного органу (установи, організації) з одночасним створенням іншого, який буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тож, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14.

Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 30 січня 2015 року №59 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора сектору автомобільно-транспортної інспекції відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Святошинського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині поновлення його на вказаній з 30 січня 2015 року підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, в цьому випадку з 30 січня 2015 року по 06 липня 2021 року.

Разом з тим, суд не має можливості визначити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, що підлягає стягненню, оскільки відповідачі на вимогу суду не надали довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 .

Як встановлено вище, ухвалою від 22 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва зобов`язав УДАІ ГУ МВС в м. Києві до 17 травня 2021 року надати суду довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 ; вказану ухвалу направлено рекомендованим листом за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується копією поштового відправлення, однак поштове відправлення повернулось з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Оскільки суд не має можливості визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , суд вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача необхідно задовольнити позовні вимоги та стягнути з УДАІ ГУ МВС в м. Києві середній заробіток за час вимушеного за період з 30 січня 2015 року по 06 липня 2021 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі не довели відповідність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року №48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору автомобільно-транспортної інспекції відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Святошинського району.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору автомобільно-транспортної інспекції відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Святошинського району.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору автомобільно-транспортної інспекції відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Святошинського району в Головному управлінні МВС України в місті Києві.

5. Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору автомобільно-транспортної інспекції відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Святошинського району та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10; ідентифікаційний код 00032684);

Головне управління МВС України в місті Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, ідентифікаційний код 40108583);

Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в місті Києві (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 54; ідентифікаційний код 24523569).

Суддя В.А. Кузьменко