Рішення № 98170033, 01.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1655/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер фінанс", м. Харків до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Харків про зняття арешту за участю представників:

Позивача - не з`явився;

Відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

30.04.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Європартнер фінанс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд зобов`язати Московський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вчинити певні дії у вигляді зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , що був накладений постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Габрієловою Н.Ю. від 10.02.2014 р. у виконавчому провадженні № 39031956 (номер запису про обтяження 39837107).

Позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засідання на "20" травня 2021 р. о 10:00.

Також суд своїми ухвалами повідомляв учасників провадження, що підготовче засідання у справі відбудеться 03.06.21 р. о(б) 11:00, 15.06.2021 о(б) 12:15.

Ухвалою суду від 15.06.2021 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.07.2021 р. о 10:15.

Представник Позивача у судові засіданні не з`явився жодного разу. 20.05.2021 р. через канцелярію суду надав заяву (вх. № 2783) про відкладення підготовчого засідання, яке задоволено судом та долучено до матеріалів справи. 03.06.2021 р. та 01.07.2021 р. на електронну пошту суду були надані клопотання (вх. № 12999 та № 4234) про розгляд справи без участі представника.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомляв. Про місце, дату та час як підготовчих засідань та судового засідання Відповідач повідомлявся належним чином, про що свідчать відмітки на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправленнях щодо отримання останнім ухвал суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

29 грудня 2006 р. між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" та ОСОБА_1 (прізвище по шлюбу ОСОБА_2 ) було укладено кредитний договір № 6/4/2006/840-К/1727, згідно якого ОСОБА_1 було надано грошові кошти в розмірі 13800,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6/4/2006/840-К/1727, між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 6/4/2006/980-І/1729 від 29.12.2006 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В., реєстровим № 1-5806, згідно з яким іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань, що витікає з кредитного договору передала в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

З 04.02.2011 р. ВАТ КБ "Надра" здійснювало фінансову діяльність як акціонерне товариство публічного типу. У зв`язку з приведенням статуту у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства" була проведена державна реєстрація статуту в новій редакції, внаслідок чого найменування Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра" було змінено на Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра".

19.05.2020 р. між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "Європартнер фінанс" було укладено договір № GL3N217258 про відступлення права вимоги, згідно якого до ТОВ "Європартнер фінанс" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/4/2006/840-К/1727 від 29.12.2006 р. та договором іпотеки № 6/4/2006/980-І/1729 від 29.12.2006 р., посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В., реєстровим № 1-5806, що підтверджується витягом з додатку № 1 до договору № GL3N217258 про відступлення права вимоги від 19.05.2020 р. та платіжним дорученням № 205 від 15.05.2020 р. (призначення платежу - оплата за лот № GL3N217258, учасника ТОВ "Європартнер фінанс", протокол № UA-EA-2020-03-05-000020-b від 27.03.2020 р.).

16.12.2020 р. між ТОВ "Європартнер фінанс" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 394/12/Д до кредитного договору № 6/4/2006/840-К/1727 від 29.12.2006 р. про реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, що отриманий на придбання єдиного житла.

Відповідно до п.п. 7.3. п. 7 додаткової угоди № 394/12/Д сторони домовились, що позичальник передає предмет іпотеки іпотекодержателю, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

ТОВ "Європартнер фінанс" як власник вказаного майна вирішило скористатись своїм правом щодо розпорядження квартирою, але з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власностіна нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ТОВ "Європартнер фінанс" стало відомо, що 10.02.2014 р. державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Габрієловою Н.Ю. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 39031956.

Згідно ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", оскарження рішень, дій або бездіяльності може здійснюватись боржником або іншими учасниками виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ або до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований виконавець або до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Ч. 1 ст. 14 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені - за виконавчими документами або конфіскацію та знищення майна на підставі ст. 176, 177, 229 Кримінального кодексу України, ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, ТОВ "Європартнер фінанс" фактично позбавлений можливості застосувати вимоги ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки Позивач не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження № 39031856, в межах якого накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Також виконавче провадження № 39031956 було відкрито на підставі виконавчого напису № 3847 від 18.06.2013 р., вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., боржником в якому зазначено ОСОБА_1 , а стягувачем - ПАТ КБ "Надра", а тому норми ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців до суду, що видав виконавчий документ не застосовуються, адже виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису нотаріуса.

З автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на теперішній час на примусовому виконанні Московському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не перебуває відкрите виконавче провадження № 39031956, боржником в якому є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Також Позивач звернувся із запитом до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просить повідомити про хід виконавчого провадження № 39031956. У наданій відповіді (вих. № 47245 від 20.05.2021 р.) виконавча служба повідомила про те, що 26.03.2015 р. була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 9 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права щодо правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно абз. 1 п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику у справах про зняття арешту з майна" № 5 від 03.06.2016 р., позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (ресове право на чуже майно).

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власностіна на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є власністю ТОВ "Європартнер фінанс", але перебуває під арештом, який було накладено Московським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у виконавчому провадженні № 39031956. Зазначений арешт було накладено в той час, коли квартира перебувала у власності боржника, ОСОБА_1 , однак продовжує діяти на теперішній час за умови, що законним власником нерухомого майна вже не є ОСОБА_1 .

Отже, ТОВ "Європартнер фінанс" є законним власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично Позивач позбавлений права розпоряджатись зазначеним нерухомим майном.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню щодо зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , що був накладений постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Габрієловою Н.Ю. від 10.02.2014 р. у виконавчому провадженні № 39031956 (номер запису про обтяження 39837107).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 525, 526, 610, 612, 625, 629 ЦК України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , що був накладений постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Габрієловою Н.Ю. від 10.02.2014 р. у виконавчому провадженні № 39031956 (номер запису про обтяження 39837107).

Стягнути з Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61001, м. Харків, пл. Захисників України, 7/8, код ЄДРПОУ 34952461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер фінанс" (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 7, код ЄДРПОУ 40368253) 2270,00 грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "08" липня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін