Ухвала суду № 98150106, 01.07.2021, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа №694/1049/21

провадження № 2-з/694/13/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2021 року м. Звенигородка

Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д.І. розглянувши заяву представника позивача Плівак Лілії Миколаївни в інтересах позивача ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову,

В СТ НОМЕР_1 :

Представник позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову в якій просить: накласти заборону на відчуження земельних ділянок, що утворились в результаті поділу ділянки з кадастровим номером 7121289400:02:001:0050, площею 69.5875 га, а саме: кадастровий номер 7121289400:02:001:0127, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0128, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0129, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0130, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0131, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0132, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0133, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0134, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0135, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0137, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0136, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0138, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0139, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0140, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0141, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0122, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0123, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0124, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0126, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0159, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0121, площею 1,9573 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0145, площею 1,9573 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0146, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0147, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0148, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0149, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0150, площею 1,9589 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0151, площею 1,9735 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0152, площею 1,9735 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0153, площею 1,9735 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0154, площею 1,9735 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0155, площею 1,9735 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0156, площею 1,9777 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0157, площею 1,9825 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0125, площею 1,959 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0144, площею 0,4305га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0143, площею 0,2497 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0142, площею 0,1772 га; кадастровий номер 7121289400:02:001:0158, площею 0,1463 га.

Заява мотивована тим, що позивач, ОСОБА_1 , подає до Звенигородського районного суду Черкаської області позовну заяву до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу Г оловного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 10.12.2020 №23-12082/14-20-СГ «Про припинення права оренди земельними ділянками» та наказу від 30.12.2020 №23-12792/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність із зміною цільового призначення», зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області скасувати у Поземельних книгах записи про державну реєстрацію земельних ділянок, що утворились в результаті поділу ділянки з кадастровим номером 7121289400:02:001:0050, площею 69.5875 га. Відповідач в одноособовому порядку оскаржуваним наказом від 10.12.2020 №23-12082/14-20-СГ припинив право оренди земельними ділянками, що входять до складу належного позивачу спадкового майна, а наказом від 30.12.2020 №23-12792/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність із зміною цільового призначення», поділив, змінив цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7121289400:02:001:0050, площею 69.5875 га та надав її у приватні власність іншим громадянам (34 особи). Станом на сьогоднішній день частина громадян, що згідно оскаржуваного наказу від 30.12.2020 №23-12792/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність із зміною цільового призначення» зареєстрували за собою право власності на новоутворені земельні ділянки і мають намір їх відчужити на користь третіх осіб. На частину ділянок у Державному земельному кадастрі ще не зареєстровано право власності. Що стосується земельних ділянок, які були передані у комунальну власність Ватутінської міської ради Черкаської області, то одна земельна ділянка, яка утворилась в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7121289400:02:001:0050, а саме: кадастровий номер 7121289400:02:001:0125, площею 1,959 га, включена до переліку для продажу права оренди на неї на аукціоні, що доводиться копією рішення Ватутінської міської ради Черкаської області від 25.02.2021 №5-35/VIII (додається). Позивач звертався до Ватутінської міської ради з проханням виключити з переліку для продажу права оренди на аукціоні земельну ділянку з кадастровим номером 7121289400:02:001:0125, площею 1,959 га, проте, листом від 16.04.2021 №956/02-21, Виконавчий комітет Ватутінської міської ради Черкаської області повідомив, що має повне право розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 7121289400:02:001:0125, площею 1,959 га, оскільки жодних заборон для цього не встановлено. Весь час з моменту відкриття спадщини після смерті брата, позивач відкрито користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 7121289400:02:001:0050, вчасно вносив плату за її використання, витрачав кошти на оброблення ділянки, посадковий матеріал та посів поля. У разі, якщо судом не буде вжито заходи забезпечення позову, утворені в результаті поділу земельні ділянки буде відчужено на користь третіх осіб, що завдасть значної шкоди позивачу і унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Заява про забезпечення позову розглянута судом без повідомлення учасників справи у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Вивчивши подану заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачів, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за їхнім позовом.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасників справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

У відповідності до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Частиною 1ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

За змістом ч. 2ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Разом з тим, заявник, зазначаючи захід забезпечення позову, який належить застосувати, не надає жодного належного вмотивованого обґрунтування його необхідності.

Під час вирішення питання щодо наявності підстав для забезпечення позову суд повинен врахувати обґрунтованість заявлених вимог, пов`язаність заходів забезпечення позову з предметом позову, співмірність заходів забезпечення із заявленими вимогами, а також запобігти порушенню прав третіх осіб в зв`язку з вжиттям судом заходів забезпечення позову.

При цьому слід зазначити, що згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 4постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, встановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, згідно з роз`ясненнями, викладеними у вказаній постанові, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивачів, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При цьому суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише у разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Водночас у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, обґрунтуванням співмірності виду забезпечення позову, інші відомості, необхідні для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивачів на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивачів, так і відповідача.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 761/45074/17, Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачів від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивачів, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову суд лише встановлює, чи може невжиття обраних заявниками заходів забезпечення позову істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися, чи є обраний ними спосіб захисту співмірним із заявленими позовними вимогами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просять заявники, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач переконаний у існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам у майбутньому, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а тому, на думку позивача, необхідно накласти арешт та заборонити вчинити дії щодо земельної ділянки.

Однак належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин заявник суду не надав.

Суд вважає, що позивачем у клопотанні про забезпечення позову не надано беззаперечних та переконливих доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду або обґрунтоване припущення такої загрози.

Слід відмітити, що у цивільному судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на осіб, які звертаються з відповідною заявою.

Проте об`єктивних обставин, що несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду заявниками не наведено.

Виходячи з того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, судом не вбачається.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Натомість Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019 року по справі № 824/239/2018 зазначив, що судове рішення як найвищий акт правосуддя повинно бути виконуваним, оскільки виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд вважає необхідним відмовити заявнику у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.149-153,259-260,353-355 ЦПК України, -

постановив:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду або через Звенигородський районний суд Черкаської області.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.І. Сакун