
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 липня 2021 р. Справа№200/3801/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
06 квітня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 239 від 19 травня 2020 року Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком;
- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 15 травня 2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та призначити пенсію за віком з 15 травня 2020 року з зарахуванням до страхового стажу позивача періодів його роботи:
на підприємстві “Межколхозной производственной базе флота и снабжения”: з 16 січня 1985 року по 11 червня 1985 року на посаді 4 механік т/х “Кагул”; з 12 червня 1985 року по 30 липня 1985 року на посаді вантажника; з 31 липня 1985 року по 01 вересня 1985 року на посаді механік СРТМ “Г. Аршинцев”; з 02 вересня 1985 року 16 липня 1986 року на посаді 3 механік т/х “Трускавец”; з 17 липня 1986 року по 24 жовтня 1986 року на посаді вантажника; з 25 жовтня 1986 року по 03 квітня 1988 року на посаді матрос т/х «Кагул»;з 04 квітня 1988 року по 19 жовтня 1988 року на посаді матрос СРТМ “Слава Керчи”; з 20 жовтня 1988 року по 14 вересня 1989 року на посаді матрос СРТМ “Аэлита”; з 15 вересня 1989 року по 17 жовтня 1990 року на посаді матрос СРТМ “Голубь Мира”; з 18 жовтня 1990 року по 01 квітня 1991 року на посаді вантажника на транспортній ділянці;
на “Азовском морском пароходстве Министерства морского флота”: з 31 липня 1981 року по 31 липня 1981 року на посаді моторист 1 класу резерву у зв`язку із закінченням служби в Радянській Армії; з 01 серпня 1981 року по 27 вересня 1981 року на посаді моториста т/х “Енакиево”; з 28 вересня 1981 року по 31 січня 1983 року на посаді моториста 1 класу – матроса 1 класу катера “Алмаз-570” Бердянської філії Б.Т.О.; з 01 лютого 1983 року по 08 січня 1985 року на посаді моторист 1 класу – матрос 1 класу катера “Алмаз-570” жд. Б.Т.О.
Позов обґрунтовано тим, що при досягнення пенсійного віку 61 років позивач звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та надав копію трудової книжки від 05 квітня 1976 року, копію військового квитка серії НОМЕР_1 , архівну довідку № 0780/05-01 від 27.03.2020 року, довідку Департаменту соціального захисту населення про не отримання допомоги № 426 від 31.01.2020 року, однак, за результатами розгляду заяви відповідач надав рішення № 239 від 19.05.2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком, яке було прийнято у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу позивача.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Позивач звертає увагу суду на те, що надана ним трудова книжка підтверджує, що він у період з 16.01.1985 року по 01.04.1991 року виконував роботи на підприємстві «Міжколгоспній виробничій базі флоту і постачання», наявна печатка підприємства, номери та дата наказів про прийняття та про переведення на інші посади.
Позивач зазначає, що дійсно при звільненні 01.04.1991 року в трудовій книжці не міститься підпису посадової особи підприємства, натомість, робота на вказаному підприємстві підтверджується архівною довідкою про нарахування заробітної плати № 1395/05-01 від 26.06.2020 року, архівною довідкою № 1396/05-01 від 26.06.2020 року, які були надані відповідачу, однак відповідач так і не призначив пенсію позивачу.
Крім того, позивач наголошує на тому, що відповідно до вимог ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звернутися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних щодо факту роботи на підприємстві, натомість відповідач самоусунувся від спірного питання, поклавши обов`язок надання уточнюючої довідки на позивача, а після надання позивачем відповідних довідок все одно позбавив права позивача на пенсію.
З огляду на викладені обставини просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що позивач звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою № 4302 від 15.05.2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсії надав копію трудової книжки, копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію атестату № НОМЕР_2 , копію військового квитка, архівну довідку № 0780/05-01 від 27.03.2020 року, довідку Департаменту соціального захисту населення про неотримання допомоги № 426 від 31.01.2020 року.
Відповідач зазначає, що при перевірці документів наданих позивачем було виявлено, що згідно даних трудової книжки, не можливо зарахувати до загального стажу період роботи з 31.07.1981 року по 08.01.1985 року у «Азовському морському пароплавстві Міністерства морського флоту, так як відсутня відповідна посада відповідальної особи, після запису про звільнення, та період роботи з 16.01.1985 року по 01.04.1991 року , оскільки відсутній підпис та посада особи, яка засвідчила запис у трудовій книжці при ліквідації підприємства. Довідка про стаж за періоди з 31.07.1981 року по 08.01.1985 року та з 16.01.1985 року по 01.04.1995 року до управління не надана. Відповідно страховий стаж позивача складає 20 років 09 місяців 05 днів, у зв`язку з чим управлінням було прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, про що винесено рішення № 239 від 19.05.2020 року.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що спірне рішення про відмову в призначення пенсії прийнято в межах та у спосіб визначений чинним законодавством, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Одночасно суд цією ж ухвалою поновив позивачеві строк звернення до адміністративного суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Позивач – ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України, серія: НОМЕР_3 (а.с. 4-5).
Як встановлено судом, 15 травня 2020 року позивач звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, яка була зареєстрована за № 4302, про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, до якої додав, зокрема, копію трудової книжки від 05 квітня 1976 року, копію паспорту, копію картки платника податків, копію атестату № НОМЕР_2 від 30.06.1976 року, копію військового квитка серії НОМЕР_1 , архівну довідку № 0780/05-04 від 27.03.2020 року, довідку Департаменту соціального захисту населення про не отримання допомоги № 426 від 31.01.2020 року (а.с. 80-81).
Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 19 травня 2020 року № 239 позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 56).
У спірному рішенні відповідач зазначив, що розглянувши надані документи було встановлено, що не можливо зарахувати до загального стажу період роботи з 16.01.1985 року по 01.04.1991 року, оскільки відсутній підпис та посада особи, яка засвідчила запис у трудовій книжці про ліквідацію підприємства, що є порушенням згідно п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 162 від 20.06.1974 року – у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Крім того, у рішення зазначено, що заявник на дату звернення досяг повних 61 рік, страховий стаж роботи заявника складає – 20 років 09 місяців 05 днів.
Також, повідомлено, що у заявника відсутній необхідний страховий стаж, вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 набуде після досягнення 63 років ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
У трудовій книжці, виданій 05 квітня 1976 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 8-11), містяться наступні записи про роботу позивача, зокрема:
на “Азовском морском пароходстве Министерства морского флота” (мовою оригіналу):
- з 31 липня 1981 року по 31 липня 1981 року на посаді моторист 1 класу резерву у зв`язку із закінченням служби в Радянській Армії;
- з 01 серпня 1981 року по 27 вересня 1981 року на посаді моториста т/х “Енакиево”;
- з 28 вересня 1981 року по 31 січня 1983 року на посаді моториста 1 класу – матроса 1 класу катера “Алмаз-570” Бердянської філії Б.Т.О.;
- з 01 лютого 1983 року по 08 січня 1985 року на посаді моторист 1 класу – матрос 1 класу катера “Алмаз-570” жд. Б.Т.О.
на підприємстві “Межколхозной производственной базе флота и снабжения” (мовою оригіналу):
- з 16 січня 1985 року по 11 червня 1985 року на посаді 4 механік т/х “Кагул”;
- з 12 червня 1985 року по 30 липня 1985 року на посаді вантажника;
- з 31 липня 1985 року по 01 вересня 1985 року на посаді механік СРТМ “Г. Аршинцев”;
- з 02 вересня 1985 року 16 липня 1986 року на посаді 3 механік т/х “Трускавец”;
- з 17 липня 1986 року по 24 жовтня 1986 року на посаді вантажника;
- з 25 жовтня 1986 року по 03 квітня 1988 року на посаді матрос т/х «Кагул»;
- з 04 квітня 1988 року по 19 жовтня 1988 року на посаді матрос СРТМ “Слава Керчи”;
- з 20 жовтня 1988 року по 14 вересня 1989 року на посаді матрос СРТМ “Аэлита”;
- з 15 вересня 1989 року по 17 жовтня 1990 року на посаді матрос СРТМ “Голубь Мира”;
- з 18 жовтня 1990 року по 01 квітня 1991 року на посаді вантажника на транспортній ділянці.
Також в матеріалах справи наявні архівні довідки від 26.06.2020 року № 1395/05-01, № 1396/05-01, від 28.08.2020 року № 1933/05-01, видані Комунальною установою «Трудовий архів м. Маріуполя»
Відповідно до архівної довідки від 26.06.2020 року № 1395/05-01, виданої Комунальною установою «Трудовий архів м. Маріуполя» встановлено, що згідно відомостей нарахування заробітної плати з заробітної плати «Міжколгоспній виробничій базі флоту і постачання» ОСОБА_1 за нараховувалась заробітна плата за період з січня 1986 року по грудень 1990 року (а.с. 15).
Згідно архівної довідки від 26.06.2020 року № 1396/05-01, виданої Комунальною установою «Трудовий архів м. Маріуполя» встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працював в плати «Міжколгоспній виробничій базі флоту і постачання» з 16.01.1985 року по грудень 1990 року згідно відомостей про нарахування заробітної плати (а.с. 14).
З архівної довідки від 28.08.2020 року № 1933/05-01 виданої Комунальною установою «Трудовий архів м. Маріуполя» встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працював Азовському морському пароплавстві» з 31 липня 1981 року по 08 січня 1985 року (а.с. 13).
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Статтю 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1.8, 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через Веб-портал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на Веб-порталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З матеріалів справи встановлено, що позивач при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії надав копію трудової книжки від 05 квітня 1976 року, відповідно до якої встановлено, що позивач у період з 31 липня 1981 року по 08.01.1985 року працював на «Азовському морському пароплавстві Міністерства морського флоту», з 16.01.1985 року по 01.04.1991 року на «Міжколгоспній виробничій базі флоту і постачання», проте, вказані періоди не зараховані до загального стажу позивача через неточності у запис у трудовій книжці.
З цього приводу суд зазначає, що на час внесення записів до трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 ), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно п. 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи проводяться арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо працівник прийнятий на роботу 5 січня 1984 р в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 г.) записується: "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р .; "05.01.1984".
Записи проводяться акуратно, пір`яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Пунктом 2.4 Інструкції № 162 передбачено, що з кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма № Т -2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій повинна бути повторена точна запис з трудової книжки (вкладиша).
Згідно п. 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналізуючи чинні нормативно правові акти України, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Крім того, відповідно до постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка була чинна на момент внесення записів до трудової книжки позивача, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.
Отже, законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці щодо дати її заповнення.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, суд приходить висновку, що відмова відповідача у зарахуванні вищевказаних періоду роботи носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для винесення органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначення пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту пенсіонера.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 31.07.1981 року по 08.01.1985 року на «Азовському морському пароплавстві Міністерства морського флоту» та з 16.01.1985 року по 01.04.1995 року на «Міжколгоспній виробничій базі флоту і постачання» на підставі записів наявних у трудовій книжці, виданої 05 квітня 1976 року на ім`я ОСОБА_1 .
Проаналізувавши матеріали справи, суд зазначає, що спірне рішення № 239 відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком від 19 травня 2020 року, прийнято без повного з`ясування усіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів наданих позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії, в зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві з застосуванням слова “може”.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, позовна вимога щодо зобов`язання Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 15 травня 2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та призначити пенсію за віком з 15 травня 2020 року з зарахуванням до страхового стажу позивача періодів його роботи: на підприємстві “Межколхозной производственной базе флота и снабжения”: з 16 січня 1985 року по 11 червня 1985 року на посаді 4 механік т/х “Кагул”; з 12 червня 1985 року по 30 липня 1985 року на посаді вантажника; з 31 липня 1985 року по 01 вересня 1985 року на посаді механік СРТМ “Г. Аршинцев”; з 02 вересня 1985 року 16 липня 1986 року на посаді 3 механік т/х “Трускавец”; з 17 липня 1986 року по 24 жовтня 1986 року на посаді вантажника; з 25 жовтня 1986 року по 03 квітня 1988 року на посаді матрос т/х «Кагул»;з 04 квітня 1988 року по 19 жовтня 1988 року на посаді матрос СРТМ “Слава Керчи”; з 20 жовтня 1988 року по 14 вересня 1989 року на посаді матрос СРТМ “Аэлита”; з 15 вересня 1989 року по 17 жовтня 1990 року на посаді матрос СРТМ “Голубь Мира”; з 18 жовтня 1990 року по 01 квітня 1991 року на посаді вантажника на транспортній ділянці; на “Азовском морском пароходстве Министерства морского флота”: з 31 липня 1981 року по 31 липня 1981 року на посаді моторист 1 класу резерву у зв`язку із закінченням служби в Радянській Армії; з 01 серпня 1981 року по 27 вересня 1981 року на посаді моториста т/х “Енакиево”; з 28 вересня 1981 року по 31 січня 1983 року на посаді моториста 1 класу – матроса 1 класу катера “Алмаз-570” Бердянської філії Б.Т.О.; з 01 лютого 1983 року по 08 січня 1985 року на посаді моторист 1 класу – матрос 1 класу катера “Алмаз-570” жд. Б.Т.О. підлягає задоволенню шляхом зобов`язання Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 15 травня 2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з зарахуванням до страхового стажу позивача періодів його роботи: на підприємстві “Межколхозной производственной базе флота и снабжения”: з 16 січня 1985 року по 11 червня 1985 року на посаді 4 механік т/х “Кагул”; з 12 червня 1985 року по 30 липня 1985 року на посаді вантажника; з 31 липня 1985 року по 01 вересня 1985 року на посаді механік СРТМ “Г. Аршинцев”; з 02 вересня 1985 року 16 липня 1986 року на посаді 3 механік т/х “Трускавец”; з 17 липня 1986 року по 24 жовтня 1986 року на посаді вантажника; з 25 жовтня 1986 року по 03 квітня 1988 року на посаді матрос т/х «Кагул»;з 04 квітня 1988 року по 19 жовтня 1988 року на посаді матрос СРТМ “Слава Керчи”; з 20 жовтня 1988 року по 14 вересня 1989 року на посаді матрос СРТМ “Аэлита”; з 15 вересня 1989 року по 17 жовтня 1990 року на посаді матрос СРТМ “Голубь Мира”; з 18 жовтня 1990 року по 01 квітня 1991 року на посаді вантажника на транспортній ділянці; на “Азовском морском пароходстве Министерства морского флота”: з 31 липня 1981 року по 31 липня 1981 року на посаді моторист 1 класу резерву у зв`язку із закінченням служби в Радянській Армії; з 01 серпня 1981 року по 27 вересня 1981 року на посаді моториста т/х “Енакиево”; з 28 вересня 1981 року по 31 січня 1983 року на посаді моториста 1 класу – матроса 1 класу катера “Алмаз-570” Бердянської філії Б.Т.О.; з 01 лютого 1983 року по 08 січня 1985 року на посаді моторист 1 класу – матрос 1 класу катера “Алмаз-570” жд. Б.Т.О.
Позовна вимога в частині призначення позивачу пенсії за віком з 15.05.2020 року задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у спосіб захисту права, що визначений позивачем, з урахуванням висновків суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 908,00 грн. (а.с. 9), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а; ЄДРПОУ: 42171861) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 від 19 травня 2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548; ЄДРПОУ 42171861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) від 15 травня 2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи: на підприємстві “Межколхозной производственной базе флота и снабжения”: з 16 січня 1985 року по 11 червня 1985 року на посаді 4 механік т/х “Кагул”, з 12 червня 1985 року по 30 липня 1985 року на посаді вантажника, з 31 липня 1985 року по 01 вересня 1985 року на посаді механік СРТМ “Г. Аршинцев”, з 02 вересня 1985 року 16 липня 1986 року на посаді 3 механік т/х “Трускавец”, з 17 липня 1986 року по 24 жовтня 1986 року на посаді вантажника, з 25 жовтня 1986 року по 03 квітня 1988 року на посаді матрос т/х «Кагул», з 04 квітня 1988 року по 19 жовтня 1988 року на посаді матрос СРТМ “Слава Керчи”, з 20 жовтня 1988 року по 14 вересня 1989 року на посаді матрос СРТМ “Аэлита”, з 15 вересня 1989 року по 17 жовтня 1990 року на посаді матрос СРТМ “Голубь Мира”, з 18 жовтня 1990 року по 01 квітня 1991 року на посаді вантажника на транспортній ділянці; на “Азовском морском пароходстве Министерства морского флота”: з 31 липня 1981 року по 31 липня 1981 року на посаді моторист 1 класу резерву у зв`язку із закінченням служби в Радянській Армії, з 01 серпня 1981 року по 27 вересня 1981 року на посаді моториста т/х “Енакиево”, з 28 вересня 1981 року по 31 січня 1983 року на посаді моториста 1 класу – матроса 1 класу катера “Алмаз-570” Бердянської філії Б.Т.О., з 01 лютого 1983 року по 08 січня 1985 року на посаді моторист 1 класу – матрос 1 класу катера “Алмаз-570” жд. Б.Т.О.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548; ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 08 липня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров
Судове рішення № 98177547, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 08.07.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 200/3801/21. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: