Рішення № 98180565, 06.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7094/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу

ВСТАНОВИВ

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37351-51 від 18.02.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.09.2018 року він отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Одразу після цього, позивач встав на облік до податкових органів, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність. В той же час, починаючи з 01.08.2008 року позивач був прийнятий за основним місцем роботи до Національного університету «Одеська морська академія», де позивач працює до теперішнього часу на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу. Крім того, зазначено у позові, починаючи з 2016 року позивач постійно працює за сумісництвом у інших роботодавців.

Як вказано у позові, після початку провадження незалежної професійної діяльність, ОСОБА_1 самостійно визначав базу оподаткування та завжди в повному обсязі сплачував єдиний внесок за ті періоди та місяці коли дійсно займався адвокатською діяльністю та отримував від неї прибуток. Так, як стверджує позивач, протягом 3-х місяців 2019 року та протягом усього 2020 року він взагалі не отримував прибутку від своєї адвокатської діяльності та, відповідно, не сплачував за цей період єдиний внесок. При цьому у цей же період єдиний внесок за нього сплачували роботодавці, як за найманого працівника.

У позові зазначено, що враховуючи відсутність прибутку від незалежної професійної діяльності, а отже й відсутність обов`язку сплачувати єдиний внесок, позивач подавав відповідні звіти по ЄСВ до податкових органів, з урахуванням вказаних обставин. Незважаючи на це, відповідачем самостійно безпідставно нараховано єдиний внесок за періоди, в яких позивач взагалі не отримував прибутку від незалежної професійної діяльності та заявлено ОСОБА_1 протиправну та незаконну вимогу про сплату боргу за єдиним внеском.

Як стверджує позивач, Незаконна вимога відповідача зводиться до подвійної сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (безпосередньо позивачем та його роботодавцями), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У квітні 2020 року позивач звертався до податкових органів та до пенсійних органів із скаргами стосовно наявності неправомірних відомостей про наявність у нього заборгованості по єдиному внеску в Електронному кабінеті платника податків та Порталі Електронних Послуг ПФУ. При цьому органи ПФУ звернули уваги, що обліком та нарахуванням єдиного внеску займаються податкові органи, а отже рекомендували звертатись за вирішенням проблеми саме до них. В свою чергу, скарга до податківців була залишена без задоволення. Із відомостей довідки за формою ОК-7 від 27.04.2021 року, вбачається, що навіть ті 9 місяців 2019 року в яких позивач дійсно займався адвокатською діяльністю та сплатив за цей період єдиний внесок, не враховані ОСОБА_1 для нарахування пенсії, адже «за даними податкових органів» за позивачем ще рахується заборгованість по єдиному внеску за ті 3 місяці, в яких він отримував прибутку від адвокатської діяльності.

Тобто, на думку ОСОБА_1 протиправні дії відповідача щодо самостійного визначення за ним заборгованості (якої насправді немає) по єдиному внеску за періоди коли він не отримував прибутку від незалежної професійної діяльності призводить до того, що йому неповно враховано усі доходи для нарахування пенсії.

Ухвалою суду від 05.05.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та витребувано у відповідача докази.

Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов, згідно з яким представник зазначив, що ГУ ДПС в Одеській області не погоджується з викладеними в адміністративному позові доводами, вважає позов необґрунтованим.

В обґрунтування правової позиції, представник відповідача зазначив, що згідно даних інформаційної системи станом на 31.01.2021 року в ІКП ОСОБА_1 рахується заборгованість з єдиного внеску за 4 кв.2019 року та 2020 рік.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що вимога про сплату боргу №Ф-37351-51 від 18.02.2021 року прийнята відповідно до норм чинного законодавства.

Разом із відзивом представником відповідача надано до суду клопотання, в якому просить проводити розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

26.05.2021 року (вх.№ЕС/1092/21) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 27.05.2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Як зазначено позивачем 19.09.2018 року він отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та встав на облік до податкових органів, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність.

З наданої до суду форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" (а.с.18-19), судом, зокрема, встановлено, що:

- у період з січня 2019 року по грудень 2020 року позивач отримував дохід від національного університету «Одеська морська академія (код ЄДРПОУ 011277799);

- у період з січня 2019 року по грудень 2020 року позивач отримував дохід від товариства з обмеженою відповідальністю «АЙСАЛ» (код ЄДРПОУ 25420275).

Головним управлінням ДПС в Одеській області 18.02.2021 року прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37351-51, згідно з якою ГУ ДПС в Одеській області вимагає від позивача сплатити недоїмку, штраф, пеню в сумі 12349,46 грн у зв`язку з тим, що станом на 31.01.2021 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до статті 25 Закону №2464-VI (а.с.10, 35).

Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 14.1.226. п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску (ст.2 Закону №2464-VI).

Відповідно до підпункту 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3, 10 ч. ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, база нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професій діяльність є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

При цьому, п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону № 2464-VІ).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що позивач, зокрема з жовтня 2019 року по грудень 2020 року працював національному університету «Одеська морська академія (код ЄДРПОУ 011277799) та за сумісництвом в товаристві з обмеженою відповідальністю «АЙСАЛ» (код ЄДРПОУ 25420275), тобто, зокрема, у вказаний період був найманим працівником. У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 .

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження незалежної професійної діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на адміністративний позов про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом з жовтня 2019 року по грудень 2020 року доходу від незалежної професійної окремо від доходів, отриманих від національного університету «Одеська морська академія та товариства з обмеженою відповідальністю «АЙСАЛ», не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в податкових органах не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимоги (жовтень 2019 року - грудень 2020 року (включно), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37351-51 від 18.02.2021 року підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 908 грн, відповідно до квитанцій №0.0.2106181156.1 від 27.04.2021.

За таких обставин, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивач слід стягнути понесені позивачем витрати в розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37351-51 від 18.02.2021 року.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166, адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5).

Суддя П.П.Марин