Рішення № 98177366, 08.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року Справа № 160/8236/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А0593 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.05.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0593, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0593 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2018 року;

- зобов`язати військову частину А0593 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2018 року;

- стягнути з військової частини А0593 (53221, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Княжа, 100А, ЄДРПОУ 08202683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2018 р.) за період з 13.10.2018 по день ухвалення судового рішення;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0593 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.04.2018 р;

- зобов`язати військову частину А0593 (53221, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Княжа, 100А, ЄДРПОУ 08202683) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.04.2018 р. При проведенні розрахунку суми індексації грошового забезпечення встановити базовий місяць січень 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що військовою частиною А0593 протиправно не проведено нарахування та виплату за період з 01.01.2016 року по 01.04.2018 року сум індексації грошового забезпечення та ненараховано та не виплачено грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21.09.2018 року. Всупереч вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» позивачу при звільненні не було виплачено компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Позивач вважає такі дії протиправними, що порушують його права, в зв`язку із чим звернувся з цим позовом до суду та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

11.06.2021 року відповідачем надано письмовий відзив на позов. В обґрунтування заперечень проти позову відповідачем вказано, що порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється на підставах та у спосіб, визначені Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Виплата сум індексації грошових доходів населення визначається Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. З огляду на наведене відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_1 в період з 1991 року по 21 вересня 2018 року перебував на військовій службі у військовій частині А 0593 та має посвідчення учасника бойових дій від 02.04.2015року серії НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу командувача повітряних сил збройних сил України від 21 вересня 2018 року № 534 звільнено з військової служби у запас за пунктом «к» майора ОСОБА_1 , оперативного чергового командного пункту військової частини А 0593.

Наказом командира військової частини А0593 № 251 від 12.10.2018 року ОСОБА_1 призначено до виплати:

-грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік в розмірі 12 323,00 грн.;

-надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% та премію у розмірі ( у відсотках до одного знака після коми) 73% за 12 днів жовтня 2018 року;

-одноразову грошову допомогу у разі звільнення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 та розділу 32 пункту 2 наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 за 27 календарних років в сумі 166360 грн. 50 коп.;

-відповідно до абзаці третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 9 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік 3577 гривень 64 копійки.

09 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини А0593 з заявою про надання довідки щодо суми не нарахованої та невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки та щодо не нарахованої та невиплаченої індексації грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

18.03.2021 року Військовою частиною А 0593 надано довідки за № 184 та № 185, якими відмовлено в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у зв`язку з відсутністю фінансування та правових підстав для проведення таких виплат.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 01.04.2018 року, невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій в період з 2015 по 2018 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно дост. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

У частині 5 ст. 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з ч.ч. 1 та 2ст. 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з п. 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року101 відсоток).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

В цій частині судом враховані правові висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 у справі № 620/1892/19,від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українимають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин суд зазначеє наступне.

Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1цього Порядку.

У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв`язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.

Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.

Отже, місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі №825/565/17, від 23 вересня 2020 року в справі № 620/3282/18.

Верховний Суд в постанові від 23 квітня 2020 року у справі №816/1728/16 за результатом аналізу п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, також зазначив: "Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації".

Отже, є таке поняття як "фіксована сума індексації", яка залишається після підвищення посадових окладів, якщо сума підвищення грошового доходу не перевищила суму індексації, що склалася у місяці підвищення посадових окладів, та виплачується до наступного підвищення посадових окладів (абз. 4 п. 5постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078).

Відповідно до абз. 3 п. 101 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в редакції, яка була чинною до грудня 2015 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

З огляду на наведене, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення до грудня 2015 року проводилося з місяця прийняття військовослужбовця на службу.

01 грудня 2015 року вказану норму виключено, і з цього часу застосовуються загальні положення Порядку, в тому числі п. 102 Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013.

Відповідно до п. 102 Порядку для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Згідно з п. 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Міністерство соціальної політики України в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: "Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.".

Як приклад в цьому листі зазначено: "Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року".

Мінсоцполітики в листі від 23 червня 2020 року №76/0/214-20 надало роз`яснення: "Починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватись з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року."

Верховний Суд в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 400/3017/19 (щодо періоду після з 01 грудня 2015 року) зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. При цьому Суд погодився, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів наказано вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.

01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Отже, січень 2008 року та березень 2018 року є місяцями підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, а березень 2018 рокує базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01 березня 2018 року.

З огляду на наведене, нарахування індексації грошового забезпечення позивача щодо спірного періоду з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року повинно проводитися із застосуванням базового місяця січня 2008 року, а з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2018 р. із застосуванням базового місяця березень 2018 року.

При цьому індексація повинна проводитися з урахуванням абзаців 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Як встановлено з довідки № 66, виданої військовою частиною А0593, з 01.01.2018 року по жовтень 2018 року індексація ОСОБА_1 не виплачувалась.

Докази того, що позивачу була нарахована індексація у повному обсязі за спірний період відсутні.

З вищезазначеної довідки неможливо встановити нарахування позивачу за спірний період у повному обсязі індексації грошового забезпечення.

З урахуванням того, що належних доказів дотриманням вимог законодавства про оплату праці при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем до суду подано не було, суд зробив висновок, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини А 0593 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по день звільнення (01.04.2018 року) підлягають задоволенню.

Підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання військової частини А 0593 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 01.04.2018 р.: із застосуванням базового місяця січня 2008 року - з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; із застосуванням базового місяця березень 2018 року - з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2018 р.

Верховний Суд у постанові від 07.08.2019 ркоу № 825/694/17 звернув увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини 0593 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 12.10.2018 року, суд зазначає наступне.

За приписами ч.5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі по тексту - Закон №504) визначені види відпусток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року №426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015 року, Закон України «Про відпустки» доповнено ст.16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі по тексту - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551 учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Частиною 8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку із навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно із абз. 2, 3 ч.14 ст.10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.17 ст.10-1 Закону №2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Частиною 18 ст.10-1 Закону №2011 передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу вимог ч.19 ст.10-1 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ та «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-ХІІ.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Разом із цим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI наказу Міноборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованого в Мінюстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу) свідчить про те, що відповідачем не нарахувано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вказана правова позиція викладена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження №11-550заі19.

Відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не проводився розрахунок за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 2015 року по день звільнення 12.10.2018 року, що вбачається з наказу командира військової частини А0593 № 251 від 12.10.2018 року. Також в ході розгляду справи відповідачем не було надано до суду доказів на підтвердження проведення остаточно розрахунку з ОСОБА_1 .

Отже, за таких обставин суд вважає, що військовою частиною протиправно не було нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.10.2018р.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової частини А0593 (53221, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Княжа, 100А, ЄДРПОУ 08202683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітоку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2018 р.) за період з 13.10.2018 по день ухвалення судового рішення суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Збройних Сил України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 за №95 Про захист заробітної плати, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або коли немає такого законодавства, угоди чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин щодо стягнення середнього заробітку норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що обов`язок підприємства виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку пов`язаний безпосередньо з фактом фактичного розрахунку, що відсутнє по даній адміністративній справі.

Нормами КЗпП України та іншими нормами законодавства не передбачено проміжного стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У зв`язку з відсутністю фактичного розрахунку із зазначенням конкретного дня такого розрахунку (з урахуванням не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що встановлено судом), по справі відсутні підстави, визначені статтею 117 КЗпП України, що виключає на момент розгляду справи наявність обов`язку відповідача виплатити середній заробіток позивачу за час затримки розрахунку.

Судом також враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена в справі №6-144ц13, відповідно до якої не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Тобто, Верховний Суд України також у своєму рішенні зазначив, що середній заробіток повинен стягуватися за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, оскільки у даній адміністративній справі весь період невиплати не визначений (з урахуванням не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки), так як відсутня подія фактичного розрахунку, що вказує на передчасність заявлення вимог про стягнення відповідних сум на підставі статті 117 КЗпП України та є підставою для відмови з задоволенні заявлених позовних вимог в цій частині.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат у справі не здійснюється

Керуючись ст.ст. 244, 245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0593 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0593 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2018 року.

Зобов`язати військову частину А0593 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0593 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.04.2018 р.

Зобов`язати військову частину А0593 (53221, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Княжа, 100А, ЄДРПОУ 08202683) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.04.2018 р.: із застосуванням базового місяця січня 2008 року - з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; із застосуванням базового місяця березень 2018 року - з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2018 р.

В решті позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук