Рішення № 98169570, 29.06.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2021 справа № 914/285/21

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Шевчук О. О. розглянув по суті у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова», м. Львів,до відповідача:Товариства з додатковою відповідальністю «Сенсус», м. Городок Львівської області,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:Львівська міська рада, м. Львів,про: стягнення 475'417,71 грн (з яких: 432'081,53 грн – надмірно сплачені кошти, 5'667,80 грн – три відсотки річних та 37'668,38 грн – інфляційні втрати).За участю представників сторін:

позивача:Качабульська Марія Богданівна – представник,відповідача:Романець Андрій Богданович – представник,третя особа:ОСОБА_1 – представник.1. Судові процедури.

1.1. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» до Товариства з додатковою відповідальністю «Сенсус» про стягнення 475'417,71 грн (з яких: 432'081,53 грн – надмірно сплачені кошти, 5'667,80 грн – три відсотки річних та 37'668,38 грн – інфляційні втрати).

1.2. Ухвалою суду від 16.02.2021 позовну заяву прийнято та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 18.03.2021. Також вказаною ухвалою залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Львівську міську раду. Ухвала про відкриття провадження у справі отримана усіма учасниками процесу, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 77-79).

1.3. Підготовче засідання 18.03.2021 не відбулось з причин зазначених в ухвалі суду від 25.03.2021. Цією ж ухвалою підготовче засідання призначено на 08.04.2021. Ухвалою суду від 08.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 22.04.2021.

8 квітня 2021 року суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову, проте 22 квітня 2021 року ним же подано клопотання про залишення раніше поданої заяви про зміну підстав позову без розгляду.

У судовому засіданні 22.04.2021 учасники справи явку уповноважених представників забезпечили. Позивач підтримав подане ним клопотання про залишення без розгляду раніше поданої заяви про зміну підстав позову, проти якого не заперечили відповідач та третя особа.

Ухвалою суду від 22.04.2021 заяву про зміну підстав позову залишено без розгляду, підготовче засідання відкладено на 11.05.2021, явку учасників справи визнано обов`язковою.

До канцелярії суду 07.05.2021 представником відповідача подано заяву про продовження строку для подання відзиву разом із відзивом на позовну заяву.

У судовому засіданні 11.05.2021 суд роз`яснив, що заява про продовження строку на подання відзиву подана після закінчення строку на подання відзиву, тому, керуючись нормами частини першої, другої та четвертої статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд (протокольною ухвалою) залишає таку заяву без розгляду та роз`яснює право звернутись до суду із заявою про поновлення строку для подання відзиву.

28 квітня 2021 року Львівською міською радою подано клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи, суд розглянувши таке, дійшов висновку задовольнити зазначене клопотання та прийняти подані докази.

1.4. Ухвалою суду від 11.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.05.2021.

Відповідачем 14.05.2021 через канцелярію суду подано заяву про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву про стягнення надмірно сплачених коштів разом із відзивом на позовну заяву, обґрунтувавши її тим, що внаслідок подання позивачем заяви про зміни підстав позову виникла необхідність додаткового аналізу такої.

Натомість, 17.05.2021 на електронну адресу канцелярії суду надійшло клопотання позивача про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною четвертою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Відтак, у судовому засіданні 18.05.2021, розглянувши заявлене клопотання відповідача, заслухавши учасників процесу, суд поновив заявнику строк на подання відзиву та оголосив перерву у судовому засіданні до 02.06.2021.

01 червня 2021 року позивачем подано до суду письмові пояснення разом із долученням судової практики, а відповідачем додаткові пояснення до відзиву.

У судовому засіданні 02.06.2021 оголошено перерву до 29.06.2021.

1.5. Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

1.6. Отже, забезпечивши учасникам процесу можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки, заслухавши їх позиції, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, у тому числі враховуючи достатність доказів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

У судовому засіданні 29.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

2. Аргументи сторін.

2.1. КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» (Позивач у справі) обґрунтовує позов тим, що між ними та ТзДВ «Сенсус» укладено Договір на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення від 05.02.2018 № 26/18, на момент укладення якого вартість однієї Гкал становила 1?542,24 грн. Рішенням Львівської міської ради від 06.12.2017 № 1104 «Про встановлення ТзДВ «Сенсус» тарифу на виробництво та постачання теплової енергії» було встановлено тариф - 1?071,88 грн/Гкал. Позивач зазначає, що відповідачем до пакету документів учасника торгів відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» не долучалося зазначене рішення, а також не здійснювалось попередження його як споживача про зміну тарифу.

Так, на виконання зобов`язання позивачем сплачувалася вартість наданих відповідачем послуг відповідно до умов Договору, а не згідно з встановленим рішення органу місцевого самоврядування тарифом на комунальні послуги з теплопостачання, який мав бути обов`язково застосований при укладенні спірного Договору. Таким чином, позивач просить стягнути вартість переплати за надані послуги за період січня 2018 року по лютий 2019 року у розмірі 432?081,53 грн та 5'667,80 грн – три відсотки річних і 37'668,38 грн – інфляційних втрат.

Правовими підставами позову визначено норми статей 625, 632 Цивільного кодексу України, статей 190, 191 ГК України та статей 7, 14, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

2.2. Відповідач – ТзДВ «Сенсус» заперечуючи проти позову вказує наступне.

Згідно даних оприлюднених на веб-порталі «Prozorro – публічні закупівлі» позивачем проведено процедуру закупівлі гарячої води у кількості 2700 Гкал ДК 021:2015:09320000-8 – Пара, гаряча вода та пов`язана продукція з очікуваною вартістю 4'164'048,00 грн. Оголошення про проведення переговорної процедури 24.01.2018 розміщено на вищевказаному веб-порталі під № UA-2018-01-24-002656-а. За результатами переговорної процедури 05.02.2018 між сторонами спору укладено Договір на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання (Вода гаряча) № 26/18.

На виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем поставлено, а позивачем прийнято теплову енергію, що підтверджується Актами здачі-приймання робіт, підписаними сторонами без зауважень та заперечень. Оплата за надані послуги проведена у повному обсязі.

Правовою підставою сплати спірних коштів є укладений між сторонами Договір. Акт ревізії, як підстава для стягнення надмірно сплачених коштів за надання послуг з теплопостачання через неправомірне завищення тарифів не може бути підставою виникнення господарсько-правових зобов`язань. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів та не можуть їх змінювати.

Таким чином, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено обґрунтованості та законності позовних вимог щодо стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі ціни позову на підставі акту ревізії фінансово-господарської діяльності та ст. 1212 ЦК України.

2.3. Львівська міська рада у поданому до суду клопотанні підтримує повністю заявлені позивачем вимоги, на підтвердження власної позиції надає листи, які скеровувала відповідачу про необхідність повідомлення позивача про зміну тарифу з посиланням на рішення виконавчого комітету від 06.12.2017 № 1104 та № 29 від 18.01.2018.

2.4. Позивач у письмових поясненнях зазначає, що відповідач 18.10.2017 звернувся до Львівської міської ради з заявою про встановлення тарифу на виробництво та постачання теплової енергії. Листом від 12.12.2017 Товариству надано рішення Львівської міської ради від 06.12.2017 № 1104 «Про встановлення ТзДВ «Сенсус» тарифу на виробництво та постачання теплової енергії» в розмірі 1071,88 грн (без ПДВ) за 1 Гкал. та повідомлено, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги виконавець послуг не менше ніж за 15 днів до введення у дію тарифів повідомляє споживачів, а саме КНП КЛШМД м. Львова.

Відповідачем не долучено до пакету тендерної документації вищевказане рішення, не повідомлено про його прийняття, що призвело до надмірно сплачених коштів лікарнею у сумі 432'081,53 грн.

Відтак, пункт Договору 1.3. в силу положень закону є нікчемним.

2.5. Відповідач у додаткових поясненнях до відзиву зазначає, що з аналізу приписів чинного законодавства випливає, що регульований тариф на теплопостачання здійснюється лише суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку. Відповідач не є суб`єктом природних монополій та не внесений до відповідного реєстру.

3. Обставини справи.

3.1. Товариство з додатковою відповідальністю «Сенсус» листом № 18/10-2 від 18.10.17 звернулось до Львівської міської ради в якому просило встановити тариф на виробництво та постачання теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з місцевого бюджету м. Львова у розмірі 1071,87 грн/Гкал (без ПДВ).

Рішенням Львівської міської ради № 1104 від 06.12.2017 «Про встановлення ТзДВ «Сенсус» тарифу на виробництво та постачання теплової енергії» встановлено відповідачу тариф на виробництво та постачання теплової енергії для централізованого опалення та гарячого водопостачання з використанням альтернативних джерел енергії розміром 1071,88 грн за 1 Гкал. Пунктом 2 вказаного рішення зобов`язано Департамент житлового господарства та інфраструктури повідомити ТзДВ «Сенсус» про необхідність попередження споживача про зміну тарифу не пізніше ніж за 15 днів до введення його у дію.

Департамент житлового господарства та інфраструктури листами від 12.12.2017 № 25-762 та 22.01.2019 № 25-55 повідомив ТзДВ «Сенсус» про рішення № 1104 від 06.12.2017 та № 29 від 18.01.2019.

3.2. 18 січня 2018 року Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги на веб-порталі «Ргоzогго - публічні закупівлі» під № UA-2018-01-24-002656-а розміщено оголошення про проведення процедури закупівлі гарячої води у кількості 2700 Гкал ДК 021:2015: 09320000-8 - Пара, гаряча вода та пов`язана продукція з очікуваною вартістю 4'164'048,00 грн.

Учасником ТзДВ «Сенсус» було запропоновано економічно вигідніші умови, аніж ЛМКП «Львівтеплоенерго». З підстав відсутності вільних теплопроводів у прохідних каналах позивача окрім ТзДВ «Сенсус» та ЛМКП «Львівтеплоенерго», процедура закупівлі ініційована замовником шляхом переговорів, що передбачено п. 3 ст. 12 та п. 2 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції від 27.01.2018).

За результатами переговорної процедури, між Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги (правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м.Львова») (надалі - КНП КЛШМД м. Львова) та Товариством з додатковою відповідальністю «Сенсус» укладено Договір на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання (Вода гаряча) від 05.02.2018 № 26/18 та додаткові угоди до нього (надалі – Договір). За умовами цього Договору, Постачальник зобов`язується протягом 2017 року поставити від власного джерела теплової енергії послуги – « 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (CPV) (Послуги з теплопостачання (Вода гаряча)» (надалі – послуги), а Споживач – прийняти і оплатити такі послуги (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору вартість однієї Гкал становить 1'542,24 грн (з ПДВ). Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціна послуг постачання теплової енергії становить 4?164?048,00 грн (з ПДВ). Пунктом 3.3 Договору встановлено, що сторони можуть змінити ціну за послуги у бік зменшення (без зміни кількості обсягу та якості послуг). Такі зміни здійснюються за взаємною згодою сторін шляхом підписання Додаткової Угоди.

05 червня 2018 року між позивачем та відповідачем підписано Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з якою п. 3.1 Розділу III: 1). Загальна вартість договору 3?764?048,00 грн; 2). Інші умови Договору не зазначені у даній Додатковій угоді, залишаються без змін.

Додатковою угодою № 3 від 29.01.2018 були внесені зміни до п. 6.1 Договору, відповідно до нової редакції Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами, скріплення печатками та діє до 31 березня 2019 року, або до повного виконання сторонами договірних зобов`язань.

3.3. На виконання взятих на себе зобов`язань відповідач надав, а позивач прийняв надані послуги, що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними сторонами без зауважень. Надані послуги позивачем оплачені повністю. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

3.4. Актом Західного офісу Державної аудиторської служби України № 04-21/7 від 06.08.2020 за наслідками ревізії фінансово-господарської діяльності КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» за період з 01.07.2017 по 30.04.2020 зафіксовано, що впродовж 2018 року та з 01.01.2019 по 10.02.2019 здійснено оплату послуг з виробництва та постачання теплової енергії по завищених тарифах, що призвело до незаконних видатків на загальну суму 432?081,53 грн.

3.5. Листом-претензією від 25.11.2020 № 19-07вих.-5013 позивач просив відповідача повернути надмірно сплачені кошти по Договору, а також оплатити інфляційні збитки в розмірі 30?618,11 грн.

У відповіді на лист-претензію відповідач зазначив, що станом на момент отримання листа-претензії ТзДВ «Сенсус» належним чином та в повному обсязі виконало своє зобов`язання, про що свідчить повна оплата рахунків за отриману теплову енергію, підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно договору та відсутність претензій протягом строку дії договору. Таким чином, Відповідач вбачає, що теплова енергія поставлялась Позивачу за ціною, яка визначена умовами укладеного договору, а кошти ТзДВ «Сенсус» набуто за наявності правової підстави – договору.

3.6. Для відновлення порушених прав та законних інтересів позивач звернувся до суду із даним позовом, відповідач повністю заперечив заявлені вимоги з підстав, наведених у відзиві та додаткових поясненнях.

4. Позиція суду.

4.1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання».

Визначеному статтею 181 Господарського кодексу України переддоговірному порядку укладення договору між сторонами передувала процедура проведення закупівлі. Порядок проведення даної процедури визначений Законом України «Про публічні закупівлі».

4.2. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни та державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (ст. 11 Закону).

Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Державні регульовані ціни запроваджуються в тому числі і органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку (ст. 191 ГК України).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до Закону (п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону).

Частиною 1 ст. 14 визначено поділ житлово-комунальних послуг на три групи за порядком затвердження цін/тарифів: 1) перша група – житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) друга група - житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

За змістом статті 31 Закону порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи визначає Кабінет Міністрів України.

01 червня 2011 року постановою Кабінету Міністрів України № 869 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води (надалі - Порядок, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пункт 1 Порядку визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (надалі - транспортування) та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.

4.3. Як з`ясовано судом у п. 3.1. даного рішення, відповідач листом від 18.10.2017 № 18/10-2 просив ЛМР встановити йому тариф на виробництво та постачання теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з місцевого бюджету м. Львова у розмірі 1071,87 грн/Гкал (без ПДВ). Рішенням Львівської міської ради № 1104 від 06.12.2017 «Про встановлення ТзДВ «Сенсус» тарифу на виробництво та постачання теплової енергії» встановлено відповідний тариф у розміром 1071,88 грн за 1 Гкал. Пунктом 2 вказаного рішення зобов`язано Департамент житлового господарства та інфраструктури повідомити ТзДВ «Сенсус» про необхідність попередження споживача про зміну тарифу не пізніше ніж за 15 днів до введення його у дію.

Вказані дії Департаментом здійснено, що підтверджується долученими до матеріалів справи листами від 12.12.2017 № 25-762 та 22.01.2019 № 25-55.

4.4. Частиною першою статті 3 Цивільного кодексу України закріплено, що засадами цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Частинами 1 та 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

З аналізу вищевказаних положень законів встановлено, що законодавством передбачено встановлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання цін, від яких сторони не мають відступати під час укладення договору.

4.5. Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, 05.02.2018 між Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги (правонаступником якого є позивач) та відповідачем укладено Договір на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання (Вода гаряча) № 26/18 та додаткові угоди до нього. Відповідно до п. 1.3 Договору вартість однієї Гкал становить 1'542,24 грн (з ПДВ).

4.6. Проаналізувавши вказані обставини, суд зазначає, що тариф на виробництво та постачання теплової енергії ТзДВ «Сенсус» є регульованим тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування, а тому такий не міг визначатись на власний розсуд, що у свою чергу, свідчить про те, що пункт 1.3 Договору не відповідає вимогам ЦК України, ГК України, Закону України «Про ціни і ціноутворення», Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

За таких обставин суд позбавлений можливості визнати правомірним спірний пункт договору, оскільки зазначене суперечитиме положенням ч. 1 ст. 632 ЦК України, в силу якої у даному випадку підлягають застосуванню ціни (тарифи) на послуги з постачання теплової енергії встановлені органом місцевого самоврядування, а також наведених законодавчих актів.

4.7. Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає закону, змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Статтею 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають нормам права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

4.8. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з абз 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та ч.6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Під порушеним правом необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За приписами ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіку Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У даному випадку завищення ціни 1 Гкал завідомо спрямовано на незаконне заволодіння майном (коштами) територіальної громади, адже передбачаючи таку ціну у договорі - 1'542,00 грн відповідач знав, що орган місцевого самоврядування за його ж заявою встановив для нього нижчу ціну (1'071,88 грн без ПДВ). За вказаних умов, положення спірного Договору є нікчемним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 Цивільного кодексу України).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (п.п. 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що п. 1.3 Договору на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання (вода гаряча) № 26/18 від 05.02.2018 у частині перевищення визначеного органом місцевого самоврядування тарифу суперечить вимогам законодавства, і є нікчемним.

4.9. Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. З аналізу статті 1212 ЦК України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань виникає за умови одночасної наявності у відносинах сторін трьох елементів: набуття особою майна або його збереження; здійснення цього за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав.

У результаті дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку відсутні достатні правові підстави для набуття відповідачем за рахунок позивача 432'081,53 грн - різниці між встановленим органом місцевого самоврядування тарифом і тим, який передбачений договором.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 432'081,53 грн надмірно сплачених коштів.

4.10. Також, суд погоджується із доводами позивача про безпідставне користування відповідачем грошовими коштами, що фактично, мало наслідком їх знецінення внаслідок інфляційних процесів.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 по справі № 646/14523/15-ц дійшла висновку, що ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність у лікарні права вимагати від товариства відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, з`ясовано, що розрахунок розрахунок відсотків річних здійснено правильно, а розрахунок інфляційних втрат здійснено частково правильно, відтак, здійснивши власний розрахунок, суд зазначає, що обюгрунтованими є вимоги про стягнення 5'667,80 грн – трьох відсотків річних та 36'725,04 грн – інфляційних втрат.

4.11. Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

5. Судові витрати.

5.1. Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з Відповідача підлягає до стягнення 7'117,02 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Сенсус» (81500, Львівська область, місто Городок, вулиця Нижні Пасіки, будинок 9; ідентифікаційний код 30484380) на користь Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» (79059, місто Львів, вул.. І. Миколайчука, будинок 9; ідентифікаційний код 01996639) 432'081,53 грн – надмірно сплачених коштів, 5'667,80 грн – трьох відсотків річних, 36'725,04 грн – інфляційних втрат та 7'117,02 грн – відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 08.07.2021.

Суддя В.П. Трускавецький