Рішення № 98178174, 06.07.2021, Сарненський районний суд Рівненської області

Справа № 572/50/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2021 року

Сарненський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Слободянюка Б.К.

за участю секретаря судових засідань - Кудіної А.Р.

позивачки ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Михальця Г.В., представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сарни цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та витрат на правову допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Сарненського районного суду з позовом до КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради в якому просить скасувати наказ №78 від 08.12.2020 року начальника КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради Агапова В.В. про її звільнення; поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з роботи по дату постановлення рішення; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона працювала в КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради на посаді економіста зі збуту з 01.09.2011 року. За період її роботи жодного зауваження зі сторони керівництва підприємства не було, жодного разу до дисциплінарної відповідальності не притягалася.

20.08.2020 року на посаду начальника КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради було призначено ОСОБА_3 . З моменту його призначення ОСОБА_3 почав чинити на позивача моральний (психологічний) тиск, щоб вона звільнилася з роботи за власним бажанням.

06.11.2020 року начальник КП «Клесівводоканал» Агапов В.В. вручив позивачу письмове повідомлення про те, що на підставі наказу №59 від 30.10.2020 року вона буде звільнена із займаної посади за ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

01.12.2020 року через високу температуру та рвоту, ОСОБА_1 не змогла вийти на роботу та не змогла з`явитися до лікаря. Проте, вранці 01.12.2020 року написала заяву про надання їй 01.12.2020 року чергової відпустки у зв`язку зі станом здоров`я та передала її начальнику через свого батька, який працює на цьому ж підприємстві водієм.

02.12.2020 року вона вийшла на роботу, проте стан здоров`я погіршився, тому в другій половині робочого дня пішла на огляд до лікаря, так як побоювалася, що в неї коронавірус. В той же день (02.12.2020 року) вона пройшла обстеження у лікаря в Клесівській районній лікарні та отримала листок непрацездатності терміном на три дні.

07.12.2020 року ОСОБА_3 повідомив їй, що вона буде звільнена з роботи за прогул і щоб написала письмове пояснення. Позивач написала письмове пояснення і 08.12.2020 року начальник вручив наказ №78 від 08.12.2020 року про звільнення її з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України (за прогул). Зазначає, що керівництвом не було отримано письмової згоди профспілкового комітету профспілки, членом якої вона являється.

З наказом №78 від 08.12.2020 року про звільнення вона не погоджується. Зазначає, що начальник звільнив її з роботи по причині відсутності на роботі 01.12.2020 року. Проте, в той день, вона не вийшла на роботу у зв`язку з поважною причиною, а саме: у зв`язку із тяжким станом свого здоров`я (висока температура та рвота; побоюванням, що захворіла на коронавірус). Даний факт підтверджується її заявою від 01.12.2020 року. Вважає, що зробила все від неї залежне, щоб повідомити керівника підприємства, про те, що вона не може 01.12.2020 року вийти на роботу з поважних причин.

Вказує, що звільненням їй було завдано моральних страждань, які оцінює в 10000 грн.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову за безпідставністю та необґрунтованістю заявленого позову. Відзив обґрунтовує тим, що в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та проведенням структурної перебудови внаслідок скорочення витрат на утримання підприємства і зменшенням попиту на послуги підприємства, з метою раціонального використання фонду оплати праці зменшення обсягу видатків на утримання працівників підприємства, адміністрацією підприємства було прийнято Наказ від 30.10.2020 року за № 59 «Про скорочення штату працівників». Разом з тим, дані твердження позивача не є предметом спору у даній справі, оскільки її було звільнено до закінчення двохмісячного терміну після повідомлення про зміни та наступне скорочення посад працівників.

Щодо заяви позивача про надання їй відпустки, відповідач зазначає, що така заява в КП «Клесівводоканал» не надходила, що підтверджується копією журналу вхідної кореспонденції, крім того, зазначає, що позивач не відносить до категорії працівників, які мають право на отримання відпустки в зручний для неї час.

Однак, відсутність позивача на роботі (прогул) підтверджується Актом про відсутність працівника від 01 грудня 2020 року, який складений в 11 год. 30 хв., за підписами начальника відділу водопровідного господарства КП «Клесівводоканал», інспектора-контролера КП «Клесівводоканал» та секретаря керівника, яким було встановлено те, що економіст зі збуту ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 01.12.2020 року з 08 год. 00 хв. по 11 год. 30 хв., про свою відсутність на робочому місці не попереджувала. Місце її перебування на час складання акту невідоме. Актом про відсутність працівника від 01 грудня 2020 року, який складений в 17 год. 00 хв. за підписами начальника відділу водопровідного господарства КП «Клесівводоканал», інспектора-контролера та секретаря керівника було встановлено те, що економіст зі збуту ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 01.12.2020 року з 11 год. 30 хв. по 17 год. 00 хв. Про свою відсутність на робочому місці ОСОБА_1 не попереджала. Місце її перебування на час складання акту невідоме. Листом від 04.12.2020 року та Наказом № 77 від 08.12.2020 року позивачу було запропоновано надати пояснення щодо відсутності на робочому місці 01.12.2020 року, з яким наказом остання ознайомилася під особистий підпис.

