Рішення № 98170161, 30.06.2021, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" червня 2021 р. Справа № 924/168/21

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Устінової А.П., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “АТК Комфорт”, м. Хмельницький

до товариства з обмеженою відповідальністю “Євро ойл груп плюс”, м. Хмельницький

про стягнення 179000,00 грн

за участю представників:

позивача: Антонюк І.В. - згідно з ордером від 18.02.2021

відповідача: не з`явився

Рішення ухвалюється 30.06.2021, оскільки судове засідання 01.06.2021 відкладалось, у судовому засіданні 14.06.2021, 24.06.2021 оголошувалась перерва.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: товариство з обмеженою відповідальністю “АТК Комфорт”, м. Хмельницький звернулося до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Євро ойл груп плюс”, м. Хмельницький 289000,00 грн заборгованості за не переданий у власність товар згідно з договором від 11.12.2019 №267.

Ухвалою суду від 09.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 29.03.2021, яке відкладено на 08.04.2021, 14.04.2021, 21.04.2021.

У засіданні 21.04.2021 з огляду на відповідність положенням ст. ст. 14, 46 ГПК України прийнято заяву позивача (від 20.04.2021) про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 179000,00 грн за не переданий у власність товар згідно з договором від 11.12.2019 №267.

Ухвалою суду від 21.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 12.05.2021, яке у подальшому відкладено на 18.05.2021, 24.05.2021.

Ухвалою суду від 24.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю “Євро ойл груп плюс” про витребування доказів; підготовче провадження у справі закрито; справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 01.06.2021.

Представником відповідача подано клопотання (від 01.06.2021) про відкладення судового засідання, в якому повідомив про наявність оригіналів видаткових накладних, щодо яких існує спір, та можливість їх надання для огляду у наступному судовому засіданні.

Ухвалою суду від 01.06.2021 судове засідання у справі відкладено на 14.06.2021.

У судове засідання 14.06.2021 відповідач представника не направив, просив проводити розгляд справи без його участі, долучивши до клопотання копії видаткових накладних від 13.02.2020 №122, від 17.02.2020 №141, від 14.04.2020 №325. У судовому засіданні 14.06.2021 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви на 24.06.2021.

У судове засідання 24.06.2021 відповідач представника не направив. Судом постановлено ухвалу про оголошення перерви на 30.06.2021 та ухвалено відповідачу надати до 30.06.2021 оригінали видаткових накладних від 13.02.2020 №122, від 17.02.2020 №141, від 14.04.2020 №325 для огляду в судовому засіданні.

В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем обов`язку щодо поставки товару за договором поставки від 11.12.2019 №267, вартість якого оплачена позивачем. Правовою підставою позовних вимог зазначає положення ст. ст. 11, 509, 510, 610, 611, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 218, 222 ГК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (від 01.04.2021) зазначив, що факт поставки товару за договором підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними. Також звертає увагу на здійснення позивачем п`яти проплат протягом 14.01.2020-08.04.2020 та відсутність претензій щодо поставки, незважаючи на право здійснювати оплати після отримання товару.

Від позивача надійшли додаткові пояснення (від 27.05.2021) про віднесення позивачем сплачених ним коштів до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, звернувши увагу на відсутності належних та допустимих доказів, зокрема, первинних документів, які би підтверджували поставку відповідачем позивачу товару та повернення позивачу коштів за непоставлений товар. Заперечуючи проти наданих відповідачем копій видаткових накладних, зазначив, що останні позивачем не підписувались, оригінали їхні відсутні.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив. Про судовий розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень 26.05.2021, 03.06.2021, 16.06.2021.

Ухвала суду від 24.06.2021 направлена на адреси відповідача, зазначені у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до 13.06.2021 (м. Хмельницький) та після 13.06.2021 (м. Київ), а також на поштову адресу та адресу електронної пошти представника відповідача, зазначені ним у поданих суду клопотаннях, відзиві на позов, а також повідомлено представника відповідача телефонограмою.

Судом враховується, що ст. ст. 177, 195 ГПК України встановлено строки підготовчого провадження та строки розгляду справи по суті. Розумність строків розгляду справи судом віднесено до основних засад (принципів) господарського судочинства (ч. 3 ст. 2 ГПК України); своєчасне вирішення судом спорів відноситься до завдань господарського судочинства, якими відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України повинні керуватися суд та учасники судового процесу.

При цьому в межах вищезазначених строків учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (ст. 42 ГПК України).

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи визначені ст. 177, 195 ГПК України строки підготовчого провадження та строки розгляду справи по суті, судом надано максимально можливий строк для реалізації відповідачем права на подання доказів у підтвердження своїх доводів, зокрема, в частині наявності оригіналів видаткових накладних, існування яких заперечується позивачем.

Згідно зі ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

11.12.2019 між ТОВ «Євро Ойл Груп Плюс» (Постачальник) та ТОВ «АТК Комфорт» (Покупець) укладено договір поставки №267 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві Товар (Товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар в асортименті, кількості та номенклатурі у відповідності з накладними, які є невід`ємною частиною Договору.

Право власності на Товар переходить до Покупця в момент його отримання Покупцем (представником Покупця) (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору ціна за одиницю Товару та загальна вартість кожної партії Товару визначається у накладній, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії Товару за всіма накладними.

Оплата за Товар здійснюється Покупцем за погодженням із Сторонами договору або шляхом передоплати, на протязі 10 календарних днів з дати виставлення рахунку, або з відстрочкою платежу на 10 календарних днів з дати поставки товару за накладною (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 2.3 договору оплата здійснюється у безготівковій формі на рахунок Постачальника, зазначений у розділі 8 «Місцезнаходження та реквізити сторін» даного договору. Платіжне зобов`язання Покупця вважається виконаним після зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника.

У п. 2.6 договору зазначено, що при здійсненні оплати Товару за даним Договором, незалежно від призначення платежу у платіжному дорученні, в першу чергу погашається заборгованість з найбільшим терміном давності.

Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка товару може здійснюватись: на умовах DDP згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року (склад Покупця). В такому випадку обов`язок Постачальника по поставці Товару вважається виконаним у момент передачі партії товару Покупцю на його складі. Цей вид поставки є основним за договором (пп. 3.1.1); на умовах ЕХW (склад Постачальника) - м. Хмельницький, вул. Чорновола, 41\2 згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року. В такому разі обов`язок Постачальника по поставці Товару вважається виконаним у момент передачі партії товару Покупцю або Перевізнику на складі Постачальника. Цей вид поставки є додатковим і застосовується у випадку зазначення умови ЕХW у накладній (п. 3.1.2).

За умовами п. 3.2 договору поставка Товару також може здійснюватись за домовленістю Сторін, транспортом Покупця, транспортом Постачальника або найманим транспортом в кількості та номенклатурі, відповідно до накладних на склад Покупця.

Після отримання товару Покупець негайно підписує накладну та передає представнику Постачальника, а у разі неможливості це зробити (відсутність уповноваженої особи) підписує накладну та направляє її цінним листом на поштову адресу Постачальника протягом 3 календарних днів з дня поставки (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами всіх взятих на себе зобов`язань.

Строк дії цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не надасть письмового повідомлення іншій стороні про свій намір змінити або припинити дію цього Договору щонайменше за 3 місяці до дати закінчення терміну дії. Повідомлення про припинення дії цього Договору має надаватися у письмовій формі цінним листом на поштову та юридичну адресу Сторони (п. 6.2 договору).

Спеціальна та загальна позовна давність за цим Договором складає п`ять років (п. 7.3 договору).

Договір містить підписи представників сторін, відтиски їх печаток.

У матеріали справи надано підписані відповідачем видаткові накладні (підстава – договір №267 від 11.12.2019, доставка на умовах DDP (склад Покупця)) від 11.12.2019 №1200 на суму 85512,00 грн, від 18.12.2019 №1231 на суму 60000,00 грн, від 14.01.2020 №25 на суму 110000,00 грн, від 13.02.2020 №122 на суму 29000,00 грн, від 17.02.2020 №141 на суму 60000,00 грн, всього на загальну суму 344512,00 гривень.

Відповідно до наданих у матеріали справи платіжних доручень від 28.02.2020 №1031 на суму 60000,00 грн, від 14.01.2020 №736 на суму 70000,00 грн, від 17.01.2020 №751 на суму 40000,00 грн, від 13.02.2020 №782 на суму 29000,00 грн, від 08.04.2020 №41 на суму 90000,00 грн позивачем перераховано відповідачу кошти в загальній сумі 289000,00 гривень (за пмм, оливу, тмц з посилання на рахунки).

Позивач звернувся до відповідача з претензією (від 17.12.2020), у якій, посилаючись на оплату товару за договором від 11.12.2019 №267 на суму 289000,00 грн та непоставку товару на цю суму відповідачем, зазначив про утворення боргу перед позивачем. Вимагав виконати свої зобов`язання за договором належним чином та перерахувати на рахунок позивача суму заборгованості в розмірі 289000,00 гривень.

У відповідь на претензію відповідач зазначив про надання копій видаткових накладних, підписаних позивачем, якими підтверджується факт поставки товару на суму 289000,00 грн, а саме: копії видаткових накладних №325 від 14.04.2020, №141 від 17.02.2020, №25 від 14.01.2020, №122 від 13.02.2020 (лист від 24.12.2020).

Відповідачем у матеріали справи надано копії видаткових накладних від 14.01.2020 №25 на суму 110000,00 грн, 13.02.2020 №122 на суму 29000,00 грн, від 17.02.2020 №141 на суму 60000,00 грн, від 14.04.2020 №325 на суму 90000,00 гривень.

У підготовчому засіданні представник відповідача повідомив, що оригінали зазначених накладних на підприємстві відсутні. Одночасно у клопотанні (від 01.06.2021) представник відповідача повідомив про надання колишнім директором товариства оригіналів видаткових накладних, щодо яких існує спір, у клопотанні (від 14.06.2021) - про надання колишнім директором товариства примірників видаткових накладних з долученням їх копій.

Представник позивача заперечив щодо наявності таких видаткових накладних із підписом уповноваженого представника позивача та відтиском печатки. На вимогу суду відповідачем оригінали видаткових накладних не подано.

Також надано копії податкових декларацій відповідача з податку на додану вартість за січень, лютий та квітень 2020 року з розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), копії податкових накладних від 14.01.2020 №24 на суму 110000,00 грн, від 08.04.2020 № 24 на суму 90000,00 грн, від 17.02.2020 №56 на суму 60000,00 грн, від 13.02.2020 №48 на суму 29000,00 грн; копії складених відповідачем аналізів рахунку 6412 за січень, лютий, квітень 2020 року, відомостей по товарах організацій та продажів позивачу за такі ж місяці; копії наказу відповідача від 01.05.2019 №5-ІНВ "Про створення постійно діючої інвентаризаційної комісії", від 30.01.2020 №1-ІНВ, від 27.02.2020 №2-ІНВ, від 28.04.2020 №4-ІНВ про проведення інвентаризації у відповідних місяцях; копії інвентаризаційних описів від 31.01.2020 №1, від 28.02.2020 №2, від 29.04.2020 №4.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір поставки від 11.12.2019 №267, відповідно до якого відповідач як постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідачу як покупцю товар, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар в асортименті, кількості та номенклатурі у відповідності з накладними, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 наведеного Кодексу обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Також ч. 1 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У п. 2.2 договору сторони визначили порядок розрахунків, який передбачає, зокрема попередню оплату товару.

З матеріалів справи слідує, що позивачем сплачено відповідачу кошти в загальній сумі 289000,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень від 28.02.2020 №1031 на суму 60000,00 грн, від 14.01.2020 №736 на суму 70000,00 грн, від 17.01.2020 №751 на суму 40000,00 грн, від 13.02.2020 №782 на суму 29000,00 грн, від 08.04.2020 №41 на суму 90000,00 гривень.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

У підтвердження поставки товару на загальну суму 179000,00 грн відповідач посилається на наявність підписаних сторонами оригіналів видаткових накладних, щодо яких існує спір (клопотання від 01.06.2021).

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 цього Закону первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідні приписи містяться також в Положенні "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженому наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Крім того, абз. 1 п. 2.5 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, документом, який підтверджує факт поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, оформлена відповідно до вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Разом з тим, не зважаючи на відкладення та неодноразові оголошення перерви у судовому засіданні у максимально можливих межах строку розгляду справи по суті, передбаченого ст. 195 ГПК України (в тому числі за клопотанням відповідача, в якому зазначено про можливість надання оригіналів видаткових накладних для огляду судом), відповідачем оригіналів відповідних видаткових накладних для огляду судом не подано. При цьому відповідач обізнаний з позицією позивача, який ставить під сумнів надані копії видаткових накладних від 13.02.2020 №122, від 17.02.2020 №141, від 14.04.2020 №325 на відповідність оригіналам, а також з вимогою суду (ухвала від 24.06.2021) щодо надання оригіналів накладних для огляду судом.

Пунктами 5, 6 ст. 91 ГПК України передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Крім того, судом зважається на візуальну відмінність копій видаткових накладних долучених відповідно до заяви від 01.06.2021 та від 14.06.2021, а також враховується, що в матеріали справи не надано будь-яких доказів, які би підтверджували здійснення відповідачем фактичної поставки (товарно-транспортні накладні тощо) товару покупцю.

Посилання відповідача як на підтвердження поставки позивачу товару на те, що були виписані податкові накладні на суми поставленого товару судом оцінюються критично, оскільки останні не є первинними документами господарської операції та стосується дотримання податкового законодавства сторонами. При цьому звертається увага на положення п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, згідно з якими датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Крім того, зважається й на те, що між сторонами виникли спірні господарські правовідносини, тоді як у силу вимог частини першої статті 4 ГК України фінансові (в тому числі податкові) відносини за участю суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, не є предметом регулювання ГК України.

Також судом критично оцінюються посилання відповідача на копії складених відповідачем аналізів рахунків бухгалтерського обліку, відомостей по товарах організацій та продажів позивачу, наказів відповідача від 01.05.2019 №5-ІНВ "Про створення постійно діючої інвентаризаційної комісії", від 30.01.2020 №1-ІНВ, про проведення інвентаризації, інвентаризаційних описів, оскільки відповідно до ст. ст. 66, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, а обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому зазначені докази є внутрішніми документами відповідача та не засвідчують безпосередню поставку (передання у розпорядження) товару позивачу.

З урахуванням вищенаведеного, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо поставки відповідачем позивачу товару на суму 179000,00 гривень.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник уважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому статтею 665 ЦК України також передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Суд звертає увагу, що законом не визначено форму відмови від зобов`язання, тому сторона договору може реалізувати своє право на відмову від договору будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Позивач звернувся до відповідача з претензією (від 17.12.2020), у якій вимагав виконати свої зобов`язання за договором, перерахувати на рахунок позивача суму заборгованості в розмірі 289000,00 гривень.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що звернувшись до відповідача із претензією, а в подальшому - із цим позовом, позивач фактично скористався своїм правом на відмову від договору. При цьому така відмова зумовлює звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, проте не звільняє його від обов`язку повернути отримані грошові кошти в сумі 179000,00 грн (враховуючи зменшення позовних вимог).

Доказів повернення відповідачем позивачу коштів в сумі 179000,00 грн матеріали справи не містять.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення сплачених коштів та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, а відповідач належних, допустимих та достовірних доказів, які би підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 179000,00 грн не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 179000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України у зв`язку із задоволенням позовних вимог покладаються на відповідача.

Одночасно у позові позивачем зазначено попередній розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, серед яких - 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Також у позові просить стягнути судові витрати з відповідача.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 17.12.2020 №51/20, укладеного між адвокатським бюро "Антонюк та партнери" (бюро) та позивачем (клієнт), за яким бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу.

Правова допомога надається шляхом: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта, зокрема, у судах під час здійснення господарського судочинства (п. 1 .2 договору про надання правової допомоги).

Згідно з п. 2.2 вищезазначеного договору безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро здійснює адвокат Антонюк І.В.

Також надано ордер від 18.02.2021 серії ВХ №1008622 на надання правничої допомоги ТОВ "АТК Комфорт" адвокатом Антонюком І.В., виданий адвокатським бюро "Антонюк і партнери"; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 12.07.2017, видане Антонюку І.В.; копію платіжного доручення від 17.05.2021 №112 про сплату позивачем 10000,00 грн за надання юридичних послуг по справі №924/168/21 адвокатському бюро "Антонюк та партнери".

Судом враховується, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься у ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тобто діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 у справі №925/1137/19).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, постанові Верховного Суду у складі КГС від 24.11.2020 у справі №911/4242/15).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо не співмірності заявлених іншою стороною витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат (правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, постановах Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №922/743/20, від 16.07.2020 у справі №909/452/19, від 02.11.2020 у справі №922/3548/19, від 18.11.2019 у справі №923/1121/17).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Відповідач заперечень щодо відшкодування заявлених позивачем та фактично понесених у зв`язку із розглядом справи витрат на правову допомогу чи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надав.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище та враховуючи фактичний об`єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності з урахуванням ціни позову у справі, беручи до уваги фактичне надання позивачу йому послуг професійної правничої допомоги за укладеним договором про надання правової допомоги, відсутність клопотання відповідача про їх зменшення та результат вирішення спору у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю “АТК Комфорт”, м. Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю “Євро ойл груп плюс”, м. Хмельницький про стягнення 179000,00 грн задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Євро ойл груп плюс”, м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26 (код 41383843) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “АТК Комфорт”, м. Хмельницький, вул. Курчатова, буд. 6 (код 37749023) 179000,00 грн (сто сімдесят дев`ять тисяч гривень 00 коп.) боргу, 2685,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят п`ять гривень 00 коп.) витрат зі сплати судового збору, 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 08.07.2021.

Суддя В.В. Виноградова

Видрук. 6 прим.: 1 – до справи, 2 – позивачу (29025, м. Хмельницький, вул. Курчатова, 16), 3 – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), 4, 5 - відповідачу (29010, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 41/2; 01133, м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26), 6 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ). Всім рек. з пов. про вруч.