Рішення № 98142723, 05.07.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/3971/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

20.04.2021 Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - ПОВ ФСЗІ, позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс Україна" (далі - ТОВ "Велс Україна", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, а саме просить:

- стягнути з відповідача на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 42500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем у 2020 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/3971/21; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази /а.с. 11/.

24.05.2021 до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначив, що ТОВ "Велс Україна" у 2020 році створено три робочі місця (швацьке виробництво) для працевлаштування осіб з інвалідністю та поінформовано державну службу зайнятості про потребу у працевлаштуванні таких осіб. Отже, на переконання відповідача, ним у повній мірі виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що виключає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій /а.с. 15-72/.

01.06.2021 судом одержано відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог. Звертав увагу на те, що Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виконання обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю /а.с. 74-75/.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Велс Україна" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 33584597.

04.02.2021 відповідачем подано до ПОВ ФСЗІ звіт за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, вх. №850. За змістом зазначеного звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020 році становила 16 осіб, фонд оплати праці штатних працівників – 680,00 тис. грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - одна особа /а.с. 3/.

Посилаючись на те, що відповідачем у 2020 році не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджує про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 42500,00 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце /а.с. 5/.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-XII).

Статтею 8 Закону № 875-XII встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

За змістом статті 20 цього Закону Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Отже, саме Фонду соціального захисту інвалідів, його відділенням надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Водночас, як визначено частиною третьою наведеної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2020 році був зобов`язаний створити на підприємстві три робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, працевлаштувати таких осіб або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для їх працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що ним у 2020 році створено три робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вищезазначене підтверджено витягами з наказів ТОВ "Велс Україна" від 02.01.2020 №3 та від 03.01.2020 №4 /а.с. 20-23/.

Позивач наведені обставини не заперечує, а спір у справі виник з приводу виконання відповідачем у 2020 році вимог Закону №875-XII в частині заповнення однієї вакантної посади для працевлаштування особи з інвалідністю.

Суд враховує, що визначений у Законі №875-XII обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені у частині першій статті 18 Закону №875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, у повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних правовідносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №440/2008/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Звітами за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" підтверджено, що відповідач упродовж 2020 року щомісячно повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю /а.с. 25-63/.

Дослідивши зазначені вище письмові докази, суд дійшов висновку, що відповідачем у 2020 році виконані вимоги Закону №875-XII, а саме: створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлено державну службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб.

Докази необґрунтованих відмов зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у матеріалах справи відсутні, позивачем відповідні обставини не встановлені.

Суд наголошує, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи те, що відповідачем виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб даної категорії, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд погоджується з доводами відповідача про те, що причини непрацевлаштування у 2020 році осіб з інвалідністю не залежали від відповідача, тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 24.06.2020 у справі №440/2008/19.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому у їх задоволенні належить відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Проте у цій справі позивач є суб`єктом владних повноважень, а також суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування судових витрат, понесених позивачем.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 13937406) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс Україна" (вул. Котляревського, 7, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 33584597) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.С. Канигіна