Рішення № 98170004, 01.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/810/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Спецавтотранс", смт. Обухівка Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд", м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

Позивача - не з`явився;

Відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2021 р. до Господарського суду Харківської області звернувся Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП "Спецавтотранс" з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд" суму основного боргу у розмірі 107138,64 грн., а також суму судового збору за подання позову та витрати на послуги адвоката в сумі 9459,00 грн.

Ухвалою від 16.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи було виріщено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

08 квітня 2021 року Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 8004), в якому Відповідач просить здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою від 11.05.2021 суд вирішив справу № 922/810/21 розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання до розгляду на "20" травня 2021 р. о 10:45.

Учасників провадження повідомлено, що підготовче засідання у справі відбудеться 15.06.2021 р. о(б) 10:45, про що постановлено увалу від 20.05.2021. Ухвалою суду від 15.06.2021 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.07.2021 р. о 10:00.

Представник Позивача у судове засідання 01.07.2021 р. не з`явився, але в попередніх підготовчих засіданнях присутній представник Позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Додаткових пояснень, клопотань, заяв до суду не надав.

Відповідач в судове засідання 15.06.2021 р. та 01.07.2021 р. не з`явився, але присутній представник в підготовчому засіданні 20.05.2021 р. проти позову заперечує. У наданому до канцелярії суду відзиві на позовну заяву (вх. № 8004 від 08.04.2021 р.) просить відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

06.11.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Стандарт Трейд" (Замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" (Виконавцем) було укладено договір № ТЕ 06/11-А про надання транспортно-експедиційних послуг, п. 1.1. якого передбачено, що виконавець зобов`язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначенняя та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

П. 1.2. договору визначено, що зміст вантажу, його об`єм (вага), вартість, маршрути перевезень, терміни надання транспортного засобу під завантаження та доставки вантажу, вартість послуг та інші суттєві додаткові дані визначаються за угодою сторін в додаткових угодах або заявках, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, виконавець здійснює перевезення згідно заявок замовника. Заявки передаються шляхом факсимільного зв`язку або електронною поштою, завіряються підписами уповноважених осіб та печатками обох сторін. Сторони узгодили, що у випадку виникнення між ними судового спору, отримана таким чином копія заявки, підписана обома сторонами є належним доказом погодження сторонами всіх істотних умов договору.

Згідно п. 2.2. договору, виконавець не пізніше 2 (двох) робочих годин з моменту отримання заявки повідомляє замовника про можливість або неможливість виконання перевезення на викладених умовах.

За п. 6.1. договору, сторони визначають вартість послуг по кожному перевезенню в додатках до цього договору або заявках. Всі оплати по договору здійснюються шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів по реквізитам, що вкзані в рахунку-фактурі.

П. 6.2. договору передбачено, що для здійснення оплати виконавець надає замовнику не пізніше, ніж через 5 банкіських днів після виконання перевезення наступні документи: 1) рахунок-фактура; 2) акт виконаних робіт, підписаний зі сторони виконавця; 3) товарно-транспортні накладні, підписані всіма сторонами.

Відповідно до п. 6.4. договору, оплата за виконані перевезення здійснюються протягом 15 банківських днів після отримання замовником зазначених в п. 6.2. договору документів. Сторони можуть передбачити інший порядок оплати у заявці. У випадку, якщо зазначений в заявці строк оплати буде меншим, ніж зазначено в договорі, пріоритет має строк, визначений в договорі.

Згідно п. 6.5. договору, при погодженні з виконанням перелічених в платіжних документах перевезень замовник на протязі 15 календарних днів після отримання оригіналів документів повертає виконавцю один екземпляр акта виконаних робі із своєю печаткою та підписом, що свідчить про визнання цих перевезень виконаними.

На виконання умов вищевказаного договору, Позивач надав послуги з перевезення товару, що підтверджується товарно-транспортними накладними (№ ВОЗ20000242 від 08.11.2020 р., № ВОЗ20000263 від 11.11.2020 р. та № ВОЗ20000260 від 10.11.2020 р. та № ВОЗ20000323 від 18.11.2020 р.), рахунками та актами здачі приймання робіт (надання послуг) (№ 183 від 10.11.2020 р., № 191 від 12.11.2020 р., № 190 від 12.11.2020 р. та № 196 від 20.11.2020 р.)

В порушення умов договору ТОВ "Торговий дім "Стандарт Трейд" своїх зобов`язань в повному обсязі не виконало, фактично надані послуги повністю не сплатило та у нього утворилась заборгованість перед Позивачем в розмірі 107138,64 грн.

Обставини щодо стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" до суду із даним позовом.

Приймаючи до розгляду позовну заяву, відкриваючи провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, а надалі за проханням Відповідача здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, судом створено у тому числі Відповідачеві належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо.

Так, Відповідач скористувавшись своїм правом надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає наступне.

Строк виконання зобов`язання з оплати наданих виконавцем послуг виникає у замовника після спливу 15 банківських днів після отримання замовником від виконавця документів, а саме: рахунку-фактури, актів наданих послуг, товарно-транспортних накладних. Оскільки Відповідач не отримав від Позивача зазначених документів, строк оплати послуг перевезення ще не настав.

Також Відповідач зазначає, що він має право не виконувати зобов`язання з оплати послуг до моменту виконання Позивачем свого зобов`язання з передачі документів.

Але в наданих до матеріалів справи актах здачі-приймання робіт (надання послуг) міститься підпис та печатка замовника, ТОВ "Торговий дім "Стандарт Трейд", що свідчить про те, що Відповідач документи отримав та послуги виконані.

Стосовно посилання Відповідач у відзиві на позов про те, що п. 8.1. договору № ТЕ 06/11-А від 06.11.2020 р. передбачений обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору, то дане твердження не відповідає дійсності, оскільки даним пунктом договору визначено, що всі спори, що виникають за цим договором, додатками до нього та заявками, сторони намагаються вирішити шляхом переговорів, а у випадку недосягнення сторонами згоди по спірним питанням, їх вирішення здійснюється господарським судом Харківської області.

Відповідач також у відзиві зазначає, що ним було передано Позивачу 08.11.2020 р. в смт. Васищеве Харківської області вантаж, а саме: олію рослинну нерафіновану масою 81,420 тон, що підтверджується товарно-транспортними накладними № ВОЗ20000242 від 08.11.2020 р. та ВОЗ20000241 від 08.11.2020 р., але в місце призначення за адресою: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 Виконавцем було доставлено 81,120 тон олії нерафінованої та різщниця між вагою вантажу, переданого Виконавцю до перевезення та вагою, доставленою Виконавцем у місце призначення складає 0,3 тони.

Згідно п. 4.1. контракту № 612157, укладеного 06.11.2020 р. між постачальником - ТОВ "ТБ "Новаагро" та покупцем товару - компанією Cofco resourses S.A., ціна товару складає 1005,00 доларів США за одну метричну тону товару, вартість втраченого виконавцем товару складає 8432,96 грн., отже вартість послуг з перевезення підлягає зменшенню на 8432,96 грн.

Але суд не приймає дані твердження, оскільки це не є предметом спору по даній справі.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права щодо правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставин, які повідомлені Позивачем, не спростував, доказів оплати суми заборгованості не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що позивач в позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача понесені витрати на правову правничу допомогу у розмірі 9459,00 грн.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Із норм статті 126 ГПК України вбачається, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Де розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката представник позивача надано до суду Договір про надання адвокатських послуг від 28.01.2021 № 07/21-ЮО, укладеного між ТОВ "Автотранспортним підприємством "Спецавтотранс" та адвокатом Бірюковим Сергієм Вікторовичем, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу за окремими дорученнями клієнта, яка полягає у представництві прав та інтересів клієнта у всіх установах, підприємствах, орагнізаціях, в судах на всіх стадіях судових процесів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню щодо стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 107138,64 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 525, 526, 610, 612, 625, 692 ЦК України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім "Стандарт Трейд” (61002, м. Харків, вул. Гаршина, 5/7, код ЄДРПОУ 40268712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотранспортне підприємство "Спецавтотранс” (52030, Дніпропетровська область, смт. Обухівка, вул. Шмідта, 44, код ЄДРПОУ 38120884) суму основного боргу в розмірі 107138,64 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн. та витрати з оплати послуг адвоката в сумі 9459,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "08" липня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін