Рішення № 98141667, 06.07.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року Справа № 280/3719/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.05.2021 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо визначення розміру його стажу на посаді судді 15 років та розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 50% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, при здійсненні перерахунку, про що зазначено в листі від 27.04.2021 №5399-4772/М-02/8-0800/21 відповідача без урахування до стажу роботи на посаді судді: періоду проходження строкової військової служби в лавах Радянської Армії з 09.11.1986 по 28.12.1988; половини строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії з 01.09.1989 по 30.06.1994; стажу роботи в органах прокуратури Запорізької області з 02.08.1993 по 11.09.2001;

визнати за позивачем право та зобов`язати відповідача відповідно до п. 34 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи зі стажу роботи на посаді судді 29 років 09 місяців 15 днів, зазначеного відповідачем в листі №4309-3609/М-02/8-0800/21 від 06.04.2021, зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді: період проходження строкової військової служби в лавах Радянської Армії з 09.11.1986 по 28.12.1988; 1/2 строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії з 01.09.1989 по 30.06.1994; стаж роботи в органах прокуратури Запорізької області з 02.08.1993 по 11.09.2001, і здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача з 19.12.2020, відповідно до ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ на підстав довідки ТУ ДСА України в Запорізькій області №08-02/994 від 17.03.2020 в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та виплатити різницю з урахуванням виплачених сум.

Крім того, просить зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили; допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць; справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що декількома рішеннями судів, які набрали законної сили, було встановлено право позивача на отримання довічного грошового утримання судді у відставні у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру. Також, відповідач повідомляв позивача, що він має стаж роботи на посадах, робота на яких зараховується до стажу судді, в розмірі 29 років 9 місяців. В зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача з заявою, в який просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставні, виходячи з визнаного ГУ ПФУ в Запорізькій області стажу - 29 років 9 місяців. Проте, відповідач повідомив позивача, що за документами його пенсійної справи встановлено, що безпосередньо на посаді судді позивач працював в період з 11.09.2001 по 30.09.2016, в зв`язку з чим стаж роботи суддею складає 15 років. Позивач вважає, що йому безпідставно та необґрунтовано не враховано до стажу судді періоди його роботи на посадах: стажиста прокуратури, стажиста на посаді слідчого прокурора, строку військової служби, 1/2 строку навчання. Крім того, на думку позивача, при перерахунку довічного грошового утримання ніякої зміни вже визначеного стажу та відсоткового визначення розміру довічного грошового утримання не здійснюється. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 17.05.2021 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

19.05.2021 засобами системи «Електронний суд» від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 24.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Зобов`язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Надав суду відзив в якому зазначив, що ст.137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено вичерпний перелік посад, стаж роботи на яких зараховується до стажу судді. Отже, час проходження військової служби, половини строку навчання у вищих навчальних закладах та період роботи в органах прокуратури було враховано до стажу, який дає право на звільнення у відставку але зазначений час не є стажем, вимога щодо якого визначена законом та враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме при визначенні відсоткового значення для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Таким чином, при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу було враховано лише стаж роботи суддею в Жовтневому районного суду м. Запоріжжя з 11.09.2001 по 03.10.2016. Він становить 15 років 23 дні. Стаж 29 років 09 місяців 15 днів це загальний страховий стаж позивача. Згідно з наданими розрахунком стажу та копією трудової книжки до цього стажу зараховано періоди роботи позивача на посаді слюсаря в Запорізькому обласному об`єднанні теплових мереж з 12.08.1986 по 30.10.1986 та 27.03.1989 по 01.08.1989, весь період навчання в Українській юридичній академії та період проходження стажування у прокуратурі з 25.06.1994 по 20.07.1994. Проте чинним законодавством не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді вищезазначених періодів роботи. Також вважає, що суд не наділений повноваженнями втручатися у вільній розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України, та визначати відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також від відповідача до суду надійшли копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що у жовтні 2016 року позивач звертався до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя (правонаступником якого є відповідач), в якому просив визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя щодо призначення йому щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80% від суддівської винагороди, визначення його стажу роботи та розміру щомісячного довічного грошового утримання судді без врахування стажу на посадах стажиста прокуратури, стажиста на посаді слідчого, прокурора, строку військової служби, 1/2 строку навчання; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя, починаючи з 04 жовтня 2016 року призначити та виплатити йому щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до ч. 3 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді на час здійснення нарахування, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.11.2016 у справі №331/6959/16-а (Провадження №2а/331/219/2016) позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені.

Також під час розгляду даної справи судом було встановлено, що позивач « ОСОБА_1 має стаж, що дає право на відставку та довічне грошове утримання 27 років 6 місяців».

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що у вказаний стаж було враховано половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, календарний період проходження строкової військової служби, а також дані про роботу за трудовою книжкою позивача, а саме: «З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що він працював на посаді судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя з 16.09.2001 року по 22.09. 2016 року. З 23.09.2016 року на підставі постанови ВР України є суддею у відставці. Крім того, ОСОБА_1 має трудовий стаж, який складається з роботи на посаді стажиста прокуратури Орджонікідзевського району міста Запоріжжя (з серпня 1993 року по січень 1994 року), стажиста на посаді слідчого прокуратури Орджонікідзевського району міста Запоріжжя (з січня по липень 1994 року), слідчого прокуратури Орджонікідзевського району міста Запоріжжя (з липня 1994 року по червень 1995 року), роботи на посаді помічника прокурора Орджонікідзевського району міста Запоріжжя (з червня 1995 року по листопад 1997 року), роботи на посаді прокурора кримінально-судового відділу облпрокуратури Запорізької області (з листопада 1997 року по серпень 2000 року), роботи на посаді старшого прокурора відділу підтримання державного обвинувачення в судах облпрокуратури Запорізької області (з серпня 2000 року вересень 2001 року)».

Таким чином судовим рішенням був встановлений стаж позивача, що дає йому право на відставку та довічне грошове утримання - 27 років та 6 місяців.

Зазначене рішення набрало законної сили - 13.01.2017.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII)

Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно із частиною 1 статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (частина 2 статті 142 Закону №1402-VI).

Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VI, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Позивач має повних 27 років стажу на посадах, які дають йому право на отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон №2453-VI).

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.

Пунктом 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013).

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Таким чином з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі №2-р/2020, для всіх суддів у відставці незалежно від проходження кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або конкурсу, визначено однаковий підхід для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру, встановленого Законом №1402-VIII.

Суд звертає увагу, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, встановлений Законом №1402-VIII, визначається з урахуванням трьох складових: 1) стажу роботи на посаді судді; 2) розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; 3) відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому суд вважає, що у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані різні закони при визначенні окремих складових, з яких обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, оскільки зазначене не узгоджується з приписами чинного законодавства, суперечить змісту рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 щодо необхідності встановлення однакового підходу до визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Отже, суд вважає безпідставними твердження позивача про наявність у нього права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з відсоткового розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, встановленого Законом України «Про статус суддів» №2862-XII від 15.12.1992 (далі - Закон №2862-XII) та Законом №2453-VI.

Таким чином, при визначенні відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, необхідно враховувати розмір, встановлений частиною 3 статті 142 Закону №1402-VIII, а саме: 50 відсотків зі збільшенням на 2 відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір.

Як вже зазначалось вище, позивач має повних 27 років роботи на посадах, які дають право на отримання щомісячного грошового утримання судді.

Отже, при визначенні позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсоткове значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, становить 64%, а саме: 50% (20 років роботи на посадах, які дають право на отримання щомісячного грошового утримання судді) + 7 х 2% (за кожний повний рік роботи на посадах, які дають право на отримання щомісячного грошового утримання судді понад 20 років).

З огляду на викладене, суд вважає, що твердження позивача про наявність у нього права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі норм Закону №2453-VI, є безпідставними.

Разом з тим, також безпідставним є і зменшення відсоткового значення розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання позивача, до 50%.

Таким чином, дії відповідача щодо визначення позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, тобто зменшення такого утримання на 14% - є протиправними.

Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити з 19.02.2020 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача, виходячи із 64% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, відсутні підстави для дублювання обов`язку відповідача під час такого перерахунку врахувати довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 №08-02/994, оскільки рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 по справі №280/7216/20 (яке набрало законної сили - 29.04.2021, вже зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки ТУ ДСА в Запорізькій області №08-02/994 від 17.03.2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.

На виконання вказаного рішення відповідачем і був проведений перерахунок довічного грошового утримання позивача, проте необґрунтовано було встановлено його розмір - 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Вказана обставина підтверджується рішенням №923010165570 від 26.01.2021 «Про перерахунок пенсії» та роздруківкою з пенсійної справи позивача.

Щодо посилання позивача на те, що Листом №4309-3609/М-02/8-0800/21 від 06.01.2021 ГУПФУ в Запорізькій області надало йому роздруківку стажу, який враховано при призначенні щомісячного довічного утримання судді у відставці. Це стаж роботи суддею із зарахуванням стажу на посадах в органах прокуратури, строку військової служби, строку навчання, а загалом 29 років 9 місяців та 15 днів.

Суд зазначає, що у вказаній роздруківці стажу зазначений повний період навчання позивача в юридичному вузі - 4 роки 9 місяців та 24 дні.

Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Виходячи з зазначених норм, до стажу роботи, що дає судді право на одержання щомісячного грошового утримання, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

При цьому, зарахуванню строку навчання позивача у вищому юридичному навчальному закладу була надана правова оцінка в постанові Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 14.11.2016 у справі №331/6959/16-а та рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 06.08.2019 у справі №280/2421/19.

Щодо інших доводів сторін викладених у позовній заяві та відзиві, то в даному випадку суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).Також, відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Щодо клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки у даній справі не застосовано спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення, дані норми застосуванню не підлягають.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов`язком.

З огляду на обставини справи, суд не вбачає в даному випадку підстав для застосування ст. 382 КАС України.

Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Позивачем не надано доказів того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані статтею 139 КАС України.

При звернені до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, замість 64 відсотків відповідної суддівської винагороди.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 19.02.2020 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи із 64 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривен 00 (нуль) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.07.2021.

Суддя Р.В. Кисіль