Згідно наданих пояснень позивачка була відсутня на робочому місці 01.12.2020 року у зв`язку з поганим самопочуттям. Разом з тим, вона зазначила, що передала через батька заву про надання одного дня відпустки. Щодо відсутності 02.12.2020 року то Позивач зазначила, що вона пішла до лікаря і їй відкрили лікарняний.

Наказом № 78 від 08.12.2020 року після отримання згоди на звільнення від профспілкового комітету, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, проведено розрахунок та видано трудову книжку. Вважає, що в адміністрації були усі причини на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вважають, що роботодавцем дотримано усіх вимог закону під час процедури звільнення ОСОБА_1 , а тому позов не підлягає до задоволення.

02.02.2021 року позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить збільшити позовні вимоги та крім раніше заявлених вимог просить стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

02.02.2021 року позивачем було подано заяву про виклик свідків.

02.02.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої, позивач не погоджується з позицією відповідача викладеною у відзиві. Зокрема, зазначає, що прогул - це відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, або більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин, а її відсутність на роботі 01.12.2020 року зумовлена поважною причиною – отруєнням, що можуть підтвердити свідки.

Ухвалою суду від 15.01.2021 року провадження у справі було відкрито та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 04.03.2021 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено судовий розгляд.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав викладених в заявах по суті. Зазначила, що на роботу 01.12.2020 року не вийшла, в зв`язку з тим, що погано себе почувала. На запитання представника відповідача повідомила, що до лікаря 01.12.2020 року не зверталася, звернулася лише 02.12.2020 року. Про те, що погано себе почуває повідомила лише свого батька, який також працює в КП «Клесівводоканал», через нього ж і передала заяву про надання відпустки, інших працівників установи та керівника не повідомляла. На запитання головуючого відповіла, що швидку допомогу 01.12.2020 року не викликала, оскільки "не було сенсу".

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, дали пояснення, що відповідають змісту відзиву на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наказом КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради №78 від 08.12.2020 року «Про звільнення працівника» встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з посади економіста зі збуту з 08.12.2020 (п.4 ст.4, КЗпП), бухгалтерію зобов`язано нарахувати компенсацію за невикористану відпустку та провести розрахунок і виплату заробітної плати та видати трудову книжку.

Позивачем було долучено заяву датовану 01.12.2020 року, якою просить начальника КП «Клесівводоканал» ОСОБА_3 надати їй чергову відпустку на 01.12.2020 року в зв`язку зі станом здоров`я. На даній заяві відсутня відмітка про отримання (вручення) адресатом та резолюція керівника.

06.11.2020 року КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради листом за вихідним номером 198 попередив економіста зі збуту ОСОБА_1 про розірвання трудового договору в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та проведенням структурної перебудови внаслідок скорочення витрат на утримання підприємства.

Згідно листка непрацездатності серії АДШ №642383 виданого 02.12.2020 року, встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 02.12.2020 року по 04.12.2020 року.

Згідно письмового пояснення ОСОБА_1 , остання пояснила, що 01.12.2020 року була відсутня на роботі в зв`язку з поганим самопочуттям, однак, передала через свого батька заяву про надання їй одного дня відпустки.

Актами про відсутність працівника від 01.12.2020 року складеного о 11годині 30 хвилин та 17 годині, комісією КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради, підтверджується, що економіст зі збуту КП «Клесівводоканал» ОСОБА_4 була відсутня на робочому місці 01.12.2020 року з 8 години до 11 години 30 хвилин та з 11 години 30 хвилин до 17 години. Про свою відсутність на роботі ОСОБА_4 заздалегідь не попереджала.

Листом від 04.12.2020 року, який був вручений позивачу 08.12.2020 року та наказом від 08.12.2020 року №77, з яким вона була ознайомлена було запропоновано ОСОБА_1 надати пояснення про відсутність на робочому місці 01.12.2020 року .

Згідно письмового пояснення ОСОБА_1 від 07.12.2020 року, остання пояснила, що 01.12.2020 року була відсутня на роботі в зв`язку з поганим самопочуттям, однак, передала через свого батька заяву про надання їй одного дня відпустки.

07.12.2020 року начальник КП «Клесівводоканал» звернувся до Первинної профспілкової організації КП «Клесівводоканал» з клопотанням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю останньої на робочому місці 01.12.2020 року.

Профспілковим комітетом КП «Клесівводоканал» було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, що підтверджується протоколом від 08.12.2020 року. На засіданні комітету були присутні дев`ять членів.

Згідно журналу вхідної кореспонденції за 2017-2021 року встановлено, що 01.12.2020 року від ОСОБА_1 заява про надання відпустки не надходила.

17.03.2021 року начальник КП «Клесівводоканал» повторно звернувся до Первинної профспілкової організації КП «Клесівводоканал» з клопотанням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю останньої на робочому місці 01.12.2020 року.

Профспілковим комітетом КП «Клесівводоканал» було повторно надано згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, що підтверджується протоколом від 29.03.2021 року. На засіданні комітету були присутні десять членів. Як зазначено в протоколах ОСОБА_4 на засідання профспілкового комітету не з`явилася, хоча була повідомлена належним чином про засідання.

29.03.2021 року ОСОБА_4 надала заяву профспілковому комітету КП «Клесівводоканал» про проведення розгляду справи без її участі, а в присутності батька.

Крім того, позивачем було долучено ряд заяв за 2020 рік про надання відпустки, з резолюцією керівника, які не були зареєстровані в журналі вхідної кореспонденції.

За клопотанням позивача були допитані в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є батьками позивача, останні в свої показаннях пояснили, що 01.12.2020 року у позивача була рвота та підвищена температура тіла в зв`язку з чим на роботу вона не пішла, чому швидку допомогу не викликали, пояснити не змогли. ОСОБА_5 особисто завіз 01.12.2020 року заяву позивача про надання відпустки та віддав її секретарю. Показання свідків суд оцінює критично, оскільки, свідки є батьками позивача, а ОСОБА_6 також має трудовий спір з відповідачем про поновлення на роботі, а тому дані показання не можуть бути об`єктивними. так як не підтверджуються доказами.

На підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у разі вчинення працівником прогулу.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня. Невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Позивач була відсутня на робочому місці 01.12.2020 року без поважних причин, а тому у роботодавця були законні підстави для звільнення позивача з роботи у відповідності до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

При цьому посилання позивача на те, що вона подала 01.12.2020 року через свого батька заяву про надання відпустки в зв`язку зі станом здоров`я є необґрунтованим, з наступних підстав.

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток визначають Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки».

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті громадяни України, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Щорічна відпустка є одним з важливих видів часу відпочинку працівників, протягом якого вони не виконують своїх обов`язків за трудовим договором. Період відпустки працівник може використовувати на свій розсуд. Конкретний період надання щорічних відпусток узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

До визначеного ст.10 Закону України «Про відпустки» переліку осіб, яким щорічні відпустки надаються в зручний для них час, позивачка не відноситься, а тому можливість свого знаходження у відпустці їй в обов`язковому порядку необхідно було узгоджувати з керівництвом КП «Клесівводоканал».

Встановлено, що питання щодо її знаходження 01.12.2020 у відпустці ОСОБА_4 з керівництвом КП «Клесівводоканал» належним чином не узгоджувала.

Передача позивачкою 01.12.2020 року заяви через ОСОБА_5 про надання відпустки на 01.12.2020 року таким узгодженням визнано бути не може, оскільки згоди на надання відпустки від керівництва підприємства отримано не було, наказ щодо надання позивачці відпустки на вказаний період часу не видавався.

Таким чином позивачкою день відпустки було використано самовільно, без належного погодження з власником або уповноваженим ним органом.

Під час розгляду справ про поновлення на роботі суди повинні з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З огляду на статтю 43 КЗпП України розірвання трудового договору, зокрема з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до приписів статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Частиною першою статті 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено наданими доказами, що процедуру звільнення відповідачем було дотримано, ОСОБА_1 була надано можливість надати пояснення, яким вона скористалася, згоду на звільнення від профспілки було отримано, крім того, відповідач після відкриття провадження у справі повторно звернувся до профспілки з клопотанням про надання згоди на звільнення позивача, однак, ОСОБА_4 не скористалася своїм правом бути присутньою на засіданні комісії. Посилання позивача на те, що до неї могло б бути застосовано стягнення у виді догани, не заслуговують на увагу, оскільки, дисциплінарне стягнення застосовує роботодавець і саме він вирішує, який вид стягнення слід застосувати.

Таким чином, судом достовірно встановлено, сторонами даний факт не оспорювався, що 01.12.2020 року позивачка була відсутня на роботі та не виконувала свої посадові обов`язки, доказів її тимчасової непрацездатності 01.12.2020 року, як і інших доказів поважності причин відсутності на роботі в цей день ОСОБА_4 суду не надала, тобто скоїла прогул без поважних причин, а тому в КП «Клесівводоканал» були правові підстави звільнити її з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Оскільки звільнення позивача відбулося згідно норм КЗпП України, підстави для скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі відсутні. Так само не підлягають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, оскільки не встановлено винних дій відповідача, які б могли свідчити про завдання душевних чи інших страждань позивачу

На підставі ст.ст. 40, 147,149 КЗпП України, керуючись ст.ст. 12,81,.263-265, ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та витрат на правову допомогу відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сарненський районний суд Рівненської області.

Повне рішення складено 08.07.2021 року.

Суддя: