Рішення № 98142074, 06.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2021 року м. Київ № 320/13297/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська 40) у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - щодо перерахунку та виплати пенсії позивачеві, потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, відповідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" - 75% мінімальної пенсії за віком, до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 17.07.2018 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - на користь позивача перераховану пенсію, відповідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" - 75% мінімальної пенсії за віком, до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 17.07.2018 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку).

- на підставі п.1 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язати відповідача негайно провести нарахування та виплату з урахуванням вже виплачених сум та з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 позов залишено без розгляду в частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії позивачеві, потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, відповідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" - 75% мінімальної пенсії за віком, до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 17.07.2018 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку) по 09.06.2020;

- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача перераховану пенсію, відповідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" - 75% мінімальної пенсії за віком, до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 17.07.2018 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку) по 09.06.2020.

Отже, в межах цієї справи розглядаються виключно позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії позивачеві, потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, відповідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" - 75% мінімальної пенсії за віком, до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 10.06.2020 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);

- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача перераховану пенсію, відповідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" - 75% мінімальної пенсії за віком, до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 10.06.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, має інвалідність 2 групи, проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач вказує, що вона постійно проживає в смт. Іванків Іванківського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач вказує, що вона звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити, зокрема за період з 17.07.2018, перерахунок, донарахування та виплату їй пенсії відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону №796, а не постанови КМУ. Проте листом від 25.09.2020 відповідач відмовив позивачу у перерахунку її пенсії, зазначивши, що відсутні на те підстави.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у перерахунку, донарахуванні та виплаті позивачу з 17.07.2018 державної пенсії як особі, яка віднесена до 1 категорії по 2 групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії з розрахунку 75% мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону №796, позивач звернулась до суду з позовом у цій справі.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що виплати, передбачені Законом №796-XII у період дії постанов Кабінету Міністрів України №745 і №1210 здійснюються в розмірах, визначених цими нормативними актами.

Також відповідач зазначає про відсутність у позивача права на отримання передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ доплати непрацюючим пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення, оскільки з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю, на якій проживає позивач, виключена з переліку зон радіоактивно забруднених територій, визначених Законом України від 27 лютого 1991 року № 791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №791а-XII). Відтак, відсутні підстави для виплати підвищення до пенсії, оскільки позивач не проживає на території радіоактивного забруднення. Крім того, відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами без проведення судового засідання за участю сторін, як то зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Підстав та обставин за яких суд мав би здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін клопотання відповідача не містить у зв`язку з чим воно не підлягає задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом за № НОМЕР_1 .

10.05.2011 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1), серії НОМЕР_2 та вкладку до вказаного посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи №1.

Згідно з випискою із акта огляду МСЕК до довідки Сер. АВ №0513027 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 30.03.2016. Захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС.

Також, згідно з довідкою від 12.09.2019 № 668, позивач дійсно з 16.03.2005 по даний час зареєстрована та проживає в смт. Іванків, Іванківського району Київської області.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи смт. Іванків, Іванківського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Управління обслуговування громадян) та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У вересні 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила відновити виплату та провести перерахунок, зокрема, за період з 17.07.2018, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону №796.

Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган, листом від 25.09.2020 №7581-13194/П-02/8-1000/20 відмовив позивачу у перерахунку її пенсії, посилаючись на відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати вказаного підвищення до пенсії.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 10.06.2020 по теперішній час, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).

Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:

" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону №796 статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Суд зазначає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796.

З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.

Тому стаття 39 вказаного Закону №796 із 17.07.2018 має такий зміст:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.

Статтею 67 Закону №796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Проте, надання Законом №76-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.

Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796 з 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.

Отже відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачеві у даному випадку за період з 10.06.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправною.

При цьому, заявлена позивачем позовна вимога про стягнення перерахованої пенсії не підлягає задоволенню, оскільки стягненню підлягає фактично нарахована, але не виплачена сума грошової допомоги. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази нарахування позивачу пенсії, вимоги про стягнення є передчасними, а права позивача мають бути поновлені шляхом зобов`язання відповідача здійснити позивачу за період з 10.06.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Окремо суд звертає увагу, що в пункті 3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Юридична природа соціальних виплат, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).

У справі "Кечко проти України" (Заява №63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 10.06.2020 по теперішній час, суд зазначає наступне.

Законом України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 внесено зміни, зокрема, і до статей 50 та 54 Закону №796. Вказаний закон набрав чинності з 01.01.2015.

Згідно зі ст. 50 Закону №796 зі змінами, внесеними Законом України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 54 Закону №796 зі змінами, внесеними Законом України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Таким чином, визначення порядку і розмірів виплат вказаним категоріям осіб делеговано Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" №80-VІІІ, пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII; частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону №796-XII зі змінами; статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII.

Отже, зміни, внесені до статей 50 та 54 Закону №796-XII, неконституційними не визнавались, а тому зазначені статті продовжують діяти у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014.

Таким чином, позивач помилково вважає, що він має право на основну пенсію в розмірі не меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

У свою чергу, проаналізувавши викладене, суд зазначає, що нормами Закону №796-ХІІ, чинними станом на день виникнення спірних правовідносин, передбачено, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, та щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Позивачем не заперечувався факт виплати, зокрема, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В абзаці 4 п. 3 рішення Конституційного Суду України від 19.06.2001 №9-рп/2001, зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

В абзаці 6 п. 2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Airey проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві.

Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №725/5885/14-а, в якій вказав про правомірність проведення органом пенсійного фону нарахування та виплати такій категорії громадян пенсій та доплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач, виплачуючи позивачу, зокрема додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету міністрів України від 27.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", діяв правомірно та у межах наданих йому повноважень.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 27.11.2011№1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою керувався відповідач при визначенні розміру виплати пенсії позивачу, приведена у відповідність до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII, який в свою чергу зазнав змін, в тому числі з урахуванням рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, а отже така не суперечить Конституції України та підлягає застосуванню.

Відтак, з підстав викладених вище, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для виплати позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 10.06.2020, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Отже вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 10.06.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 10.06.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 06.07.2021.

Суддя Панченко Н.Д.