Рішення № 98177214, 07.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року Справа № 160/5056/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В. за участі секретаря судового засідання Алєксєєнко К.С., за участі: представника позивача: представника відповідача: В`юнченка О.А. не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро позовну заяву Нікопольської міської ради до Червоногригорівської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

05.04.2021 року (направлено засобами поштового зв`язку 26.03.2021 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Нікопольської міської ради до Червоногригорівської селищної ради, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Червоногригорівської селищної ради від 26.01.2021 року № 141-04/VII “Про визнання рішення Придніпровської сільської ради від 16.05.2013 року № 332-40/VІ “Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь” таким, що втратило чинність”

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в оскаржуваному рішення відповідач зазначає (п. 1): “У зв ’язку з визнанням протиправним та нечинним рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2014 № 125-41/VI “Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя” згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11 2020 у справ № 160/7600/20, рішення Придніпровської сільської ради від 16.05.2013 № 332-40/VІ “Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь” (як ненормативного правового акту одноразового застосування, який не вичерпав свою дію) визнати таким, що втратило чинність”. Між тим, на думку позивача, вказане твердження (позиція) є помилковим, так як: рішення-погодження Відповідача 2013 року було реалізоване Позивачем (настали правові наслідки) - розроблена містобудівна документація (Проект внесення змін до генерального плану міста; План зонування; План червоних ліній; Історико- архітектурний опорний план, межі і режими використання зон охорони пам`яток історичних ареалів; експертиза містобудівної документації; проведено громадські слухання тощо), тобто: правові наслідки полягають не тільки в наявності рішення про затвердження генерального плану; станом на дату прийняття Оскаржуваного рішення (26.01.2021) рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі № 160/7600/20 не набрало законної сили (апеляційне оскарження); навіть у випадку визнання рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2014 № 125-41/VI “Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя” нечинним в судовому порядку, то така “нечинність” настане лише з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили - фактично таке рішення як нормативно-правовий акт реалізовувалось і ним користувались більше 7-ми років. Окремо слід зазначити, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач фактично зловживає своїми правами, а саме: щодо прийняття рішення селищної ради як акту органу місцевого самоврядування. Таке зловживання проявляється у прийнятті рішення, яке фактично вже визнавалось судом протиправним та було скасованим (справа № 182/2430/16-а, рішення набрало законної сили). Також, на очевидну протиправність прийняття такого рішення Відповідачем вказують і висновки Верховного Суду у справі № 182/2428/16-а (подібні та аналогічні правовідносини). Важливо, що за даних обставин порушується (уже вдруге) принцип правової певності, який забезпечується необхідністю охорони і захисту легітимних очікувань. Збереження стану правової впевненості, непогіршення існуючого правового статусу особи в результаті прийняття рішень органами публічної влади виступає важливим об`єктом правомірних очікувань. Слугуючи однією з гарантій недопущення адміністративного свавілля, засада охорони і захисту легітимних очікувань, є важливим засобом забезпечення правової певності. Цей принцип покликаний також забезпечувати дію засади верховенства права і довіру особи до держави - конституційну цінність, на значущість якої не раз звертав увагу Конституційний Суд України у низці рішень (від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 28.04.2009 № 9-рп/2009, від 20.01.2012 № 2-рп/2012). Також, у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції. Однак, Конституційний Суд України зауважує, що рішення органу місцевого самоврядування не може бути скасованим, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. У рішенні-погодженні відповідача (2013 року) неприпустимість його скасування обумовлюється двома умовами: а) об`єктивною (відповідно до приписів цього рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів); б) суб`єктивною (суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення).

Червоногригорівською селищною радою до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідачем зазначено наступне. 31 січня 2014 року Нікопольською міською радою було прийнято рішення № 125-41/VI «Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя». 26 січня 2021 року Червоногригорівською селищною радою було прийнято рішення № 141-04/VІІ «Про визнання рішення сільської ради від 16 травня 2013 року № 332-40/VІ «Про узгодження проекту внесення змін до Генерального плану м. Нікополя». 18 травня 2021 року набрало законної сили рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким визнано протиправним та нечинним рішення Нікопольської міської ради № 125-41/VІ від 31 січня 2014 року «Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя» (справа № 160/7600/20). Оскільки це рішення Нікопольської міської ради приймалося у тому числі і на підставі погодження Придніпровської сільської ради, то таке погодження станом на сьогодні не має юридичного значення, а отже і його скасування не породжує жодних правових наслідків. Отже, позивачем не обґрунтовано як саме скасування у судовому порядку оскаржуваного рішення вплине на відновлення становища, яке існувало до його прийняття. Позивачем не доведена правова (з точки зору норм матеріального права) можливість зворотної дії оспорюваного рішення. Тим паче, позивачем не наведено жодних підстав вважати, що повне відновлення прав та законних інтересів позивача неможливе без визнання протиправним та нечинним Оспорюваного рішення.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. До того ж, Нікопольська міська рада як орган місцевого самоврядування є юридичною особою публічного права, а тому не може бути носієм суб`єктивних прав і обов`язків в розумінні правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009. Нікопольська міська рада як орган місцевого самоврядування (юридична особа публічного права), приймаючи рішення № 125-41/VI від 31 січня 2014 року «Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя» діяла в площині виконання своїх функцій та повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» тощо, а не реалізації суб`єктивних прав. Відповідно до пункту шостого частини сьомої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, з метою врегулювання питань планування територій у приміських зонах. Такий спільний нормотворчий процес в правовій практиці знайшов своє відображення в інституті схвалення нормативного акта - затвердження нормативного акта шляхом ухвалення розпорядчого документа органом, відповідальним за цей акт. Нормативно-правовий акт може бути виданий спільно кількома органами або одним з них за погодженням з іншим (що і підтверджується положеннями пункту шостого частини сьомої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Отже, Нікопольська міська рада не є адресатом рішенням Придніпровської сільської ради від 16 травня 2013 року № 332-40/УІ «Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь». Нікопольська міська рада є суб`єктом спільної нормотворчості відносно затвердження містобудівної документації. Відтак, ці обставини спростовують твердження про те, що рішення Придніпровської сільської ради від 16 травня 2013 року № 332-40/VІ «Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання.

Таким чином, рішення № 332-40/VІ є розпорядчим документом, який надає нормативно-правовому акту (внесення змін до генерального плану міста Нікополя) юридичної чинності. Отже, узгодження внесення змін до генерального плану міста Нікополя (рішення № 332-40/VІІ має значення лише в комплексі з цим нормативно- правовим актом як одне ціле. Рішення Придніпровської сільської ради від 16 травня 2013 року № 332-40/VІ «Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» є нормативно-правовим актом, оскільки фактично визначає територіальні межі та відповідно зачіпає інтереси усієї територіальної громади, мас тривалу дію та не є актом одноразового застосування. Рішенням Придніпровської сільської ради від 16.05.2013 року № 332-40/VІ не породжено ніяких суб`єктивних правовідносин, зокрема, не надано дозволів на розробку землеустрою комусь з громадян, не надано у власність земельну ділянку (тобто, сам факт реалізації певних суб`єктивних цивільних прав відсутній), крім цього, рішення Придніпровської сільської ради від 16.05.2013 року № 332-40/VІ є нормативним актом локального характеру, оскільки поширює свою дію на широке коло осіб (власників та землекористувачів земельних ділянок, що включаються в межі міста та розташовані в приміській зоні), застосовується неодноразово (оскільки проектом генерального плану передбачено забудову земельних ділянок, що включаються в межі міста та є не забудованими), а також поширює свою дію на територію приміської зони та щодо всіх власників і землекористувачів земельних ділянок.

В рішенні Придніпровської сільської ради від 16 травня 2013 року № 332-40/VІ «Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» відсутній факт породження певних суб`єктивних правовідносин, оскільки Верховною радою України рішення про встановлення і зміну меж міста Нікополя не приймалось у відповідності до ст. 174 Земельного Кодексу України, тому скасування органом місцевого самоврядування свого попереднього рішення нормативного характеру не суперечить положенням діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відтак, скасування Придніпровською сільською радою від 16.05.2013 року № 332-40/VІ «Про погодження «Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» відбулось у законний спосіб в межах повноважень відповідача.

Відповідно до положень статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

З цього випливає, що вітчизняне законодавство, яке регулює питання діяльності органів місцевого самоврядування, йде тим шляхом, що повноваження місцевої ради та її виконавчих органів фактично обмежуються межами населених пунктів.

Таким чином, територіальна юрисдикція органів місцевого самоврядування встановлюється в межах населених пунктів, які входять до складу територіальної громади.

Це означає, що рішення Придніпровської сільської ради від 16 травня 2013 року № 332-40/VІ «Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» призводить до виникнення, зміни чи припинення правовідносин в межах територіальної громади Придніпровської сільської ради. Це рішення в межах своєї юрисдикції безпосередньо впливає виключно на інтереси жителів, землекористувачів та власників земель територіальної громади Придніпровської сільської ради.

Іншими словами, участь Придніпровської сільської ради як представника Придніпровської територіальної громади у нормотворчому процесі встановлення нових меж території міста Нікополя обмежується виключно питаннями тих територій, які входять до складу Придніпровської територіальної громади.

Підсумовуючи, Придніпровська сільська рада, приймаючи свої рішення, є відповідальною перед власного територіальною громадою і вирішує питання місцевого значення, що вкотре підтверджує факт відсутності правосуб`єктності у Нікопольської міської ради відносно правовідносин, що склалися внаслідок прийняття рішення № 332-40/VІ.

Нікопольською міською радою до суду подано відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій позивач вказав про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву. Аргументи даної відповіді зводяться до того, що відповідачем уже вдруге порушується принцип правової певності, який забезпечується необхідністю охорони і захисту легітимних очікувань. Збереження стану правової впевненості, непогіршення існуючого правового статусу особи в результаті прийняття рішень органами публічної влади виступає важливим об`єктом правомірних очікувань. Слугуючи однією з гарантій недопущення адміністративного свавілля, засада охорони і захисту легітимних очікувань, є важливим засобом забезпечення правової певності. Цей принцип покликаний також забезпечувати дію засади верховенства права і довіру особи до держави - конституційну цінність, на значущість якої не раз звертав увагу Конституційний Суд України у низці рішень (від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 28.04.2009 № 9-рп/2009, від 20.01.2012 № 2-рп/2012). Також, у рішенні від 16.04,2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції. Однак, Конституційний Суд України зауважує, що рішення органу місцевого самоврядування не може бути скасованим, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміні чи припинення. У рішенні-погодженні відповідача (2013 року) неприпустимість його скасування обумовлюється двома умовами: а) об`єктивною (відповідно до приписів цього рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів); б) суб`єктивною (суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення).

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021 року зазначена вище справа розподілена та 06.04.2021 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року казану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 12.04.2021 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

26.04.2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 160/5056/21 та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У судове засідання 07.07.2021 року прибув представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. 07.07.2021 року представником Червоногригорівської селищної ради до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Червоногригорівська селищна рада є правонаступником Придніпровської сільської ради (Придніпровською сільською радою Нікопольського району Дніпропетровської області було прийнято рішення від 09.06.2017 № 196-23/VІІ «Про добровільне об`єднання територіальних громад», та Червоногригорівською селищною радою Нікопольського району Дніпропетровської області 08.06.2017 прийнято рішення № 271-21/VІІ «Про добровільне об`єднання територіальних громад», згідно яких Придніпровська та Червоногригорівська територіальні громади об`єднуються в одну територіальну громаду з центром у селищі Червоногригорівка. Вказаними рішеннями правонаступником Придніпровської сільської ради визнано Червногригорівську селищну раду. Рішенням Червоногригорівської селищної ради від 28.11.2017 № 14-01/VII розпочато процедуру реорганізації юридичної особи - Придніпровської сільської ради шляхом приєднання до Червоногригорівської селищної ради. Крім того, Червоногригорівська селищна рада визнала себе правонаступником всього майна, прав та обов`язків Придніпровської сільської ради. Таким чином, з 28.11.2017 Червоногригорівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Придніпровської сільської ради).

З матеріалів справи убачається, що Менжинською сільською радою Нікопольського району Дніпропетровської області 14.05.2013 прийнято рішення № 331-30/VІ, яким погоджено «Проект внесення змін до генерального плану міста Нікополь Дніпропетровської області». Вказане рішення в подальшому скасовано рішенням Менжинської сільської ради від 05.04.2016 № 66-8/VІІ, яке у свою чергу скасовано в судовому порядку постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №182/2428/16-а, залишеною без змін постановою суду касаційної інстанції від 24.07.2019.

Рішенням Придніпровської селищної ради від 16.05.2013 № 332-40/VІ узгоджено наданий виконавчим комітетом Нікопольської міської ради Проект внесення змін до генерального плату м. Нікополя. Вказане рішення в подальшому скасовано рішенням Придніпровської сільської ради від 08.04.2016 № 59-7/VІІ, яке оскаржено у судовому порядку у справі № 182/2430/16-а та скасовано рішенням суду від 09.09.2020 (набрало законної сили 16.10.2020, ЄДРСР № 91542559).

Натомість, 15.02.2021 Нікопольська міська рада отримала засобами поштового зв`язку рішення Червоногригорівської селищної ради від 26.01.2021 № 141-04/VІІ «Про визнання рішення Придніпровської сільської ради від 16 травня 2013 року № 332-40/VІ «Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» таким, що втратило чинність».

Вважаючи, що спірне рішення прийняте не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас, у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:

а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується;

б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13, від 25.05.2016 у справі № 21-5459а15, від 24.07.2019 року у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016).

У п. 18 ст. 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Пунктом 19 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що: підставою для ухвалення рішення Придніпровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 16.05.2013 року № 332-40/VІ «Про узгодження Проекту внесення змін до Генерального плану м. Нікополь», яке було скасоване оскарженим рішенням, було звернення Нікопольської міської ради від 20.03.2013 року № 10/13/0218-1290 до Придніпровської сільської ради, що мало на меті одержання відповідного погодження від сільської ради, щоб збільшити територію міста для його розвитку в майбутньому; після погодження відповідачем Генерального плану м. Нікополя була розроблена містобудівна документація «Про зонування території м. Нікополь Дніпропетровської області» та містобудівна документація м. Нікополь яка затверджена рішенням Нікопольської міської ради 30.01.2014 року № 125-41/VІ, що свідчить про реалізацію спірного рішення відповідача.

Про дане звернення Нікопольської міської ради від 20.03.2013 року № 10/13/0218-1290 до Придніпровської сільської ради, що мало на меті одержання відповідного погодження від сільської ради, йдеться мова як у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 року у справі №160/7600/20 так і у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року у справі №160/7600/20. Дана інформація наявна на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua. З тексту судових рішень убачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року у справі №160/7600/20, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 року, адміністративний позов Червоногригорівської селищної ради до Нікопольської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Нікопольська районна державна адміністрація про визнання протиправним та нечинним рішення задоволено повністю. Визнано протиправним та нечинним рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2014 № 125-41/VI «Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя».

Отже, рішення Червоногригорівської селищної ради від 26.01.2021 року № 141-04/VII “Про визнання рішення Придніпровської сільської ради від 16.05.2013 року № 332-40/VІ “Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь” таким, що втратило чинність” є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки: адресатом відповідного рішення є чітко визначений суб`єкт - Нікопольська міська рада, яка на підставі цього рішення реалізувала своє право на розширення меж міста. Це рішення породило певні права та обов`язки щодо управління комунальним майном тільки для Нікопольської міської ради як його адресата; Нікопольською міською радою було розроблено містобудівну документацію задля розширення меж міста (позивач розпочав реалізовувати своє право), а також у зв`язку із його реалізацією виникли права та обов`язки у видавника відповідного індивідуального акта, це рішення не може бути надалі скасоване органом місцевого самоврядування.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24 липня 2019 року у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016).

Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що на підставі рішення Придніпровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області району від 16 травня 2013 року № 332-40/VI «Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» виникли правовідносини, пов`язані із реалізацію суб`єктивного права Нікопольської міської ради як суб`єкта управління на розширення меж міста, тому оскаржене рішення, ухвалене Червоногригорівською селищною радою не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими, отже, позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2270 грн., що документально підтверджується копією платіжного доручення № 200 від 30.03.2021 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2270 підлягає стягненню з Червоногригорівської селищної ради за рахунок бюджетних асигнувань.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 07 липня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 08 липня 2021 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Нікопольської міської ради до Червоногригорівської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Червоногригорівської селищної ради від 26.01.2021 року № 141-04/VII “Про визнання рішення Придніпровської сільської ради від 16.05.2013 року № 332-40/VІ “Про узгодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь” таким, що втратило чинність”.

Стягнути на користь Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 37338501) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Червоногригорівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04338434).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 08 липня 2021 року.

Суддя С. В. Прудник