Рішення № 98168984, 22.06.2021, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

22.06.2021 р. м. Ужгород Справа № 907/329/20

За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Каріна Транс Ір”, с. Дешковиця Іршавського району

з участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , с. Чорнотисово Виноградівського району

про стягнення 54 344 грн. 19 коп. завданої шкоди в порядку регресу,

Суддя господарського суду – Пригара Л.І.

Секретар судового засідання – Багин Г.Ф.

представники:

Позивача – не з`явився

Відповідача – не з`явився

Третьої особи – не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Моторним (транспортним) страховим бюро України, м. Київ заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Каріна Транс Ір”, с. Дешковиця Іршавського району про стягнення 54 344 грн. 19 коп. завданої шкоди в порядку регресу. Ухвалою суду від 13.10.2020 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , с. Чорнотисово Виноградівського району.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2020 року відкрито провадження у справі № 907/329/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору.

Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву у порядку ст. ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання – суду, протягом 15-ти днів з дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів з дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 29.06.2020 року.

Ухвалами суду від 13.10.2020 року, 27.11.2020 року, 21.12.2020 року, 09.02.2021 року, 02.03.2021 року, 30.03.2021 року та 29.04.2021 року судові засідання відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду з викликом уповноважених представників сторін.

Ухвалою суду від 29.04.2021 року позивачеві запропоновано подати суду у строк до 21.06.2021 року документальні докази перебування транспортного засобу, за участі якого відбулося ДТП, у власності відповідача (реєстраційні документи, тощо); документальні докази перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем на момент вчинення ДТП.

Позивач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, натомість, на адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди та відсутності страхування цивільно-правової відповідальності відповідача на момент ДТП, позивачем виплачено відшкодування власнику автомобіля марки “Toyota Prius”, державний номер НОМЕР_1 , а тому, позивачем в силу положень ч. 2 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" отримано право звернення із регресним позовом до власника транспортного засобу. Оскільки власником транспортного засобу “IVECO AS 440543”, державний номерний НОМЕР_2 та напівпричепу “KOGEL SNCO24”, державний номерний знак НОМЕР_3 , водія якого визнано винним у скоєнні ДТП, згідно довідки про ДТП є ТОВ “Каріна Транс Ір”, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування шкоди в порядку регресу покладається на відповідача – ТОВ “Каріна Транс Ір”.

Посилаючись на ч. 1 ст. 1166, ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України позивач вказує, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. З врахуванням викладеного, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати щодо слати страхового відшкодування в розмірі 54 344 грн. 19 коп.

Відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про розгляд справи, із заявами, клопотаннями до суду не зверталися. Відповідач відзиву на позовну заяву у порядку ст. ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Враховуючи, що про розгляд справи відповідач та третя особа були повідомлені своєчасно та належним чином (ухвали суду були надіслані на їхні офіційні адреси; повідомлення про вручення ухвал містяться у матеріалах справи), суд дійшов висновку, що відповідач мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача, відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд встановив:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (позивач) звернулося до суду з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Каріна Транс Ір” про стягнення 54 344 грн. 19 коп. суми сплаченого страхового відшкодування.

Як вбачається із постанови Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05.07.2017 року у справі № 557/495/17, 13.04.2017 року о 23 год. 55 хв. на 297 км 930 м автодороги М-06 Київ-Чоп, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем “IVECO AS 440543”, державний номерний НОМЕР_2 та напівпричепом “KOGEL SNCO24”, державний номерний знак НОМЕР_3 , порушив правила дорожнього руху України, що призвело до зіткнення з автомобілем “TOYOTA PRIUS”, державний номерний знак НОМЕР_1 та пошкодження транспортних засобів.

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. штрафу.

Внаслідок зазначеної ДТП транспортний засіб “TOYOTA PRIUS”, державний номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність відповідача на дату скоєння ДТП застрахована не була.

Внаслідок настання страхового випадку 14.09.2017 року до МТСБУ (позивача) звернулася потерпіла сторона – Департамент патрульної поліції України із заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно із Звітом № 357К про оцінку автомобіля TOYOTA PRIUS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням особливостей його стану, які можливо було встановити при огляді, становить 203 155 грн. 22 коп. з ПДВ.

Відповідно до наказу МТСБУ № 11401 від 07.12.2017 року, позивачем вирішено здійснити виплату ФОП Грудницька Г.Л. суми 92 640 грн. 39 коп. за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач здійснив виплату ФОП Грудницька Г.Л. страхового відшкодування у повному обсязі в розмірі 92 640 грн. 39 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1262473 від 07.12.2017 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що виплативши страхове відшкодування особі, якій завдано шкоду внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивач в силу положень ч. 2 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" отримав право звернення із регресним позовом до власника транспортного засобу та просить стягнути з відповідача суму 54 344 грн. 19 коп., яка складається із суми страхового відшкодування у розмірі 53 815 грн. 39 коп. та 528 грн. 80 коп. витрат на проведення експертизи.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Застосування цього способу захисту здійснюється і в позадоговірних зобов`язаннях (гл. 82 Цивільного кодексу України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Виходячи із зазначеної норми закону, факт наявності між володільцем й особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, трудових відносин має бути підтверджений належними доказами. Проте, на виникнення обов`язку володільця джерела підвищеної небезпеки щодо відшкодування заподіяної ним шкоди впливають такі обставини:

- у який час було заподіяно шкоду (службовий чи неслужбовий);

- було джерело підвищеної небезпеки ввірено працівникові в процесі виконання ним трудових обов`язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.

Тобто, у розумінні ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, якщо службовий автомобіль потрапить у ДТП з вини водія, внаслідок чого буде ушкоджене майно чи здоров`я інших осіб, то відповідальність за шкоду завдану водієм під час виконання ним трудових обов`язків нестиме роботодавець.

Така відповідальність може настати за умов:

- Доведеності вини водія;

- Наявність належним чином оформлених трудових відносин із водієм;

- Заподіяння водієм шкоди, у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

Положеннями пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” визначено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно – правову відповідальність.

Досліджуючи підставність звернення позивача із позовними вимогами у даній справі, суд враховує, що аналіз вищенаведених норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки – роботодавець.

Таким чином шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 426/16825/16-ц.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що предметом доказування у даній справі є обставини перебування транспортного засобу – “IVECO AS 440543”, державний номерний НОМЕР_2 та напівпричепом “KOGEL SNCO24”, державний номерний знак НОМЕР_3 у володінні роботодавця, а саме, відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Каріна Транс Ір”, та факт перебування винної у ДТП особи – ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 року у справі № 914/820/17 зробив висновок, що з аналізу ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України суд вбачає, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Встановлення факту перебування водія ОСОБА_1 на час ДТП у трудових відносинах з відповідачем та виконання ним на час ДТП своїх трудових (службових) обов`язків має суттєве значення для покладення на відповідача обов`язку відповідно до приписів ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України відшкодувати шкоду, завдану водієм ОСОБА_1 .

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами Це можуть бути дії виробничого господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Доказами на підтвердженням перебування водія в трудових відносинах з відповідною особою можуть бути наказ про прийняття на роботу, трудова книжка водія, табель обліку робочого часу, посадова інструкція тощо. Доказами на підтвердження завдання шкоди під час виконання водієм трудових (службових) обов`язків можуть бути подорожній лист, наказ про закріплення за водієм службового автомобіля, наказ про направлення у відрядження тощо.

Судом встановлено, що на підтвердження факту перебування водія ОСОБА_1 на час ДТП у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю “Каріна Транс Ір” позивач до матеріалів справи не подав жодних доказів. Крім того, як вбачається із змісту постанови Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05.07.2017 року, ОСОБА_1 , тимчасово непрацюючий.

При цьому, позивач в ході судового розгляду справи не заявляв суду про неможливість подати інші докази, які би прямо чи опосередковано свідчили про перебування водія – ОСОБА_1 на момент ДТП у трудових відносинах із відповідачем; не клопотав перед судом про необхідність витребування доказів, які позивач самостійно не може здобути.

Таким чином, доказів того, що ОСОБА_1 станом на момент ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем і керував “IVECO AS 440543”, державний номерний НОМЕР_2 та напівпричепом “KOGEL SNCO24”, державний номерний знак НОМЕР_3 у зв`язку із виконанням своїх трудових обов`язків, суду не надано.

Крім того, позивач не надав суду і доказів щодо підтвердження права власності або доказів щодо експлуатації, використання, зберігання транспортного засобу “IVECO AS 440543”, державний номерний НОМЕР_2 та напівпричіп “KOGEL SNCO24”, державний номерний знак НОМЕР_3 у відповідача – ТОВ “Каріна Транс Ір”. Вказане не підтверджується і постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05.07.2017 року у справі № 557/495/17.

Наведена обставина є тією підставою, яка виключає можливість покладення на відповідача обов`язку відповідно до приписів ст. 1172 Цивільного кодексу України відшкодувати шкоду, завдану водієм ОСОБА_1 , та приписів ст. 1187 Цивільного кодексу України відшкодувати шкоду, як власником джерела підвищеної небезпеки, а тому, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Разом з тим, позивач не подав суду доказів необхідності перерахування коштів ФОП Грудницька Г.Л., а не потерпілій особі – Департаменту патрульної поліції України, власнику автомобіля “TOYOTA PRIUS”, державний номер НОМЕР_1 , яка звернулася за відшкодуванням шкоди.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач доказів на підтвердження викладених ним обставин суду не надав, аргументи позову не знайшли свого підтвердження у матеріалах даної справи та положеннях законодавства.

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 – 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 08.07.2021 року.

Суддя Пригара Л.І.