Рішення № 98176866, 08.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 липня 2021 р. Справа № 120/4483/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії;

- зобов`язати відповідача виплачувати пенсію у розмірі, встановленому протоколом Управління щодо призначеня/перерахунку пенсії від 11.11.2020 в сумі 24311,97 грн. станом на 01.03.2020, що відповідає рішенню суду від 07.08.2020 у справі № 120/2767/20;

- стягнути одним платежем з відповідача невиплачену з 01.03.2021 частину пенсії з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром позивачу пенсії з 01.03.2021. Тому, з метою виплати з 01.03.2021 пенсії у розмірі, що нараховується до виплати згідно з "Порядком призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації", затвердженим постановою КМУ від 21.07.1992 за №418, в редакції від 09.08.2005 за №713, з урахуванням виплаченої пенсії та без обмеження максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 17.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позов, а якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що позивач з 1991 отримує пенсію за вислугою років як працівник льотно-випробного складу цивільної авіації, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 №713 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418, згідно з якими у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку починаючи 01 березня 2005 року, заробіток з якого призначається пенсія збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому провадиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузі економіки, яка враховувалась під час призначення (перерахунку) пенсії.

Також відповідач зазначив, що з 01.10.2011 набув чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668, згідно якого пенсії призначенні, починаючи з 01.10.2011 обмежуються максимальною величенною десять прожиткових мінімумів, що кореспондується із ч. 3 ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, розмір пенсії позивача обрахований згідно вимог чинного законодавства та із застосуванням обмеження її максимального розміру, передбаченого ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

11.06.2021 позивачем подано відповідь на відзив в якій останній заперечує щодо доводів відповідача і просить задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата постановлення рішення зумовлена перебуванням судді Віятик Н.В. в період з 14.06.2021 по 30.06.2021 у відпустці.

Ухвалою суду від 02.07.2021 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 07.07.2021 продовжено розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років як працівник льотного складу цивільної авіації відповідно до Закон № 1788-ХІІ. З 01.01.2018 органом Пенсійного фонду було обмежено розмір пенсії позивача 10 прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Такі дії органу Пенсійного фонду позивач оскаржив до суду.

Рішенням Вінницького окружного суду від 17.07.2018 у справі № 127/9519/18-а за позовом ОСОБА_1 , з урахуванням додаткового рішення від 15.08.2018, які залишені без змін постановою Сьомого апеляційного суду від 07.11.2018, визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці щодо обрахування та осучаснення пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 12003 (дванадцять тисяч три) гривні 53 копійок починаючи з 01 березня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження її максимальним розміром.

У зв`язку з перерахунком з 01.03.2018 пенсія обчислена з урахуванням норм Постанови № 418 та становила 16453,24 грн., однак виплачувалася з обмеженням.

З 01.03.2020 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до Постанови № 713. За результатами перерахунку пенсія позивача становить - 24311,97 грн., а сума пенсії до виплати становить 16380,00 грн. - максимальний розмір пенсії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 120/2767/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 до виплати максимальним розміром;

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2020 виплату пенсії, перерахованої відповідно до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 №713, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі №120/2767/20, відповідачем пенсію позивачу встановлено без обмеження граничним розміром з 01.03.2020 в сумі 24311,97 грн., що підтверджується протоколом перерахунку.

Однак, відповідач починаю чи з 01.03.2021 знов обмежив позивачу пенсію максимальним розміром з видом перерахунку «макетна обробка», оскільки вказує, що по пенсійній справі позивача проведено індивідуально-масовий перерахунок, відповідно до постанови КМУ № 713 від 09.08.2005.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, в межах даної справи, регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-IV(далі - Закон № 1058-IV) та Порядком призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992 (в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 №713) (далі Порядок № 418).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 54 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті: працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при набутті вислуги років на цих посадах.

Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації затверджений постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992.

Відповідно до п. 7 Порядку № 418 пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (пункт 6 цього Порядку) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії за віком. За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом "а" статті 13 та статтею 14 Закону, пенсія збільшується на 1 процент заробітку.

Згідно з абз. "в" п. 7 Порядку, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Отже, відповідно до вказаних вище норм слід зробити висновок, що законодавством передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.

Матеріалами справи підтверджується, що з 01.03.2021 відповідачем здійснено перерахунок пенсії, розмір якої становить 26846,49 грн. Проте, відповідачем встановлено розмір пенсії до виплати у сумі 17690,00 грн.

Щодо обмеження виплати пенсії на які покликається відповідач, що визначені положеннями ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", то суд виходить з наступного.

Так, частина третя статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011 встановлює, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII визначено, що дія положень даного Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01.01.2016.

Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII визначено, внести зміни до статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а саме у частині третій слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінити словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Отже, беручи до уваги, що пенсія позивачу була призначена ще у 1993 році на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу" від 21.07.1992 №418, суд приходить висновку, що застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії останнього на підставі ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI від 08.07.2011 є неправомірним. Крім того, суд звертає увагу, що положеннями вказаної статті, на які посилається відповідач, обмежено максимальний розмір пенсії по 31.12.2017, тоді як позивачеві пенсія в обмеженому розмірі виплачується з 01.03.2021.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до довідки про доходи від 10.05.2021 пенсію позивач за період з жовтня 2020 по оютий 2021 отримував у розмірі 24311,97 грн., в той час як з березня 2021 йому обмежено пенсію та яка становить 17 690 грн.

В контексті вищезазначеного, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2004 від 17.03.2004, №20-рп/2004 від 01.12.2004, №8-рп/99 від 06.07.1999, №5-рп/2002 від 20.03.2002, №20-рп/2004 від 01.12.2004).

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 р. № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (ст.13).

Відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. №3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд вважає, що позовні вимоги про захист права не можуть вважатися передчасними, якщо вони вже були предметом дослідження в судовому порядку.

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 120/2767/20 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 до виплати максимальним розміром; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2020 виплату пенсії, перерахованої відповідно до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 №713, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.

Згідно ч.4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги, що виплата пенсії позивачу здійснюється з урахуванням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 120/3767/20 без обмеження її максимальним розміром, у суду немає підстав для відступу від вказаної позиції в рішенні, яке набрало законної сили.

Подібних правових висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд в постанові від 20.05.2021 у справі № 120/1051/21.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром.

Щодо формулюванням позовних вимог в частині саме зобов`язати відповідача виплачувати пенсію у розмірі, встановленому протоколом Управління щодо призначеня/перерахунку пенсії від 11.11.2020 в сумі 24311,97 грн. станом на 01.03.2020, що відповідає рішенню суду від 07.08.2020 у справі № 120/2767/20, суд ставиться критично, адже належним способом захисту прав позивача що призведе до їх відновленням буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.03.2021 згідно п. 7 Порядку та виплату пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 418 від 21.07.1992 (в редакції постанови КМУ №713 від 09.08.2005) без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду по справах №360/1428/17, 127/4267/17.

В той же час, вимога позивача про зобов`язання відповідача в частині стягнення одним платежем невиплаченої частини пенсії з 01.03.2021 у викладеній в позовній заяві редакції, на переконання суду задоволеною бути не може, оскільки фактично спрямована на врегулювання майбутніх відносин, тобто тих, які виникнуть після проведеного позивачу перерахунку його пенсії на підставі даного рішення, чого наразі ще не відбулось.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З огляду на вище викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача одним платежем невиплачен з 01.032021 частину пенсії, адже відповідні суми ще фактично не були нараховані відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ст. 72 КАС України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача, а відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог, тобто в сумі 454 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.03.2021 згідно з "Порядком призначення та виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 (в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 №713) без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37979905)

Рішення в повному обсязі складено: 08.07.2021 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна