Ухвала суду № 98171893, 06.07.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/6437/21

Провадження № 2/201/2765/2021

УХВАЛА

06 липня 2021 року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщев С.С., розглянувши заяву про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа -Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання рішення незаконним,-

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 30 червня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання рішення незаконним.

Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить:

1. Заборонити Акціонерному товариству комерційному банку «Приватбаню; вчиняти дії', направлені на реалізацію рішення Наглядової ради банку віл 25 березня 2021 року щодо змін в організаційній структурі Банку, в частині ліквідації діючих Напрямків Credit Collection у складі макрорегіональних управлінь та створення нових підрозділів: Департаментів зі стягнення проблемної заборгованості у макрорегіонах;

2. Заборонити Акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» вчиняти будь-які дії, направлені на переміщення чи звільнення працівників Напрямку Credit Collection у складі макрорегіональних управлінь.

3. Заборонити звільняти ОСОБА_1 , чи скорочувати його посаду, як керівника напрямку «Credit Collection».

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що на даний момент співробітники Відповідача активно впроваджують ліквідацію структурних підрозділів по вищенаведеному рішенню, вчиняють всі дії для їх переміщення в нові структурні підрозділи, без надання їм права вибору та попереджують працівників про скорочення їх посад.

Це підтверджується тим, що у листі 20.1.0.0.0/7-65852 від 26 березня 2021 року, в якому міститься посилання на спірне рішення, попереджається про скороченню штату та чисельності працівників AT КБ «Приватбанк» в загальній кількості не менш, ніж 1610 посад, серед яких є посада, яку обіймаю позивач, а саме керівник напрямку «Credil Collection».

Так як поки слухається дана судова справа, Відповідач буде здійснювати переміщення працівників, а частину з них звільняти на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП.

Отже, існує велика вірогідність, що багатьох працівників AT КБ «Приватбанк» вже буде звільнено під час розгляду справи у суді, що може істотно ускладнити виконання рішення суду у цій справі.

Також, на думку позивача, слід враховувати, що в разі задоволення позову по цій справі й визнання спірного рішення незаконним, велика кількість співробітників, які під тиском звільнення були змушені перейти на новостворені посади, повинні будуть повернутись на свої колишні посади, які вже не будуть існувати через скорочення, якщо не вжити заходів забезпечення позову.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2-х днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Вимогами статті 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ч.3 ЦПК України).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, у відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, особлива увага приділяється забезпеченню реальності судового захисту від протиправних посягань. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейськи суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобіганню порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб – це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать конституції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними».

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Крім того, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Водночас, суд також враховує положення п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», відповідно до якої, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати незаконним та не чинним рішення Наглядової ради AT КБ «Приватбанк» від 25 березня 2021 року в частині ліквідації діючих Напрямків Credit Collection у складі макрорегіональних управлінь та створення нових підрозділів: Департаментів зі стягнення проблемної заборгованості у макрорегіонах.

В той же час, заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, фактично зводяться до унеможливлення виконання зазначеного рішення Наглядової ради AT КБ «Приватбанк» від 25 березня 2021 року у відповідній частині, тобто є тотожними позовним вимогам.

Натомість, за умовами ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

За таких умов, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Доходячи до такого висновку, суд також приймає до уваги, що заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності AT КБ «Приватбанк».

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд також враховує, що сторони по справі, в тому числі і позивач, не позбавлений можливості протягом всього розгляду справи, за наявності до того підстав, повторно звернутися до суду з відповідним клопотання про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, , суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання рішення незаконним – відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя С.С. Федоріщев