Рішення № 98180663, 07.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6369/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення відсотку пенсії від заробітку при призначенні пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу” ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця у розмірі 90 відсотків від заробітку відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу”, з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 16.04.2020 та Довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 16.04.2020 з 23 квітня 2020 року.

Ухвалою суду від 26.04.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 08.06.2021р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача Пенсійний фонд України.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що з березня 2010 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ізмаїльському підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 90% від заробітку. Позивач вказала, що з 08.02.2019р. їй призначена пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV від 09.07.2003р. Як зазначила позивач, 10 березня 2020 року вона була звільнена із займаної посади державного службовця, у зв`язку з досягненням 65 -річного віку та 23.04.2020р. позивачу призначена пенсія за рішенням суду. Однак, як вказала позивач, вказана пенсія призначена не у розмірі 90%, а застосовано 60% пенсії від заробітку. Позивач, посилаючись на положення п.10, 12 розділу IX «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №889-VIII та те, що Пенсійним фондом у період з 09.03.2010р. по 07.02.2019р. використовувся загальний процент розрахунку пенсії від заробітку 90% просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

19.05.2021р. до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Так, відповідач зазначив, що із набранням чинності Закону №889, який визначив, що пенсія державному службовцю виплачується у розмірі 60% від заробітку, у Головного управління відсутні правові підстави для його обчислення ОСОБА_1 на будь-яких умовах

01.07.2021р. до суду від Пенсійного фонду України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що централізоване перерахування коштів не є персоналізованим та лише спрощує процедуру проходження коштів від Фонду до банку (пошти), при цьому пенсійне забезпечення пенсіонерів є дискреційними повноваженнями територіальних управлінь Фонду. Разом з тим, як вказав відповідач, оскільки призначення пенсії державного службовця, на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2020р. у справі №420/3960/20, здійнюється 23.04.2020р., то до такого призначення пенсії, як події, мають застосовуватись норми, які діють на цей момент.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

09.03.2010р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, згідно Закону України «Про державну службу».

З 08.02.2019р. позивачу призначено пенсію згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

10.03.2020р. позивач звільнена з посади начальника управління Ізмаїльського об`єднання управління Пенсійного фонду України Одеської області, у зв`язку з досягненням державним службовцем 65-річного віку, відповідно до п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу».

23.04.2020р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1570 від 23.04.2020р. відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії, у зв`язку з тим, що з 01.06.2015р. раніше призначені пенсії в порядку та на умовах визначених Законом України «Про державну службу» не перераховуються, згідно п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №231.

Не погоджуючись з діями ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у переведенні на пенсію державного службовця ОСОБА_1 звернулася до суду із вимогами про скасування вказаного рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/3960/20 від 20.07.2020р. позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1570 від 23.04.2020р. «Про відмову у перерахунку пенсії»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та здійснити нарахування і виплату пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» з 23.04.2020р.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/3960/20 від 20.07.2020р., ОСОБА_1 призначено та здійснено нарахування і виплату пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України«Про державну службу» з 23.04.2020р., виходячи з розрахунку 60% від суми заробітної плати.

Позивач, не погоджуючись із розрахунком пенсії виходячи з 60% від суми заробітної плати звернувся до суду із цим позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, ч.1 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-XII (надалі - Закон №3723- XII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають з не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 р. - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 р. - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

01.05.2016р. набув чинності Закон України «Про державну службу» 10.12.2015р. № 889-VIII (надалі - Закон № 889 - VIII), згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-XII, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Тобто, до 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016р. відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання, яких зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Так, пунктами 10-12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» 10.05.2015р. № 889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст.37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Частиною 4 ст.78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/3960/20 від 20.07.2020р. «позивач, при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу», у зв`язку із досягненням державним службовцем 65-річного віку, відповідно до п.7 ч.1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», мала понад 46 років страхового стажу та 29 років стажу державної служби.

Тобто, ОСОБА_1 , станом на 01.05.2016р. відповідала умовам Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII та відповідно мала право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ. і тому, набула право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.».

При цьому, як вбачається з пенсійної справи ОСОБА_1 , у період з 09.03.2010р. по 08.02.2019р. ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», у розмірі 90 % від суми заробітної плати.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України безпідставно зменшив ОСОБА_1 , яка набула право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, відсоток розміру від суми заробітної плати до 60%.

Згідно з п.п. 5 п. 4 Положення №28-2, головні управління здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України.

Однак, Кабінетом Міністрів України 16 грудня 2020 року було прийнято постанову №1279 “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги” (далі – Постанова №1279).

Постановою №1279 у пункті 3 встановлено Пенсійному фонду України до 1 квітня 2021 р. провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.

Також вищевказаною постановою затверджено “Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку” та внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596, від 23 липня 2014 р. № 280 та від 11 травня 2017 р. № 312 відповідні зміни.

Суд зазначає, що відповідно до п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (в редакції Постанови №1279) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань… забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій…

Відповідно до п. 12 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 року №1596 (далі - Порядок №1596, в редакції Постанови №1279), органи Пенсійного фонду (головні управління Пенсійного фонду України в областях, м. Києві) на підставі заяв, передбачених п. 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий – за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 13 Порядку №1596 під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України.

Згідно із п. 14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України проводить протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам кошти, необхідні для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.

Отже, функції щодо виплати пенсії здійснює саме Пенсійний фонд України.

З цього приводу, Верховний Суд визначив правомірним застосування адміністративного правонаступництва, яке полягає в повній або частковій передачі адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень іншому внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17). від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

За таких обставин, з 01 квітня 2021 року повноваження щодо виплати нарахованої пенсії перейшли від головних управлінь до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.

Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій.

Відтак, враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ч.2 ст.9 КАС України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково шляхом:

-визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення відсотку пенсії від заробітку при призначенні пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу” ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця у розмірі 90 відсотків від заробітку відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу”, з 23 квітня 2020 року.

При цьому, враховуючи вищенаведене, вимоги позивача в частині зобов`язання здійснити виплату пенсії позивача слід звернути до Пенсійного фонду України шляхом зобов`язання Пенсійного фонду України здійснити виплату нарахованої з 23.04.2020р. ОСОБА_1 пенсії державного службовця у розмірі 90 відсотків від заробітку відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу”, з урахуванням виплачених сум.

Поряд з цим, оскільки ОСОБА_1 за вказаним рішенням пенсія у вказаному розмірі здійснена перерахована не була, суд вважає, щопозовні вимоги про зобов`язання її нарахувати за конкретними довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 16.04.2020 та Довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 16.04.2020, є передчасними та задоволенню не підлягають.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00грн.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов`язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу(похідну) вимогу позивача не стягувався, а також те, що саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено позивачу у перерахунку пенсії, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення відсотку пенсії від заробітку при призначенні пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу” ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця у розмірі 90 відсотків від заробітку відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу”, з 23 квітня 2020 року.

Зобов`язати Пенсійний фонд України (код ЄДРПОУ 00035323, вул.Бастіонна,9 м.Київ) здійснити виплату нарахованої з 23.04.2020р. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсії державного службовця у розмірі 90 відсотків від заробітку відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу”, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м.Одеса, вул. Канатна,83 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра