Рішення № 98171884, 29.06.2021, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/5580/16-ц

Провадження № 2/211/30/21

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченко С. В.

при секретарях Польчик О.М. , Преліповій О.М.

за участі представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4

представника відповідача ТОВ «Інформаційне агентство «Кривбас он-лайн» Савчук М.А. , представника третьої особи прокурора Дерби А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Кривбас он –лайн» , третя особа Дніпропетровська обласна прокуратура про захист ділової репутації, визнання інформації не достовірною, такою що не відповідає дійсності та її спростування, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Кривбас он –лайн» , третя особа Дніпропетровська обласна прокуратура про захист ділової репутації, визнання інформації не достовірною, такою що не відповідає дійсності та її спростування, стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Інформаційне агентство «Кривбас он-лайн» за посиланням http://krnews.ua/content/view/53882/50/ у вільному для перегляду доступі було розміщено інформаційну статтю під заголовком «В Кривом Роге бойцов АТО незаконно уволили с АМКР». Вказують, що заголовок до даної статті не відповідає її змістовому наповненню, адже в заголовку йдеться саме про незаконне звільнення бійців АТО, тобто бійців-учасників антитерористичної операції на Сході України, однак в основній частині статті стверджується, що « ОСОБА_6 21 работника предприятия « ОСОБА_7 » незаконно уволили, пока они проходили военную службу в Вооруженных силах Украины». Відповідно до повісток районних військових комісаріатів, що були надані працівникам на підприємство ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у квітні 2015 року, останні були призвані на строкову військову службу і зараховані до відповідних команд для відправлення у збірні пункти. У відповідності до положень п. 3 ст. 36 КЗпПУ в редакції, чинної на момент виникнення даних правовідносин, на підставі особистих заяв працівників, що призивалися на строкову військову службу, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» було видано відповідні накази про розірвання трудових договорів. Зазначають, що інформація яка міститься в статті є негативною та такою, що не відповідає дійсності, розміщення спірної статті в мережі інтернет з викладом недостовірної інформації викликало активну негативну реакцію з боку суспільства та контрагентів. Тому позивач просить визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію позивача інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті . Заборонити поширення інформації шляхом видалення інформаційної статті з веб-сайту, зобов`язати спростувати дану інформацію та відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Ухвалою суду від 16 грудня 2016 року відкрито провадження по справі. Справу призначено до судового розгляду без проведення попереднього судового засідання.

Ухвалою суду від 27 лютого 2018 року ухвалено розгляд справи продовжити в порядку загального позовного провадження за правилами нової редакції ЦПК України та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 04 лютого 2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги з підстав , викладених в позовній заяві, просили задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в позовних вимогах, оскільки неможливо погодитися з твердженням, вказаним у позові, що заголовок до статті не відповідає її змістовому наповненню. Всі позовні вимоги ґрунтуються лише на тому, що 21 особа, яких самостійно вказує позивач, і які не були зазначені відповідачем, начебто не перебували на Сході України, однак, дану інформацію жоден із відповідачів у справі не зазначав у статті взагалі. Зміст заголовку статті не містить недостовірну інформацію, як собі вважає позивач.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Інформаційне агентство «Кривбас он-лайн» Савчук М.А. просила в задоволенні позову відмовити , надала суду аналогічні пояснення тим , які надавав ОСОБА_4 .

В судовому засіданні представник третьої особи прокурор Дерба А.С. при винесенні рішення поклався на розсуд суду. Пояснив, що дійсно прокурор давав інтерв`ю, однак ним не зазначалося відносно посадових осіб якого підприємства відкрито кримінальне провадження щодо звільнення працівників підприємства.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно п. 2 Постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи,а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні точно і неухильно застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України (далі — ЦК), законів України: від 16 листопада 1992 року № 2782-XII «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (далі — Закон про пресу), від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію», від 21 грудня 1993 року № 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» (у редакції Закону від 12 січня 2006 року № 3317-IV), від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» — та інших нормативно-правових актів, що регулюють вказані суспільні відносини.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, за яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати через суд спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов`язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Згідно ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

У статті 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Статтею 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про інформацію", право на інформацію охороняється законом. При цьому, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно із ст. 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 1 ст. 94 Цивільного кодексу України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.

Юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Згідно з ч. 6 ст. 277 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Частиною 7 ст. 277 Цивільного кодексу України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації належить не лише фізичним особам, а і юридичним, оскільки, це право може бути використане господарюючим суб`єктом, як спосіб судового захисту про поширення інформації, що шкодить діловій репутації.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

У пункті 19 вищевказаної Постанови зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.50, ратифікована 17.07.97).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року)).

Позивач при зверненні в суд з позовом посилався на те, що 15 жовтня 2016 року на веб – сайті “Інформаційне агентство “Кривбасон-лайн”http://krnews.ua за посиланням http://krnews.ua/content/view/53882/50/у вільному для перегляду доступі було розміщено інформаційну статтю під заголовком “В Кривом Роге бойцов АТО незаконно уволили с АМКР”, з наступним змістом (мовою оригіналу): “ ОСОБА_6 21 работника предприятия “ ОСОБА_7 ” незаконно уволили, пока они проходили военную службу в Вооруженных силах Украины. Как сообщает пресс-служба прокуратуры Днепропетровской области: по данному факту открыто уголовное производство. “Криворожской местной прокуратурой № 1 осуществляется процессуальное руководство в уголовном производстве, начатом по факту грубого нарушения законодательства о труде (ч. 1 ст. 172 УК Украины). Установлено, что 21 работник одного из крупнейших предприятий горно-металлургического комплекса в Кривом Роге проходил срочную военную службу в вооруженных силах Украины. Однако, в нарушение требований действующего законодательства, которое предусматривает сохранение рабочего места, должности и средней заработной платы за работниками, которые были призваны во время мобилизации, последние были уволены”, - говорится в сообщении ( а.с. 46 ) .

ОСОБА_5 є реєстрантом доменного імені “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців по ТОВ „Інформаційне агентство „Кривбас он-лайн” ОСОБА_5 є учасником даного Товариства.

У позовних вимогах позивач просить: визнати недостовірною, такою що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію Публічного акціонерного товариства “АрселорМіттал Кривий Ріг”, інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб – сайті “Інформаційне агентство “Кривбас он-лайн” http://krnews.ua за посиланням http://krnews.ua/content/view/53882/50/у вільному для перегляду доступі було розміщено інформаційну статтю під заголовком “В Кривом Роге бойцов АТО незаконно уволили с АМКР”, з наступним змістом (мовою оригіналу): “ ОСОБА_6 21 работника предприятия “ ОСОБА_7 ” незаконно уволили, пока они проходили военную службу в Вооруженных силах Украины. Как сообщает пресс-служба прокуратуры Днепропетровской области: по данному факту открыто уголовное производство; заборонити поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права Публічного акціонерного товариства “АрселорМіттал Кривий Ріг” шляхом зобов`язання власника веб-сайту „Інформаційне агентство „Кривбас он-лайн, новини Кривого Рогу” ОСОБА_5 видалити з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати власника веб-сайту „Інформаційне агентство „Кривбас он-лайн, новини Кривого Рогу”http://krnews.ua ОСОБА_5 та ТОВ “Інформаційне агентство “Кривбасон-лайн”, спростувати недостовірну інформацію, що була розміщена 15 жовтня 2016 року на веб-сайті http://krnews.ua; солідарно стягнути з власника веб-сайту „Інформаційне агентство „Кривбас он-лайн, новини Кривого Рогу”http://krnews.ua ОСОБА_5 та ТОВ “Інформаційне агентство “Кривбасон-лайн” на користь Публічного акціонерного товариства “АрселорМіттал Кривий Ріг”, заподіяну внаслідок приниження ділової репутації моральну шкоду в розмірі 20 000, 00 (двадцять тисяч) грн.; стягнути з відповідача суму сплаченого позивачем судового збору.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року закріплює положення про те, що позивач має довести те, що внаслідок поширеної відповідачем інформації було порушено його особисті немайнові права.

У п. 19 цієї постанови вказано, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, - суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною 2 цієї статті визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Вбачається, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зі змісту поширеної інформації вбачається, що вона є оціночними судженнями, оскільки, її автором вживаються мовно-стилістичні засоби, які дають підставу вважати, що автор припускає певну інформацію, а не стверджує її, а тому, відповідно, - ця інформація не підлягає визнанню недостовірною та спростуванню, оскільки не може бути перевірена на відповідність фактичним даним. В оприлюдненій інформації лише припускаються певні версії.

Докази на підтвердження цілеспрямованості, наявних в статті висловів, на приниження честі, гідності та ділової репутації, позивачем не надані.

Окрім того, стороною позивача в ході розгляду справи, не було доведено сукупності обставин, які становлять склад правопорушення, на який він посилається та для захисту від якого він звернувся до суду.

Крім того, інформація, яку позивач просить визнати недостовірною взята з контексту статті та її необхідно оцінювати разом з усім її текстом, а також, на думку суду, метою статті не є поширення недостовірної інформації конкретно щодо позивача.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи про дифамацію, по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (“право на повагу до приватного і сімейного життя“) та правом, передбаченим статтею 10 (“свобода вираження поглядів“) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: (1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і (2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація. Також, слід враховувати попередню поведінку зацікавленої особи, способи та обставини отримання інформації, її точність, форму і наслідки публікації.

Значний суспільний інтерес, на думку Суду, має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі, і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (п.66 рішення у справі «SundayTimes проти Великобританії»), особливо, якщо це стосується добробуту населення (п. 58 рішення у справі «Barthold проти Німеччини»). Крім того, у багатьох справах зазначається, що інформація про неправомірну діяльність посадових осіб, в тому числі про корупційні діяння, становить публічний інтерес, а тому притягнення до відповідальності за поширення такої інформації порушує статтю 10 Конвенції (п.43 рішення у справі «Надтока проти Росії», п.62, п.71 рішення у справі «Морар проти Румунії», п.68 рішення «АксельШпрінгер проти Німеччини (№2)», п.52 рішення у справі «ОjalaandЕtukenoОy проти Фінляндії»).

Численна практика ЄСПЛ виходить з того, що у випадках, коли поширена інформація стосується теми, що становить суспільний інтерес, держави мають обмежену сферу розсуду (наприклад, п.44 рішення у справі «EditionsРlon проти Франції»). Тобто випадки, коли відхід від практики Суду в таких справах може бути виправданий внутрішнім законодавством, надзвичайно обмежений в порівнянні зі справами про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації, яка не становить значного суспільного інтересу.

Отже, якщо про особу поширена інформація, яка викликає у суспільства великий інтерес, то ЄСПЛ визнає обмеження прав такої особи на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) виправданим і баланс прав в таких випадках зміщується в сторону свободи слова (стаття 10). Ця інформація повинна бути розцінена судами як оцінне судження, про що ЄСПЛ зазначив в п.43 рішення у справі «GhiulferPredescu проти Румунії»: якщо мова йде про тему, яка становить суспільний інтерес, висловлювання скоріше слід вважати оціночним судженням, а не фактичним твердженням.

У справі Торгіерсон проти Нідерландів, рішення № 11308/84 Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що стаття 10 Конвенції передбачає різницю між «інформацією» та «ідеями». З цього можна зробити висновок, що свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняєтьсястаттею 10 Конвенції про захист правіосновних свобод людини. 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».

У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

У зв`язку із наведеним, суд також приходить до висновку, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вислови в інформації, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність, ділову репутацію позивача.

Крім того, слід звернути увагу на те, що, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. І лише якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижу гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

З огляду на викладене, слід зауважити про те, що якщо позивач вважав висловлювання та інформацію, з приводу яких заявлено позов, такими, що не відповідає дійсності та принижують ділову репутацію, то він не був позбавлений можливості скористатися правом на відповідь у будь-який спосіб, а також на власне тлумачення справи, з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Крім того, слід зазначити про те, що стороною позивача в ході розгляду справи, не доведено сукупність обставин, які становлять склад правопорушення, на який посилався позивач та для захисту від якого він звернувся до суду. При цьому саме на позивача у силу приписів закону покладається обов`язок доведення належними доказами тих обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено належними доказами свої вимоги про визнання інформації недостовірною, оскільки інформація, яку він просить визнати недостовірною викладена в формі оціночних суджень, а тому у такому випадку не підлягають задоволенню і вимоги позивача про зобов`язання відповідача опублікувати спростування недостовірної інформації, оскільки, зазначена вимога є похідною від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.

В частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності її вини.

Згідно із ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно положень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Зважаючи на те, що обставин, з якими закон пов`язує підстави для стягнення моральної шкоди судом не встановлено, а відтак вимога про відшкодування моральної шкоди є також недоведеною та необґрунтованою.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та вказані вище вимоги закону, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов є недоведеним та безпідставним, в зв`язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

В зв`язку з відмовою в задоволенні вимог судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12,13, 81, 141, 258-265 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Кривбас он –лайн» , третя особа Дніпропетровська обласна прокуратура про захист ділової репутації, визнання інформації не достовірною, такою що не відповідає дійсності та її спростування, стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко

Повний текст рішення складено 08 07 2021.