Рішення № 98147208, 06.07.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/212/21

провадження 2/201/1256/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору підряду, стягнення суми попередньої оплати, відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, стягнення грошових коштів та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12 січня 2021 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору підряду, стягнення суми попередньої оплати, відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, стягнення грошових коштів та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 25 лютого 2020 року уклав з відповідачем договір на виготовлення і поставку продукції (меблі), узгоджено було порядок і строк виконання, специфікацію, порядок розрахунку, відповідальність сторін і інш. На виконання вказаного договору позивач попередньо сплатив відповідачу 24 500 грн., умови договору сторін не змінювалися. Але в передбачений договором строк відповідач не виконав виготовлення і поставку замовленої продукції позивачу, хоча гроші відповідачем були отримані і використані; прохання позивача виконати умови договору або повернути кошти попередньої оплати до договору сторін відповідачем залишено без уваги, добровільно вирішити спір відповідач відмовився, на звернення позивача не відповів нічого. Позивачу завдані збитки і моральна шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач просив стягнути з відповідача вказану суму попередньої оплати за договором, передбачені цим договором штрафні санкції, моральну шкоду, збитки і витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином. Вказаним і матеріалами справи, проти позовних вимог не заперечував і не заперечував проти розгляду справи за наявними матеріалами по закону і проти розгляду справи за його відсутності. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання перенесення слухання справи було вже було, доказів на підтвердження поважності причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала. Отже, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Судом встановлено, що 25 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 уклала з відповідачем ФОП ОСОБА_2 договір на виготовлення і поставку продукції (меблі), узгоджено було порядок і строк виконання, специфікацію, порядок розрахунку, відповідальність сторін і інш. На виконання вказаного договору позивач попередньо сплатив відповідачу 24 500 грн., умови договору сторін не змінювалися. Але в передбачений договором строк відповідач не виконав виготовлення і поставку замовленої продукції позивачу, хоча гроші відповідачем були отримані і використані; прохання позивача виконати умови договору або повернути кошти попередньої оплати до договору сторін відповідачем залишено без уваги.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. На неодноразову вимогу позивача на протязі 2020 року повернути суму 24 500 грн. відповідач відповів відмовою, сума боргу залишилася не повернутою. Позивачу завдані збитки і моральна шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

25 лютого 2020 року між позивачем ОСОБА_1 як замовником та відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як виконавцем було укладено договір підряду на виготовлення та монтаж меблів № 25/02. За цим договором відповідач зобов`язувався за завданням позивача виконати роботи по виготовленню, доставці та встановленню меблів у приміщеннях позивача за адресою: АДРЕСА_1 , що передбачено п.п. 1.1, 1.2, 1.6 договору.

Відповідно до п. 2 договору, відповідач зобов`язується виконати роботи в наступні строки: п. 2.1.1 виконати роботи з виготовлення меблів протягом 30 робочих днів з моменту сплати позивачем повної суми авансового платежу, передбаченого п. 3.2.1 договору, що складає 24 500 грн.; п. 2.1.2 виконати роботи по доставці виготовлених меблів протягом 10 днів з моменту сплати позивачем повної суми авансового платежу, передбаченого п. 3.2.2 договору, що складає 7 000 грн.; п. 2.1.3 виконати роботи по встановленню (монтажу) меблів протягом 3-х робочих днів в межах 10-денного терміну з моменту сплати позивачем повної суми авансового платежу відповідно до п. 3.2.2 договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору, загальна вартість робіт, яка підлягає до виконання відповідачем складає 35 000 грн.; відповідно до п. 3.2. оплата робіт, виконаних відповідачем за договором, проводиться позивачем в наступному порядку: п. 3.2.1. перший платіж - передоплата (аванс) в розмірі 70% загальної суми договору, що складає 24 500 грн. сплачується позивачем в день підписання сторонами Дизайн-проекту.

Таким чином, зобов`язання відповідача з виконання підрядних робіт, а саме виготовлення меблів, повинні були бути виконані протягом 30-ти робочих днів з дня сплати позивачем авансового платежу відповідно до п. 3.2.1 Договору.

Позивачем відповідно до умов п. 3.2.1. Договору сплачено передоплату (аванс) в розмірі 70% загальної суми договору, що складає 24 500 грн., що підтверджується товарним чеком № 25/02 від 25 лютого 2020 року. Отже, в обумовлений Договором підряду строк позивачем було перераховано відповідачу кошти в розмірі 24 500 грн., при цьому зобов`язання відповідача з виготовлення меблів повинні були бути виконані протягом 30-ти робочих днів з дня сплати позивачем авансового платежу відповідно до п. 3.2. Договору, що становить період з 26 лютого 2020 року до 07 квітня 2020 року (29.02, 01, 07, 08, 09, 14, 15, 21, 22, 28, 29.03, 04, 05.04 - вихідні та святкові дні). До 07 квітня 2020 року роботи відповідачем виконані не були.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з усними та письмовими претензіями щодо невиконання у встановлені договором строки зобов`язання, передбаченого п. 2.1.1, п. 4.1.2 договору. Проте на телефонні дзвінки та повідомлення у мобільному додатку «VіЬег» відповідач відповідав лише обіцянками, а потів взагалі перестав відповідати на дзвінки та повідомлення, не виходить на зв`язок і продовжує ухилятися від виконання зобов`язань.

Таким чином, відповідач узяті на себе зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, а саме не виготовив меблі у встановлений договором строк (п. 2.1.1 договору).

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 01 вересня 2020 року фізична особа- підприємець ОСОБА_2 (запис про проведення державної реєстрації № 22030000000000744 від 18 липня 2005 року) на підставі власного рішення припинив підприємницьку діяльність (запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця № 2002030060006000744 від 01 вересня 2020 року).

Згідно з ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа- підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Відповідно до ст. 53 ЦК України фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов`язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Таким чином, зобов`язання за укладеним договором підряду на виготовлення та монтаж меблів № 25/02 від 25 лютого 2020 року не припиняються, а залишаються за ОСОБА_2 як фізичною особою, оскільки він як фізична особа не перестає існувати.

За статтею 837 ЦК України - за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду, (ст. 846 ЦК України).

За правилом статті 849 ЦК України - якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулюється спеціальним Законом України «Про захист прав споживачів».

За ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Отже, позивач, як споживач, має право вимагати відшкодування збитків.

Згідно ст. 525, 526 Цивільного кодексу України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

За правилом статті 693 ЦК України - якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За частиною 2 статті 693 ЦК України - якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Окрім того, за статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ч. І та 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Таким чином неправомірними діями відповідача, пов`язаними з не виконанням умов укладеного договору, використанням коштів позивача було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).

Відповідно до ч. 1 ст. 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно з ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Положеннями ч. 1 та 2 ст. 570 ЦК України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс є звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. У разі невиконання зобов`язання, по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/1084/18).

Відповідач мав виготовити меблі в 30-денний строк від дня внесення попередньої оплати позивачем, тобто до 07 квітня 2020 року, проте на момент пред`явлення позову так і не розпочав виконання зазначеної роботи, що є істотним порушенням умов договору. На прохання позивача, що висловлювалося у телефонних розмовах, надіслати фото підтвердження виконання роботи, відповідач надавав обіцянки, але нічого не надсилав.

Тобто доказів виконання робіт з виготовлення меблів на момент спливу 30-денного строку, визначеного п. 2.1.1 договору, та пізніше відповідач не надавав. Позивач на момент подання позовної заяви не має підтверджень виконання робіт з виготовлення меблів, які згідно з п. 2.1.1 договору протягом 30 робочих днів з моменту сплати позивачем повної суми авансового платежу, визначеної п. 3.2.1 договору (24 500 грн.), мав виконати відповідач.

Отже, відповідачем не виконано умови п. 2.1.1. договору у встановлений договором строк, у той час, як позивачем виконано умови договору, а саме п. 3.2.1.

Таким чином, відповідачем порушено істотні умови договору, а тому договір підряду № 25/02, укладений 25 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , слід розірвати на підставі ст. 651 ЦК України. Так як грошові кошти позивачу, у зв`язку з невиконанням умов договору, відповідачем повернуті не були, то підлягає стягненню з відповідача сплачена позивачем відповідно до п. 3.2.1. сума передоплати (авансу) в розмірі 24 500 грн.

Щодо стягнення пені за прострочення виконання роботи за договором.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно з п. 3.1.1 договору вартість робіт, передбачених п. 1.2.1 договору (виготовлення меблів), складає 33 400 грн. Тобто вартість роботи, виконання якої прострочено, складає 33 400 грн.

25 лютого 2020 року позивачем було сплачено авансовий платіж, передбачений п. 3.2.1 договору, що складає 24 500 грн.. Відповідач мав виконати роботи з виготовлення меблів протягом 30 робочих днів з моменту сплати позивачем повної суми вище вказаного авансового платежу, тобто до 07 квітня 2020 року, згідно з п. 2.1.1. договору. Прострочення виконання зобов`язання триває на момент подання позовної заяви.

Таким чином, пеня має нараховуватися з 08 квітня 2020 року до моменту виготовлення позову, підготовки документів і звернення до суду - 28 грудня 2020 року. Тобто, відповідачем прострочено виконання зобов`язання за договором на 182 робочі дні. Розмір пені за прострочення виконання роботи з виготовлення меблів з 08 квітня 2020 року до 28 грудня 2020 року становить 182 364 грн., що складається з наступного розрахунку: 1002 грн. (3% від суми невиконаних робіт (послуг) за договором) X на 182 дні (строк прострочення виконання робіт). Таким чином, оскільки відповідач свої зобов`язання по договору підряду №25/02 від 25 лютого 2020 року щодо виконання робіт з виготовлення меблів не виконав у строк, визначений Договором, позивач має право на стягнення з відповідача пені у розмірі 3% загальної вартості роботи за кожний день прострочення, що, виходячи з суми 33 400 грн., становить 182 364 грн.

А відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З урахуванням зазначеного, суд вважає можливим зменшити розмір стягуваної пені до суми авансу (попередньої сплати за договором), оскільки розмір пені значно перевищує розмір збитків.

Щодо відшкодування самих збитків.

Відповідно до п.п. 8.3 Договору у випадку невиконання стороною своїх обов`язків за Договором, така сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні заподіяні цим збитки. Збитки підлягають відшкодуванню винною стороною в розмірі, документально підтвердженому потерпілою стороною, але в сумі, що не перевищує 20% від загальної суми договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В день оплати авансу за виготовлення меблів позивачем був оформлений кредит для виконання такої оплати, про що завчасно був повідомлений відповідач у мобільному додатку VіЬег повідомленням від 24 лютого 2020 року о 18:25. За Заявою-Договором про відкриття Поточного рахунку та надання кредиту «Кредит готівкою» №014-110-82- 45646968 від 25 лютого 2020 року) позивачка отримала 20 000 гривень та передала їх позивачу у той же день. Сума сплаченого авансу склала 24 500 грн.: 20 000 грн. кредитних коштів та 4 500 грн своїх особистих коштів, що підтверджується товарним чеком № 25/02 від 25 лютого 2020 року. Додаткові витрати позивача, відповідно до кредитного договору, склали 4354.9 грн: 811.65 грн страховий платіж та 3 543.25 грн - проценти за користування кредитом.

Таким чином, сума додаткових витрат у розмірі 4354.9 грн. є реальним збитком, який був завданий позивачу відповідачем, а тому має бути відшкодована. Внаслідок невиконання відповідачем зобов`язання за договором підряду позивач значною мірою позбавилася того, на що розраховувала при укладенні договору та сплаті авансу кредитними коштами. Позивач не отримала замовлених у відповідача меблів і при цьому була змушена сплатити страховий платіж та проценти за користування кредитом.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач до укладення договору підряду на виготовлення та монтаж меблів № 25/02 від 25 лютого 2020 року вже 2 рази замовляла меблі у відповідача і він виконував усі роботи вчасно. Тому позивач вирішила укласти договір знову. Натомість відповідач скористався її довірою, яка базувалася на особистому знайомстві та ділових відносинах, які вже досить стійко склалися, та ввів в оману щодо належного виконання договору. З огляду на невиконання умов договору відповідачем та його постійні обіцянки про виготовлення, доставку та встановлення меблів вдома у позивача з вказуванням дат, коли це буде зроблено, та визначенням часу позивач не могла: повноцінно користуватися своєю квартирою, покинути домівку, поїхати кудись, щоб оздоровити дитину. Син позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 святкував день народження. Через невиготовлення меблів, дитина зустріла свято без шафи та у квартирі, де речі постійно знаходяться у мішках. Сім`я позивача чекає більше року на шафи, які обіцяв виготовити відповідач.

Таким чином, неправомірними діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода. Враховуючи моральні страждання позивача, спричинені внаслідок невиконання відповідачем зобов`язання за договором тривалий час, залишення позивача на тривалий час без значної суми грошових коштів, відсутність можливості для позивача облаштувати до дня народження дитини квартиру меблями, позивач вважає таким, що відповідає глибині і ступеню його моральних і фізичних страждань розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн.

З викладеного видно, що позивачу неправомірними діями завдавача шкоди - відповідача завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем. Суд вважає можливим задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди в заявленому розмірі 3 000 грн..

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а також суд може захистити цивільне право іншим способом, встановленим договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно з ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно них по сумі боргу та строку її повернення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.

Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на конкретній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Зокрема, в п. 22 Директиви визначено, що Держави-члени ЄС повинні мати право приймати або вводити в дію національні положення, які забороняють кредитору вимагати від споживача відповідно до кредитного договору відкривати рахунок у банку, або укладати договір у відношенні іншої додаткової послуги, або виконувати платежі або сплачувати комісію для таких банківських рахунків або інших додаткових послуг. У Державах-членах ЄС, в яких подібні комбіновані пропозиції дозволені, споживачі повинні бути проінформовані до закінчення строку дії кредитного договору про будь-які додаткові послуги, які є обов`язковими для кредиту, який може бути отриманий одночасно або відповідно до умов ринку. Платежі, які підлягають оплаті у зв`язку з цими додатковими послугами, повинні бути включені в загальний розмір кредиту, або, якщо розмір цих платежів не може бути визначений раніше, споживачі повинні отримати достатню інформацію про наявні платежі на попередній стадії укладення договору. Кредитор має бути обізнаний про платежі на додаткові послуги, коли він сам пропонує їх споживачу або діє від імені третьої особи, якщо ціна цього залежить від конкретних особливостей або матеріального становища споживача.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України_якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов`язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України_встановлено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором. Отже вимога позивача про стягнення коштів і моральної шкоди ґрунтується на вимогах закону, а відтак за відсутності будь-яких заперечень з боку відповідача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов`язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов`язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов`язання за кредитним договором.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України.

Не може суд прийняти до уваги можливу незгоду відповідача з певними положеннями позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір, поніс витрати, отже вказаний судовий збір з витратами також потрібно стягнути з відповідача. Згідно з ч. 3 ст. 134 ЦПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити частково та розірвати укладений між позивачем ОСОБА_1 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договір підряду на виготовлення та монтаж меблів № 25/02 від 25 лютого 2020 року, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені в якості авансової суми за договором підряду № 25/02 від 25 лютого 2020 року, в сумі 24 500 грн., пеню в розмірі 24 500 грн., збитки - 4 354 грн. 90 коп., моральну шкоду в сумі 3 000 грн., судовий збір за забезпечення доказів в розмірі 420 грн 40 коп., витрати, пов`язані з витребуванням доказів в розмірі 30 грн., всього 56 805 грн. 30 коп., а також стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп., в задоволенні решти позовних вимог про захист прав споживача, стягнення моральної шкоди і грошових коштів відмовити.

Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 7, 15, 16, 22, 23, 202, 204, 207, 218, 510, 525-527, 530, 549, 570, 610-612, 625, 627, 651, 653, 693, 837, 846, 849, 852, 865, 1167, 1212 ЦК України, ст. 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Розірвати укладений між ОСОБА_1 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договір підряду на виготовлення та монтаж меблів № 25/02 від 25 лютого 2020 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені в якості авансової суми за договором підряду № 25/02 від 25 лютого 2020 року, в сумі 24 500 грн., пеню в розмірі 24 500 грн., збитки - 4 354 грн. 90 коп., моральну шкоду в сумі 3 000 грн., судовий збір за забезпечення доказів в розмірі 420 грн 40 коп., витрати, пов`язані з витребуванням доказів в розмірі 30 грн., всього 56 805 грн. 30 коп..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп..

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення моральної шкоди і грошових коштів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -