Ухвала суду № 98154795, 05.07.2021, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/214/21

Провадження №2/603/138/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2021 р. м. Монастириська

Монастириський районний суду Тернопільської області в складі

головуючого – судді Галіяна І.М.,

секретаря судового засідання – Чікало В.Б.

провівши підготовче засідання по цивільній справі:

позивач: Монастириська міська рада

відповідач: ОСОБА_1 ,

предмет позову: стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати

за участі

представника позивача – ОСОБА_2

відповідача – не з`явився

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Монастириська міська рада звернулася в Монастириський районний суд Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 74067 грн. за землю, розташовану за адресою АДРЕСА_1 .

Підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення коштів у вигляді орендної плати є користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою для обслуговування нежитлової будівлі.

Ухвалою судді Монастириського районного суду Тернопільської області Галіяна І.М. від 26.04.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

22.06.2021 року представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивоване тим, що правовідносини з користування земельною ділянкою виникли між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і Монастириською міською радою з приводжу здійснення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності на земельній ділянці, яка належить Монастириській міській раді, тобто спірні правовідносини з позивачем стосовно фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення належним чином такого використання мають ознаки господарських, а тому вважає, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

02.07.2021 року Монастириською міською радою подано заперечення на клопотання про закриття провадження у справі в якому просить відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача. Заперечення мотивоване тим, що наявність у ОСОБА_1 статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості як відповідач по даній справі, зокрема, у правовідносинах з користування земельною ділянкою та у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою. Користування такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин. Дана обставина свідчить про використання земельної ділянки ОСОБА_1 як фізичною особою і відповідно позовні вимоги не пов`язані із здійсненням ним господарської діяльності.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи клопотання представника відповідача та заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі з підстав наведених в ньому задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 ч. 1 ст. 19 ЦПК України передбачається, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком випадку, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне та суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Представник відповідача в своєму клопотанні посилається на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.02.2021 року в якому зазначено, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована як об`єкт цивільних прав 31.12.2015 року та відноситься до категорії земель – землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення – для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ 11.02).

Так, суд зазначає, що Витяг з Державного земельного кадастру – це документ, що містить інформацію про земельну ділянку та підтверджує внесення даних земельної ділянки до Державного земельного кадастру, тобто даний Витяг містить інформацію про земельну ділянку та не свідчить про її використання чи нерухомого майна, яке знаходиться на ній в господарській діяльності. Також сам факт належності земельної ділянки до земель промисловості не свідчить про її використання для зайняття підприємницькою діяльністю.

ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, встановлено, що суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади (частина друга статті 2 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 12 ЗК України 2002 року до повноважень, зокрема, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи за заявою ОСОБА_1 від 26.06.2013 року, рішенням сесії Монастириської міської ради № 612/2 від 27.06.2013 заявнику було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.41 га для обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 .

В подальшому рішенням сесії Монастириської міської ради № 973/4 від 12.05.2015 було надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.41 га для обслуговування нежитлової будівлі (хлібзаводу) по АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка належить до земель промисловості, а тому сам факт належності земельної ділянки до земель промисловості не свідчить про її використання для зайняття підприємницькою діяльністю.

Окрім того, як зазначено представниками позивача у судовому засіданні, земельна ділянка надавалася в оренду як фізичній особі, а не як приватному підприємцю, у зв`язку із чим вони попереджували відповідача укласти з ними договір оренди на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та сплатити безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою (лист від 25.02.2021 року №223/02-20).

Окрім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що факт належності земельної ділянки до земель промисловості не свідчить про її використання для зайняття підприємницькою діяльністю.

Так, згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 13.01.2011 року і по даний час зареєстрований як фізична особа підприємець. Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є: 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Суб`єкти господарювання можуть займатися будь-якими не забороненими законодавством видами діяльності.

Разом з тим, відповідно до відомостей про об`єкт оподаткування платника податків місцезнаходження об`єкта оподаткування ФОП ОСОБА_1 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») є АДРЕСА_2 , що підтверджується листом Монастириської ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області від 29.06.2021 року №1488/АП/19-00-1911.

Для визначення певного виду економічної діяльності та внесення відповідної інформації до ЄДР використовується Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 згідно Наказу Держспоживстандарту України від 11.10.2010 N457.

Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об`єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології) у групи.

З наведеного випливає, що код виду діяльності не створює прав чи обов`язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків, не обов`язково достатній критерій для виконання умов, передбачених законодавством та не може бути належним доказом здійснення особою господарської діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати.

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізичної особи-підприємця» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах вже визначала співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.

Тобто для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09 жовтня 2019 року у справі за 3209/1721/14-ц.(провадження №14-418цс19) від 12.06.2018 у справі № 922/3204/17,від 03.10.2018 у справі №904/1182/17.

Таким чином, твердження представника відповідача про те, що у даній справі виникли правовідносини, які пов`язані з підприємницькою діяльністю є передчасними. Окрім того, з поданого відповідачем відзиву на позовну заяву також не вбачається, що відповідач на даний час здійснює господарську діяльність на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 10 ч. 2 ст. 197, ч. 2 ст. 258, ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Андрусенка Ігоря Ярославовича про закриття провадження у справі - відмовити.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 06.07.2021 року.

Суддя І. М. Галіян