Рішення № 98180586, 06.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1602/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання неправомірним призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з серпня 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем,-

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірним призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з серпня 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою ВПО №0000060355 від 08.12.2016 року та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.03.2016 року як пенсіонер за віком. Однак, з 01.08.2018 року виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено про що вказано в листі №1500-0403-8/3048 від 14.01.2021 р. У даному листі відповідач вказує, що питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам регулювалося постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», де зазначалося, що рішення щодо виплати пенсій зазначеній категорії осіб органами Пенсійного фонду України приймаються на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад. Виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з серпня 2018 року на основі відсутності інформації про в`їзд на територію України понад 60 днів.

Як вказано у позові, 19.10.2018 року до Головного управління надійшов витяг з протоколу від 18.10.2018 р. №20 Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради по розгляду справ з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, із зазначенням про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Таким чином, як зазначено позивачем, виплата пенсії ОСОБА_1 припинена Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області з серпня 2018 року.

З посиланням на ст. 46, п.6 ст.92 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1, ч.1, ч.3 ст.7, ст.14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», у позові вказано, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.

Так, з посиланням на приписи п.3, п.7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, позивач вказує, що вказаними положеннями передбачено здійснення відповідними структурними підрозділами з питань соціального захисту населення перевірок наведених у довідці про взяття на облік відомостей про фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Результати таких перевірок є підставою для прийняття комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи рішення про призначення/відновлення, відмову в призначенні/відновленні або припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи. Між тим, наведеними положеннями не передбачено інформування внутрішньо переміщеної особи про час та дату здійснення візиту структурними підрозділами з питань соціального захисту або робочою групою з метою здійснення перевірки. Наслідком такої перевірки, у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, є припинення соціальних виплат, передбачених законодавством. Тобто, зазначено у позові, вищевказаними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» N1058-IV, для припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеної особи або відмови їх поновлення.

Наведена обставина, на думку позивача, свідчить про те, що пенсіонери з числа внутрішньо переміщених осіб виділені оскаржуваними положеннями в окрему групу, відносно яких застосовується окремий механізм припинення пенсійних виплат, що не передбачений Законом N1058-IV. Водночас, позивач звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 по справі №826/12123/16, яке набрало законної сили, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 08.06.2016 р. №365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопад 2014 р. №637.

З вищевказаних підстав позивач вважає, що припинення виплати пенсії обмежує позивача у реалізації її прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є таким, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання.

Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями п.1 ч.1 ст.8, ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", позивач вважає, що має право на відновлення нарахування та виплату пенсії з серпня 2018 року, оскільки припинення виплати пенсії було безпідставним.

Ухвалою суду від 09.02.2021 року судом залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

У вказаній ухвалі судом роз`яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду (з копією для відповідача) уточненої позовної заяви.

15.02.2020 року (вх.№ЕС/320/21) від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд:

- визнати неправомірним призупинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з 01 серпня 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про звільнення її від сплати судового збору на підставі п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою суду від 23.02.2021 року:

- задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору;

- звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви по справі №420/1602/21;

- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірним призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з серпня 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем (редакції уточнень за вх.№ЕС/320/21) і відкрито провадження в даній адміністративній справі;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії: матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 ; рішення щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Судом вирішено розглядати справу в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

15.03.2021 року (вх.№ЕП/6655/21) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві відповідач, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 02.03.2021 року по справі №757/7700/17, вказує, що позивач пропустила строк звернення до суду із вимогами про визнати неправомірним призупинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року.

Також, у відзиві вказано, що 19 жовтня 2018 року на адресу Головного управління надійшов додаток до протоколу № 20 від 18 жовтня 2018 року Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради по розгляду справ з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким було вирішено припинити виплату пенсії позивачу у зв`язку із фактичною відсутністю за зареєстрованим місцем проживанням. Головним управлінням протоколом від 23.10.2018 № 951370835887 змінено статус позивача на “переселенець незареєстрований”. Враховуючи вищевикладене, з 01 серпня 2018 позивачу було призупинено виплату пенсії до з`ясування обставин. Як стверджує відповідач, відсутність позивача за місцем фактичного проживання дає підстави для припинення виплати пенсії відповідно до пп. 2 п. 12 Порядку № 365, відтак дії Головного управління є правомірними, а позовна вимога про визнання таких дій протиправними є безпідставною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління відновити нарахування і виплату пенсії позивачу та виплатити заборгованість, що виникла з 01 серпня 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем, відповідач вказує, що Постановою № 365 було затверджено новий порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та новий порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат вище зазначеним особам. Згідно з новим Порядком рішення щодо призначення пенсії, припинення або поновлення пенсії приймає Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Для розгляду на Комісію структурний підрозділ з питань соціального захисту населення надає подання, до якого додається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. Після отримання заяви, органи Пенсійного фонду, надають списки осіб які надали заяви до структурного підрозділу соціального захисту населення для проведення перевірки достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. За результатами проведення перевірки структурним підрозділом соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально побутових умов сім`ї, та готується подання щодо призначення відновлення соціальних виплат на Комісію. За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально – побутових умов Комісія приймає рішення про призначення відновлення пенсії або відмову в призначенні відновленні пенсії, копія якого, не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення, надсилається органу що здійснює виплати. На підставі отриманого рішення Пенсійний фонд призначає, відновлює пенсійну виплату внутрішньо переміщеній особі, або припиняє виплату пенсій в разі відмови в призначенні або поновленні виплати пенсії.

Тобто, вказано у відзиві, законодавством передбачений певний порядок за яким здійснюється поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. Проте, позивач з 01 серпня 2018 року жодного разу не зверталась до Головного управління із заявою про поновлення виплати пенсії. Тобто, позивач не вчинила жодних дій для поновлення пенсії у встановлений законодавством спосіб, відтак в даному випадку не може існувати спору між Головним управлінням та позивачем з приводу відновлення їй пенсії з 01 серпня 2018 року, оскільки з боку Головного управління не було допущено протиправної поведінки або протиправної бездіяльності.

Крім того, відповідач, з посиланням на положення ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вказує, що для виплати неотриманої пенсії необхідне особисте звернення пенсіонера до Головного управління із відповідною заявою. Позивач не зверталась до Головного управління із заявою про поновлення пенсійних виплат. Також позивач не зверталась із заявою про виплату пенсії за минулий час. А отже відсутні підстави для задоволення зазначеної позовної вимоги, оскільки права позивача на відновлення пенсійних виплат та виплату пенсії за минулий час не були порушені. Оскільки права Позивача не були порушені, а відновлення пенсійних виплат та виплата пенсій за минулий час належить до повноважень Головного управління, задовольнивши зазначену позовну вимогу суд фактично візьме на себе повноваження Головного управління, що є недопустимим. Окрім того, відповідно до ст. 46 Закону № 1058 пенсія за минулий час одним платежем виплачується не більш як за 12 місяців, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Тобто, заявлені вимоги про зобов`язання виплатити позивачу пенсію з 01 серпня 2018 року одним платежем суперечать нормам Закону.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 05.05.2021 року судом залучено до участі у справі в якості другого відповідача Пенсійний фонд України та розпочато спочатку розгляд даної справи.

02.07.2021 року від Пенсійного фонду України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами.

У відзиві, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31.03.2021 року по справі №240/12017/19, вказано, що позивачем порушено строк звернення до суду.

Щодо централізованого перерахунку пенсії відповідач зазначає, що повноваження Пенсійного фонду України та головних управлінь Пенсійного фонду України щодо виплати пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом № 2262 (крім пенсіонерів з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей), розмежовані наступним чином: Пенсійний фонд України забезпечує фінансування виплати пенсій за виплатними документами, сформованими головними управліннями Фонду в областях та місті Києві; головні управління Фонду в областях та місті Києві здійснюють, виплату пенсій шляхом обчислення розмірів пенсійних виплат кожному одержувачу, оформлення та подання АТ “Ощадбанк” виплатних документів (списків на зарахування пенсії на поточні (карткові) рахунки одержувачів). Як стверджує відповідач, положення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 не застосовується щодо виплати пенсій військовослужбовцям.

Також, у відзиві зазначено, що з позовної заяви не вбачається, що позивач зверталася до територіального управління фонду із заявою про поновлення виплати пенсії. Отже, позивач відповідно до встановленого порядку не вчинено необхідних дій для реалізації її права на отримання належних їй сум пенсійних виплат починаючи з серпня 2018 року.

Враховуючи викладене, Пенсійного фонду України просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.07.2021 року відмовлено в задоволенні заяви представників відповідачів про залишення адміністративного позову без розгляду.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, враховуючи період перебування головуючого судді по справі у відпустці, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою ВПО №0000060355 від 08.12.2016 року (а.с.7-зворотній бік).

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.03.2016 року як пенсіонер за віком.

Як вказано у позові, з 01.08.2018 року виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено.

Судом встановлено, що у відповідь на адвокатський запит представника позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області складено листа №1500-0403-8/3048 від 14.01.2021 року (а.с.8), в якому зазначено, що на підставі отриманої інформації від Департаменту інформаційних технологій та електронних реєстрів Пенсійного фонду України, яка дає підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до вимог, визначених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме: про перетин 15.05.2018 року о 12:00 год. ОСОБА_1 кордону через пункт пропуску «Грутове» в напрямку «виїзд» на тимчасово непідконтрольну територію України (понад 60 днів), зокрема на дату виплати пенсії 16.08.2018, виплата пенсії з серпня 2018 року призупинена.

У листі вказано, що 19.10.2018 року до Головного управління надійшов витяг з протоколу від 18.10.2018 року №20 Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради по розгляду справ з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, із зазначенням про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 . На підставі даного витягу з протоколу ОСОБА_1 змінено статус на переселенець «не зареєстрований»

Суд зазначає, що в матеріалах пенсійної справи позивача та в інших доказах наданих до суду відповідачем відсутня інформація отримана від Департаменту інформаційних технологій та витяги з електронних реєстрів Пенсійного фонду України про перетин 15.05.2018 року о 12:00 год. ОСОБА_1 кордону через пункт пропуску «Грутове» в напрямку «виїзд» на тимчасово непідконтрольну територію України.

Також до суду протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи не надано протокол від 18.10.2018 року №20 Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради

Вважаючи призупинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року неправомірним, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин):

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Приписами частини першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (суд бере до уваги, що положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, положеннями Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) та частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав для припиняються здійснення соціальних виплат.

Cудом встановлено, що виплата пенсії позивачу призупинена з 01.08.2018 року на підставі отриманої інформації від Департаменту інформаційних технологій та електронних реєстрів Пенсійного фонду України, яка дає підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до вимог, визначених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме: про перетин 15.05.2018 року о 12:00 год. ОСОБА_1 кордону через пункт пропуску «Грутове» в напрямку «виїзд» на тимчасово непідконтрольну територію України (понад 60 днів), зокрема на дату виплати пенсії 16.08.2018. Крім того, 19.10.2018 року до Головного управління надійшов витяг з протоколу від 18.10.2018 року №20 Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради по розгляду справ з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, із зазначенням про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та на підставі даного витягу з протоколу ОСОБА_1 змінено статус на переселенець «не зареєстрований»

Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних доказів, які б свідчили про припинення виплати пенсії з підстав, передбачених статтею 49 Закону № 1058.

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України ).

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За таких обставин Постанова КМУ № 365 не може обмежувати Конституційне право та встановлювати додаткові підстави для припинення виплати пенсії ніж передбачені Законом № 1058.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов`язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності 22 листопада 2014 року (далі - Закону № 1706-VII).

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач протиправно керувався інформацією щодо перетину ОСОБА_1 кордону через пункт пропуску «Грутове» в напрямку «виїзд» на тимчасово непідконтрольну територію України, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі 805/402/18 (Пз/9901/20/18), яке залишено без змін постановою Верховного суду від 04 вересня 2018 року.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно, суд дійшов висновку, що суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій відповідача щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року.

Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити з 01.08.2018 року нарахування пенсії ОСОБА_1 .

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до п.12 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 р. №28-2 (далі – Положення №28-2), головне управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Згідно з п.п. 5 п. 4 Положення №28-2, головні управління здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України.

Однак, Кабінетом Міністрів України 16 грудня 2020 року було прийнято постанову №1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» (далі – Постанова №1279).

Постановою №1279 у пункті 3 встановлено Пенсійному фонду України до 1 квітня 2021 р. провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.

Також вищевказаною постановою затверджено «Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку» та внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596, від 23 липня 2014 р. № 280 та від 11 травня 2017 р. № 312 відповідні зміни.

Суд зазначає, що відповідно до п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (в редакції Постанови №1279) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань… забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій…

Відповідно до п. 12 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 року №1596 (далі - Порядок №1596, в редакції Постанови №1279), органи Пенсійного фонду (головні управління Пенсійного фонду України в областях, м. Києві) на підставі заяв, передбачених п. 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий – за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 13 Порядку №1596 під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України.

Згідно із п. 14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України проводить протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам кошти, необхідні для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.

Отже, вчинити певні дії в інтересах позивача, зокрема щодо здійснення фінансування виплати пенсії, наразі може Пенсійний фонд України.

З цього приводу Верховний Суд визначив правомірним застосування адміністративного правонаступництва, яке полягає в повній або частковій передачі адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень іншому внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17). від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 11.10.2019 р. у справі № 812/1408/16).

Отже, з викладеного вбачається, що з 01 квітня 2021 року повноваження щодо здійснення фінансування виплати нарахованої пенсії перейшли від головних управлінь до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду – це захист її прав, який може бути досягнений лише остаточним вирішення спору, який виник між особою та суб`єктом владних повноважень.

В даному випадку пенсіонер звернувся до суду з метою захисту його права на пенсію у належному розмірі, тобто відновлення передбаченої законом гарантії на соціальне забезпечення.

У спорах щодо призначення/перерахунку належної особі пенсії ціллю, з якою ініціюється судовий процес, є отримання соціальної виплати у розмірі, на який у особи виникло право у відповідності до норм чинного законодавства.

Лише декларування права у особи на соціальні виплати у відповідному розмірі не може вважатися вирішенням спору у справі та свідченням про відновлення порушеного права особи, за захистом якого вона звернулась.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.

Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача в частині зобов`язання здійснити виплату пенсії слід звернути до Пенсійного фонду України шляхом зобов`язання Пенсійного фонду України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати нарахованої з 01.08.2018 року пенсії позивача.

Щодо вимог позивача про виплату заборгованості, що виникла з 01 серпня 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем, суд зазначає наступне.

Спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно.

Отже, у випадку набрання чинності рішенням суду про зобов`язання відновити з 01.08.2018 року нарахування і забезпечення Пенсійним фондом України фінансування виплати нарахованої з 01.08.2018 року пенсії позивача, буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї невиплаченої пенсії.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даної частини позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання неправомірним призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з серпня 2018 року, разом з поточною пенсією одним платежем – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити з 01.08.2018 року нарахування пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Пенсійний фонд України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги” здійснити фінансування виплати нарахованої з 01.08.2018 року пенсії ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323)

Суддя С.М. Корой