Рішення № 98142359, 05.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6013/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за позовом фермерського господарства "ОСОБА_1" до Мостиської міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

фермерське господарство "ОСОБА_1" ( надалі - ФГ "ОСОБА_1") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить :

визнати протиправним та скасувати рішення Мостиської міської ради Львівської області №54 від 16.02.2021 "Про розгляд клопотання та відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні землею ФГ " ОСОБА_1 ";

зобов`язати Мостиську міську раду Львівської області надати ФГ " ОСОБА_1 " дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміром 20,064 га з цільовим призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні ФГ " ОСОБА_1 ", згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №247 від 12.05.2020.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що фермерське господарство " ОСОБА_1 " 18.12.2020 року звернулось до Мостиської міської ради Львівської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідачем було прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 16.02.2021 року № 54. Позивач вважає таке рішення від 16.02.2021 року № 54 таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 20.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін).

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві від 25.05.2021 за вх. №36886. Зазначає, що державний акт на право постійного користування землею серія ЛВ №247 від 12.05.2000 виданий ОСОБА_1 , як фізичній особі на підставі рішення VIII сесії ІІ демократичного скликання Мостиської районної Ради народних депутатів Мостиського району Львівської області 27 грудня 1996 для ведення селянського (фермерського) господарства, а не ФГ " ОСОБА_1 ". Відповідно засновник/член ФГ не вправі передавати право постійного користування земельною ділянкою, наданою йому як фізичній особі, такому ФГ як юридичній особі за будь-яким правочином (в тому числі до складеного капіталу ФГ). Також зазначає, що позивачем в статуті ФГ не відображено відомості про земельну ділянку (кадастровий номер, площу, правовстановлюючий документ засновника), з якого вбачалося би, яким майном має право користування ФГ " ОСОБА_1 " та не надано доказів зареєстрованого права постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ЛВ №247 від 12.05.2000 року. Право постійного користування не успадковується.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Отже, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ФГ "ОСОБА_1" подало заяву від 18.12.2020 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості), розміром 20,064 га з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства, яке перебуває у постійному користуванні ФГ " ОСОБА_1 " згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №247 від 12.05.2000.

Зазначена земельна ділянка була надана в постійне користування громадянину України ОСОБА_1 на підставі рішення сесії VIII сесії ІІ демократичного скликання Мостиської районної Ради народних депутатів Мостиського району Львівської області 27 грудня 1996.

ОСОБА_1 було створене та зареєстроване 03.12.2003 фермерське господарство " ОСОБА_1 " (ідентифікаційний код юридичної особи 19169546).

Згідно п.4.1 Статуту ФГ "ОСОБА_1" в редакції від 01.12.2003 до складу майна господарства може входити, зокрема, право постійного користування землею.

Згідно п.5.1 Статуту ФГ "ОСОБА_1" в редакції від 30.07.2007 до земель господарства належать, зокрема, землі передані у постійне користування, що посвідчено Державним актом на право постійного користування землею.

Крисовицькою сільською радою Мостиського району Львівської області 02 вересня 2011 року було видано Свідоцтво про смерть ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 .

Спадщину після смерті ОСОБА_1 прийняв син - ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом серії ННА 375244, ННА 345245, після чого внесені зміни до Статут ФГ " ОСОБА_1 " та оформлений такий у новій редакції від 28.12.2018.

Висновком постійної депутатської комісії Мостиської міської ради з питань земельних відносин, комунального майна, екології, будівництва, архітектури та просторового планування від 15.02.2021 рекомендовано Мостиській міській раді відмовити ФГ " ОСОБА_1 " у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі ( на місцевості). В даному висновку зазначено, що спірна земельна ділянка не конкретизована у статутах фермерського господарства, у редакціях від 2003 та 2007 року, не входила до складу спадщини, після смерті ОСОБА_1 у державному акті не вказано право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

Відповідачем було прийнято рішення №54 від 16.02.2021 про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського господарства (фермерського) господарства, яке перебуває у постійному користуванні землею ФГ " ОСОБА_1 ".

Не погодившись із зазначеними рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив його до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ " ОСОБА_1 ") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ " ОСОБА_1 ") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ " ОСОБА_1 ") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення С(Ф)Г надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону на момент створення " ОСОБА_1 "); втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV "Про фермерське господарство" після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент отримання ОСОБА_1 права постійного користування землею, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності С(Ф)Г як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення С(Ф)Г, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації С(Ф)Г. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення С(Ф)Г, без створення такого С(Ф)Г.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення С(Ф)Г і подальшої державної реєстрації С(Ф)Г як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника С(Ф)Г відсутня.

Адже правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Звідси, у разі смерті громадянина - засновника С(Ф)Г відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 викладено правову позицію, згідно з якою у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше існуючої правової позиції та зробила новий правовий висновок про те, що у разі смерті громадянина -засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Суд зазначає, що Фермерське господарство " ОСОБА_1 " як юридична особа не втратило свого права користування земельною ділянкою з прийняттям Земельного Кодексу України в чинній редакції (яка передбачає необхідність переоформлення права постійного користування), ні зі смертю ОСОБА_1 .

Таким чином, аналізуючи чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство, судову практику, а також обставини справи, суд зазначає, що хоча Державний акт на право постійного користування землею ЛВ №247, виданий 12.05.2000 року, і видавався на ім`я засновника ФГ " ОСОБА_1 ", ОСОБА_1 , який помер, проте фактично земля передана в користування створеному ним ФГ " ОСОБА_1 ".

Тому з моменту створення ФГ " ОСОБА_1 " обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

При цьому, ФГ " ОСОБА_1 " є діючою юридичною особою, не перебуває в статусі припинення та ліквідації, а тому земельна ділянка, яка надавалась померлому засновнику фермерського господарства, фактично користується юридична особа ФГ " ОСОБА_1 ".

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 0440/6558/18.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельної ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Отже, серед наведених підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутня така підстава, як смерть голови або члена селянського (фермерського) господарства, на ім`я якого було видано акт про право постійного користування землею.

Обґрунтування відмови відповідача в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою тим, що вказане право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припинилось зі смертю особи, якій належало таке право не ґрунтується на вимогах закону.

Водночас, суд зазначає, що положеннями ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Будь-яких посилань на норми Земельного кодексу України оскаржуване рішення не містить.

Суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Мостиської міської ради Львівської області №54 від 16.02.2021 "Про розгляд клопотання та відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні землею ФГ " ОСОБА_1 ".

Щодо позовної вимоги зобов`язати Мостиську міську раду Львівської області надати ФГ " ОСОБА_1 " дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміром 20,064 га з цільовим призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні ФГ " ОСОБА_1 ", згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №247 від 12.05.2020, суд зазначає наступне.

Так, оскаржуване рішення відповідача ґрунтуються на помилковому застосуванні норм закону.

Тобто, вказане рішення прийнято без дослідження всіх обставин, що мають значення для його прийняття, та без надання належної оцінки поданим позивачем документам, без здійснення перевірки виконання позивачем усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розроблення технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За таких обставин, подана позивачем заява, відповідачем на відповідність критеріям земельного законодавства не перевірялось.

Згідно з ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Мостиську міську раду Львівської області повторно розглянути клопотання Фермерського господарства "ОСОБА_1" від 18.12.2020 року про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мостиської міської ради Львівської області №54 від 16.02.2021 "Про розгляд клопотання та відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні землею ФГ " ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Мостиську міську раду повторно розглянути заяву Фермерського господарства " ОСОБА_1 від 18.12.2020 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміром 20,064 га з цільовим призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, яка перебуває у постійному користуванні Фермерського господарства " ОСОБА_1 " на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №247 від 12.05.2020, з врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути на користь Фермерського господарства "ОСОБА_1" (ЄДРПОУ 19169546) судові витрати в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Мостиської міської ради (ЄДРПОУ 26307500).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Гулкевич І.З.