Рішення № 98169598, 23.06.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2021 справа № 914/898/21

м.Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Білана Василя Мироновича, с.Нагуєвичі, Дрогобицький район, Львівська область

до відповідача Комунального підприємства «Комбінат міського господарства», м.Дрогобич, Львівська область

про стягнення 470 467,42 грн заборгованості.

За участю представників:

від позивача: Шабан В.Г. – адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1003852 від 12.05.2021; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001439 від 04.04.2019);

від відповідача: не з`явився.

Процес.

У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Фізичної особи-підприємця Білана Василя Мироновича до Комунального підприємства «Комбінат міського господарства» про стягнення 470 467,42 грн основного боргу.

Ухвалою від 13.04.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 12.05.2021.

Протокольною ухвалою від 12.05.2021 суд відклав підготовче засідання на 02.06.2021, відсутньому в судовому засіданні відповідачу, суд в порядку статті 121 Господарського процесуального кодексу України, надіслав ухвалу-повідомлення про дату та час наступного судового засідання.

Ухвалою від 02.06.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.06.2021.

23.06.2021 представником позивача подано суду клопотання (вх.№14528/21) яким просить долучити до матеріалів справи документи на підтвердження витрат позивача щодо отримання правової допомоги, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 10.03.2021; копію додаткового договору №1 від 22.06.2021 до договору про надання правової допомоги від 10.03.2021; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 22.06.2021 по договору про надання правової допомоги від 10.03.2021.

Представник позивача в судове засідання 23.06.2021 для розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, в судовому засіданні подав клопотання, яке в подальшому було зареєстровано канцелярією суду за вх.№14528/21. У поданому клопотанні представник позивача просить суд долучити до матеріалів справи документи на підтвердження витрат позивача щодо отримання правової допомоги, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 10.03.2021; копію додаткового договору №1 від 22.06.2021 до договору про надання правової допомоги від 10.03.2021; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 22.06.2021 по договору про надання правової допомоги від 10.03.2021.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 23.06.2021 для розгляду справи по суті не забезпечив. Станом на 23.06.2021 заяви клопотання від відповідача до суду не надходили. Відзив, заяви, клопотання не подавав. Ухвалою від 02.06.2021 явка представника відповідача не визнавалась обов`язковою.

Ухвала від 02.06.2021 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.06.2021 надсилалась відповідачу на адресу вказану позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, а саме: 82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Пилипа Орилика, буд. 15.

Явка представника відповідача в судове засідання 23.06.2021 не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, не вважає відсутність представника відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.

Дослідивши наявні у справі докази, врахувавши, що відповідач був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд дійшов висновку про можливість прийняття рішення у справі.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Відзив у встановлений судом строк відповідачем не подано.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 23.06.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 02.07.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір №4 купівлі-продажу, відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався протягом дії договору постачати покупцю товар (запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше) за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язувався приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений товар повністю не виконав, внаслідок чого у відповідача існує заборгованість у розмірі 470 467,42 грн по оплаті основного боргу за поставлений товар. У зв`язку із несплатою за поставлений товар, позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.15/03 від 15.03.2021 з проханням в 7-ми денний строк з моменту отримання даної вимоги сплатити заборгованість за поставлений товар в загальній сумі 470 476,42 грн. Відповідач залишив дану вимогу без відповіді та задоволення.

Таким чином, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати основного боргу в сумі 470 467,42 грн за поставлений товар за договором №4 купівлі-продажу від 02.07.2018.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив.

Обставини встановлені судом.

02.07.2018 між Фізичною особою-підприємцем Біланом Василем Мироновичем (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) та Комунальним підприємством «Комбінат міського господарства» (надалі по тексту рішення – відповідач, згідно з договором - покупець) було укладено договір №4 купівлі-продажу, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується протягом дії договору постачати покупцю товар (запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше) за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.

Відповідно до п. 1.2. та п.1.3. договору загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що постачається за цим договором, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, який постачався окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору протягом його дії. Загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану у видаткових накладних протягом дії договору.

Згідно з п. 4.1. договору ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передачі) партії товару, з урахуванням положень п. 5.2. цього договору.

Відповідно до п. 5.1. договору покупець зобов`язаний провести повний розрахунок за отриману по видатковій накладній партію товару у встановлений сторонами термін.

Згідно з п. 5.1.2. договору якщо партію товару відпущено покупцю без здійснення передоплати, товар вважається поставленим на умовах відстрочення платежу. При проведенні постачання з відстроченням платежу покупець сплачує вартість партії товару протягом терміну, зазначеного у видатковій накладній, за якою товар відпущено покупцю. Якщо строк розрахунків у видатковій накладній не зазначений, відстрочка платежу складає __(__) календарних днів з дати виписки видаткової накладної.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що у випадку зміни офіційного курсу національної валюти України - гривні відносно EURO на момент здійснення покупцем розрахунків за відвантажену за цим договором та прострочену по сплаті партію товару (згідно п.5.1.2. договору), сума, яка належить до сплати, визначається за наступною формулою:

К2 х S1

S2 =------------- , де:

K1

S2 - сума до оплати, визначена в залежності від зміни курсу гривні до EURO ;

K1 - офіційний курс гривні до EURO, встановлений НБУ на день отримання покупцем товару;

К2 - офіційний курс гривні до EURO, встановлений НБУ на день проведення розрахунків за отриманий товар;

S1 - сума придбаного товару, зазначена у видатковій накладній.

При цьому, умови цього пункту застосовуються лише у разі, якщо співвідношення К2 до K1 (К2/K1) буде більшим за 1 (одиницю).

Відповідно до п. 5.3. та п.5.4. договору розрахунки за договором проводяться в безготівковому порядку в гривнях, шляхом перерахування вартості товару на банківський рахунок постачальника. За погодженням сторін покупець має право проводити розрахунок (повністю або частково) готівкою через касу постачальника у встановленому законодавством порядку.

Згідно з п. 5.5. договору у випадку наявності заборгованості покупця за декілька партій (по декільком видатковим накладним) поставленого йому товару, сплачені покупцем грошові кошти зараховуються постачальником в погашення заборгованості по видатковим накладним в порядку черговості їх оформлення, починаючи з найдавнішої, незалежно від призначенім платежу у платіжному дорученні покупця на оплату.

Відповідно до п. 6.3. договору поставка товару покупцеві здійснюється на умовах ЕХW (самовивіз) зі складу постачальника транспортом покупця та за його рахунок (Інкотермс-2010). Сторони також можуть в кожному окремому випадку обумовити поставку товару на умовах доставки товару постачальником до вказаного покупцем місця, проте за рахунок покупця.

Пунктом 6.4. договору сторони погодили, що при поставці товару постачальником разом з видатковою накладною на вимогу покупця складається та надається покупця акт приймання-передачі послуг (послуги з доставки та/або комплектації товарів). Вищезазначені документи надаються покупцю для підписання. Покупець зобов`язується підписувати видаткові накладні та акти приймання-передачі послуг протягом 5-ти (п`яти) робочих днів з моменту їх отримання. Якщо покупець до закінчення зазначеного терміну не підпише і не надішле постачальнику надіслану постачальником видаткову накладну та акт приймання-передачі послуг, або не надасть письмово постачальнику свої мотивовані (обґрунтовані) та документально підтверджені заперечення проти змісту зазначених документів, або не надішле постачальнику письмове повідомлення про не отримання зазначених документів від постачальника, сторони погоджуються вважати такі видаткові накладні та акти приймання-передачі послуг, підписані лише постачальником, повністю узгодженими обома сторонами.

Згідно з п. 12.1. договору видаткові накладні та акт приймання-передачі послуг, за якими поставляється товар за цим договором, замовлення покупця на товар, а також додаткові угоди та інші двосторонні документи до договору, що підписані уповноваженими представниками постачальника та уповноваженими представниками покупця за даним договором (з урахуванням вимог п.6.4. договору), вважаються невід`ємною частиною цього договору.

Фізична особа-підприємець Білан Василь Миронович свої зобов`язання по договору №4 купівлі-продажу від 02.07.2018 виконав повністю, а саме за період з липня 2018 по березень 2020 поставив Комунальному підприємству «Комбінат міського господарства» товар на загальну суму 1 190 809,20 грн, згідно видаткових накладних за період з 04.07.2018 по 13.03.2020.

Товар запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше) прийнято відповідачем без жодних зауважень щодо кількості та якості.

Відповідачем проведено часткові оплати за отриманий товар по договору №4 купівлі-продажу від 02.07.2018 на загальну суму 802 172,00 грн. Отже, сума основного боргу по договору №4 купівлі-продажу від 02.07.2018 складає 388 637,20 грн.

Позивач, згідно п.5.2. договору, за розрахунковою формулою провів розрахунок суми заборгованості згідно неоплачених видаткових накладних за період з вересня 2019 по березень 2020 включно, від суми неоплаченого товару - 388 637,20 грн. Відповідно до якого загальна сума основного боргу по договору за період з 04.07.2018 по 13.03.2020 складає 470 467,42 грн.

У зв`язку із несплатою за поставлений товар, позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.15/03 від 15.03.2021 з проханням в 7-ми денний строк з моменту отримання даної вимоги сплатити заборгованість за поставлений товар в загальній сумі 470 476,42 грн. Вказана вимога отримана відповідачем 16.03.2021, про що свідчить проставлений штемпель вхідної кореспонденції за №32 від 16.03.2021. Проте, залишив дану вимогу без відповіді та задоволення.

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати основного боргу в сумі 470 476,42 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №4 купівлі-продажу від 02.07.2018.

До спірних правовідносин застосовуються положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Фізична особа-підприємець Білан Василь Миронович свої зобов`язання по договору №4 купівлі-продажу від 02.07.2018 виконав повністю, а саме за період з липня 2018 по березень 2020 поставив Комунальному підприємству «Комбінат міського господарства» товар на загальну суму 1 190 809,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за період з 04.07.2018 по 13.03.2020.

Товар запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше) прийнято відповідачем без жодних зауважень щодо кількості та якості.

Відповідачем здійснено часткові оплати за отриманий товар по договору №4 купівлі-продажу від 02.07.2018 на загальну суму 802 172,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку по рахунку позивача за період з 01.01.2017 по 17.02.2021.

Відтак, загальна сума основного боргу по договору складає 388 637,20 грн. Позивач, згідно п.5.2. договору, за розрахунковою формулою провів розрахунок суми заборгованості згідно неоплачених видаткових накладних за період з вересня 2019 по березень 2020 включно, від суми неоплаченого товару - 388 637,20 грн. Відповідно до якого загальна сума основного боргу складає 470 467,42 грн.

Судом перевірено розрахунок основного боргу на суму 470 467,42 грн, здійснений позивачем відповідно до п.5.2. договору, та встановлено, що позивачем розрахунок суми заборгованості згідно неоплачених видаткових накладних нараховано правильно.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що сторонами ні в п.5.1.2. договору, ні у видаткових накладних за вказаний період не зазначено строку оплати товару, відвантаженого без здійснення передоплати.

У зв`язку із несплатою за поставлений товар, позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.15/03 від 15.03.2021 з проханням в 7-ми денний строк з моменту отримання даної вимоги сплатити заборгованість за поставлений товар в загальній сумі 470 476,42 грн. Вказану вимогу відповідач отримав 16.03.2021, про що свідчить проставлена на ній печатка відповідача за вх.№32 від 16.03.2021. Проте, залишив дану вимогу без відповіді та задоволення.

Відповідач оплату за отриманий товар повністю не провів, відтак, як і станом на момент подання позовної заяви, так і станом на дату прийняття рішення у існує заборгованість зі сплати основного боргу за отриманий товар в сумі 470 476,42 грн.

Відповідач наявності заборгованості зі сплати основного боргу в сумі 470 476,42 грн не спростовував, відзиву на позовну заяву у строк, визначений законом і судом, не подав, проти позову не заперечив, власного контррозрахунку не надав.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 470 476,42 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачем подано належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази на підтвердження позовних вимог, які відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 470 467,42 грн основного боргу обґрунтовані матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Розподіл судових витрат.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позову немайнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позову майнового характеру, встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовна заява Фізичної особи-підприємця Білана Василя Мироновича подана до Господарського суду Львівської області у квітні 2021.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», з 1 січня 2021 року для працездатних осіб встановлено прожитковий мінімум на рівні 2 270,00 грн. Відтак, за подання до суду позовної заяви позивачу необхідно було сплатити 7 057,01 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 7 057,15 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2149 від 02.04.2021.

Відтак, позивачем сплачено судового збору в більшому розмірі на 0,14 грн, ніж встановлено законом.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, 0,14 грн судового збору підлягатимуть поверненню позивачеві з підстави внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом у випадку подання ним до суду відповідного клопотання про повернення судового збору.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 057,01 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Слід зазначити, що Комунальним підприємством «Комбінат міського господарства» не заявлено клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено з матеріалів справи, 10.03.2021 між адвокатом Шабаном В.Г. (надалі - адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Біланом В.М. (надалі – клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (надалі – договір). За умовами п.1.1. цього договору адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо послуг, перелік яких зазначений у вказаному пункті договору.

Згідно з п. 3.1. договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковим договором, який є невід`ємною частиною цього договору. Такий додатковий договір може бути викладений у формі додатку до даного договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

22.06.2021 між адвокатом Шабаном В.Г. (надалі - адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Біланом В.М. (надалі – клієнт) укладено додатковий договір №1 до договору про надання правової допомоги від 10.03.2021 (надалі – додатковий договір).

Відповідно до п.1. додаткового договору даний додатковий договір визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокату за надання правової допомоги у спорі щодо стягнення заборгованості на користь клієнта з Комунального підприємства «Комбінат міського господарства» та забезпечення представництва та захисту інтересів клієнта Господарському суду Львівської області у справі №914/898/21.

Пунктом 2 сторони погодили вартість послуг:

Назва послугиПриміткиВартість, грнАналіз документів клієнта, узгодження правової позиції2 години2 000,00Складення вимоги про оплату заборгованості та розрахунку заборгованості1 година1 000,00Складення та подання позовної заяви 3 години3 500,00Складення та подання на адресу суду клопотань по суті спору1,5 години1 500,00Представництво інтересів у суді (участь у судових засіданнях)12.05.2021 р 23.06.2021 р2 000,00Гонорар за ведення справи 5 000,00Відповідно до п.7.1. додаткового договору правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Згідно з п. 7.2. додаткового договору адвокат надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).

22.06.2021 між адвокатом та клієнтом відповідно до п.7.1. додаткового договору №1 від 22.06.2021 підписано та скріплено печатками уповноважених представників сторін акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 10.03.2021. У вказаному акті зазначено детальний опис наданих послуг з врахуванням витраченого часу та зазначенням вартості таких послуг, аналогічні тим, що вказані у п.2 додаткового договору №1 від 22.06.2021.

Підписуючи вказаний акт приймання-передачі сторони підтвердили відсутність претензій одна до одної за надані послуги та визначили розмір винагороди в загальній сумі 15 000,00 грн.

У пункті 3 акту приймання-передачі сторони підтвердили факт оплати за надані послуги в розмірі 15 000,00 грн шляхом передання готівкових коштів клієнтом на користь адвоката.

Позивачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн надано: договір про надання правової допомоги від 10.03.2021; додатковий договір №1 від 22.06.2021 до договору про надання правової допомоги від 10.03.2021; акт приймання-передачі наданих послуг від 22.06.2021 по договору про надання правової допомоги від 10.03.2021 на загальну суму 15 000,00 грн.

Повноваження адвоката Шабан Василя Гениковича підтверджуються ордером серія ВС №1003852 від 12.05.2021; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001439 від 04.04.2019, виданим Головою ради адвокатів Львівської області, відповідно до рішення Ради адвокатів Львівської області №102 від 13.03.2019.

Слід зазначити, що саме з вини відповідача спір доведено до суду, його поведінка не сприяла вирішенню спору у позасудовому порядку, у зв`язку з чим позивач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатами робота повинна бути оплачена, порядок нарахування суми витрат на професійну правничу допомогу прозорий та зрозумілий.

Суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

Крім згаданого у статті 126 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є верховенство права та пропорційність.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з врахуванням вищенаведених норм, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014р., заява № 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Ознайомившись з вищезазначеними доказами, оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача слід стягнути на користь позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, частиною 9 статті 165, статтями 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Комбінат міського господарства» (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Пилипа Орилика, буд. 15; ідентифікаційний код 32300054) на користь Фізичної особи-підприємця Білана Василя Мироновича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 470 467,42 основного боргу, 7 057,01 грн судового збору та 15 000,00 грн витрат на професійну допомогу адвоката.

3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256-258 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складено 05.07.2021

Суддя Ю.О. Сухович