Рішення № 98142748, 23.06.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року Справа № 440/4971/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Під час розгляду справи суд, -

В С Т А Н О В И В:

18 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення боргу, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати до 25 березня 2021 року пенсіонеру ОСОБА_1 відповідно до його вимоги в порядку статті 625 Цивільного кодексу України інфляційне збільшення за час прострочення частини пенсійних виплат за період з 5 січня 2018 року по 8 вересня 2020 року в розмірі 1405,77 грн та три проценти річних від простроченої суми пенсійних виплат в розмірі 804,75 грн, які обраховані з розміру 11 505,42 грн пенсійних виплат, що мали бути виплачені протягом періоду з січня 2018 року по жовтень 2018 року та які неправомірно не нараховані та не виплачені у визначений законодавством строк, право на отримання яких позивачем підтверджено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №1640/2500/18;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області інфляційне збільшення за час прострочення пенсійних виплат у розмірі 1405,77 грн та трьох процентів річних від простроченої суми пенсійних виплат у розмірі 804,75 грн.

Враховуючи юридичну природу спірних правовідносин, як грошових зобов`язань, позивач впевнений, що на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 ЦК України.

Вказане право позивач також обумовлює висновками Верховного Суду, викладеними в постановах Великої Палати від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц за якими грошовим зобов`язанням слід вважати будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення.

Разом з тим, позивач впевнений в тому, що дану справу слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, за якими спір, що виникає у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій не змінює правову природу та характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що даний спір може бути вирішено адміністративним судом із застосуванням Цивільного кодексу України. Водночас, відповідач порушив грошове зобов`язання з перерахунку та, відповідно, виплати пенсії, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

07.06.2021 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України, тому норми ЦК до спірних правовідносин не застосовуються.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі №1640/2500/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року скасовано в частині, якою судом відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 про: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обчислення розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 при проведенні перерахунку пенсії з 01 січня 2016 року в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 77% грошового забезпечення з 1 січня 2016 року, з прийняттям нового судового рішення, яким: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обчислення розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 при проведенні перерахунку пенсії з 01 січня 2016 року в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області обчислити розмір пенсії за вислугу років ОСОБА_1 при проведенні перерахунку його пенсії з 1 січня 2016 року у розмірі 77% відповідних сум грошового забезпечення та провести виплату донарахованих сум. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року по справі 1640/2500/18 залишено без змін.

8 листопада 2018 року відповідачем здійснено нарахування позивачеві суму у розмірі 1485,80 грн, що підтверджується витягом з системи перерахунків та виплати пенсії, решта суми у розмірі 11505,42 грн перераховано позивачу 8.09.2020.

18.03.2021 року позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою, в якій просив виплатити до 25.03.2021 інфляційне збільшення за весь час прострочення пенсійних виплат у розмірі 1405,77 грн, три проценти річних від простроченої суми пенсійних виплат в розмірі 804,75 грн, які обраховані з розміру пенсійних виплат за період з січня 2018 року по 23 жовтня 2018 року та які неправомірно ненараховані і невиплачені у визначений законодавством строк, що підтверджено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі №1640/2500/18.

05.05. 2021 року від ГУПФ України в Полтавській області надійшов лист № 1600-0404-8/32571, яким ОСОБА_1 було відмовлено у сплаті інфляційних витрат та 3% річних.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 вказала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Тому, загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №761/10730/18, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 05 травня 2020 року №761/218908/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19.

Отже, спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з пенсійного органу на його користь інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне нарахування та виплату пенсії.

Таким чином, спірні правовідносини між позивачем та ГУПФ України в Полтавській області є правовідносинами щодо соціального захисту громадян України, та регулюються пенсійним законодавством.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі-Закон №1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Разом з тим, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 01 січня 1992 року №2262-XII (далі-Закон №2262-XII) має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Відповідно до Положення «Про Пенсійний фонд України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Тобто, Пенсійний фонд України, як суб`єкт владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та такими, що виникли з приводу соціальних гарантій.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктивний склад, суд погоджується з позивачем про те, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку пенсійних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відтак, твердження відповідача про те, що даний адміністративний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковим.

За змістом частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині 1 статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин 2 та 3 ст.11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, ГУПФ України в Полтавській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570, від 08 лютого 2018 у справі №826/22867/15.

Разом з цим, суд зауважує, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач скористався вказаним правом компенсації втрати частини доходів, оскільки 12 березня 2021 року звертався до суду з позовом щодо зобов`язання ГУПФ України в Полтавській області нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати донарахованого 8 листопада 2018 року на підставі постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №1640/2500/18 розміру пенсії, а саме: за період з 1 січня 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 1181,02 грн; за період з 1 лютого 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 1181,02 грн.; за період з 1 березня 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 1181,02 грн; за період з 1 квітня 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 1181,02 грн; за період з 1 травня 2018 року по 8 вересня 2020 з розміру 1181,02 грн; за період з 1 червня 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 1181,02 грн; за період з 1 липня 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 1181,02 грн; за період з 1 серпня 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 1181,02 грн; за період з 1 вересня 2018 року по 8 грудня 2020 року з розміру 1181,02 грн; за період з 1 жовтня 2018 року по 8 вересня 2020 року з розміру 876,24 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 у справі № 440/2104/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 1 січня 2018 року по 8 вересня 2020 року компенсацію втрати частини доходів з огляду на порушення термінів виплати пенсії, донарахованої на підставі постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №1640/2500/18.

З огляду на викладене підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ( вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий суддя К.І. Клочко