Рішення № 98180653, 07.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8433/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом громадянки Нігерії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним та скасування наказу №85 від 06.05.2021р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов гр. ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 85 від 06.05.2021 р. про відмову гр. Нігерії ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно гр. Нігерії ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою від 26.05.2021 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до відповідача із заявою про звернення за захистом в Україні, проте 12.05.2021 р. отримала повідомлення № 5/1-396 від 06.05.2021 р. про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 85 від 06.05.2021 р., у відповідності з яким на підставі п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При зверненні до органу міграційної служби позивач наголосила, що вона, у разі повернення до країни громадянської належності (Нігерія), може стати жертвою переслідування, що підкріплюється об`єктивною ситуацією в державі та історією, яка відбулася особисто із заявницею. У зв`язку з зазначеним, на даний час позивач побоюється повертатись до країни походження. Відтак, оскаржуване рішення, на думку позивача, є незаконним та таким, що прийняте без урахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення для його прийняття.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 17.06.2021р. (вх. № 31701/21), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що посадовими особами органу міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відповідач зазначає, що на підставі п. 6 ст. 8 вказаного Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що приймається за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання. Відповідач вважає, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №85 від 06.05.2021р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

22.04.2021р. гр. Нігерії ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, гр. Нігерії ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у Федеративній Республіці Нігерії, штат ОСОБА_3 , с. Еку; має неповну вищу освіту; за віросповіданням християнка, п`ятидесятниця; жителька Камеруну, етнічна приналежність Etsako; рідна мова англійська, читає і перекладає зі словником українською та російською мовою; неодружена, що вбачається зі змісту анкети особи яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вперше виїхала з Федеративної Республіки Нігерії у січні 2011 року з метою навчання в Україні; протягом 2015р. -2017р. проживала та працювала в Нігерії; востаннє прибула на територію України 30.08.2017 р. авіарейсом: м. Лагос (Нігерія) – м. Київ (Україна). Перетнула кордон України легально, на підставі паспортного документа гр. Камеруну серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зареєстрованої 22.04.2021р. (справа №2021OD0064, реєстраційний номер заяви 62), причиною виїзду з країни постійного проживання зі слів позивача вказані відсутність роботи та грошей, небезпечність проживання в районі, де проживають батьки позивача, ОСОБА_4 , які забирають у людей землі, забороняють займатися фермерством, а також погрози процедури жіночого обрізання.

06.05.2021 р. на підставі проведених інтерв`ю та анкетування із гр. Нігерії ОСОБА_1 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного Управління Державної міграційної служби в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками аналізу матеріалів особової справи заявниці встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті міжнародного захисту, пояснення шукача притулку містять суттєві відмінності та елементи зловживання процедурою.

06.05.2021 р. відповідачем видано наказ №85 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

12.05.2021 р. позивач отримала повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного Управління Державної міграційної служби в Одеській області № 5/1-396 від 06.05.2021р.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Відповідно до ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.2 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951р., п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Аналізуючи зміст п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

При оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно із ч.12 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно із ч.ч. 4, 6, 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Наказом МВС України № 649 від 03.03.2016р. затверджені Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).

Згідно із п. 1.1 розділу І Правил № 649 ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У п. 4.1 розділу IV Правил № 649 наведено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11). Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно із пп. б п.4.3 розділу IV Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи органу міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в межах установленого строку приймає одне з таких рішень, зокрема про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.4.4 розділу IV Правил № 649 рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом органу міграційної служби.

Відповідно до п. 4.6 розділу IV Правил № 649, у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття орган міграційної служби надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 16), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона зробила реальну спробу обґрунтувати позовну заяву, повідомила всі важливі факти, які їй відмові. Проте такі доводи в повній мірі спростовуються матеріалами справи, зокрема наявною копією особової справи позивачки, що була надана відповідачем.

06.05.2021 р. за результатами вивчення матеріалів особової справи позивача відповідачем складено вмотивований висновок щодо відсутності відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якого встановлено, що загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст.1 цього Закону обставин, у тому числі тих, що вказав позивач.

Позивачем до заяви про надання міжнародного захисту не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною її вимушеного від`їзду до України, позивач не надала, та таких, що заслуговують на увагу, пояснень не навела. Як встановлено судом, позивачем не було надано до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області доказів та аргументованих пояснень про факти неможливості повернення до країни громадянської належності.

Позивач як шукач захисту не надала як до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, так і до суду документів, які можуть бути доказом того, що їй загрожує небезпека у разі повернення до країни громадянської належності, а також не навела жодних фактів на обґрунтування побоювань у разі повернення до Нігерії, які б ґрунтувались на подіях, прикладах або інших доказах, що можуть вказувати на наявність ймовірних побоювань.

Твердження позивачки стосовно можливих переслідувань та побоювання за власне життя та здоров`я є суперечливими та неправдоподібними.

Так, позивач вперше прибула в Україну у 2011 році, з метою здобуття вищої освіти. З 2015-2017 р. позивач проживала на території Нігерії. У липні 2017 році позивач повернулась до України легально, на підставі візи, з метою покращення умов економічного положення. Так, позивач звернулась за наданням міжнародного захисту до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області лише 22.04.2021 р., відтак звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до органу міграційної служби відбулось зі зволіканням, після закінчення легального строку перебування позивача на території України. Починаючи з листопада 2017 р., позивач перебувала на території України нелегально.

За приписами ч.2 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач всупереч наведеним приписам чинного законодавства із заявою про надання захисту в Україні звернувся зі зволіканням.

За приписами ч.5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Суд враховує, що під час співбесіди позивач не надала жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, здоров`ю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання на Батьківщині (Нігерія, м. Варрі, штат Дельта) у зв`язку з переслідуванням та погрозами різних угрупувань.

Аналізуючи наявність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до положень п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» слід зазначити, що під час проведення процедурних заходів органом міграційної служби позивач самостійно зазначила, що вона не зазнавала жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме, за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, або політичних переконань.

Зі змісту матеріалів особової справи позивача неможливо визначити жодних обставин або конкретних елементів, які б могли свідчити про наявність обґрунтованих побоювань переслідувань позивача за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у випадку повернення на територію країни громадянської належності.

Також, аналізом проведених із позивачкою анкетування та протоколу співбесіди можливо підтвердити відсутність побоювань стосовно повернення до регіону постійного проживання у зв`язку із ймовірною загрозою переслідування за вищевказаними ознаками.

Крім того, твердження позивачки носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також, позивач не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості її повернення до країни громадянської належності пов`язані з ймовірним переслідуванням за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя, здоров`я та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. З матеріалів особової справи позивачки спостерігається, що нею не було надано жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину під час звернення до територіального підрозділу ДМС. Також, під час проведення співбесід позивач не надавала жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, здоров`ю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.

Так, позивач повідомила, що вона побоюється здійснення процедури жіночого обрізання щодо неї. Зі слів позивачки процедура жіночого обрізання застосовується по всій території Нігерії та здійснюється усім жінкам, які досягли 18-ти річного віку та планують виходити заміж (арк. 6 анкетування від 28.04.2021 р., арк. 7-8 протоколу співбесіди від 06.05.2021 р.).

Однак, твердження позивача з цього приводу є суперечливими. Проведеним органом міграційної служби дослідженням вказаних фактів та інформації по країни походження встановлено, що зазначена дія є лише традиційним уставом та не передбачається законодавством Нігерії. Так, молодша сестра позивачки проживає у м. Асаба (штат Дельта), де закінчила навчання та не зазнає жодної дискримінації та насильства.

Крім того, враховуючи належність рідної сестри позивачки до вікової категорії, яка відповідає умовам здійснення процедури жіночого обрізання, щодо неї не було здійснено зазначеної процедури та жодних утисків за цією ознакою вона не зазнає.

Також, відповідно до інформаційного матеріалу, доданого до висновку вбачається, що 05.05.2015 р. парламент Нігерії прийняв закон про заборону практики каліцьких операцій на жіночі статеві органи.

Ще однією із підстав побоювання позивачкою повертатися до країни громадянської належності є насильницька діяльність з боку членів етнічної групи фулані “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (арк. 1 заяви від 22.04.2021р. та арк. 3 протоколу співбесіди від 06.05.2021 р.).

Однак, у матеріалах особової справи позивача не міститься жодних доказів щодо можливого застосування насильницької діяльності з боку етнічної групи фулані “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” відносно позивача та її родичів.

До того ж, у доповіді Генерального секретаря про діяльність відділення Організації Об`єднаних Націй для Західної Африки і Сахеля від 23.06.2016 р. повідомляється, що діяльність групи фулані відбувається в “середньому поясі” Нігерії.

З матеріалів справи вбачається, що родина позивача проживає в м. Варрі (штаті Дельта), який знаходиться на півдні Нігерії та занадто далеко від середнього поясу ОСОБА_5 .

Також позивач зазначила про побоювання зазнати загрози від терористичного угрупування “ ІНФОРМАЦІЯ_4 ” (арк. 2 заяви від 22.04.2021 р.).

Проте твердження позивача є необґрунтованими, оскільки це терористичне угрупування відсутнє на місці постійного проживання родичів позивачки. Зі слів позивачки, ані вона, ані члени її сім`ї не зазнавала жодних погроз з боку цього терористичного угрупування (арк. 6 анкетування від 28.04.2021 р. та арк. 9 протоколу співбесіди від 06.05.2021 р.).

Зазначений елемент викликає сумніви щодо правдоподібності, не є обґрунтованим та не підтверджуються жодними доказами.

В заяві про звернення за захистом позивач зазначила про вбивство членів сім`ї та проведення процедури жіночого обрізання стосовно її матері та сестер, але в подальшому не надала жодних доказів та детальної інформації щодо цього (арк. 2 заяви від 22.04.2021 р., арк. 9 протоколу співбесіди від 06.05.2021 р.).

Крім цього, ні позивач, ні члени її родини ніколи не були членами політичних партій та релігійних, військових або громадських організацій. Найближчі родичі позивача на даний час проживають у Нігерії та інформація щодо їхнього переслідування в матеріалах справи відсутня.

Під час перебування в Нігерії позивач ніколи не була заарештована чи затримана з мотивів здійснення нею антиурядової діяльності.

Таким чином, в`їзд позивачки на територію України був обумовлений не обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідувань та наявності погрози її життю та здоров`ю, а бажанням легалізувати своє перебування та території України. Під час звернення до відповідача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту позивач не повідомив нових відомостей, що відрізнялись би від зазначених від тих, що вказані під час попереднього звернення, та не вказала жодних інших тверджень чи доказів, які б свідчили про наявність підстав для оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін “не бажає” відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою “внаслідок таких побоювань”. Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни “в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань”. В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, така особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Як встановлено судом, позивач є громадянином Нігерії, в матеріалах справи наявна копія національного паспорта. Таким чином, позивач користується захистом країни своєї громадянської належності, про що свідчить факт добровільного та безперешкодного оформлення паспортного документу, візи, легального перетину кордону. Зазначене свідчить про те, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує її права як громадянина, позивач користується захистом органів офіційної влади, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності, а відтак не потребує міжнародного захисту та не є біженцем.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивачем не обґрунтовано неможливості повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, остання не навела фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та зазнати смертної кари та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які позивач вказала, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з її обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Таким чином, зазначені розбіжності разом із загальною поверхнево наданою інформацією вказують лише на неправдоподібність тверджень позивача, у зв`язку з чим в`їзд позивача на територію України в такому випадку не може бути розглянутий з позиції існування підстав для отримання захисту.

Таким чином, виїзд позивача з країни громадського походження свідчить в більшій мірі про економічну та соціальну складову виїзду з країни громадянської належності, аніж про обґрунтованість її побоювань стати жертвою переслідувань та зазнати смертної кари на Батьківщині.

Враховуючи наведене, суд вважає рішення відповідача щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - законним.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову громадянки Нігерії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним та скасування наказу №85 від 06.05.2021р., зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.