Рішення № 98177823, 07.07.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м. Житомир справа № 240/3593/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0409 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 та зобов`язати її нарахувати та виплатити йому середній заробіток з 16.07.2018 по 26.02.2021, тобто по дату, коли Військова частина А0409 провела зі ним повний розрахунок після звільнення з військової служби, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Вказану компенсацію позивач отримав лише 26.02.2021 на виконання рішення суду, тобто із затримкою, у зв`язку із чим вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, як того вимагає ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, як того вимагає ст. 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх соціальних прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

15.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а тому військова частина вважає, що у відповідача відсутнє право на отримання компенсації за затримку виплати такої компенсації, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Крім того зауважує, що грошова компенсація календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є складовою винагороди за виконану роботу.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.

Як свідчать матеріали справи, при звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, що у свою чергу слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Так, за результатами розгляду адміністративної справи 240/1784/20, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 адміністративний позов задоволено, зобов`язано Військову частину А0409 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки.

На виконання рішення суду, Військова частина А0409 виплатила позивачу таку компенсацію у розмірі 16544,75 грн, що підтверджується банківською випискою яка міститься в матеріалах справи.

Позивач вважає порушеними його конституційні права, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем при виключенні позивача зі списків особового складу Військової частини А0409, усіх належних останньому виплат, не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Така виплата здійснена відповідачем на виконання рішення суду 26.02.2021.

Отже, зважаючи на те, що відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, останній має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У матеріалах справи міститься банківська виписка №НН6Q6IJRF12UKHOI від 01.03.2021 зі змісту якої вбачається, що позивачу здійснена виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в розмірі 16627,89 грн.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки має бути співмірним та не перевищувати суму виплаченої компенсації на виконання рішення суду.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналіз викладених норм, дає підстави вважати, що при вирішенні вказаного спору, суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні справи № 806/2473/18 і викладений у постанові від 30.10.2019.

У свою чергу, за приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладені норми, та враховуючи обставини справи суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі, що дорівнює сумі здійсненої виплати, а саме - 16627,89 грн.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Військової частини А0409 (вул. Леваневського, 2, м.Новоград-Волинський, Житомирська область,11703. РНОКПП/ЄДРПОУ: 07962707) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 16.07.2018 по 26.02.2021.

Зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 16.07.2018 по 26.02.2021 (дата повного розрахунку після звільнення з військової служби), відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 07.07.2021.